Судебный акт по делу № 916/3908/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 916/3908/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Чумак Ю. Я., Мачульський Г. М.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області - Дзюбенка С. М.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвіт Капітал" - Нікішева О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025

(судді Ярош А. І., Діброва Г. І., Савицький Я. Ф.)

у справі за позовом Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвіт Капітал"

про стягнення 3 315 134,25 грн, розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (далі - Кароліно-Бугазька сільрада, позивач, скаржник) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвіт Капітал" (далі - ТОВ "Едвіт Капітал", відповідач), в якому просила:

- стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 3 315 134,25 грн, які включають суму боргу у розмірі 2 334 084,64 грн, 3 % річних у розмірі 169 477,19 грн та інфляційні витрати у розмірі 811 572,42 грн;

- розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 21.05.2014 між Територіальною громадою смт Затока в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, правонаступником якої є позивач, та відповідачем, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за 579;

- зобов`язати відповідача повернути позивачу земельну ділянку загальною площею 6,6167 га з кадастровим номером 5110300000:02:008:0009 у належному стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була отримана в оренду.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 21.05.2014 у частині сплати орендної плати за період березень 2022 року - липень 2024 року.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, правонаступником якої є позивач (орендодавець), та відповідач (орендар) 21.05.2014 на підставі рішення Затоківської селищної ради від 29.11.2013 1659 уклали договір оренди земельної ділянки, за умовами якого:

- орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування в довгострокову оренду терміном на двадцять п`ять років земельну ділянку для експлуатації та обслуговування бази відпочинку "Озон", розташовану за адресою: вул. Вокзальна, 68, смт Затока, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл., категорія земельної ділянки - землі рекреаційного призначення, кадастровий номер 5110300000:02:008:0009 (пункт 1);

- в оренду передається земельна ділянка загальною площею 6,6167 га (пункт 2);

- на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди бази відпочинку "Озон" (пункт 3);

- орендна плата вноситься орендарем щорічно у грошовій формі та розмірі 178 562,67 грн на підставі розрахунку орендної плати, розробленого згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12.03.2014 (пункт 9);

- орендна плата вноситься щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (пункт 11);

- у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у встановленому законодавством України порядку (пункт 13);

- дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законодавством України (пункт 35).

2.2. Будівлі та споруди бази відпочинку "Озон" загальною площею 8 798,65 кв. м, розташовані на орендованій земельній ділянці, належать відповідачу на праві приватної власності.

2.3. Смт Затока (код UA51040050020033880) включено до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 309, до розділу І "Території можливих бойових дій" із зазначенням дати виникнення можливості бойових дій 03.03.2022 та дати припинення можливості бойових дій 17.08.2022. До територій активних бойових дій або тимчасово окупованих територій ця територія не віднесена.

2.3.1. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 376 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 26.05.2026 987), смт Затока віднесено до територій можливих бойових дій за двома записами: з датою виникнення можливості бойових дій 03.03.2022 та датою її припинення 17.08.2022, а також з датою виникнення можливості бойових дій 26.05.2025 без зазначення дати припинення.

2.4. Розпорядженням Кароліно-Бугазького сільського голови від 16.06.2022 61 заборонено перебування у прибережній захисній смузі та на пляжних зонах на час дії воєнного стану. Одеська обласна військова адміністрація та Оперативно-стратегічне угруповання військ "Одеса" спільними наказами від 12.09.2023 16 і від 16.10.2023 30 запровадили особливий режим в`їзду і виїзду та обмеження свободи пересування. Згідно з інформацією Білгород-Дністровського районного управління ГУ ДСНС України в Одеській області від 05.09.2024 6023-1980/6023 узбережжя заміноване, перебування на ньому заборонено.

2.5. Станом на час звернення з позовом за розрахунком позивача заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за період із березня 2022 року до липня 2024 року становила 2 334 084,64 грн.

2.6. Згідно з довідкою відділу фінансів Кароліно-Бугазької сільради від 07.08.2024 орендна плата нараховувалася у таких розмірах: за березень 2022 року - 62 921,86 грн; за період із квітня по грудень 2022 року - 72 652,59 грн щомісяця; за період із січня по грудень 2023 року - 83 550,58 грн щомісяця; за період із січня по липень 2024 року - 87 811,66 грн щомісяця.

