Court judgment in case no. 300/1733/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа 300/1733/25

адміністративне провадження К/990/22450/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О. , суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М. , розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Галицька Кераміка

до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області,

про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

за касаційною скаргою Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі судді Чуприни О.В. від 30 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Хобор Р.Б., Бруновської Н.В., Шавеля Р.М., від 08 травня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю Галицька Кераміка (далі - ТОВ Галицька Кераміка , Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці, Держпраці, відповідач), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Південно-Західного міжрегіонального управління Держпраці від 18 грудня 2024 року 115-ДПС про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 240 тис. гривень.

2. На обґрунтування позовних вимог ТОВ Галицька Кераміка зазначало, що про притягнення до відповідальності довідалося лише у лютому 2025 року з відомостей про відкрите виконавче провадження, а копію оскаржуваної постанови та матеріали, на підставі яких її прийнято, відповідач надав на запит Товариства 27 лютого 2025 року.

Позивач стверджував, що Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДПС в Івано-Франківській області) виявило у ході проведення перевірки 24 жовтня 2024 року на об`єкті ТОВ Галицька Кераміка трьох осіб - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), з якими Товариство уклало 10 жовтня 2024 року цивільно-правові договори 1/10/24, 2/10/24 і 3/10/24. Прийняття на роботу на підставі цивільно-правових договорів підтверджує наказ від 10 жовтня 2024 року 27, а результат виконаних робіт Товариство зафіксувало в актах приймання виконаних робіт від 31 жовтня 2024 року 1, 2 і 3. За виконані роботи Товариство нарахувало та виплатило цим особам винагороду і сплатило передбачені законом податки.

На думку ТОВ Галицька Кераміка , відповідач не довів прийняття зазначених осіб на роботу за конкретною кваліфікацією, професією чи посадою, поширення на них правил внутрішнього трудового розпорядку та постійного характеру відносин, а також не навів обставин, які свідчили б про нікчемність укладених правочинів. Посилаючись на статтю 204 Цивільного кодексу України, Товариство покликалося на відсутність в органу Держпраці повноважень на власний розсуд тлумачити умови цивільно-правових договорів і визнавати їх недійсними. Також позивач вказував, що відповідач розглянув справу без його участі та не повідомив про час і місце розгляду справи.

3. Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці не визнало позову, у відзиві зазначало, що ГУ ДПС в Івано-Франківській області під час проведення 24 жовтня 2024 року фактичної перевірки цегельного заводу у селі Комарів Галицького району Івано-Франківської області, який належить ТОВ Галицька Кераміка , виявило осіб, які виконували роботи, пов`язані з технологічним процесом виробництва цегли (вивантаження цегли з печі, виконання функцій кочегара випалювальної печі), стосовно яких була відсутня інформація про оформлення трудових відносин, а Товариство не подало до ДПС повідомлення про прийняття на роботу.

Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці листом від 13 листопада 2024 року повідомило позивача про отримання від ГУ ДПС в Івано-Франківській області акта фактичної перевірки від 01 листопада 2024 року; відправлення було вручено адресату 03 грудня 2024 року. Листом від 06 грудня 2024 року Управління запросило ТОВ Галицька Кераміка на розгляд справи 18 грудня 2024 року, проте представник позивача на слухання справи не з`явився та не надав пояснень чи заперечень. На думку відповідача, після отримання акта перевірки, складеного посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області, він був позбавлений вільного розсуду у прийнятті іншого рішення, крім рішення про накладення штрафу, за правопорушення, передбачене абзацом 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Окремо Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці зазначало, що в оскаржуваній постанові про накладення штрафу замість абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України помилково зазначено абзац 3 частини другої статті 265 КЗпП України; фактичні обставини справи, кваліфікація правопорушення та сума штрафу, накладеного на ТОВ Галицька Кераміка , відповідають абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.

Відповідач також зазначав, що ОСОБА_2 підтвердив виконання роботи різноробочого з 01 жовтня 2024 року з режимом роботи з понеділка до п`ятниці, з 09:00 до 16:00, з вихідними у суботу та неділю; ОСОБА_1 відмовилася від надання пояснень; під час фактичної перевірки здійснювалася фотофіксація. Цивільно-правові договори від 10 жовтня 2024 року 1/10/24, 2/10/24 і 3/10/24 не мають деталізованого предмета та визначеного конкретного обсягу робіт, а складання та вивантаження цегли є роботою, пов`язаною з основною діяльністю ТОВ Галицька Кераміка за КВЕД 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини . В акті прийому виконаних робіт з ОСОБА_1 не зазначена сума винагороди, а в таких актах з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вказано договір від 10 жовтня 2024 року 1/10/24 . Також за інформацією з порталу електронних послуг ДПС повідомлення про початок роботи усіх трьох працівників за сумісництвом було подано 06 листопада 2024 року після складання акта перевірки (01 листопада 2024 року), а у звітній документації за IV квартал 2024 року позивач щодо зазначених осіб зазначив ознаку, властиву особам, які працюють за трудовим договором; у наказі ТОВ Галицька Кераміка від 10 жовтня 2024 року 27 у відомостях в графі 7 "категорія особи" зазначені як "1-найманий працівник (з трудовою книжкою)"; також є розбіжності у даних, внесених до розрахункової відомості ТОВ Галицька Кераміка за період з 01 по 31 жовтня 2024 року, а 10 березня 2025 року, перед зверненням до суду, позивач подав уточнений звіт з відкоригованими даними щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 30 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2026 року, задовольнив позов.

5. Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що посадові особи ГУ ДПС в Івано-Франківській області провели фактичну перевірку цегельного заводу в селі Комарів Галицького району на підставі наказу від 24 жовтня 2024 року 3178-п, у якому правовими підставами перевірки визначено підпункти 80.2.2, 80.2.3 і 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а фактичною підставою - інформацію, викладену в листі Галицької міської ради Івано-Франківської області від 10 жовтня 2024 року 02.1-17/1876. Проте відомості цього листа стосувалися іншого суб`єкта господарювання - Товариства з обмеженою відповідальністю АБС Пластик , тоді як акт перевірки від 01 листопада 2024 року та оскаржувана постанова стосуються ТОВ Галицька Кераміка ; спільний для обох товариств КВЕД 23.32 не дає підстав для їх ототожнення й тим більше для перевірки одного суб`єкта на підставі інформації про іншого. Наказ від 24 жовтня 2024 року 3178-п не містив найменування та реквізитів суб`єкта, який перевіряється, а обмежився вказівкою на цегельний завод за адресою в селі Комарів, унаслідок чого суб`єкт перевірки не був належним чином ідентифікований.

З огляду на це суди попередніх інстанцій дійшли висновку про істотність порушення щодо призначення фактичної перевірки позивача, унаслідок чого акт перевірки від 01 листопада 2024 року є недопустимим доказом у розумінні частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а оскаржувана постанова протиправною.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

6. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2026 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

7. На обґрунтування касаційної скарги Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини другої статті 19, статті 43 Конституції України, статті 32 Закону України від 17 лютого 2022 року 2073-IX Про адміністративну процедуру (далі - Закон 2073-IX), статей 21, 22, 23, частини четвертої статті 24, статті 26, пункту 1 частини першої статті 36, абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України, підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, пункту 80.1 статті 80 ПК України та порушили положення частини другої статті 9, статті 74, частини четвертої статті 161, частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України, а також не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 червня 2018 року у справі 809/1198/17, від 19 лютого 2019 року у справі 824/399/17-а, від 30 жовтня 2019 року у справі 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах 464/4574/15-ц і 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі 287/587/16-ц, від 17 квітня 2024 року у справі 560/3981/23 та від 18 вересня 2024 року у справі 240/7766/23.

Скаржник зазначає, що дослідження судами законності процедури проведення перевірки з боку ГУ ДПС в Івано-Франківській області є безпідставним, оскільки суди взагалі не досліджували обставини допуску працівників до роботи без належного оформлення з ними трудових відносин, а зосередилися суто на підставах здійснення перевірки податковим органом. Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці не зобов`язане перевіряти підстави проведення перевірок органами Державної податкової служби.

Формальні порушення порядку проведення перевірки або технічні помилки й неточності у наказі податкового органу, на переконання скаржника, не можуть бути автоматичною підставою для скасування постанови про накладення штрафу, якщо фактичні порушення законодавства про працю (використання праці трьох неоформлених працівників) були чітко зафіксовані та підтверджені наявними у матеріалах справи доказами й фотофіксацією.

