Судовий акт у справі № 541/4614/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року

м. Київ

справа 541/4614/24

провадження 61-15539св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 травня 2025 року в складі судді Вірченко О.М.та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року в складі колегії суддів Лобов О. А., Пилипчук Л. І., Триголов В. М.

усправі за позовом ОСОБА_1 до Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України Миргород , тимчасово виконуючого обов`язки начальника Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України Миргород ОСОБА_3, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати незаконними повідомлення від 12 листопада 2024 року 33/9-968 про відмову у переведенні на посаду заступника начальника центру з розвитку, повідомлення від 13 листопада 2024 року 33/9-970 про відмову у переведенні на посаду інженера з організації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу Медичного реабілітаційного центру Міністерства внутрішніх справ України Миргород (далі - МРЦ МВС України Миргород );

- визнати незаконним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки начальника МРЦ МВС України Миргород від 15 листопада 2024 року 216/к/тр Про звільнення ОСОБА_2 ;

- поновити його на посаді заступника начальника МРЦ МВС України Миргород із загальних питань з 18 листопада 2024 року;

- стягнути з МРЦ МВС України Миргород на його користь понесені судові витрати, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 листопада 2024 року до дня ухвалення рішення;

- визнати службову особу ОСОБА_3 винним у його незаконному звільненні з посади заступника начальника МРЦ МВС України Миргород з загальних питань 18 листопада 2024 року та покласти на нього обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну МРЦ МВС України Миргород у зв`язку з оплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач посилався на те, що з 14 вересня 2013 року він працював на посаді заступника начальника МРЦ МВС України Миргород з загальних питань. 03 березня 2022 року його звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). На підставі рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2022 року його поновлено на роботі 10 січня 2024 року.

16 вересня 2024 року від тимчасово виконуючого обов`язки начальника МРЦ МВС України ОСОБА_3 він отримав попередження про скорочення штату та заплановане звільнення 18 листопада 2024 року, яким його ознайомлено із переліком вакантних посад, що можуть бути запропоновані для його подальшого працевлаштування у випадку наявності відповідного рівня освіти, спеціальності та кваліфікації, а також переважного права на залишення на роботі. 04 листопада 2024 року він подав заяву про переведення його на посаду заступника начальника центру з розвитку, однак 12 листопада 2024 року отримав повідомлення 33/9-968 про відмову у задоволенні вказаної заяви з підстав невідповідності його освіти посаді заступника центра з розвитку. Одночасно з повідомленням йому запропоновано перевестися на одну із вакантних посад, що відповідатиме його рівню освіти, спеціальності та кваліфікації. Того ж дня він подав заяву про переведення на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту, однак 13 листопада 2024 року отримав повідомлення 33/9-970 про відмову у задоволенні заяви, оскільки наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника МРЦ МВС України від 11 листопада 2024 року 176/к/тр на зазначену посаду переведено ОСОБА_4 відповідно до раніше поданої ним заяви про переведення, а також йому запропоновано перевестися на одну із вакантних посад, що відповідає його рівню освіти, спеціальності та кваліфікації. 18 листопада 2024 року його звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі наказу від 15 листопада 2024 року 216/к/тр.

Позивач посилався на те, що він має право на заняття посади заступника начальника центру з розвитку, кандидат на яку повинен мати вищу освіту II рівня за ступенем магістра спеціальності галузі знань Управління та адміністрування або Публічне управління та адміністрування , або Право , або за спеціальністю Економіка галузі знань Соціальні та поведінкові науки , стаж роботи за фахом не менше 5 років. Він має переважне право на заняття цієї посади з урахуванням наявної у нього освіти, стажу роботи, тощо.

Відповідач не надав не пізніше як за три місяці до запланованого звільнення первинній профспілковій організації інформацію щодо цього заходу, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень.

Позивач наполягав, що роботодавець не виконав вимог статті 49-2 КЗпП України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

12 травня 2025 року рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області відмовлено в задоволенні позову .