2.7. Відповідач здійснив такі платежі: 16.08.2024 - 327 464,20 грн із призначенням "орендна плата з юридичних осіб за 2023 рік"; 19.08.2024 - 307 340,85 грн із призначенням "орендна плата з юридичних осіб, січень - липень 2024 рік"; 21.08.2024 - 307 340,85 грн із тим самим призначенням; 21.08.2024 - 327 464,10 грн із призначенням "орендна плата з юридичних осіб за 2023 рік"; 24.10.2024 - 175 630,00 грн за кодом доходів 18010600 без зазначення періоду; 17.12.2024 - 175 630,00 грн за тим самим кодом; 16.01.2025 - 63 411,09 грн із призначенням "орендна плата з юридичних осіб, штрафна санкція"; 28.03.2025 - 149 000,00 грн із тим самим призначенням; 23.04.2025 - 100 000,00 грн із тим самим призначенням; 29.04.2025 - 119 000,00 грн із призначенням "орендна плата з юридичних осіб". Загальна сума цих платежів становить 2 052 281,09 грн.

2.8. Згідно з довідкою відділу фінансів Кароліно-Бугазької сільради від 01.05.2025 позивач зараховував кошти, що надходили від відповідача, у рахунок погашення найдавнішої заборгованості: за січень - березень 2022 року - частинами платежу від 12.06.2023; за квітень - вересень 2022 року - частинами платежів від 16.01.2025, 28.03.2025, 23.04.2025 та 29.04.2025; за період із жовтня 2022 року до квітня 2023 року погашення не здійснювалося; за травень 2023 року - частинами платежів від 16.08.2024 та 21.08.2024; за період із червня по грудень 2023 року - частинами платежів від 16.08.2024 та 21.08.2024; за період із січня до липня 2024 року - частинами платежів від 21.05.2024, 19.08.2024 та 21.08.2024.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 21.05.2025 позов задовольнив частково; стягнув із відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 633 245,65 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 145 234,62 грн та суму 3 % річних у розмірі 72 455,89 грн; ухвалив розірвати договір оренди земельної ділянки від 21.05.2014; зобов`язав відповідача повернути позивачу земельну ділянку; стягнув із відповідача судовий збір у розмірі 18 820,04 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

3.2. Господарський суд Одеської області ухвалою від 21.05.2025 закрив провадження у справі в частині вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 1 700 838,99 грн на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у зв`язку зі сплатою відповідачем цієї суми під час розгляду справи.

3.3. Суд першої інстанції виходив із того, що територію смт Затока у період із 03.03.2022 до 17.08.2022 було віднесено до територій можливих, а не активних бойових дій, а тому норми підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо звільнення від плати за землю до спірних правовідносин не застосовуються. Доказів сплати або спростування заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 633 245,65 грн відповідач не надав.

3.4. Стосовно вимоги про розірвання договору оренди землі суд першої інстанції зазначив, що відповідач систематично у період із березня 2022 року до липня 2024 року не виконував зобов`язання щодо внесення орендної плати, що відповідно до пункту "д" частини першої статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є підставою для розірвання договору оренди. Обставина часткової сплати заборгованості у розмірі 1 700 838,99 грн до ухвалення рішення не має правового значення, оскільки не спростовує факту допущеного систематичного порушення. Повернення земельної ділянки є правовим наслідком розірвання договору.

3.5. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 09.12.2025 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю; стягнув з позивача на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 22 584,05 грн.

3.6. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що до періоду до 06.05.2023 застосуванню підлягає підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України у редакції Закону України від 15.03.2022 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон України 2120-ІХ). Оскільки ця редакція не розмежовувала територій активних і можливих бойових дій, то з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі 908/1162/23 та Верховного Суду від 25.11.2025 у справі 905/482/25, відповідач у період із 03.03.2022 до 05.05.2023 був звільнений від сплати орендної плати в контексті наведеної вище норми.