Відносини між позивачем та трьома фізичними особами мали виключно ознаки трудових, а не цивільно-правових відносин, оскільки предмет укладених договорів не був деталізований, не містив конкретного обсягу робіт, а характер виконуваних функцій (вивантаження цегли та робота кочегаром) відповідав основному виду діяльності підприємства і відображав постійний процес виконання завдань.

Крім того, у кадрових та звітних документах позивача наявні суттєві суперечності, що підтверджують факт приховування трудових відносин. Зокрема, позивач приймав цих осіб і за основним місцем роботи, і за сумісництвом, у звітності щодо них зазначалися коди категорій та ознаки доходу, властиві виключно трудовим договорам ( 1 найманий працівник з трудовою книжкою та ознака доходу 101 ), а припинення цивільно-правових відносин оформлювалося із посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), що є суто трудовою підставою. Повідомлення про прийняття їх на роботу було подано до Податкової служби лише 06 листопада 2024 року, із запізненням та вже після завершення фактичної перевірки, що вказує на штучне створення документів заднім числом з метою уникнення відповідальності.

Водночас скаржник вважає, що подані позивачем документи не відповідають вимогам достовірності, оскільки на бланках підприємства спочатку проставили відбиток печатки, а текст надрукували пізніше, що може свідчити про фальсифікацію та фабрикування доказів. Скаржник просить суд виключити такі документи з числа доказів на підставі положень статті 74 КАС України.

Твердження позивача про те, що оскаржувану постанову про накладення штрафу прийнято без його участі через неповідомлення, повністю спростовується матеріалами справи та трекінгом Акціонерного товариства Укрпошта , відповідно до яких первинне запрошення на розгляд справи було вручено позивачу особисто 03 грудня 2024 року. Повторне повідомлення про перенесення розгляду на 18 грудня 2024 року надійшло до поштового відділення ще 12 грудня 2024 року.

Позивач перебуває на загальній системі оподаткування, що виключає можливість застосування до нього такого виду відповідальності як попередження замість фінансової санкції (штрафу).

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

8. 18 травня 2026 року Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці подало до Верховного Суду касаційну скаргу.

9. Верховний Суд ухвалою від 03 червня 2026 року відкрив касаційне провадження.

10. ТОВ Галицька Кераміка отримало копію зазначеної ухвали Верховного Суду, проте не скористалося правом подати відзив на касаційну скаргу.

11. Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 09 вересня 2026 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів установили, що Галицька міська рада Івано-Франківської області листом від 10 жовтня 2024 року 02.1-17/1876 повідомила ГУ ДПС в Івано-Франківській області про результати відвідування комісією з питань благоустрою за участю дільничного офіцера поліції суб`єкта господарювання в селі Комарів - ТОВ АБС Пластик (ідентифікаційний код юридичної особи 33645751), на території якого працівники міської ради візуально виявили близько 15- 20 осіб, які виготовляли сирець цегли, завантажували піч для випалювання, розвантажували готову продукцію та завантажували її на автотранспорт, і які, за їхніми поясненнями, працювали з квітня - травня 2024 року без укладених трудових договорів або не знали про їх укладення.

13. 24 жовтня 2024 року керівництво ГУ ДПС в Івано-Франківській області видало наказ 3178-п, яким доручило посадовим особам управління провести фактичну перевірку цегельного заводу за адресою: село Комарів Галицького району, з метою здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій та дозвільних документів, вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін і граничних рівнів торговельної надбавки (націнки), а також законодавства щодо укладення трудового договору та оформлення трудових відносин з працівниками, пославшись на підпункти 80.2.2, 80.2.3 і 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

14. Цього ж дня ГУ ДПС в Івано-Франківській області оформило направлення на перевірку 5941, 5942, 5943 і 5944.

15. З 24 жовтня 2024 року до 01 листопада 2024 року посадові особи ГУ ДПС в Івано-Франківській області провели фактичну перевірку господарської одиниці цегельний завод у селі Комарів Галицького району, яка належить ТОВ Галицька Кераміка . Перевірку вони провели у присутності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (бухгалтер), а також ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зазначених в акті як робітники; графа акта про наявність зауважень містить власноручно підписану відмітку про їх відсутність.

16. 24 жовтня 2024 року посадові особи ГУ ДПС в Івано-Франківській області під час перевірки вручили ОСОБА_4 вимогу про надання до 25 жовтня 2024 року трудових угод з працівниками та копій документів, що посвідчують особу, і відібрали письмові пояснення ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

17. 01 листопада 2024 року за результатами перевірки посадові особи ГУ ДПС в Івано-Франківській області склали акт 20024/09/03/РРО/35694507, у пункті 1.2 якого зазначили, що перевірили господарську одиницю цегельний завод у селі Комарів Галицького району Івано-Франківської області, яка належить ТОВ Галицька Кераміка (ідентифікаційний код юридичної особи 35694507, адреса державної реєстрації: село Мединя, вулиця Галицька, 31Є), та встановили порушення статей 21- 24 КЗпП України, які полягали у використанні праці найманих працівників без укладення трудового договору з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

18. 01 листопада 2024 року ГУ ДПС в Івано-Франківській області супровідним листом 13920/5/09-19-07-06-24 скерувало матеріали фактичної перевірки до Південно-Західного міжрегіонального управління Держпраці для вжиття заходів у межах компетенції; Управління зареєструвало ці матеріали 12 листопада 2024 року за вхідним 8111/П3/1-24.

19. 13 листопада 2024 року Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці листом П3/3/7090-24 повідомило ТОВ Галицька Кераміка про початок 12 листопада 2024 року адміністративного провадження щодо накладення штрафу, передбаченого частиною другою статті 265 КЗпП України, та запропонувало Товариству надати до 09 грудня 2024 року письмові пояснення та/або заперечення разом із підтвердними доказами.

20. Іншим листом від 13 листопада 2024 року П3/3/7088-24 Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці запросило ТОВ Галицька Кераміка на розгляд справи, призначений на 11 грудня 2024 року об 11 годині 20 хвилин. Обидва листи Управління надіслало 13 листопада 2024 року одним поштовим відправленням 7601800275260, яке Товариство отримало 03 грудня 2024 року.

21. 06 грудня 2024 року Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці перенесло розгляд справи та листом П3/1/7664-24 запросило ТОВ Галицька Кераміка на розгляд, призначений на 18 грудня 2024 року о 14 годині 20 хвилин. Це запрошення Управління надіслало 06 грудня 2024 року поштовим відправленням 7601800218798, яке Товариство отримало 19 грудня 2024 року.

22. 18 грудня 2024 року Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці розглянуло справу за адресою: місто Івано-Франківськ, вулиця Франка, 4; згідно з протоколом слухання представник ТОВ Галицька Кераміка на розгляд не з`явився та не подав пояснень і заперечень.

23. Цього ж дня за результатами розгляду справи на підставі акта перевірки від 01 листопада 2024 року 20024/09/03/РРО/35694507 та абзацу 3 частини другої статті 265 КЗпП України Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці прийняло постанову 115-ДПС, якою наклало на ТОВ Галицька Кераміка штраф у розмірі 240 тис. грн за порушення статей 21- 24 КЗпП України. Копію постанови Управління надіслало Товариству 20 січня 2025 року поштовим відправленням 7601800415178.

24. Суди попередніх інстанцій також установили за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що ТОВ АБС Пластик зареєстроване 09 вересня 2005 року, має місцезнаходження в місті Івано-Франківську на вулиці Тролейбусній, 1, кв. 52, а основним видом його діяльності є 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну , тоді як ТОВ Галицька Кераміка зареєстроване 19 червня 2008 року, має місцезнаходження в селі Мединя Галицького району Івано-Франківської області на вулиці Галицькій, 31Є, а основним видом його діяльності є 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням ; спільним для обох товариств є КВЕД 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини .

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

25. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також враховуючи межі касаційного перегляду справи, визначені статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.

26. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

27. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

28. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

29. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

30. Верховний Суд також враховує правові орієнтири, сформульовані у Висновку 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень (Opinion No. 11 (2008) of the Consultative Council of European Judges to the attention of the Committee of Ministers of the Council of Europe on the quality of judicial decisions). У пунктах 24, 25, 29-32 цього Висновку зазначено, що якісне судове рішення є результатом належно організованого, прозорого та справедливого розгляду, активного і чіткого ведення провадження суддею, коректного застосування юридичних правил та правильної оцінки фактів, викладеного зрозумілою мовою і логічно структурованого.

31. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2026 року не відповідають, оскільки викладені у касаційній скарзі Південно-Західного міжрегіонального управління Держпраці доводи є частково обґрунтованими, з огляду на таке.

32. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

33. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

34. Згідно з частиною третьою статті 11 Закону 2073-IX адміністративний орган зобов`язаний використовувати свої повноваження з метою, з якою такі повноваження надані. Мета, з якою надано повноваження, визначається законом або випливає з його положень.

35. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

36. Таким чином, суд здійснює перевірку рішень суб`єктів владних повноважень на предмет їх відповідності вимогам закону, дотримання меж повноважень та встановленого порядку, а також забезпечення принципу пропорційності. Водночас суд не наділений повноваженнями самостійно визначати доцільність обраного адміністративним органом заходу реагування чи замінювати його на інший, оскільки завданням суду є перевірка законності адміністративного акта без перебирання функцій адміністративного органу щодо кваліфікації діяння та визначення передбачених законом наслідків.

37. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду щодо визначення поняття дискреційні повноваження , викладеними у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 825/602/17 та від 22 серпня 2018 року у справі 826/10548/17.

(І) Щодо меж судового розгляду та предмета доказування у цій справі

38. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

39. Приписами частини другої статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

40. Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року у справі 824/399/17-а зазначив, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом він не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.

41. Предметом доказування є обставини, що свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість задоволення заявленої вимоги, у той час як питання правомірності прийняття іншого акта індивідуальної дії, який не є предметом спору, не може бути предметом доказування у межах такого позову.

42. Скаржник також покликається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах 464/4574/15-ц і 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі 287/575/16-ц та від 19 серпня 2020 року у справі 287/587/16-ц, згідно з якими суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб, а також що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

43. Верховний Суд зазначає, що наведені постанови ухвалені у справах цивільної юрисдикції у приватноправових спорах (про недійсність і неукладеність правочинів, застосування наслідків недійсності правочину, відшкодування шкоди, скасування рішень про державну реєстрацію речових прав), а тому викладені в них правові висновки не є висновками щодо застосування норми права у подібних правовідносинах у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

44. Водночас сформульований у цих постановах загальний процесуальний підхід щодо меж судового розгляду та неприпустимості самостійного обрання судом правової підстави позову кореспондує положенням частини другої статті 9 та частини другої статті 73 КАС України, а тому в цій частині є релевантним для вирішення спору, що розглядається.

45. У справі, що розглядається, предметом спору є постанова Південно-Західного міжрегіонального управління Держпраці від 18 грудня 2024 року 115-ДПС про накладення штрафу, а підставами позову ТОВ Галицька Кераміка визначило відсутність у його діях складу правопорушення, оскільки з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено цивільно-правові договори; відсутність в органу Держпраці повноважень на власний розсуд тлумачити умови цивільно-правових договорів і визнавати їх недійсними; недотримання Управлінням процедури розгляду справи, оскільки її розглянуто без участі Товариства та без повідомлення про час і місце розгляду.

46. Натомість правомірність наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 24 жовтня 2024 року 3178-п, наявність фактичних і правових підстав для призначення фактичної перевірки та дотримання податковим органом порядку її проведення позивач підставами позову не визначав.

47. Зазначені питання суди першої та апеляційної інстанцій дослідили з власної ініціативи та поклали їх в основу ухвалених судових рішень, не встановивши при цьому, що вихід за межі підстав позову був необхідним для ефективного захисту прав позивача у розумінні частини другої статті 9 КАС України.

48. Верховний Суд враховує, що відповідно до частини четвертої статті 9 та частини третьої статті 80 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

49. Водночас принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі спрямований на повне і всебічне встановлення обставин, що входять до предмета доказування, визначеного заявленими вимогами та запереченнями (частина друга статті 73 КАС України), і не є підставою для самостійної зміни судом підстав позову.

50. Крім того, цей принцип не звільняв суди попередніх інстанцій від обов`язку дослідити обставини, наведені відповідачем у відзиві на позов та письмових поясненнях.

(ІІ) Щодо повноважень податкового органу та органу Держпраці і самостійного значення акта фактичної перевірки

51. Частиною першою статті 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

52. Податкові органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з метою перевірки дотримання податкового законодавства відповідно до частини другої статті 259 КЗпП України.

53. Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

54. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

55. Отже, податковий орган відповідно до закону має повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання роботодавцями законодавства про працю у частині вимог щодо оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та фіксації відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору).

56. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України), може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки (пункт 80.2 статті 80 ПК України).

57. Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 ПК України. Пунктом 86.1 статті 86 ПК України визначено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов`язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із запереченнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Матеріали перевірки - це: акт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід`ємною частиною; заперечення, надані платником податків до акта (довідки) перевірки (у разі їх наявності на час розгляду); пояснення та їх документальне підтвердження, які надані платником податків відповідно до підпункту 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 та відповідно до абзацу другого підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 розділу I цього Кодексу.

58. Верховний Суд зауважує, що суб`єкт господарювання, який допускає перевіряючих до місця провадження господарської діяльності, має право висловлювати свої заперечення щодо виявлених порушень безпосередньо під час перевірки.

59. Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для юридичних осіб, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України. Водночас до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, за вказане порушення застосовується попередження.

60. При цьому повноваження щодо притягнення до відповідальності за вказані правопорушення шляхом накладення штрафу або застосування попередження за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

61. Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року 96 (далі - Положення 96), є Державна служба України з питань праці (Держпраці).

62. Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є територіальним органом Держпраці, що відповідно до положення про нього, затвердженого наказом Держпраці, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

63. Пунктом 8 Положення 96 передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, зокрема з податковими органами.

64. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці відповідно до закону наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи або застосовувати попередження в порядку, визначеному законодавством. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі 380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі 260/586/20, від 17 квітня 2024 року у справі 560/3981/23, від 18 вересня 2024 року у справі 240/7766/23 та від 27 листопада 2024 року у справі 120/17056/23.

65. Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2024 року у справі 240/7766/23 сформулював висновок, згідно з яким акти перевірок ДПС є достатньою підставою для порушення та розгляду справи про накладення штрафу без проведення додаткового заходу державного нагляду (контролю); водночас орган Держпраці зобов`язаний самостійно дослідити матеріали та встановити наявність підстав для притягнення до відповідальності.

66. Отже, акт фактичної перевірки податкового органу, у якому зафіксовано порушення законодавства про працю, є самодостатньою підставою для порушення та розгляду органом Держпраці справи про накладення штрафу. При цьому проведення Держпраці додаткового заходу державного нагляду (контролю) не є обов`язковою передумовою розгляду справи, однак орган Держпраці зобов`язаний самостійно дослідити отримані матеріали та встановити наявність або відсутність підстав для притягнення до відповідальності.

67. Частиною першою статті 8 Закону 2073-IX закріплено принцип обґрунтованості, відповідно до якого адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи.

68. Частина друга статті 52 Закону 2073-IX визначає, що адміністративний орган визначає відповідно до законодавства способи та обсяг встановлення обставин справи. При цьому адміністративний орган не обмежений доводами учасників адміністративного провадження, наданими ними доказами та клопотаннями.

69. Отже, орган Держпраці уповноважений самостійно встановлювати фактичні обставини справи про накладення штрафу, а його висновки підлягають перевірці судом насамперед з точки зору їх відповідності фактичним обставинам, а не виключно з точки зору дотримання процедури. Така правова позиція узгоджується з висновками щодо застосування норм права, висловленими у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року у справі 329/1218/16-а, від 13 квітня 2022 року у справі 1940/1785/18, від 08 листопада 2023 року у справі 520/1951/2020 та від 13 березня 2024 року у справі 0840/3101/18.

(ІІІ) Щодо обсягу обставин, які підлягають дослідженню у спорах цієї категорії

70. Верховний Суд наголошує, що Держпраці та її територіальні органи не наділені повноваженнями призначати або проводити перевірки в порядку, встановленому Податковим кодексом України, не беруть участі у прийнятті рішення про призначення фактичної перевірки, не визначають її правових і фактичних підстав, предмета, обсягу та строків і не є учасниками податкових правовідносин, у межах яких така перевірка проводиться.

