Судебный акт по делу № 908/378/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 908/378/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ГРІН ФЕКТОРІ

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 (головуючий - Стефанів Т. В., судді: Демчина Т. Ю., Кошля А. О.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 21.01.2026 (суддя Давиденко І. В.) у справі

за позовом Запорізької міської ради

до: (1) Товариства з обмеженою відповідальністю ГРІН ФЕКТОРІ ; (2) Фізичної особи-підприємця Тітова Костянтина Миколайовича

про стягнення суми 1 598 457, 76 грн

(за участю представника позивача - Мироненко Н.О.)

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

1. З 12.03.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю ГРІН ФЕКТОРІ (далі - ТОВ ГРІН ФЕКТОРІ , відповідач-1) є власником нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Каліброва, 15.

2. Також за вказаною адресою розташовано нерухоме майно, яке належить на праві власності Фізичній особі-підприємцю Тітову Костянтину Миколайовичу (далі - ФОП Тітов К.М., відповідач-2) - будівля червоного кутка інв. 0009, літ.Б-2, В, загальною площею 683,1 кв м ( дата державної реєстрації права власності - 29.01.2021).

3. Нерухоме майно обох відповідачів розташоване на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 2310100000:02:022:0140 площею 1,4458 га за аналогічною адресою (далі - земельна ділянка).

4. Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок від 09.04.2024 НВ-2300051832024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 15196080,90 грн.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

5. Запорізька міська рада (далі - Рада, позивач) звернулася до суду з позовом до ТОВ ГРІН ФЕКТОРІ та ФОП Тітова К.М. про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів: (1) з ТОВ ГРІН ФЕКТОРІ - 1 598 457,76 грн за період з 12.03.2019 по 31.12.2024; (2) з ФОП Тітова К.М. - 320 231,14 грн за період з 29.01.2021 по 31.12.2024.

6. Рада посилається на те, що відповідачі, як власники об`єктів нерухомості, користуються земельною ділянкою комунальної власності без правовстановлюючих документів, внаслідок чого зберегли у себе грошові кошти в розмірі орендної плати, які мали сплатити за користування земельною ділянкою. У зв`язку з чим відповідні кошти підлягають стягненню з відповідачів на підставі положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

7. Господарський суд Запорізької області рішенням від 21.01.2026, яке залишив без змін Центральний апеляційний господарський суд постановою від 13.05.2026, позов задовольнив. Стягнув з ТОВ ГРІН ФЕКТОРІ 1 598 457,76 грн та з ФОП Тітова К.М. 320 231,14 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

8. Суди виходили з того, що факт користування земельною ділянкою без оформлення речових прав на неї є достатньою підставою для виникнення кондикційного зобов`язання відповідачів, розмір якого може визначатися за аналогією з орендною платою на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки (далі - НГО), а наданий позивачем витяг з НГО від 09.04.2024 НВ-2300051832024 є належним доказом для здійснення розрахунку суми безпідставно збережених коштів за увесь спірний період користування земельною ділянкою.

9. При цьому суди відхилили посилання відповідача-1 на необхідність зменшення заявленої до стягнення суми безпідставно збережених коштів на суму фактично сплачених ним коштів земельного податку в розмірі 603 173,08 грн. Суди вважали, що відповідач-1 не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, отже сплачував відповідні кошти з власної ініціативи, що не впливає на обсяг відповідальності останнього у спірних правовідносинах.

Касаційна скарга

10. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач-1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог до ТОВ ГРІН ФЕКТОРІ з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. Суди неправильно застосували підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі - ПК України) без урахування висновку Верховного Суду в постанові від 29.10.2024 у справі 620/5747/23 про звільнення від нарахування та сплати плати за землю за період перебування земельної ділянки на території активних бойових дій. Суди попередніх інстанцій незаконно включили до розрахунку період з 01.03.2022 по 31.12.2022, за який не нараховується та не сплачується плата за землю щодо земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і розташовані на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих територіях.

12. Суди попередніх інстанцій формально послалися на правові висновки Верховного Суду щодо застосування статей 1212 -1214 ЦК України у постановах від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі 320/5877/17, проте не врахували зміст та правову мету відповідних висновків Верховного Суду, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

13. У порушення норм процесуального права суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - витягу з НГО від 09.04.2024 НВ-2300051832024, а також погодилися із застосуванням ретроспективного математичного розрахунку НГО за попередні роки за відсутності витягів з НГО за відповідні податкові періоди.

14. Разом з цим суд першої інстанції необгрунтовано відхилив клопотання відповідача-1 про витребування доказів, а саме: витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен рік спірного періоду, рішень про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Запоріжжя, документів щодо застосованих коефіцієнтів індексації та щодо нормативної грошової оцінки аналогічних земельних ділянок, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Внаслідок цього розмір заявлених до стягнення коштів був визначений не на підставі належних доказів, а на підставі припущення щодо правильності запропонованого позивачем розрахунку.

