Постанова

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року

м. Київ

справа 1-кп/763/24/13

провадження 51-3538 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 на вирок Гагаринського районного суду м. Севастополь від 09 вересня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 19 грудня 2013 року за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Донецьк та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 09 вересня 2013 року ОСОБА_8 виправдано у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Цим же вироком ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за:

- ст. 118 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- ч. 1 ст. 263 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України до покарання на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Вирішено цивільний позов, а також питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 19 грудня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за те, що він у листопаді - грудні 2008 року в м. Севастополі придбав у невстановленої досудовим розслідуванні особи 15 револьверних набоїв Флобера калібру 4 мм, перероблених саморобним способом, шляхом збільшення порохового заряду, та перевіз їх до квартири АДРЕСА_1 , де зберігав до 01 жовтня 2012 року.

В подальшому, 01 жовтня 2012 року, приблизно о 22 год, ОСОБА_8 перебуваючи в під`їзді будинку АДРЕСА_1 , під час сварки з раніше йому невідомим ОСОБА_9 , яка переросла у бійку, завдав останньому численних ударів у різні частини тулуба, спричинивши легких тілесних ушкоджень.

Після цього, ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, повернувся до себе в квартиру, взяв належний йому револьвер, заряджений 9 дробовими револьверними набоями Флобера зі збільшеною пробивною здатністю та перевищуючи межі необхідно оборони, здійснив один попереджувальний постріл, а також два постріли в потерпілого ОСОБА_9 , заподіявши йому два вогнепальних кульових проникаючих поранення грудної клітини, що супроводжучвалось внутрішньою кровотечою та потягло гостре малокрів`я, спричинивши смерть потерпілому, тобто заподіяв йому більшу шкоду, ніж вона була необхідною та достатньою у даній обстановці.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_7 посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_8 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Стверджує, що дії засудженого необхідно кваліфікувати саме за ч. 1 ст. 115 КК України, а не ст. 118 КК України, при цьому надаючи доказам у кримінальному провадженні власну оцінку. Вважає, що призначаючи покарання ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 263 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України, місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 під час касаційного розгляду заперечив проти задоволення касаційної скарги потерпілої ОСОБА_7 та просив її залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 заперечила проти задоволення поданої касаційної скарги та просила судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 та 13 березня 2013 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_7 на вирок Гагаринського районного суду м. Севастополь від 09 вересня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 19 грудня 2013 року щодо ОСОБА_8 та витребувано кримінальне провадження щодо останнього.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2013 року витребувано з Гагаринського районного суду м. Севастополя матеріали справи щодо ОСОБА_8 .

Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, внесено зміни до Кримінального процесуального кодексу України та визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Відповідно до положень Закону України від 02 червня 2017 року 1402- VII Про судоустрій і статус суддів (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147- VII І) матеріали за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_7 щодо засудженого ОСОБА_8 передано до Касаційного кримінального суду Верхвоного Суду.

Проте кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 до суду касаційної інстанції до цього часу не надходило та неодноразові запити суду про витребування кримінального провадження виконати неможливо, в зв`язку з тим, що приймання та доставка поштової кореспонденції до Автономної Республіки Крим тимчасово призупинені.

Верховним Судом вживались заходи щодо з`ясування місцезнаходження матеріалів кримінального провадження, а також надсилались запити щодо надання інформації судами про те, чи не зверталися учасники судового провадження із заявами про відновлення втрачених матеріалів цього кримінального провадження. У наданих відповідях було надано інформацію про те, що матеріали кримінальної справи до них не надходили й учасники судового провадження із заявами не зверталися.

Вирішуючи питання щодо можливості здійснення подальшого касаційного провадження за наявними в суді касаційного інстанції матеріалами колегія суддів виходить з наступного. Місце перебування засудженого ОСОБА_8 та його захисника, потерпілої ОСОБА_7 на даний час невідомо. Приймання та доставка поштової кореспонденції до Автономної Республіки Крим тимчасово призупинені. Крім того, учасникам судового провадження було повідомлено про час і місце касаційного розгляду, шляхом розміщення оголошення на сайті Верховного Суду, проте жодних клопотань на адресу Суду не надходило.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Виходячи з наведеного, а також враховуючи таку засаду кримінального провадження як розумність строків, яка випливає іззавдання забезпечення швидкого розслідування і судового розгляду, закріпленого в ст. 2 КПК України і відповідає вимогам ст. 6 К онвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, та існування тривалий час правової невизначеності ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що наявних в суді касаційної інстанції матеріалів за касаційною скаргою та копій судових рішень, достатньо для ухвалення рішення судом касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зі змісту касаційної скарги потерпілої вбачається, що вона, надаючи оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка, відповідно до ст. 433 КПК України, до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.

Разом із тим, як убачається з матеріалів касаційного провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_8 у вчиненні саме кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК України, а не у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 115 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями обвинуваченого, який визнавав себе винуватим саме у вчиненні злочину, передбаченого ст. 118 КК України та частково у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 263 КК України та не заперечував щодо обставин смерті потерпілого; потерпілої ОСОБА_7 ; свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Окрім того, як обґрунтовано зазначив місцевий суд, що винуватість ОСОБА_8 також підтверджується даними протоколів слідчих дій, висновками судово-медичних експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, місцевий суд, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а також правильно перекваліфікував його дії з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України.

Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Так, як убачається з матеріалів касаційного провадження, зокрема, потерпіла у своїй апеляційній скарзі на вирок місцевого суду порушувала питання про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації дій засудженого за ст. 118 КК України, інкримінованих ОСОБА_8 стороною обвинувачення за ч. 1 ст. 115 цього Кодексу.

Перевіряючи вказані доводи, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про недоведеність у діях ОСОБА_8 умислу саме на умисне вбивство потерпілого і про правильність кваліфікації його дій саме за ст. 118 КК як вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

До таких висновків апеляційний суд дійшов за результатами перегляду і перевірки дотримання місцевим судом правил оцінки доказів, безпосередньо досліджених судом першої інстанції.

На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень статей 370, 419 КПК, залишивши апеляційні скарги потерпілої та прокурора без задоволення, навів переконливі мотиви прийнятого рішення, зважив на зміст доводів скаржників щодо неправильного застосування положень закону України про кримінальну відповідальність, належним чином аргументував відповіді на твердження про безпідставність рішення місцевого суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_8 за ст. 118 КК України.

Суди навели переконливі доводи на обґрунтування такого висновку, а тому суд касаційної інстанції визнає його правильним.

Доводи касаційної скарги потерпілої щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, є непереконливими.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Колегія суддів вважає призначене ОСОБА_8 покарання за ст. 118 та ч. 1 ст. 263 із застосуванням положень ст. 69 КК України місцевим судом, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у ст. 65 КК України, воно є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.

Таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними та підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у цьому кримінальному провадженні не встановлено, а тому в задоволенні касаційних вимог потерпілої ОСОБА_7 слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Гагаринського районного суду м. Севастополь від 09 вересня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 19 грудня 2013 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3