71. Жодна норма закону або Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року 509 (далі - Порядок 509), не покладає на орган Держпраці обов`язку перевіряти законність наказу податкового органу про призначення перевірки чи дотримання податковим органом процедури її проведення, а так само не наділяє його повноваженнями визнавати такий наказ протиправним, не брати до уваги акт перевірки з цих підстав або відмовляти у розгляді справи.

72. З огляду на це доводи касаційної скарги про те, що Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці не зобов`язане перевіряти підстави проведення перевірок органами Державної податкової служби, є обґрунтованими.

73. Відповідно, у спорах про оскарження постанов про накладення штрафу (попереджень) органів Держпраці, прийнятих на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, судовому дослідженню підлягають, зокрема, наявність акта перевірки ДПС, у якому зафіксовано відповідне порушення, та отримання цього акта органом Держпраці в установленому порядку взаємодії; дотримання органом Держпраці процедури розгляду справи про накладення штрафу, визначеної Порядком 509, у тому числі повідомлення суб`єкта господарювання про одержання таких документів; наявність або відсутність у діях суб`єкта господарювання складу правопорушення, за яке накладено штраф, установлена за результатами дослідження всіх поданих учасниками справи доказів.

74. Натомість питання наявності фактичних та правових підстав для призначення фактичної перевірки, достатності відображення таких підстав у наказі податкового органу, повноти його реквізитів та дотримання порядку проведення перевірки входять до предмета доказування лише за умови, що суб`єкт господарювання визначив відповідні порушення підставами позову, і лише в тому обсязі, в якому такі порушення вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність зафіксованих в акті перевірки висновків. За відсутності таких підстав позову зазначені питання не є предметом судового дослідження.

75. Суди попередніх інстанцій в обґрунтування протилежного підходу послалися на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08 вересня 2021 року у справі 816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки; підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

76. Верховний Суд звертає увагу на те, що постанова органу Держпраці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, прийнята на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, є рішенням, прийнятим за наслідками такої перевірки, у розумінні наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду.

77. Оскільки за результатами фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору та оформлення трудових відносин з працівниками податковий орган власного рішення щодо суб`єкта господарювання не приймає, а передає матеріали перевірки органу Держпраці в порядку взаємодії, саме оскарження постанови про накладення штрафу є для такого суб`єкта належним та ефективним способом захисту прав, у тому числі у випадку, коли він вважає, що перевірку призначено або проведено неправомірно.

78. Водночас із наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду слідує, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки може бути саме підставами позову, а отже, входить до предмета судового дослідження лише тоді, коли позивач визначив відповідні порушення підставами своїх вимог. Суд, як зазначено вище, не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу позову.

79. Крім того, навіть у разі заявлення таких підстав позову предметом судового дослідження є не законність наказу про призначення перевірки сама по собі, а те, чи вплинули або чи могли об`єктивно вплинути допущені під час призначення і проведення перевірки порушення на правильність висновків, зафіксованих в акті перевірки, і відповідно на обґрунтованість та законність прийнятого на його підставі рішення. Установлення факту недоліків наказу без установлення такого впливу не може бути достатньою підставою для висновку про недопустимість акта перевірки як доказу, так і для скасування постанови про накладення штрафу.

80. Верховний Суд звертає увагу і на особливість цієї категорії спорів, а саме на те, що рішення за наслідками перевірки приймає не той суб`єкт владних повноважень, який перевірку призначив і провів. Тому недоліки, допущені податковим органом, самі по собі не можуть свідчити про те, що орган Держпраці діяв не на підставі, поза межами повноважень або не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у розумінні частини другої статті 2 КАС України. Такі недоліки можуть мати правове значення виключно в аспекті достовірності та допустимості акта перевірки як доказу і лише за умови встановлення судом їх впливу на правильність зафіксованих у цьому акті обставин.

81. Також Верховний Суд звертає увагу, що наказ про призначення перевірки у встановленому порядку не був скасований або визнаний протиправним. Водночас у межах цього спору самостійна правомірність такого наказу не є предметом судового розгляду, оскільки позивач не заявляв відповідних підстав позову. У межах спору про оскарження постанови органу Держпраці такий наказ підлягає дослідженню лише щодо факту його видання, визначених у ньому правової та фактичної підстав перевірки і об`єкта перевірки, тобто обставин, що мають значення для оцінки акта перевірки як доказу, тоді як самостійній перевірці на предмет правомірності в межах цієї справи він не підлягає. Подібний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 17 червня 2026 року у справі 160/31220/24 щодо припису, винесеного за результатами попереднього заходу державного нагляду (контролю) і не оскарженого у встановленому законом порядку.

82. У справі, що розглядається, ТОВ Галицька Кераміка не визначало підставами позову порушень, допущених ГУ ДПС в Івано-Франківській області при призначенні і проведенні фактичної перевірки, а суди першої та апеляційної інстанцій, поклавши зазначене питання в основу ухвалених судових рішень, вийшли за межі підстав позову.

83. Отже, у цьому випадку дотримання податковим органом процедури призначення і проведення фактичної перевірки не є предметом судового дослідження.

84. До того ж суди попередніх інстанцій не встановили, яким саме чином відсутність у наказі від 24 жовтня 2024 року 3178-п найменування та реквізитів суб`єкта господарювання вплинула або об`єктивно могла вплинути на правильність зафіксованого в акті перевірки від 01 листопада 2024 року 20024/09/03/РРО/ НОМЕР_1 висновку про виконання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 роботи на цегельному заводі в селі Комарів без оформлення трудових відносин, тобто не застосували у повному обсязі висновок, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі 816/228/17, оскільки не встановили впливу виявленого порушення на правильність висновків акта перевірки.

85. Верховний Суд звертає увагу, що за змістом підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактична перевірка здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника, а абзац третій пункту 81.1 статті 81 ПК України у разі проведення перевірки в іншому місці вимагає зазначення у наказі адреси об`єкта, перевірка якого проводиться.

86. Суди попередніх інстанцій установили, що інформація Галицької міської ради Івано-Франківської області, викладена у листі від 10 жовтня 2024 року 02.1-17/1876, стосувалася конкретного об`єкта - цегельного заводу в селі Комарів, на території якого візуально виявлено близько 15- 20 осіб, які виготовляли сирець цегли, завантажували піч для випалювання, розвантажували готову продукцію та завантажували її на автотранспорт і які працювали без укладених трудових договорів або не знали про їх укладення. Саме цей об`єкт і зазначено в наказі ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 24 жовтня 2024 року 3178-п та в акті перевірки від 01 листопада 2024 року.

87. Помилкове зазначення в листі органу місцевого самоврядування найменування суб`єкта господарювання, якому належить цей об`єкт, за встановлених судами обставин саме по собі не спростовує наявності у податкового органу отриманої в установленому законодавством порядку інформації про можливі порушення законодавства щодо оформлення трудових відносин на відповідному об`єкті, тобто не свідчить про відсутність фактичної підстави, передбаченої підпунктом 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

88. Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 червня 2024 року у справі 420/16308/22, згідно з яким наведення у наказі як предмета перевірки тієї сфери, для перевірки якої реальних підстав не існувало, не дає приводу для визнання протиправними всіх наслідків перевірки, якщо за її результатами встановлено правопорушення у сфері, для перевірки якої існувала фактична підстава і ця підстава, поряд з іншими, знайшла своє відображення у предметі перевірки відповідно до наказу.

89. Верховний Суд у постанові від 26 березня 2024 року у справі 420/9909/23 також наголосив на необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання наявності підстав для проведення перевірки від питання достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі та/або недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки , а також сформулював висновок, що підставою для визнання наказів контролюючого органу або наслідків його реалізації протиправними є не будь-які недоліки, а лише ті, які є істотними і суттєво вплинули на реалізацію прав платника податків.

90. При цьому формальні недоліки під час фіксації правопорушення, за загальним правилом, не можуть бути підставою для скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень та звільнення правопорушника від відповідальності, передбаченої законом та спрямованої на захист важливого суспільного інтересу, якщо вони не перешкоджають встановленню суті справи та виявленню порушення (пункт 85 постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі 120/12494/23; постанови Верховного Суду від 21 листопада 2025 року у справі 140/10379/24 та від 20 липня 2026 року у справі 420/33487/24).