05 листопада 2025 року постановою Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 травня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що наявність освіти І рівня за ступенем бакалавра за напрямом підготовки Економіка і підприємництво , отримання позивачем повної вищої освіти за спеціальністю Промислове і цивільне будівництво , а також навчання на І курсі у вищому навчальному закладі з метою здобуття ІІ (магістерського) рівня вищої освіти за спеціальністю Публічне управління та адміністрування освітньої програми Кадровий менеджмент не дають ОСОБА_1 права займати посаду заступника начальника центру з розвитку. Заяву про переведення на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу ОСОБА_1 подано 12 листопада 2024 року, тоді як наказом від 11 листопада 2024 року 176/к/тр на цю вже було переведено іншу особу відповідно до раніше поданої заяви про переведення від 08 листопада 2024 року. У період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Дослідивши копії штатного розпису МРЦ МВС Миргород станом на 16 вересня 2024 року, тобто на час попередження ОСОБА_1 про скорочення штату та заплановане звільнення, а також станом на 18 листопада 2024 року - день звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, суди зробили висновок про те, що відповідачем ОСОБА_1 були запропоновані всі вакантні посади, останній мав право вибору посад на власний розсуд, мав можливість з`ясувати у роботодавця кваліфікаційні вимоги до тієї чи іншої посади і з урахуванням здобутої ним освіти звернутися до відповідача із відповідною заявою про його переведення. Під час звільнення позивача відповідачем дотримані вимоги трудового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 травня

2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада

2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 липня 20 18 року в справі 814/600/17, від 11 вересня 2019 року в справі 826/8384/18, від 03 квітня 2020 року в справі 360/2251/19, від 22 квітня 2020 року в справі 814/2551/16, від 22 вересня 2020 року в справі 161/7196/19, щодо застосування положень статті 5-1, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

У випадку скорочення чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці визначальним критерієм переважного права залишитись на роботі є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність його праці. Щоб скласти об`єктивну оцінку, роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочують, більш високої чи більш низької кваліфікації і порівняти продуктивність їх праці. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі і тих, які підлягають звільненню. Суди не врахували тієї обставини, що серед запропонованих посад була посада інженера з організації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу, але після подання нимзаяви про бажання перевестись на неї роботодавець повідомив, що ця посада не є вакантною. Проте відповідач не врахував, що він ма є переважне право на заняття указаної посади.

Він має право на заняття посади заступника начальника центру з розвитку, кандидат на яку повинен мати вищу освіту II рівня за ступенем магістра спеціальності галузі знань Управління та адміністрування або Публічне управління та адміністрування , або Право , або за спеціальністю Економіка галузі знань Соціальні та поведінкові науки , стаж роботи за фахом не менше 5 років. Роботодавцю достовірно відомо, що він має: диплом спеціаліста від 07 липня 1997 року 510, відповідно до якого закінчив Полтавський педагогічний інститут ім. В. Г. Короленка за спеціальністю Початкове навчання і музичне виховання ; диплом від 16 лютого 2007 року НОМЕР_1 , у якому указано, що він отримав базову вищу освіту за напрямком підготовки Економіка і підприємництво та здобув кваліфікацію бакалавра з економіки підприємства; диплом від 27 січня 2011 року НОМЕР_3, у якому указано, що він закінчив у 2011 році Полтавський національний технічний університет ім. Юрія Кондратюка і отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки Будівництво та здобув кваліфікацію бакалавра будівництва; диплом від 31 травня 2012 року НОМЕР_2, у якому указано, що він закінчив у 2012 році Полтавський національний технічний університет ім. Юрія Кондратюка і отримав повну вищу освіту за спеціальністю Промислове і цивільне будівництво та здобув кваліфікацію інженербудівельник. Крім цього, роботодавцю достовірно відомо, що він навчається на 1 курсі другого (магістерського) рівня вищої освіти заочної форми навчання за кошти фізичних осіб за спеціальністю Публічне управління та адміністрування освітньої програми. Кадровий менеджмент навчальнонаукового інституту публічного управління і післядипломної освіти Державного закладу Луганський національний університет імені Tapaca Шевченка .