3.7. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що відповідач у платіжних інструкціях самостійно визначив призначення платежів, а тому позивач не мав права змінювати їх та зараховувати кошти в рахунок погашення заборгованості за іншими періодами. Порівнявши нарахування за незвільнений період у розмірі 1 199 535,68 грн зі сплаченою відповідачем сумою 2 052 281,09 грн, суд дійшов висновку про відсутність заборгованості станом на момент ухвалення рішення, що виключає задоволення вимог про стягнення боргу, інфляційних втрат і 3 % річних.

3.8. Відмовляючи у задоволенні вимоги про розірвання договору оренди землі, суд апеляційної інстанції виходив із недоцільності розірвання та відсутності істотного порушення у розумінні частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з огляду на фактичну неможливість використання бази відпочинку в умовах воєнного стану, мінування узбережжя та обмеження доступу, погашення заборгованості, принцип збереження договору, а також належність відповідачу нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці. Вимогу про повернення земельної ділянки суд визнав похідною, а тому відмовив і в її задоволенні.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. До Верховного Суду від Кароліно-Бугазької сільради через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга, в якій скаржник просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 21.05.2025.

4.2. Касаційну скаргу подано з підстав, визначених пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України.

4.3. Обґрунтовуючи наявність випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України для звільнення від орендної плати після дати припинення можливості бойових дій.

4.4. На думку скаржника, у спірних правовідносинах мала застосовуватися норма підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України в редакції Закону України від 11.04.2023 3050-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" (далі - Закон України 3050-IX), яка має зворотну дію, позаяк поширюється на правовідносини з 01.03.2022. Оскільки за цією редакцією звільнення поширюється лише на території активних бойових дій та тимчасово окуповані території, а смт Затока віднесено до територій можливих бойових дій, підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати немає.

4.5. Обґрунтовуючи наявність випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норми статті 651 ЦК України та пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі 918/391/23 та у постанові Верховного Суду від 23.03.2021 у справі 922/2754/19.

4.6. Скаржник також наголошує, що суд апеляційної інстанції застосував норму частини першої статті 534 ЦК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.09.2019 у справі 910/12934/18.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. ТОВ "Едвіт Капітал" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, а в задоволенні вимог касаційної скарги - відмовити.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо звільнення від сплати орендної плати за земельну ділянку

6.3. Підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України запроваджено Законом України 2120-IX.

6.4. За цією редакцією тимчасово, на період із 01.03.2022 до 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації. Перелік таких територій визначається Кабінетом Міністрів України.

6.5. Законом України 3050-IX, який набрав чинності 06.05.2023, цей підпункт викладено в новій редакції, за якою звільнення поширюється на земельні ділянки, розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, а починаючи із 01.01.2023 - за період із першого числа місяця, в якому визначено дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця їх завершення.

6.6. Отже, із 06.05.2023 законодавець змінив змістовний критерій звільнення: замість територій, "на яких ведуться (велися) бойові дії", запроваджено вужчий критерій територій активних бойових дій.

6.7. Колегія суддів зазначає, що дійсно редакція Закону України 2120-IX не розмежовувала територій активних і можливих бойових дій. Таке розмежування вперше запроваджено Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 309 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 1364, тобто актами, прийнятими значно пізніше за набрання чинності Законом України 2120-IX.

6.8. Крім того, редакцією Закону України 2120-IX Кабінету Міністрів України делеговано визначення саме переліку територій. Повноважень встановлювати дати початку та припинення бойових дій для цілей дроблення періоду звільнення ця норма Урядові не надавала. Період звільнення визначено безпосередньо самою нормою, і механізму його поділу залежно від дати припинення бойових дій на конкретній території ця редакція не містила.

6.9. Наведене узгоджується і з текстом норми: вживання законодавцем поряд із формою "ведуться" форми минулого часу "велися" прямо охоплює території, на яких бойові дії вже припинилися. Інше тлумачення позбавляло б слово "велися" самостійного змісту.