15. При визначенні розміру безпідставно збережених коштів суди проігнорували факт сплати ТОВ ГРІН ФЕКТОРІ до місцевого бюджету платежів за землю на загальну суму 603 173,08 грн, на яку підлягають зменшенню заявлені у справі позовні вимоги.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

16. Проти доводів касаційної скарги заперечує, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті спору в частині вимог до відпоівідача-1. Вважає оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині законними та обґрунтованими. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Позиція Верховного Суду

17. Частина 1 статті 300 ГПК України унормовує, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доведення наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 ГПК України, покладається на нього. (постанови Верховного Суду від 17.01.2023 у справі 910/20309/21, від 01.05.2024 у справі 910/9635/22, від 15.01.2026 у справі 916/411/23, від 04.02.2026 у справі 920/1557/24, від 06.05.2026 у справі 908/1619/25, від 03.06.2026 у справі 902/1256/25 та інші).

19. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

20. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України , відповідач-1 звертається до аргументу про те, що суди попередніх інстанцій незаконно включили до розрахунку розміру безпідставно збережених коштів період перебування земельної ділянки на території активних бойових дій (з 01.03.2022 по 31.12.2022), в який землекористувач підлягає звільненню від сплати плати за землю.

21. У підтвердження свого доводу скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 29.10.2024 у справі 620/5747/23. У вказаній справі вирішувався адміністративний спір між товариством та органом державної податкової служби про скасування податкової вимоги та рішення про опис майна товариства в податкову заставу. Погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність спірної податкової вимоги щодо сплати землекористувачем земельного податку, суд касаційної інстанції зазначив про те, що право осіб на звільнення від сплати податку відповідно до підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 Перехідні положення ПК України реалізується шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій із зменшенням відповідних податкових зобов`язань. Реалізація такого права не впливає на правомірність винесених раніше податкових вимог, які фіксували факт несплати відповідних сум податкового боргу.

22. Натомість у справі, що переглядається, вирішувався спір про стягнення, зокрема з відповідача-1, суми безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів на підставі приписів статей 1212-1214 ЦК України. Тобто у спірних правовідносинах відповідач-1 не є власником або землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у розумінні норм ПК України.

23. Таким чином висновки щодо застосування норми права, викладені у постанові Верховного Суду у наведеній скаржником справі стосуються правовідносин, які очевидно не є подібними з правовідносинами у даній справі, що розглядається.

24. Разом з тим саме у спірних правовідносинах Верховний Суд вже сформував усталені правові висновки про те, що підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 Перехідні положення ПК України підлягає застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України. Разом з тим особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України (постанови Верховного Суду від 25.02.2025 у справі 908/929/24, від 01.07.2025 у справі 908/1301/24, від 11.11.2025 у справі 910/8635/24).

25. Також скаржник в касаційній скарзі цитує загальні висновки суду касаційної інстанції у справах 629/4628/16-ц, 922/3412/17, 320/5877/17 стосовно предмету кондикційної вимоги, які за змістом мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень були враховані судами попередніх інстанцій. При цьому скаржник не вказує, в чому саме полягає суперечність висновків судів попередніх інстанцій з судовими рішеннями суду касаційної інстанції, вдаючись лише до абстрактних посилань на перелік елементів складу кондикційного зобов`язання та наводячи власне тлумачення змісту таких висновків. Наведене не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

26. Інша частина доводів касаційної скарги стосується тверджень скаржника про встановлення судом розміру НГО земельної ділянки за спірний період на підставі недопустимого доказу, яким, на переконання відповідача-1, є витяг з НГО від 09.04.2024 НВ-2300051832024.

27. Верховний Суд зазначає, що згідно з приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (постанова Верховного Суду від 31.08.2021 у справі 910/13647/19).

28. У той же час згідно із частинами 1, 2 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

29. Розглядаючи справу, суд апеляційної інстанції встановив розмір НГО спірної земельної ділянки із застосуванням передбачених статтею 86 ГПК України критеріїв дослідження доказів та забезпечив дотримання стандартів доказування, визначених процесуальним законом.

30. У свою чергу скаржник помилково ототожнює правила належності та допустимості доказів, не враховуючи, що відповідно до частини другої статті 86 ГПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

31. Водночас, слід звернути увагу на те, що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону і, відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі 913/502/19, від 13.08.2020 у справі 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі 905/1232/19).

32. Верховний Суд констатує, що доводи відповідача-1 за своїм змістом не стосуються застосування апеляційним судом положень статті 77 ГПК України, а зводяться до переоцінки доказів, тоді як в силу частини 2 статті 300 ГПК України переоцінка вже оцінених судами доказів виходить за межі повноважень касаційного суду.