Відсутність доказів щодо здійснення пропозиції усіх наявних вакантних посад не може бути свідченням дотримання процедури звільнення з причин скорочення штатів або проведення організаційних заходів.

Відповідач не пізніше як за три місяці до звільнення не надав до первинної профспілкової організації інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини мого наступного звільнення, про терміни проведення мого звільнення, а також не провів консультації з профспілковою організацією про заходи щодо запобігання звільненню або пом`якшення несприятливих наслідків звільнення.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу МРЦ МВС України Миргород зазначає, що звільнення з роботи ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників відбулося відповідно до вимог діючого законодавства про працю. 05 листопада 2024 року ОСОБА_1 подав письмову заяву, в якій просив перевести його на посаду заступника начальника центру з розвитку. Для зайняття посади заступника генерального директора (директора) / начальника (завідувача) закладу охорони здоров`я кандидат (претендент) має відповідати наступним кваліфікаційним вимогам: вища освіта ІІ рівня за ступенем магістра спеціальності галузі знань Управління та адміністрування або Публічне управління та адміністрування , або Право або за спеціальністю Економіка галузі знань Соціальні та поведінкові науки . Стаж роботи за фахом не менше 5 років. ОСОБА_1 у 2007 році закінчив Слов`янський коледж Національного авіаційного університету за спеціальністю Економіка і підприємство та отримав диплом бакалавра, однак ступінь вищої освіти не дає йому права на зайняття посади заступника начальника центра з розвитку. Інші дипломи про здобуття вищої освіти, які має ОСОБА_1 , не відповідають вище переліченим спеціальностям. Саме через ці обставини ОСОБА_1 було відмовлено у його переведенні на посаду заступника начальника центру з розвитку.

12 листопада 2024 року ОСОБА_1 подав письмову заяву, в якій просив перевести його на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу. Проте наказом від 11 листопада 2024 року 176/к/тр на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу з 11 листопада 2024 року вже було переведено іншу особу відповідно до раніше поданої заяви про переведення від 08 листопада 2024 року. Тобто на момент подачі заяви про переведення вказана посада не була вакантною.

У період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

ОСОБА_1 неодноразово пропонувались для подальшого працевлаштування усі інші наявні на підприємстві вакантні посади, проте окрім переведення на посаду заступника начальника центру з розвитку чи на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу позивач так і не погодився на подальше працевлаштування на будь-яку іншу із запропонованих посад, у зв`язку з чим був звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом МРЦ МВС України Миргород від 13 березня 2013 року 36/ос По особовому складу , наказом МВС України від 14 вересня 2013 року 829 о/с По особовому складу ОСОБА_1 з 13 березня 2013 року перебував у трудових відносинах з МРЦ МВС України Миргород ; 14 вересня 2013 року призначений заступником начальника МРЦ МВС України Миргород із загальних питань.

03 березня 2022 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, 10 січня 2024 року - поновлено на попередній посаді.

Відповідно до Положення про МРЦ МВС України Миргород , затвердженого наказом МВС України від 04 листопада 2003 року 1286 (далі - Положення), МРЦ МВС України Миргород є державним закладом охорони здоров`я, що здійснює на основі ліцензії реабілітаційне (зокрема медико-психологічну та фізичну реабілітацію), санаторно-курортне лікування, оздоровлення та відпочинок осіб, які відповідно до законодавства мають право на медичне обслуговування та санаторне лікування в закладах охорони здоров`я МВС. Пунктом 4 Положення визначено, що структура та штатний розпис Центру затверджується МВС України в установленому порядку.

Згідно з пунктом 6 Положення заступники начальника Центру призначаються на посади та звільняються з посад начальником Центру за погодженням із державним секретарем МВС України.

Наказом МВС України від 12 вересня 2024 року 626 Про організаційно-штатні зміни в МВС затверджено перелік змін у штатах МВС України.

Цим же наказом МРЦ МВС України (на 100 ліжок для хворих на хвороби органів травлення) перейменовано у МРЦ МВС України (на 160 ліжок), а також затверджена реорганізація його структурних підрозділів, в тому числі шляхом скорочення посади заступника начальника центру з загальних питань та уведенням посади заступника начальника центру з розвитку.