6.10. Аналогічного підходу дотримується і Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, який у постанові від 29.10.2024 у справі 620/5747/23 виснував, що плата за землю не стягується за весь період, вказаний у підпункті 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, а не лише за той період, коли земельна ділянка перебувала в зоні бойових дій; звільнення не обмежується строком перебування землі в зоні бойових дій, а обмежується періодом, вказаним у цій нормі, який є однаковим для всіх земельних ділянок, що у відповідному році хоча б якийсь період перебували в зоні бойових дій.

6.11. З огляду на це для застосування редакції Закону України 2120-IX юридично значущим є сам факт включення відповідної території до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України, а не тривалість перебування бойових дій на ній.

6.12. Тому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що віднесення смт Затока до територій можливих, а не активних бойових дій виключає застосування звільнення. Такий висновок ґрунтується на критерії, запровадженому Законом України 3050-IX, і не може бути поширений на період до набрання цим Законом чинності.

6.13. Водночас колегія суддів відхиляє і доводи скаржника про те, що Закон України 3050-IX має зворотну дію в часі та поширюється на правовідносини, що виникли з 01.03.2022.

6.14. За загальним правилом дії нормативно-правового акта в часі закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (стаття 58 Конституції України). Надання нормативно-правовому акту зворотної дії можливе лише у випадках, прямо передбачених законом, і не може призводити до погіршення становища особи за минулі періоди.

6.15. Закон України 3050-IX у частині, в якій він звужує коло територій, за розташування на яких надається звільнення, погіршує становище платника. Передбачене цим Законом право платників відкоригувати задекларовані податкові зобов`язання шляхом подання уточнюючих податкових декларацій є правом платника, а не підставою для перегляду обсягу його обов`язків у бік збільшення за періоди, що передували набранню чинності новою редакцією. Інше тлумачення означало б, що поведінка відповідача у орендних правовідносинах щодо використання наданої йому пільги, що була правомірною протягом дії редакції Закону України 2120-IX, перестала бути такою за Законом України 3050-IX та набула протилежних ознак неправомірності за той самий період.

6.16. Колегія суддів враховує також, що підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України закріплює презумпцію правомірності рішень платника податків, а пункт 56.21 статті 56 ПК України встановлює, що у разі неоднозначного (множинного) трактування прав та обов`язків платників податків рішення приймається на користь платника податків. Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є податковим платежем у розумінні підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

6.17. Ураховуючи наведене, колегія суддів виснує, що у період із 01.03.2022 по 05.05.2023 відповідач був звільнений від нарахування та сплати орендної плати за спірну земельну ділянку, оскільки: смт Затока включено до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії; до 05.05.2023 включно застосуванню підлягала редакція Закону України 2120-IX, яка не розмежовувала територій активних і можливих бойових дій та не пов`язувала обсяг звільнення з датою припинення бойових дій; із 06.05.2023 набрала чинності редакція Закону України 3050-IX, за якою звільнення на території можливих бойових дій не поширюється.

6.18. При цьому суд апеляційної інстанції помилково визначив початок періоду звільнення за датою виникнення можливості бойових дій, зазначеною у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затвердженим Наказом Мінреінтеграції від 22.12.2022 309. Початок періоду звільнення визначено безпосередньо нормою - 01.03.2022, і від дат, наведених у цьому Переліку, він не залежить. Проте це не призвело до неправильного вирішення спору: різниця між 01.03.2022 та 03.03.2022 перебуває в межах одного й того самого звітного місяця - березня 2022 року, орендна плата за який у будь-якому разі не підлягала нарахуванню та сплаті, а тому на розмір грошових зобов`язань відповідача та на кваліфікацію його поведінки за пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України ця обставина не впливає.

Щодо розірвання договору оренди землі

6.19. Згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати. Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

6.20. Правовий висновок щодо застосування пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України у поєднанні з частиною другою статті 651 ЦК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі 918/391/23, в якій, зокрема, зазначено таке:

Щодо поняття "несплата", вжите у пункті "д" частини першої статті 141 ЗК України, то його потрібно розуміти саме як повну несплату орендної плати (пункт 77).

Такий висновок є логічним та виправданим, оскільки поняття "несплата" та "недоплата" не є тотожними. Оскільки в конструкції згаданої правової норми не наведено жодного означення до слова "несплата", можна виснувати, що законодавець у згаданій правовій нормі не передбачив жодної альтернативи повної несплати, тобто не визначив, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є не лише систематична несплата, а й систематична недоплата орендної плати (пункт 78).