33. Верховний Суд також звертає увагу на власні висновки в постанові від 09.11.2021 у справі 905/1680/20, предметом розгляду в якій були вимоги власника земельної ділянки до фактичного землекористувача про стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати. Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі виснувала, що витяг з НГО земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

34. З огляду на наведене Верховний Суд також відхиляє і доводи скаржника, наведені в пункті 14 цієї постанови як такі, що у справі, що переглядається, не відповідають змісту процесуального порушення, передбаченого пунктом 3 частини 3 статті 310 ГПК України.

35. Разом з тим, реагуючи на аргумент відповідача-1 у пункті 15 постанови, суд касаційної інстанції зазначає про таке.

36. Суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність підстав зменшувати суму безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати на суму фактично сплачених відповідачем-1 коштів в розмірі 603 173,08 грн в якості земельного податку з тих підстав, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не міг бути суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Єдиною можливою формою здійснення ним оплати за землю як землекористувачем є орендна плата, проте виключно за умови наявності відповідного договору (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

37. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що, не будучи власником або постійним користувачем земельної ділянки, відповідач сплачував земельний податок виключно з власної ініціативи.

38. Разом з цим в постанові від 06.05.2026 у справі 908/1619/25 у подібних правовідносинах Верховний Суд зазначив, що: враховуючи неможливість одночасного стягнення як земельного податку так і орендної плати, суди попередніх інстанцій під час перевірки розрахунку орендної плати частково відмовили у стягненні заявленої позивачем суми, а саме в розмірі вже сплаченого відповідачем земельного податку як форми плати за земельні ділянки, оскільки такі кошти мають однакову правову природу та сплачувалися саме за користування спірною земельною ділянкою у спірний період.

5.16. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що таке зменшення заявленої до стягнення суми не тотожне взаємозарахуванню фактично сплаченого податку за землю у рахунок несплаченої (заборгованої) орендної плати (плати за фактичне користування в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України). Про це зазначено у оскаржуваних судових рішеннях у справі та не заперечується учасниками справи.

5.17. Водночас заявлену до стягнення суму зменшено на розмір сплаченого земельного податку з огляду на принцип справедливості, який є основоположною правовою та моральною категорією, що вимагає неупередженого ставлення, домірності між вкладеними зусиллями та отриманим результатом, а також відповідності прав і обов`язків. Він базується на рівності, моралі, правомірності та індивідуалізації, виступаючи критерієм правосуддя та балансом інтересів у суспільстві.

5.18. Верховний Суд погоджується з такими мотивами судів попередніх інстанцій та додатково зазначає, що відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 та підпункту 265.1.3 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України плата за землю у складі податку на майно належить до місцевих податків та зараховується до місцевого бюджету. Крім того суди за наявними у справі матеріалами встановили, що податок на землю сплачувався Відповідачем саме до бюджету Запорізької міської територіальної громади, і за таких обставин Позивач фактично просить стягнути вказану суму повторно, та зазначили, що таке (повторне) покладення на Відповідача зобов`язань щодо оплати спірної суми до місцевого бюджету суперечитиме принципу справедливості та може бути розцінено як втручання в його право на мирне володіння своїм майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. .

39. Згідно з частинами 1, 4 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

40. Проте суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам відповідача-1, зокрема, щодо необхідності зменшення заявленої до стягнення суми орендної плати на суму фактично сплаченого податку за землю, внаслідок чого не дослідили та не встановили сам факт сплати відповідачем-1 такого податку у вказаній ним сумі саме у спірний період.

41. Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без належної оцінки всіх наявних у матеріалах справи доказів відповідно до вимог статті 86 ГПК України.

42. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

43. За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

44. Оскільки відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясовувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, оскаржувані судові рішення у справі, що розглядається, підлягають скасуванню в частині розгляду позову до відповідача-1 з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

46. Відповідно до вимог частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

47. Суди першої та апеляційної інстанцій припустилися порушень норм процесуального права, неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для розгляду справи, та, не дослідивши наявних в матеріалах справи доказів, дійшли передчасних висновків про задоволення заявленого до відповідача-1 позову в повному обсязі.

48. Відтак касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню в частині розгляду позовних вимог позивача до відповідача-1 із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

49. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всіх передбачених законом засобів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити наявні у справі докази та доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, на підставі чого, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права встановити наявність чи відсутність підстав для задоволення позову саме в заявленому розмірі.

Щодо судових витрат

50. Відповідно до вимог статті 129 ГПК України у зв`язку із скасуванням ухвалених у справі судових рішень і передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ГРІН ФЕКТОРІ задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 і рішення Господарського суду Запорізької області від 21.01.2026 у справі 908/378/25 в частині розгляду позовних вимог Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ГРІН ФЕКТОРІ скасувати.

3. Справу 908/378/25 у зазначеній частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.