На виконання наказу МВС України від 12 вересня 2024 року 626 наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника МРЦ МВС України Миргород від 16 вересня 2024 року 113/к/тр Про організаційно-штатні зміни внесені відповідні зміни у штат МРЦ МВС України Миргород , зокрема пунктом 2 зазначеного наказу визначено перелік та кількість посад, що скорочуються, пунктом 3 - перелік та кількість посад, що вводяться до штатного розпису. Цього ж дня ОСОБА_1 ознайомлено із зазначеним наказом.

16 вересня 2024 року на адресу голови профспілкового комітету МРЦ МВС України Миргород направлено інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників МРЦ МВС України Миргород , у якій вказано причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також запропоновано у разі необхідності провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків звільнень.

16 вересня 2024 року ОСОБА_1 вручено попередження про скорочення штату та заплановане звільнення, яким повідомлено, що наказом МВС України від 12 вересня 2024 року 626 Про організаційно-штатні зміни в МВС , яким внесено ряд змін до штату МРЦ, зі штату МРЦ в адміністративно-управлінському персоналі скорочується посада заступника начальника центру з загальних питань, у зв`язку з чим на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України, наказу від 16 вересня 2024 року 113/к/тр Про організаційно-штатні зміни внесення змін до штату закладу може призвести до звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України 18 листопада 2024 року.

Одночасно із попередженням ОСОБА_1 ознайомлено з переліком вакантних посад, що можуть бути запропоновані для його подальшого працевлаштування у випадку наявності відповідного рівня освіти, спеціальності та кваліфікації, а також наявності переважного права на залишення на роботі.

Наказом МРЦ МВС України Миргород від 24 жовтня 2024 року 92/г Про створення комісії з питань проведення скорочення штату з метою дотримання прав працівників, посади яких скорочуються, було створено комісію, до функцій якої увійшло врахування переважного права на залишення на роботі, визначення категорій працівників, звільнення яких не допускається, а також визначення працівників, які будуть звільнені.

04 листопада 2024 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про вакантні посади, що пропонуються працівнику, від 28 жовтня 2024 року, яким запропоновано обрати будь-яку вакантну посаду для подальшого працевлаштування, що відповідає його рівню освіти, спеціальності, кваліфікації, досвіду та стажу роботи.

05 листопада 2024 року ОСОБА_1 на ім`я тимчасово виконуючого обов`язки начальника МРЦ МВС України Миргород подав письмову заяву про переведення його на посаду заступника начальника центру з розвитку.

Згідно з протоколом 3 засідання комісії з питань проведення скорочення штату від 12 листопада 2024 року вирішено рекомендувати роботодавцю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні поданої ним заяви від 05 листопада 2024 року про переведення на посаду заступника начальника центру з розвитку у зв`язку з його невідповідністю кваліфікаційним вимогам, встановленим діючим законодавством України для згаданої посади.

12 листопада 2024 року ОСОБА_1 вручено повідомлення 33/9-968 про відмову у переведенні на посаду заступника начальника центру з розвитку, яке мотивовано невідповідністю кваліфікаційним вимогам, встановленим діючим законодавством України для згаданої посади. Одночасно позивачу запропоновано перевестись на одну із запропонованих посад, що відповідає його рівню освіти, спеціальності та кваліфікації.

12 листопада 2024 року ОСОБА_1 подав письмову заяву, в якій просив перевести його на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту.

13 листопада 2024 року комісія з питань проведення скорочення штату (протокол 4) розглянула подану заяву і вирішила рекомендувати роботодавцю відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про його переведення на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу МРЦ МВС України Миргород у зв`язку з тим, що вказана посада не була вакантною станом на 12 листопада 2024 року.

13 листопада 2024 року ОСОБА_1 отримав повідомлення 33/9-970 про відмову у переведенні на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу. Наказом від 11 листопада 2024 року 176/к/тр на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу з 11 листопада 2024 року був переведений ОСОБА_4 відповідно до раніше поданої ним заяви про переведення від 08 листопада 2024 року. Одночасно ОСОБА_1 було запропоновано перевестись на одну із вакантних посад, перелічених у цьому повідомленні, що відповідає його рівню освіти, спеціальності та кваліфікації.