Тож підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі (пункт 84).

Сплата орендарем заборгованості з орендної плати має правове значення, якщо до моменту сплати заборгованості орендодавець звернувся з позовом про стягнення такої заборгованості. Водночас подальше погашення заборгованості - невчасно сплаченої орендної плати не спростовує факт несплати орендарем орендної плати та не впливає на можливість пред`явлення і задоволення судом позову про розірвання договору (пункт 100).

Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби (пункт 177).

У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України (пункт 178).

Погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати) (пункт 181).

6.21. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Ураховуючи наведене, колегія суддів зобов`язана застосувати наведені висновки Великої Палати Верховного Суду до спірних правовідносин.

6.22. За умовами пункту 11 договору оренди земельної ділянки від 21.05.2014 орендна плата вноситься щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. Отже, щодо кожного звітного місяця договором визначено самостійний строк внесення орендної плати.

6.23. З установлених судами обставин вбачається, що за період із червня 2023 року до липня 2024 року орендна плата нараховувалася щомісячно (83 550,58 грн і 87 811,66 грн відповідно), а її сплата здійснена платіжними інструкціями від 16.08.2024, 19.08.2024 та 21.08.2024, тобто після спливу визначених пунктом 11 договору оренди земельної ділянки від 21.05.2014 строків за кожним із цих звітних місяців. Строк сплати за червень 2023 року сплив 30.07.2023, а платежі здійснені 16 і 21 серпня 2024 року.

6.24. Суди попередніх інстанцій, зокрема, встановили, що у межах періоду, на який звільнення за підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України за висновками апеляційного суду не поширюється, мала місце неодноразова, систематична, повна несплата орендної плати у строки, визначені договором оренди земельної ділянки від 21.05.2014.

6.25. Отже, суд апеляційної інстанції застосував зазначені норми матеріального права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2024 у справі 918/391/23, зокрема у пункті 6.20 цієї постанови. Оскільки за цими висновками відповідні обставини є самостійними й відмінними від підстав розірвання договору, визначених частиною другою статті 651 ЦК України, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, у цій частині знайшла своє підтвердження.

6.26. Під час розгляду справи орендар не посилався на обставини, враховані судом апеляційної інстанції (фактична неможливість використання бази відпочинку в умовах воєнного стану, мінування узбережжя, обмеження доступу та належність відповідачу нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці), як на такі, що звільняють орендаря від обов`язку вносити орендну плату у строки, визначені договором, за періоди, на які не поширюється звільнення за підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, відповідно до частини шостої статті 762 ЦК України, і самі по собі не змінюють кваліфікації порушення за пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України.

6.27. Наслідки припинення або розірвання договору оренди землі визначені статтею 34 Закону України "Про оренду землі": орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди.

6.28. Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки від 21.05.2014 та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку є правильним по суті, а доводи касаційної скарги у цій частині - обґрунтованими.

6.29. Водночас колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов цього висновку частково з інших підстав, ніж наведені у цій постанові, а саме виходячи з незастосування підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України та з наявності систематичної несплати орендної плати протягом усього періоду з березня 2022 року до липня 2024 року. Однак помилковість визначеного місцевим судом періоду прострочення не впливає на правильність вирішення спору у частині розірвання договору та повернення земельної ділянки, оскільки і за встановлених у цій постанові меж звільнення у період із червня 2023 року до липня 2024 року мала місце неодноразова повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Відповідно до частини четвертої статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо черговості зарахування платежів

6.30. Стаття 534 ЦК України визначає черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, а саме послідовність погашення витрат кредитора, процентів і неустойки та основної суми боргу. Ця норма не регулює порядку розподілу сплачених коштів між різними обліковими періодами, за які нараховано плату.

6.31. Установивши, що відповідач у платіжних інструкціях самостійно визначив призначення платежів із зазначенням конкретних періодів, а договір черговості зарахування платежів не встановлює, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не мав права в односторонньому порядку змінювати визначене боржником призначення платежу. Доводи касаційної скарги у цій частині підтвердження не знайшли.