91. Наведене має безпосереднє значення для оцінки встановленого судами недоліку наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 24 жовтня 2024 року 3178-п, оскільки фактичну перевірку проведено за адресою об`єкта, зазначеного в цьому наказі (цегельний завод у селі Комарів Галицького району Івано-Франківської області), тобто за фактичним місцем провадження господарської діяльності ТОВ Галицька Кераміка , та за участю його представника і бухгалтера.

92. Верховний Суд наголошує, що можливі неточності в документах, які слугували підставою для проведення перевірки та оформлення її результатів, оцінюються судом з урахуванням усіх обставин справи та необхідності досягнення балансу між інтересами суб`єкта господарювання, публічними інтересами у забезпеченні дотримання роботодавцями трудового законодавства та захисті інтересів працівників. Формальні неточності (описки) у зазначенні, зокрема, суб`єкта чи місця проведення перевірки, за умови здійснення заходу контролю за фактичним місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання (або його відокремлених підрозділів) та забезпечення участі керівника або особи, уповноваженої керівником, не можуть бути самостійною підставою для скасування рішень суб`єктів владних повноважень, спрямованих на забезпечення законності та захист конституційного права на працю (стаття 43 Конституції України). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі 804/4768/18, від 01 листопада 2022 року у справі 640/6452/19 та від 08 квітня 2026 року у справі 380/9501/25.

93. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що перевірку ТОВ Галицька Кераміка проведено у присутності представника Зельмановича Г.П. і бухгалтера Цебрій Г.Г., а також Рогожинського І.І., Галика В.І. та Чернеги М.В.; графа акта про наявність зауважень містить власноручно підписану відмітку про їх відсутність; Зельмановичу Г.П. вручено вимогу про надання трудових угод з працівниками та документів, що посвідчують особу; від Зельмановича Г.П., Галика В.І. і Рогожинського І.І. відібрано письмові пояснення.

94. Крім того, відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

95. Суди попередніх інстанцій не встановили, що ТОВ Галицька Кераміка скористалося правом на подання заперечень на акт фактичної перевірки у порядку, визначеному пунктом 86.7 статті 86 ПК України, протягом установленого 10-денного строку.

96. Тобто не з`ясували, чи позивач був позбавлений можливості реалізувати свої права під час перевірки, та чи вплинули можливі недоліки наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 24 жовтня 2024 року 3178-п на реалізацію такого права.

97. За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що акт фактичної перевірки від 01 листопада 2024 року 20024/09/03/РРО/35694507 є недопустимим доказом у розумінні частини першої статті 74 КАС України, а оскаржувана постанова - протиправною виключно з підстав недоліків наказу податкового органу про призначення перевірки, є передчасним та таким, що не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

(ІV) Щодо дотримання Держпраці процедури розгляду справи про накладення штрафу

98. Механізм накладення на суб`єктів господарювання (роботодавців) штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України, визначає Порядок 509.

99. В абзаці першому пункту 2 Порядку 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту).

100. Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю (абзац сьомий пункту 2 Порядку 509).

101. Відповідно до пункту 3 Порядку 509 про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкта господарювання та роботодавця не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

102. Пунктом 4 Порядку 509 встановлено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

103. У первинній редакції Порядку 509, чинній до 30 серпня 2019 року, пункти 6, 7 містили вимоги про необхідність повідомлення суб`єкта господарювання листом-повідомленням про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу та передбачали розгляд справи за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено.

104. Кабінет Міністрів України постановою від 21 серпня 2019 року 823 Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок 823), який вніс зміни до Порядку 509, зокрема, виключив пункти 6 та 7 Порядку 509.

105. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 28 квітня 2021 року у справі 640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року, визнав протиправним та нечинним Порядок 823.

106. Проте Верховний Суд зазначає, що визнання нечинним Порядку 823 не відновлює дію Порядку 509 у редакції, що діяла до набрання чинності Порядком 823. Це прямо слідує з частини п`ятої статті 61 Закону України від 24 серпня 2023 року 3354-IX Про правотворчу діяльність (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні ), відповідно до якої визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.

107. Водночас таке тлумачення Закону 3354-IX слугує для розуміння принципів правотворчості та не є застосуванням норми, яка не набрала чинності. Принцип, відповідно до якого визнання нормативно-правового акта нечинним не має наслідком автоматичне відновлення дії попередньої редакції акта, зміненого або скасованого таким нормативно-правовим актом, є складовою правової визначеності.

108. Тобто внесення змін до деяких положень Порядку 509 відповідно до Порядку 823 та наступне визнання цих змін такими, що втратили чинність, не впливають на чинність в цілому Порядку 509 та, відповідно, на результат вирішення спірних правовідносин (пункт 60 постанови Верховного Суду від 13 березня 2026 року у справі 480/5941/24).

109. Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2024 року) Порядок 509 діяв у редакції, яка не містила пунктів 6 та 7, а отже, не містила такого обов`язку в самому Порядку 509. Водночас порядок запрошення учасника адміністративного провадження визначався статтею 32 Закону 2073-IX, яка передбачає завчасне повідомлення про дату, час і місце відповідної процедурної дії.

110. Суди першої та апеляційної інстанцій також не врахували, що Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці фактично повідомило ТОВ Галицька Кераміка про одержання акта фактичної перевірки, яким встановлено порушення законодавства про працю. Зокрема, відповідно до пункту 3 Порядку 509 Управління листом від 13 листопада 2024 року П3/3/7090-24 направило позивачу відповідне повідомлення про початок 12 листопада 2024 року адміністративного провадження та запропонувало надати до 09 грудня 2024 року письмові пояснення та/або заперечення разом із підтвердними доказами; це повідомлення разом із запрошенням на розгляд справи Товариство отримало 03 грудня 2024 року, проте письмових пояснень або заперечень у встановлений строк не подало.

111. Та обставина, що повторне запрошення від 06 грудня 2024 року П3/1/7664-24 вручено Товариству 19 грудня 2024 року, тобто наступного дня після розгляду справи, за наведеного нормативного регулювання підлягала оцінці судами з погляду дотримання статті 32 Закону 2073-IX та істотності можливого процедурного порушення.

112. У постанові від 20 червня 2018 року у справі 809/1198/17 Верховний Суд зазначив, що фактичне неотримання цих рішень адресатом не залежить від відправника та не може свідчити про протиправність оскаржуваного рішення. Наведену правову позицію сформульовано у правовідносинах, коли Порядок 509 ще містив пункт 6 щодо обов`язкового повідомлення суб`єкта господарювання про дату розгляду справи, тоді як за чинного нормативного регулювання Порядок 509 такого обов`язку не встановлює.

113. Верховний Суд зазначає, що процедурний обов`язок суб`єкта владних повноважень полягає у направленні відповідного повідомлення на адресу суб`єкта господарювання, тоді як забезпечення фактичного одержання такої кореспонденції не належить до його повноважень, оскільки перебуває поза межами його контролю.

114. Юридична особа зобов`язана забезпечити одержання кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, і несе ризики, пов`язані з неотриманням направленої на таку адресу кореспонденції.

115. Належне направлення повідомлення на зареєстровану адресу суб`єкта господарювання є достатнім для висновку про дотримання процедури повідомлення, а ризик настання несприятливих наслідків неодержання адресованої кореспонденції за такою адресою покладається на адресата, який не може отримувати перевагу від невчинення дій, спрямованих на її одержання. Факт направлення повідомлення, підтверджений поштовими документами відправника (реєстрами, накладними, копією повідомлення з відміткою), вважається таким, що мав місце, поки протилежне не доведено. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у пункті 100 постанови Верховного Суду від 17 червня 2026 року у справі 160/31220/24.

116. Верховний Суд враховує, що відповідно до частини третьої статті 10 Закону 2073-IX особа зобов`язана здійснювати надані їй права добросовісно та не зловживати ними. У цьому контексті доводи позивача щодо процедурних порушень мають оцінюватися з урахуванням факту його обізнаності про проведення перевірки, про початок адміністративного провадження та можливості подання пояснень у відповідному провадженні.

117. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 87 Закону 2073-IX порушення адміністративним органом передбаченої законом адміністративної процедури, якщо воно не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті, не спричиняє протиправності адміністративного акта.

118. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процедурне порушення, допущене суб`єктом владних повноважень при прийнятті рішення, може слугувати підставою для визнання такого рішення протиправним та його скасування лише тоді, коли це порушення мало безпосередній вплив або об`єктивно могло вплинути на зміст прийнятого рішення (постанови Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі 813/1790/18, від 22 травня 2020 року у справі 825/2328/16, від 16 березня 2023 року у справі 400/4409/21, від 24 квітня 2023 року у справі 560/2210/19, від 26 квітня 2023 року у справі 380/1418/22, від 22 червня 2023 року у справі 560/813/20 та від 17 квітня 2026 року у справі 160/7445/25).

119. Отже, порушення суб`єктом владних повноважень установленої процедури прийняття рішення є підставою для визнання такого рішення протиправним лише тоді, коли це порушення було істотним.

120. Розмежування між істотним (фундаментальним) та неістотним (формальним) порушенням визначається через з`ясування того, чи могло рішення суб`єкта владних повноважень бути іншим за умови неухильного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.

121. Формальні процедурні недоліки не можуть бути самостійною підставою для скасування законного та правильного по суті рішення, якщо вони не призвели і не могли призвести до обмеження процесуальних прав особи на участь у відповідній процедурі, подання пояснень, заперечень чи доказів або до неправильного встановлення обставин справи, а відповідні процесуальні права могли бути забезпечені та реалізовані під час розгляду справи в адміністративному суді з урахуванням гарантій, закріплених у КАС України.

122. Верховний Суд зазначає, що процедурні гарантії як стандарти належного адміністрування мають забезпечувати реальну можливість особи бути почутою, ефективно захистити свої права та запобігти свавільності рішення адміністративного органу. Водночас процедурне порушення є підставою для визнання адміністративного акта протиправним лише тоді, коли воно вплинуло чи об`єктивно могло вплинути на зміст прийнятого рішення або позбавило особу реальної можливості бути почутою у такий спосіб, що цей недолік не може бути усунутий під час подальшого судового контролю за актом суб`єкта владних повноважень.

123. При цьому адміністративне судочинство є самостійною та ефективною гарантією перевірки правомірності адміністративного акта, включно з його фактичними підставами, процедурою прийняття та відповідністю закону.

124. Крім того, обставина обізнаності ТОВ Галицька Кераміка про початок адміністративного провадження та розгляд справи про накладення штрафу мала оцінюватися судами попередніх інстанцій в розрізі об`єктивної можливості цього суб`єкта подати уповноваженій посадовій особі Держпраці пояснення, заперечення або докази, які могли вплинути на зміст постанови.

125. Отже, оцінюючи доводи позивача щодо процедурних порушень, суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, чи призвів розгляд Держпраці справи про притягнення до відповідальності без участі суб`єкта господарювання або його представника до обмеження процедурних прав ТОВ Галицька Кераміка та чи могло це вплинути на зміст прийнятого рішення. Саме по собі недодержання окремих процедурних формальностей без встановлення таких наслідків не може бути достатньою підставою для скасування адміністративного акта.

(V) Щодо обставин, які підлягали встановленню по суті спору та які суди попередніх інстанцій не дослідили

126. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, четверта, шоста і сьома статті 43 Конституції України).

127. За приписами першого речення абзацу другого статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

128. Право на працю закріплене також у статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року.

129. Укладаючи трудовий договір з роботодавцями, громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків; трудовий договір є основним юридичним фактом, із яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин (перше та друге речення абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року 12-рп/98; абзац третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року 1-р/2023).

130. Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

131. Згідно з частиною першою статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

132. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 24 КЗпП України).

133. Абзацом першим постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року 413 Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що повідомлення про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації), та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а фізичною особою, яка уклала трудовий договір з домашнім працівником, - за її податковою адресою (місцем проживання) за формою згідно з додатком 1 до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.

134. Пункт другий частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року 5067-VI Про зайнятість населення визначає, що роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

135. Отже, якщо особу фактично допущено до роботи за розпорядженням або з відома роботодавця чи уповноваженої ним особи, зазначене може свідчити про фактичне виникнення трудових відносин незалежно від належного оформлення прийняття на роботу.

136. При цьому без оформлених трудових відносин особа (працівник) позбавляється конституційних гарантій, передбачених, зокрема, статтями 43 та 45 Конституції України (пункт 87 постанови Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі 0540/8959/18-а).

137. Відповідно до частин першої та другої статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

138. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (частина перша статті 837 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

139. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності встановлення фактичного змісту правовідносин: у трудових відносинах працівник зобов`язується виконувати роботу (трудову функцію) з визначеної професії, спеціальності, кваліфікації або посади (частина перша статті 21 КЗпП України), а у цивільно-правових відносинах виконавець зобов`язується виконати певну роботу і передати її результат замовникові (стаття 837 ЦК України).

140. Тобто основними ознаками, що відрізняють трудові відносини від цивільно-правових, є виконання працівником трудової функції (а не індивідуально визначеного обсягу робіт), її триваючий характер та здійснення в інтересах і під організаційним контролем роботодавця з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, тоді як метою цивільно-правового договору є отримання визначеного матеріального результату, з настанням якого договір вважається виконаним.

141. Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

142. Верховний Суд відхиляє доводи позивача про те, що орган Держпраці не наділений повноваженнями на власний розсуд тлумачити умови цивільно-правових договорів і визнавати їх недійсними. Установлення органом державного нагляду (контролю) та судом дійсного характеру відносин, що склалися між суб`єктом господарювання і фізичною особою, не є визнанням правочину недійсним і не потребує такого визнання, оскільки предметом оцінки у справі про накладення штрафу за абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України є не чинність цивільно-правового договору, а наявність або відсутність факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. Тому презумпція правомірності правочину, закріплена у статті 204 ЦК України, не звільняє суд від обов`язку з`ясувати дійсний характер таких відносин.

143. Також слід зазначити, що визначальним для розрізнення трудового та цивільно-правового договорів є не назва укладеного сторонами правочину, а фактичний зміст правовідносин. Формальне оформлення таких відносин цивільно-правовим договором не усуває обов`язку роботодавця виконати вимоги частини четвертої статті 24 КЗпП України, якщо за своїм реальним змістом ці відносини мають ознаки трудових.

144. Відсутність оформлених трудових відносин сама собою не свідчить про їх відсутність як таку, а навпаки, може свідчити про порушення частини четвертої статті 24 КЗпП України, тобто про допуск до роботи без укладення трудового договору та без повідомлення податкового органу (постанови Верховного Суду від 21 листопада 2025 року у справі 140/10379/24 та від 17 червня 2026 року у справі 160/31220/24).

145. Верховний Суд послідовно дотримується позиції, що при вирішенні спору про наявність чи відсутність порушення статті 24 КЗпП України суд зобов`язаний досліджувати не лише формальну наявність договірних документів, а й реальність правовідносин, які ними оформлені. Пріоритет змісту над формою (принцип превалювання сутності над формою) вимагає від суду з`ясовувати дійсний характер відносин між сторонами незалежно від найменування укладеного між ними договору (постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі 804/4940/14, від 14 травня 2020 року у справі 640/1099/19, від 27 липня 2022 року у справі 804/7238/17).

146. Зазначений підхід узгоджується з Рекомендацією Міжнародної організації праці 198 щодо трудового правовідношення (2006), пункт 9 якої передбачає, що визначення існування трудового правовідношення повинно ґрунтуватися насамперед на фактах, що підтверджують виконання роботи й виплату винагороди працівникові, незважаючи на те, як ці відносини характеризуються у будь-якій домовленості про протилежне, що має договірний або інший характер, яка могла бути укладена між сторонами.

147. При вирішенні спорів цієї категорії суди мають враховувати також концепцію прихованих трудових відносин (disguised employment relationship), відображену у пункті 13 Рекомендації Міжнародної організації праці 198 щодо трудового правовідношення (2006), про те, що ознаками трудових відносин є, зокрема: виконання роботи відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони; інтеграція працівника в організаційну структуру підприємства; виконання роботи виключно або переважно в інтересах іншої особи; виконання роботи особисто; виконання роботи відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила; характерна тривалість/продовжуваність роботи; надання інструментів, матеріалів стороною, яка є замовником (постанови Верховного Суду від 20 серпня 2018 року у справі 813/2520/16, від 08 квітня 2026 року у справі 380/9501/25 та від 17 червня 2026 року у справі 160/31220/24).

148. Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2021 року у справі 0540/5987/18-а дійшов висновку, що характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 Класифікатор професій , затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28 липня 2010 року 327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

149. У постанові від 20 січня 2023 року у справі 824/849/18-а Верховний Суд додатково вказав, що основними ознаками трудового договору є: праця юридично несамостійна, що протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи) шляхом виконання вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

150. Законодавство України не забороняє суб`єктам господарювання залучати фізичних осіб до виконання робіт на підставі цивільно-правових договорів, і Верховний Суд не ставить під сумнів саму можливість використання такої форми організації виконання робіт. Водночас для підтвердження реальності цивільно-правових відносин суд має з`ясувати сукупність обставин, які свідчать про їх дійсність, реальність виконання та відповідність вимогам закону.

151. Зокрема, про виконання роботи в межах цивільно-правового договору можуть свідчити: погодження сторонами конкретного, індивідуально визначеного обсягу робіт та їх кінцевого результату; спрямованість договору на отримання результату, а не на процес праці; виконання робіт на власний ризик виконавця, як правило, власними силами і засобами; оплата за фактично виконаний і прийнятий замовником результат, а не за відпрацьований час; складення актів приймання виконаних робіт із зазначенням конкретного обсягу, строку та вартості виконаних робіт.

152. Натомість про приховані трудові відносини між суб`єктом господарювання та фізичною особою можуть свідчити фактичні обставини, зокрема:

- виконання особою роботи за конкретною кваліфікацією, професією або посадою, а не разового індивідуально визначеного завдання;

- систематичний і триваючий характер робіт та їх пов`язаність з основним (звичайним) видом господарської діяльності суб`єкта господарювання, у тому числі участь у безперервному технологічному процесі виробництва;

- підпорядкування особи правилам внутрішнього трудового розпорядку, дотримання встановленого суб`єктом господарювання режиму робочого часу і часу відпочинку, виконання вказівок та розпоряджень його посадових осіб;

- виконання роботи на робочому місці, обладнанні та з матеріалів суб`єкта господарювання, під його безпосереднім контролем;

- встановлення особі випробування, яке відповідно до статті 26 КЗпП України є інститутом виключно трудового права і не може застосовуватися у цивільно-правових відносинах;

- складення суб`єктом господарювання кадрових, облікових і звітних документів, властивих трудовим відносинам (наказ про прийняття на роботу із зазначенням категорії найманий працівник , повідомлення про прийняття працівника на роботу, зазначення у податковій звітності ознаки доходу, властивої заробітній платі, оформлення припинення відносин з посиланням на підстави, передбачені статтею 36 КЗпП України).

153. Верховний Суд наголошує, що жодна з наведених обставин не має наперед встановленого значення і підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами; висновок про наявність або відсутність прихованих трудових відносин має ґрунтуватися на дослідженні всіх зібраних у справі доказів.

154. У справі, що розглядається, Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці як у відзиві на позов і письмових поясненнях, поданих суду першої інстанції, так і в апеляційній та касаційній скаргах послідовно наводило обставини, які, на його переконання, свідчать про приховування ТОВ Галицька Кераміка трудових відносин з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

155. Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішивши спір виключно з підстав, пов`язаних із призначенням фактичної перевірки, жодної з цих обставин належним чином не дослідили та не надали їм правової оцінки, зокрема:

- письмові пояснення ОСОБА_3 від 24 жовтня 2024 року, у яких він зазначив, що проходить випробування на посаді кочегара, а робота виконується відповідно до вказівок та під контролем ТОВ Галицька Кераміка , у поєднанні з приписами статті 26 КЗпП України, які пов`язують інститут випробування виключно з трудовими правовідносинами;

- письмові пояснення ОСОБА_2 від 24 жовтня 2024 року про виконання ним роботи різноробочого з 01 жовтня 2024 року з режимом роботи з понеділка до п`ятниці з 09 години 00 хвилин до 16 години 00 хвилин та вихідними у суботу і неділю, тобто за графіком, властивим трудовим відносинам, а також ту обставину, що ОСОБА_1 відмовилася від надання пояснень;

- зміст цивільно-правових договорів від 10 жовтня 2024 року 1/10/24, 2/10/24 і 3/10/24 у частині відсутності деталізованого предмета договору та визначеного конкретного обсягу робіт, а також те, що визначені в них роботи ( складання цегли, вивантаження цегли , виконання функцій кочегара випалювальної печі) пов`язані з видом діяльності Товариства за КВЕД 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини та фактично здійснюваним на цегельному заводі виробництвом цегли;

- суперечності в актах приймання виконаних робіт від 31 жовтня 2024 року: в акті, складеному з ОСОБА_1 , не зазначено суми винагороди, а в актах, складених з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , міститься посилання на один і той самий договір від 10 жовтня 2024 року 1/10/24;

- подання ТОВ Галицька Кераміка повідомлень про початок роботи всіх трьох осіб за сумісництвом 06 листопада 2024 року, тобто після складення акта перевірки (01 листопада 2024 року), та подання 10 березня 2025 року, безпосередньо перед зверненням до суду, уточненого звіту з відкоригованими даними щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ;

- зазначення у наказі ТОВ Галицька Кераміка від 10 жовтня 2024 року 27 у графі 7 категорія особи відомостей 1 - найманий працівник (з трудовою книжкою) , а у звітній документації за IV квартал 2024 року - ознаки доходу 101 , властивої заробітній платі;

- прийняття зазначених осіб одночасно і за основним місцем роботи, і за сумісництвом, а також оформлення припинення відносин із посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), тобто на підставу, передбачену законодавством про працю;

- розбіжності у даних, внесених до розрахункової відомості ТОВ Галицька Кераміка за період з 01 по 31 жовтня 2024 року.

156. Суди попередніх інстанцій також не надали оцінки доводам позивача про те, що з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено саме цивільно-правові договори про виконання визначеного конкретного обсягу робіт, прийняття на роботу за якими, за твердженням позивача, підтверджує наказ від 10 жовтня 2024 року 27, а фактичне виконання - акти приймання виконаних робіт від 31 жовтня 2024 року, за якими нараховано і виплачено винагороду та сплачено передбачені законом податки, і не з`ясували, чи узгоджуються ці документи між собою та з фактичними обставинами виконання робіт.

157. Верховний Суд наголошує також, що фіксація ходу та результатів перевірки технічними засобами є передбаченим законом способом збирання та закріплення доказів порушення законодавства про працю, а зафіксовані у такий спосіб обставини можуть бути самостійним джерелом доказової інформації про допуск осіб до роботи та підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами.

158. Відповідно до частини першої статті 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

159. Проте матеріалів фотофіксації, здійсненої під час фактичної перевірки, на які покликається відповідач, суди попередніх інстанцій не досліджували та мотивів їх прийняття або відхилення не навели.

160. Покладений частиною другою статті 77 КАС України на відповідача обов`язок довести правомірність оскаржуваного рішення не звільняє позивача від доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення (частина перша статті 77 КАС України).

161. Тому заперечення ТОВ Галицька Кераміка , які зводяться до посилання на укладені цивільно-правові договори, самі по собі не спростовують зафіксованих під час перевірки відомостей про виконання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 роботи, її характер та отримання винагороди, які підлягали оцінці судами попередніх інстанцій у сукупності з іншими доказами.

162. Верховний Суд зазначає, що у подібній категорії справ суди першочергово мають дослідити достовірність пояснень осіб, відібраних під час перевірки, щодо яких можливе приховане працевлаштування; надавати оцінку умовам цивільно-правових договорів, зокрема визначенню конкретного результату роботи, переліку завдань, обсягу робіт та порядку оплати, а також актам приймання виконаних робіт; можуть витребовувати у відповідного податкового органу, який є розпорядником інформації щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податку на доходи фізичних осіб та військового збору, відповідні відомості за спірний період. Такі дії відповідають обов`язку суду щодо офіційного з`ясування всіх обставин справи та повноваженням, передбаченим частиною четвертою статті 9 і частиною третьою статті 80 КАС України, та узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі 380/9501/25 і від 20 липня 2026 року у справі 420/33487/24.

163. Наведене має безпосереднє значення для перевірки доводів позивача про нарахування і виплату ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 винагороди за цивільно-правовими договорами і сплату передбачених законом податків, оскільки відомості податкового органу дають змогу встановити, за яких осіб, у якому розмірі та за який період позивач здійснював відповідні нарахування, і зіставити ці дані з поданою ним звітністю за IV квартал 2024 року та з уточненим звітом від 10 березня 2025 року.

164. Окремо Верховний Суд зазначає, що в абзаці 2 частини другої статті 265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

165. В абзаці 3 частини другої статті 265 КЗпП України за вчинення порушення, передбаченого абзацом 2 цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення застосовується штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

166. Отже, абзаци 2 і 3 частини другої статті 265 КЗпП України встановлюють відповідальність за одне й те саме діяння - фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). Проте абзац 3 застосовується виключно за наявності кваліфікуючої ознаки повторності, а саме вчинення такого порушення повторно протягом двох років з дня виявлення попереднього порушення того самого виду. Зазначене впливає на розмір санкції: десятикратний та тридцятикратний розмір мінімальної заробітної плати за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

167. Суди попередніх інстанцій установили, що оскаржувану постанову прийнято з посиланням на абзац 3 частини другої статті 265 КЗпП України, а розмір накладеного штрафу становить 240 тис. гривень за трьох осіб - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . Водночас у справі не встановлено обставин, які свідчили б про те, що стосовно ТОВ Галицька Кераміка раніше виявлялося та фіксувалося уповноваженим органом порушення того самого виду, з дня виявлення якого не минуло двох років, а обчислений розмір штрафу відповідає десятикратному, а не тридцятикратному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, тобто санкції, передбаченій абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України.

168. Наведене узгоджується з доводами касаційної скарги, у якій Південно-Західне міжрегіональне управління Держпраці покликається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій саме абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України, а також з поясненнями відповідача про технічний характер допущеної в оскаржуваній постанові помилки.

169. Верховний Суд зазначає, що помилкове зазначення в адміністративному акті структурного елемента норми, який не був фактичною підставою для його прийняття, підлягає оцінці за критерієм істотності.

170. Оцінюючи істотність такого недоліку, суди першої та апеляційної інстанцій мали з`ясувати, зокрема: чи узгоджуються описані в постанові фактичні обставини та обчислений розмір штрафу з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України; чи не застосовано до суб`єкта господарювання більш сувору санкцію, ніж передбачена нормою, яка фактично підлягала застосуванню; чи не позбавила така розбіжність суб`єкта господарювання можливості зрозуміти зміст ставленого йому у вину порушення та ефективно захищатися під час розгляду справи про накладення штрафу і в суді.

171. Водночас Верховний Суд наголошує, що посилання в постанові про накладення штрафу на абзац 3 частини другої статті 265 КЗпП України не є нейтральним для суб`єкта господарювання, оскільки створює видимість раніше виявленого порушення того самого виду і може мати значення при вирішенні питання про повторність у майбутньому. Тому суд, встановивши таку розбіжність, не може обмежитися її констатацією, а має вирішити, чи є вона опискою, що не вплинула і не могла вплинути на правомірність вирішення справи по суті, чи свідчить про неправильну кваліфікацію діяння.

172. При цьому суд не наділений повноваженнями самостійно перекваліфіковувати діяння за суб`єкта владних повноважень або змінювати обраний ним захід реагування, оскільки суд перевіряє законність адміністративного акта, але не підміняє адміністративний орган при первинній кваліфікації правопорушення та застосуванні передбачених законом наслідків.

173. Стосовно доводу відповідача про те, що після отримання акта перевірки, складеного посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області, він був позбавлений вільного розсуду у прийнятті іншого рішення, крім рішення про накладення штрафу, Верховний Суд зазначає таке.

174. Абзац 2 частини другої статті 265 КЗпП України визначає єдиний вид відповідальності - штраф - для юридичних осіб, які використовують найману працю та не є платниками єдиного податку першої - третьої груп, а також імперативно визначає його розмір, який не підлягає зменшенню чи збільшенню за розсудом органу.

175. У справі, що розглядається, якщо ТОВ Галицька Кераміка перебуває на загальній системі оподаткування, зазначене виключає застосування до нього попередження замість фінансової санкції. Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі 240/7766/23. Тому після встановлення складу правопорушення орган Держпраці справді не наділений дискреційним повноваженням щодо вибору виду та розміру стягнення.

176. Водночас відсутність дискреції щодо виду та розміру санкції не означає, що орган Держпраці зобов`язаний накласти штраф у кожному випадку одержання акта перевірки.

177. Пункт 4 Порядку 509 покладає на уповноважену посадову особу обов`язок під час розгляду справи дослідити матеріали і вирішити питання щодо наявності підстав для накладення штрафу, а частина друга статті 52 Закону 2073-IX визначає, що адміністративний орган визначає відповідно до законодавства способи та обсяг встановлення обставин справи і не обмежений доводами учасників адміністративного провадження, наданими ними доказами та клопотаннями.

178. Отже, орган Держпраці самостійно встановлює наявність або відсутність складу правопорушення, у тому числі кваліфікуючої ознаки повторності, і несе відповідальність за правильність кваліфікації діяння, зафіксованого в акті перевірки.

179. Оскільки ТОВ Галицька Кераміка заперечувало наявність у своїх діях складу правопорушення, питання правильності його кваліфікації та обчислення розміру штрафу охоплюється підставами позову, проте суди першої та апеляційної інстанцій цього питання не досліджували.

180. Відповідно до частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

181. З огляду на це Верховний Суд відхиляє довід касаційної скарги про недостовірність документів, поданих позивачем. Зазначене питання підлягає вирішенню судом першої інстанції під час нового розгляду справи за умови заявлення учасником справи відповідного клопотання з наведенням належного обґрунтування.

182. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів ); з огляду на положення статті 341 КАС України, позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

183. Аналогічні застереження містяться у Рекомендаціях R(95)5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та покращення функціонування систем та процедур оскарження судових рішень від 07 лютого 1995 року (Recommendation R(95)5 concerning the introduction and improvement of the functioning of appeal systems and procedures in civil and commercial cases). Зокрема, у пункті g статті 7 Рекомендацій R(95)5 зазначено, що у суді третьої (касаційної) інстанції не можна представляти нові факти та нові докази.

184. Відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі, а тому доводи касаційної скарги в частині вимоги про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову задоволенню не підлягають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

185. З огляду на частину другу статті 353 КАС України порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд.

186. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

187. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Держпраці слід задовольнити частково, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2026 року скасувати, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

188. Під час нового розгляду суду першої інстанції належить з`ясувати, зокрема, дійсний характер відносин, що склалися між ТОВ Галицька Кераміка та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , з урахуванням вимог статей 21, 23, 24, 26 КЗпП України та принципу превалювання сутності над формою; дослідити зміст цивільно-правових договорів від 10 жовтня 2024 року 1/10/24, 2/10/24 і 3/10/24 у частині визначеності предмета та обсягу робіт; надати оцінку письмовим поясненням ОСОБА_4 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , відібраним 24 жовтня 2024 року; перевірити доводи відповідача щодо суперечностей в актах приймання виконаних робіт від 31 жовтня 2024 року, у наказі від 10 жовтня 2024 року 27, у розрахунковій відомості за жовтень 2024 року та у податковій звітності за IV квартал 2024 року, а також щодо строків подання повідомлень про прийняття працівників на роботу та уточненого звіту; вирішити питання про достовірність і допустимість поданих позивачем доказів, за умови заявлення відповідного клопотання; дослідити матеріали фотофіксації, здійсненої під час фактичної перевірки, та навести мотиви їх прийняття або відхилення; за потреби витребувати у Головного управління ДПС в Івано-Франківській області відомості про нарахування та сплату позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податку на доходи фізичних осіб і військового збору за ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за спірний період; перевірити правильність кваліфікації виявленого порушення за абзацами 2 і 3 частини другої статті 265 КЗпП України, наявність ознаки повторності та відповідність обчисленого розміру штрафу застосованій кваліфікації з урахуванням системи оподаткування, на якій перебуває позивач, а також оцінити за критерієм істотності розбіжність між зазначеним в оскаржуваній постанові абзацом 3 частини другої статті 265 КЗпП України і фактично застосованою санкцією.

189. З огляду на частину шосту статті 139 КАС України, оскільки справа направляється на новий розгляд, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат на цій стадії судового розгляду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2026 року скасувати, а справу 300/1733/25 направити на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: С.М. Чиркін

В.М. Шарапа