На підтвердження відсутності вакансії інженера з організації експлуатації та ремонту станом на 12 листопада 2024 року відповідачем надано копію заяви про переведення на вказану посаду ОСОБА_4 , подану останнім до МРЦ МВС Миргород 08 листопада 2024 року, копію наказу МРЦ МВС Миргород від 11 листопада 2024 року 176/8к/тр Про переведення ОСОБА_5 .

Із супровідним листом від 06 листопада 2024 року 33/9-947 МРЦ МВС Миргород до державного секретаря МВС України направлено подання про звільнення з роботи заступника начальника центу з загальних питань МРЦ МВС Миргород ОСОБА_1 , яке було погоджено.

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки начальника МРЦ МВС України Миргород від 15 листопада 2024 року 216/к/тр ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 18 листопада 2024 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно з наданими позивачем документами про освіту ОСОБА_1 має диплом спеціаліста від 07 липня 1997 року 510, відповідно до якого він закінчив Полтавський педагогічний інститут ім. В. Г. Короленка за спеціальністю Початкове навчання і музичне виховання ; диплом від 16 лютого 2007 року НОМЕР_1 про закінчення Слов`янського коледжу Національного авіаційного університету, отримання базової вищої освіти за напрямом підготовки Економіка і підприємництво та здобуття кваліфікації бакалавра з економіки і підприємства; диплом від 27 січня 2011 року ТА НОМЕР_3 про закінчення Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка, отримання базової вищої освіти за напрямом підготовки Будівництво та здобуття кваліфікації бакалавра будівництва; диплом від 31 травня 2012 року ТА НОМЕР_2 про закінчення Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка, отримання повної вищої освіти за спеціальністю Промислове і цивільне будівництво та здобуття кваліфікації інженера-будівельника.

Згідно з довідкою від 12 листопада 2024 року 16 ОСОБА_1 навчається на першому курсі другого (магістерського) рівня вищої освіти заочної форми навчання за кошти фізичних осіб за спеціальністю Публічне управління та адміністрування освітньої програми. Кадровий менеджмент навчально-наукового інституту публічного управління і післядипломної освіти Державного закладу Луганський національний університет імені Тараса Шевченка .

На підставі наказу від 18 серпня 2016 року 837 о/с МВС України ОСОБА_1 за сумлінне ставлення до виконання посадових обов`язків, ініціативу та наполегливість оголошено подяку.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

За частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи (частини перша - третя статті 49-2 КЗпП України).

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, в тому числі ліквідації, реорганізації підприємства, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (див. постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року в справі 525/983/21, від 10 січня 2024 року в справі 333/4779/20).

Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення (див. постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року в справі 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року в справі 210/6543/21, від 06 травня 2020 року в справі 487/2191/17, Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року в справі 525/983/21, від 24 червня 2020 року в справі 742/1209/18, Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року в справі 466/7604/17).

Сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов`язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.

Належним виконанням такого зобов`язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації.

Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).

У постанові від 28 серпня 2024 року в справі 641/1334/23 (провадження 14-54цс24) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що роботодавець зобов`язаний надати працівникові, який вивільняється, пропозиції всіх вакансій (що відповідають його кваліфікації), які існували в нього з моменту попередження такого працівника про наступне вивільнення до дня його звільнення, з урахуванням положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Якщо працівник відмовився від усіх запропонованих роботодавцем вакансій, висловлюючи цим своє небажання продовжувати працювати на змінених умовах праці, тоді роботодавець вправі звільнити його з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України до завершення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення.

Наведене обумовлено тим, що КЗпП України розмежовує підстави для звільнення за суб`єктом, який це ініціює: 1) за угодою сторін; 2) з ініціативи працівника; 3) з ініціативи роботодавця.