Щодо вимог про стягнення

6.32. Установлені судами обставини свідчать, що відповідач здійснив розрахунки за спірний період, включно із сумами, нарахованими у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання. Платежі від 16.08.2024 та 21.08.2024 із призначенням "орендна плата з юридичних осіб за 2023 рік" становлять 654 928,30 грн; платежі від 19.08.2024 та 21.08.2024 із призначенням "орендна плата з юридичних осіб, січень - липень 2024 рік" - 614 681,70 грн; платежі від 16.01.2025, 28.03.2025 та 23.04.2025 із призначенням "орендна плата з юридичних осіб, штрафна санкція" - 312 411,09 грн. Загальна сума платежів становить 2 052 281,09 грн.

6.33. Нарахування орендної плати за період, на який звільнення за підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України не поширюється, за розрахунком суду апеляційної інстанції становлять 1 199 535,68 грн. Отже, сплачені відповідачем суми перевищують ці нарахування, а різниця охоплює й суми, внесені з прямим призначенням "штрафна санкція", тобто компенсаційні нарахування, пов`язані з простроченням.

6.34. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відсутність заборгованості зі сплати орендної плати відповідає встановленим обставинам справи. Доводи касаційної скарги у цій частині підтвердження не знайшли, а постанова суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про стягнення підлягає залишенню без змін.

6.35. Водночас колегія суддів зазначає, що відсутність заборгованості станом на момент вирішення спору не спростовує факту повної несплати орендної плати у строки, визначені договором, і не впливає на висновок про наявність підстави, передбаченої пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України (пункт 181 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі 918/391/23).

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.

7.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частинами першою, четвертою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.4. У частині позовних вимог про розірвання договору оренди землі та про повернення земельної ділянки рішення суду першої інстанції відповідає закону, а постанова суду апеляційної інстанції у цій частині - підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції у відповідній частині в силі. У частині позовних вимог про стягнення основного боргу, інфляційних втрат і 3 % річних постанова суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права та підлягає залишенню без змін. За таких умов касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

8.2. Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

8.3. За результатами касаційного перегляду позов у цій справі є задоволеним у частині двох немайнових вимог - про розірвання договору оренди землі та про повернення земельної ділянки - і відхиленим у частині майнової вимоги про стягнення. Оскільки розподіл судових витрат, здійснений судом першої інстанції, ґрунтувався на задоволенні майнової вимоги, а розподіл, здійснений судом апеляційної інстанції, - на відмові в позові повністю, судові витрати за розгляд справи в судах усіх інстанцій підлягають новому розподілу.

8.4. Судовий збір за подання позовної заяви у частині немайнових позовних вимог у розмірі 6056,00 грн покладається на відповідача, а у частині майнової вимоги залишається за позивачем. Апеляційна скарга відповідача була обґрунтованою лише в частині позовних вимог про стягнення, а тому судовий збір за її подання у відповідній частині - 15 316,85 грн - покладається на позивача. Касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню - у частині немайнових позовних вимог, а тому судовий збір за її подання у відповідній частині - 9689,60 грн - покладається на відповідача.

8.5. З огляду на те, що за результатами касаційного розгляду справи позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зважаючи на положення статей 129, 315 ГПК України, враховуючи, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6056,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 9689,60 грн судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції, а всього 15 745,60 грн, а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 15 316,85 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за доцільне здійснити взаєморозрахунок. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 428,75 грн.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі 916/3908/24 скасувати у частині вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки від 21.05.2014 та про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Едвіт Капітал повернути земельну ділянку, а також у частині розподілу судових витрат.

3. Рішення Господарського суду Одеської області від 21.05.2025 у справі 916/3908/24 у цій частині залишити в силі.

4. В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі 916/3908/24 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Едвіт Капітал (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Корабельна, будинок 3-032Н, код ЄДРПОУ 34379990) на користь Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (67844, Україна, Білгород-Дністровський р-н, Одеська обл., с. Кароліно-Бугаз, вул. Приморська, 1, код ЄДРПОУ 04527307) 428,75 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Ю. Чумак

Г. Мачульський