Розірвання трудового договору у випадку змін в організації праці, в тому числі ліквідації чи реорганізації, є ініціативою роботодавця, що й створює для працівника відповідні гарантії від незаконного звільнення. Водночас надання таких гарантій не є формальністю у зв`язку лише із самим фактом змін в організації праці роботодавця, а спрямоване на випадки, коли продовження трудових правовідносин є об`єктивно неможливим, у тому числі у зв`язку з відмовою працівника працювати на змінених умовах. Тому факт такої відмови (за наявності відповідних вакансій) є визначальним.

Отже, обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Першочергово пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров`я.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 липня 20 18 року в справі 814/600/17, від 11 вересня 2019 року в справі 826/8384/18, від 03 квітня 2020 року в справі 360/2251/19, від 22 квітня 2020 року в справі 814/2551/16, щодо застосування положень статті 5-1, частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України про те, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику вакантні посади з урахуванням каліфікації, досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання трудовихобов`язків з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору , що охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Висновки судів у цій справі не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду.

Позивач посилається на те, що серед запропонованих йому посад була посада інженера з організації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу, але після подання ним заяви про бажання перевестись на неї роботодавець повідомив, що ця посада не є вакантною. Проте відповідач не врахував, що він ма є переважне право на заняття указаної посади.

Наведені доводи є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України працівник може претендувати лише на вакантну посаду.

12 листопада 2024 року ОСОБА_1 подав письмову заяву, в якій просив перевести його на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу.

Проте наказом твід 11 листопада 2024 року 176/к/тр на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу з 11 листопада 2024 року вже було переведено іншу особу відповідно до раніше поданої заяви про переведення від 08 листопада 2024 року.

Тобто на момент звернення позивача із заявою про переведення запитувана ним посада інженера з організації експлуатації та ремонту адміністративно-управлінського персоналу вже була зайнята, у зв`язку з чим переважне право на залишення на роботі, передбачене статтею 42 КЗпП України, не підлягало оцінці під час звільнення ОСОБА_1 , адже була відсутня посада, щодо якої конкурували б працівники за кваліфікацією чи продуктивністю праці.

З цих підстав колегія суддів не досліджує посилання заявника на постанову Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі 161/7196/19 щодо критеріїв для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі за скороченн я чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці .

Стосовно заяви позивача про переведення його на посаду заступника начальника центру з розвитку, необхідно зауважити, що закон зобов`язує роботодавця лише запропонувати працівнику, посада якого скорочується, усі наявні вакантні посади (іншу роботу) за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, водночас це не гарантує працівнику позитивного результату щодо його працевлаштування на цю посаду з огляду на можливу конкуренцію з іншими претендентами на таку вакантну посаду, зокрема в частині оцінки освіти, кваліфікації, досвіду тощо всіх претендентів.

Згідно з розділом VІ Кваліфікаційні вимоги посадової інструкції заступника начальника центру з загальних питань, затвердженої 04 січня 2024 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника МРЦ МВС України Миргород ОСОБА_3 , заступник начальника з загальних питань МРЦ МВС України Миргород повинен мати вищу технічну освіту і стаж роботи на керівних посадах не менше 5 років.

Розділом VІ Кваліфікаційні вимоги посадової інструкції заступника начальника центру з розвитку, затвердженої 23 вересня 2024 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника МРЦ МВС України Миргород ОСОБА_3 , заступник начальника повинен мати вищу освіту II рівня за ступенем магістра спеціальності галузі знань Управління та адміністрування або Публічне управління та адміністрування , або Право , або за спеціальністю Економіка галузі знань Соціальні та поведінкові науки , стаж роботи за фахом не менше 5 років.

Кваліфікаційні вимоги заступника начальника центру з розвитку, зазначені у вказаній посадовій інструкції, відповідають кваліфікаційним характеристикам, вказаним у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників Випуск 78 Охорона здоров`я , затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 березня 2002 року 117.

Згідно з наданими позивачем документами про освіту ОСОБА_1 має диплом спеціаліста від 07 липня 1997 року 510, відповідно до якого він закінчив Полтавський педагогічний інститут ім. В. Г. Короленка за спеціальністю Початкове навчання і музичне виховання ; диплом від 16 лютого 2007 року НОМЕР_1 про закінчення Слов`янського коледжу Національного авіаційного університету, отримання базової вищої освіти за напрямом підготовки Економіка і підприємництво та здобуття кваліфікації бакалавра з економіки і підприємства; диплом від 27 січня 2011 року ТА НОМЕР_3 про закінчення Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка, отримання базової вищої освіти за напрямом підготовки Будівництво та здобуття кваліфікації бакалавра будівництва; диплом від 31 травня 2012 року ТА НОМЕР_2 про закінчення Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка, отримання повної вищої освіти за спеціальністю Промислове і цивільне будівництво та здобуття кваліфікації інженера-будівельника.

За довідкою від 12 листопада 2024 року 16 ОСОБА_1 навчається на першому курсі другого (магістерського) рівня вищої освіти заочної форми навчання за кошти фізичних осіб за спеціальністю Публічне управління та адміністрування освітньої програми. Кадровий менеджмент навчально-наукового інституту публічного управління і післядипломної освіти Державного закладу Луганський національний університет імені Тараса Шевченка .

За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що наявність освіти за ступенем бакалавра за напрямом підготовки Економіка і підприємство , отримання позивачем повної вищої освіти за спеціальністю Промислове і цивільне будівництво , а також навчання на 1 курсі у вищому навчальному закладі з метою здобуття II (магістерського) рівня вищої освіти за спеціальністю Публічне управління та адміністрування освітньої програми Кадровий менеджмент не дають ОСОБА_1 права займати посаду заступника начальника центру з розвитку.

Відповідно до встановлених обставин справи ОСОБА_1 пропонувалися вакантні посади для подальшого працевлаштування відповідно його рівня освіти, спеціальності, кваліфікації, досвіду та стажу роботи 16 вересня 2024 року, 04 листопада 2024 року, 12 листопада 2024 року та в день звільнення - 13 листопада 2024 року.

Встановивши, що в МРЦ МВС України Миргород дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників, ОСОБА_1 було вчасно попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, запропоновано вакантні посади, які він міг би займати відповідно до своєї кваліфікації, та від яких він відмовився, а інших аналогічних вакантних посад, на які він міг бути працевлаштований, з урахуванням кваліфікації, продуктивності праці, переважного права на залишення на роботі, на підприємстві не було, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтовані висновки про те, що звільнення позивача відбулося відповідно до процедури, визначеної нормами КЗпП України, та про відмову в задоволенні позову через його необґрунтованість та недоведеність.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що в ідповідач не пізніше як за три місяці до звільнення не надав до первинної профспілкової організації інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини мого наступного звільнення, про терміни проведення мого звільнення, а також не провів консультації з профспілковою організацією про заходи щодо запобігання звільненню або пом`якшення несприятливих наслідків звільнення.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації, а також припинення трудового договору з домашнім працівником з ініціативи роботодавця відповідно до статті 173-6цього Кодексу), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні , затвердженим Законом України 2102-ІХ

від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану (далі - Закон 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України Про правовий режим воєнного стану .

Частинами другою та третьою статті 1 Закону 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України Про правовий режим воєнного стану , діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом 2136-ІХ.

У період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів (частина друга статті 5 Закону 2136-ІХ).

Позивача звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України в період дії воєнного стану, тому правила щодо р озірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на спірні правовідносини не поширюються.

Відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення , власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49 -4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).

На виконання наведених вимог 16 вересня 2024 року на адресу голови профспілкового комітету МРЦ МВС України Миргород направлено інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників МРЦ МВС України Миргород , в якій вказано причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також запропоновано у разі необхідності провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків звільнень (т. 1 , а. с. 141) , що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір . При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частин и перша , друга статті 235 КЗпП України).

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

Наведені наслідки застосовуються судом у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу , а таких обставин у справі не встановлено.

Доводи касаційної скарги в іншій частині зводяться до переоцінки доказів у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі 373/2054/16-ц (провадження 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновки судів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення залишаються без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 12 травня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська