Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України
Постанова НБУ № 99 від 03.09.2026
ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
03 вересня 2026 року № 99
Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України
Відповідно до статей 7, 15, 55, 56, 58 Закону України “Про Національний банк України”, статей 9, 35, 66, 67 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ураховуючи положення Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012, з метою вдосконалення визначення банками мінімального розміру експозицій, зважених за кредитним ризиком, Правління Національного банку України постановляє:
1. Унести до пункту 2 постанови Правління Національного банку України від 03 квітня 2025 року № 43 “Про затвердження Положення про визначення банками України мінімального розміру експозицій, зважених за кредитним ризиком” (зі змінами) такі зміни:
1) у підпункті 2:
абзац третій після цифр та слів “19 вересня”, “24 вересня” доповнити відповідно цифрами та словами “, 01 жовтня, 10 жовтня, 21 жовтня, 01 листопада, 11 листопада, 21 листопада, 01 грудня, 11 грудня, 19 грудня”, “, 06 жовтня, 15 жовтня, 26 жовтня, 05 листопада, 16 листопада, 26 листопада, 04 грудня, 16 грудня, 24 грудня”;
в абзаці четвертому слова та цифри “жовтня 2026 року до звітної дати 31 жовтня 2026” замінити словами та цифрами “січня 2027 року до звітної дати 31 січня 2027”;
2) у підпункті 4 цифри та слово “31 серпня” замінити цифрами та словом “30 листопада”;
3) у підпункті 5 слово та цифри “листопада 2026” замінити словом та цифрами “лютого 2027”.
2. Затвердити Зміни до Положення про визначення банками України мінімального розміру експозицій, зважених за кредитним ризиком, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 квітня 2025 року № 43 (зі змінами), що додаються.
3. Унести до постанови Правління Національного банку України від 27 грудня 2025 року № 161 “Про затвердження Положення про порядок визначення банками України, банківськими групами значних експозицій та розрахунок значення нормативу максимального розміру значної експозиції” такі зміни:
1) у пункті 2:
у підпункті 1 цифри та слово “31 жовтня” замінити цифрами та словом “01 грудня”;
у підпункті 2:
абзац другий після цифр та слів “01 січня”, “15 cічня” доповнити відповідно цифрами та словами “, 01 лютого, 01 березня, 01 квітня, 01 травня”, “, 15 лютого, 15 березня, 15 квітня, 17 травня”;
в абзаці третьому слова та цифри “лютого 2027 року до звітної дати 28 лютого” замінити словами та цифрами “червня 2027 року до звітної дати 30 червня”;
у підпункті 4 слово “березня” замінити словом “липня”;
2) у пункті 3:
у підпункті 1 цифри та слово “31 березня” замінити цифрами та словом “30 червня”;
у підпункті 2 слово “квітня” замінити словом “липня”;
3) у пункті 4 цифри та слова “01 квітня, 01 липня” замінити цифрами та словами “01 липня, 01 жовтня”.
4. Департаменту методології регулювання діяльності банків (Оксана Присяженко) після офіційного опублікування довести до відома банків України інформацію про прийняття цієї постанови.
5. Постанова набирає чинності з дня, наступного за днем її офіційного опублікування.
Голова
Андрій ПИШНИЙ
Інд. 22
ЗАТВЕРДЖЕНО
Постанова Правління
Національного банку України
03 вересня 2026 року № 99
Зміни до Положення про визначення банками України мінімального розміру експозицій, зважених за кредитним ризиком
1. У розділі I:
1) у главі 1:
у пункті 2:
у підпункті 11:
абзац другий викласти в такій редакції:
“нерухоме майно, яке відповідно до Закону України “Про основні засади житлової політики” належить до житла;”;
в абзаці четвертому слова “житлового фонду (будинок)” замінити словами “житла (житловий будинок)”;
пункт після підпункту 17 доповнити двома новими підпунктами 17-1, 17-2 такого змісту:
“17-1) кредитний рейтинг експозиції – висновок рейтингового агентства, визначений з використанням рейтингової шкали, щодо об’єкта рейтингування, крім рейтингованого суб’єкта та/або його кредитоспроможності, стосовно якого у банку виникає експозиція;
17-2) кредитний рейтинг контрагента – висновок рейтингового агентства, визначений з використанням рейтингової шкали, щодо рейтингованого суб’єкта, який є контрагентом банку;”;
пункт після підпункту 19 доповнити новим підпунктом 19-1 такого змісту:
“19-1) Положення № 64 – Положення про організацію системи управління ризиками в банках України та банківських групах, затверджене постановою Правління Національного банку України від 11 червня 2018 року № 64 (зі змінами);”;
підпункт 29 викласти в такій редакції:
“29) роздрібна експозиція (англійською мовою retail exposure) – експозиція щодо фізичної особи або експозиція щодо суб’єкта мікропідприємництва, малого, середнього підприємництва, якщо дотримуються умови, визначені в пункті 86 глави 12 розділу III цього Положення;”;
в абзаці третьому підпункту 41 слово “центрального” виключити;
пункт після абзацу п’ятдесят сьомого доповнити новим абзацом п’ятдесят восьмим такого змісту:
“Терміни “аутсорсер”, “аутсорсинг”, “TPSP-постачальник” уживаються в значеннях, визначених у Положенні № 64;”.
У зв’язку з цим абзаци п’ятдесят восьмий – шістдесятий уважати відповідно абзацами п’ятдесят дев’ятим – шістдесят першим;
пункт після абзацу шістдесятого доповнити двома новими абзацами шістдесят першим, шістдесят другим такого змісту:
«Термін “міжнародний договір України” уживається у значенні, визначеному в Законі України “Про міжнародні договори України”.
Терміни “об’єкт рейтингування”, “рейтингова шкала”, “рейтингований суб’єкт”, “рейтингове агентство” уживаються в значеннях, визначених у Законі України “Про рейтингування”.»;
пункт 7 замінити п’ятьма новими пунктами 7–7-4 такого змісту:
“7. Банк готує юридичний висновок, визначений вимогами цього Положення, за результатами аналізу норм права, що застосовуються до правочину (законодавство України, законодавство іншої країни, згідно із законодавством якої здійснюється виконання правочину / вирішення спорів за правочином).
Юридичний висновок готується:
1) у письмовій формі;
2) працівником юридичного підрозділу банку, який:
не бере участі в ініціюванні, перегляді умов здійснення операції, за якою виникає експозиція, що є предметом юридичного висновку, та є незалежним від процесу прийняття кредитного рішення щодо такої операції;
має достатній рівень кваліфікації та досвіду для виконання покладених на нього функцій з підготовки юридичних висновків.
Юридичний висновок підписується керівником юридичного підрозділу банку. Керівник юридичного підрозділу банку має право делегувати повноваження щодо підписання юридичних висновків кваліфікованому(ним) та досвідченому(ним) працівнику(ам) юридичного підрозділу банку, який(і) здатний(ні) забезпечити належну оцінку підготовленого юридичного висновку щодо його повноти, юридичної обґрунтованості та придатності для використання згідно з вимогами цього Положення.
Керівник юридичного підрозділу банку забезпечує контроль за виконанням делегованих ним повноважень та залишається відповідальним за їх виконання.
7-1. Банк має право передати функцію підготовки юридичних висновків або її частину (далі – функція) на виконання TPSP-постачальнику, включаючи аутсорсера, за умови дотримання вимог, встановлених у Положенні № 64 щодо управління ризиком третіх сторін, включаючи аутсорсинг.
Юридичний висновок у разі передавання банком функції підготовки юридичних висновків TPSP-постачальнику, включаючи аутсорсера, готується за підписом керівника або уповноваженого представника TPSP-постачальника, включаючи аутсорсера.
Передавання банком функції підготовки юридичних висновків TPSP-постачальнику, включаючи аутсорсера, не звільняє від відповідальності банк та/або керівників банку за невиконання ним / ними вимог, встановлених цим Положенням.
7-2. Банк має право застосовувати один юридичний висновок щодо декількох правочинів стосовно інструментів пом’якшення кредитного ризику за одночасного дотримання таких умов:
1) правочини стосуються одного типу інструментів пом’якшення кредитного ризику;
2) до виконання правочинів / вирішення спорів за правочинами застосовується одне й те саме законодавство країни / країн, включаючи міжнародний договір України;
3) пом’якшення кредитного ризику застосовується до експозицій щодо контрагентів, на яких поширюється одне й те саме законодавство, що регулює погашення заборгованості перед банком.
7-3. Юридичний висновок, складений стосовно інструментів пом’якшення кредитного ризику за результатами аналізу міжнародного договору України, має додатково містити:
1) підтвердження обов’язковості міжнародного договору України для всіх країн, які є сторонами такого договору та згідно із законодавством яких здійснюється виконання правочину / вирішення спорів за правочином щодо інструменту пом’якшення кредитного ризику;
2) оцінку того, чи забезпечує міжнародний договір України обов’язковість, законність і дійсність правочину щодо інструменту забезпечення;
3) визначення інструментів пом’якшення кредитного ризику, на які поширюється міжнародний договір України.
7-4. Банк переглядає юридичний висновок або готує новий юридичний висновок (за потреби) із періодичністю, визначеною у внутрішньобанківському положенні, яка забезпечує його актуальність, з урахуванням норм законодавства України / іншої країни, та положень правочину.
Юридичний висновок обов’язково підлягає перегляду в разі настання будь-яких суттєвих обставин, які можуть вплинути на чинність правочину щодо інструментів пом’якшення кредитного ризику, обов’язковість його виконання, його законність і дійсність. До таких суттєвих обставин щонайменше належать:
1) зміни у законодавстві країни / країн, включаючи міжнародний договір України, що застосовується до правочину;
2) зміни у правочині, включаючи поширення його дії на інші типи експозицій / контрагентів банку.”;
абзац перший пункту 8 після слова “висновку,” доповнити словами “включаючи документи, визначені в запиті Національного банку”;
пункт 10 викласти в такій редакції:
“10. Юридичний висновок та документи, що подаються до Національного банку на його запит, повинні бути викладені українською мовою і не повинні містити виправлень, неточностей.
Документи, складені іноземною мовою, для подання до Національного банку повинні бути перекладені на українську мову. Не перекладаються на українську мову документи, складені іноземною мовою, у разі одночасного наведення їх тексту українською мовою.”;
2) главу 2 після пункту 20 доповнити новим пунктом 20-1 такого змісту:
“20-1. Банк у разі визначення значення ваги ризику експозиції із застосуванням вимог, вcтановлених щодо групи експозицій, іншої ніж та, до якої банк початково відніс експозицію, включає цю експозицію до тієї групи експозицій, згідно з вимогами щодо якої визначатиметься її значення ваги ризику.”.
2. У розділі II:
1) в абзаці третьому підпункту 1 пункту 34 глави 4 слово “контрагента /” виключити;
2) у пункті 42 глави 5:
в абзаці першому слово “, номінованого” виключити;
у підпункті 2 слово “такій” виключити;
абзац четвертий виключити.
3. У розділі III:
1) у колонці 4 рядка 1 таблиці 4 пункту 61 глави 8 цифри “30” замінити цифрами “50”;
2) у главі 10:
абзац перший пункту 76 викласти в такій редакції:
“76. Банк визначає значення ваги ризику експозиції щодо банку-контрагента, включаючи експозицію, яка має початковий строк погашення до 365 днів (включно) та не відповідає вимогам пунктів 74, 75 глави 10 розділу III цього Положення, на підставі ступеня її кредитної якості згідно з таблицею 9 пункту 76 глави 10 розділу III цього Положення.”;
в абзаці першому пункту 78 слова “банку-кореспондента” замінити словами “банку-контрагента”;
3) абзац перший пункту 81 глави 11 викласти в такій редакції:
“81. Банк визначає значення ваги ризику експозиції щодо суб’єкта господарювання, включаючи експозицію, яка має початковий строк погашення до 365 днів (включно) та не відповідає вимогам пункту 80 глави 11 розділу III цього Положення, на підставі ступеня її кредитної якості згідно з таблицею 12 пункту 81 глави 11 розділу III цього Положення.”;
4) пункт 84 глави 12 викласти в такій редакції:
“84. Банк визначає роздрібною експозицією кожну з таких експозицій:
1) експозицію щодо фізичної особи;
2) експозицію щодо суб’єкта МСП, якщо дотримуються умови, визначені в пункті 86 глави 12 розділу III цього Положення.”;
5) в абзацах другому, третьому підпункту 1 пункту 99 глави 15 слова “біржового списку фондової біржі” замінити словами “переліку активів, допущених до торгів на організованому фондовому ринку”.
4. У розділі IV:
1) у главі 19:
пункт 123 доповнити новим підпунктом такого змісту:
“10) строк дії інструменту профінансованого забезпечення дорівнює або є більшим за строк виконання зобов’язання за експозицією, яка забезпечена таким інструментом.”;
в абзаці п’ятому пунктів 129, 130 слова “частини експозиції” замінити словами “частини і-ої експозиції”;
главу після пункту 130 доповнити двома новими пунктами 130-1, 130-2 такого змісту:
“130-1. Банк у разі одночасного забезпечення експозиції інструментом профінансованого забезпечення та гарантійним інструментом, наданим на портфельній основі (далі - гарантійний інструмент на портфельній основі), який передбачає повернення банком надавачу такого гарантійного інструменту отриманих банком виплат за рахунок перерозподілу коштів від звернення стягнення на інструмент профінансованого забезпечення, під час визначення розміру j-тої частини експозиції, що забезпечена цим інструментом профінансованого забезпечення, згідно з пунктами 129 та 130 глави 19 розділу IV цього Положення застосовує скориговану вартість цього інструменту профінансованого забезпечення (показник СВПФЗ), визначену відповідно до вимог пункту 130-2 глави 19 розділу IV цього Положення.
130-2. Банк визначає скориговану вартість прийнятного інструменту профінансованого забезпечення за такою формулою:
СВПФЗ = ВПФЗ – min[(ВПФЗ •·GL / 100); SСПГ]
(7),
де СВПФЗ – скоригована вартість прийнятного інструменту профінансованого забезпечення;
ВПФЗ – вартість прийнятного інструменту профінансованого забезпечення (без урахування умов гарантійного інструменту на портфельній основі);
GL – рівень покриття, що застосовується банком за гарантійним інструментом на портфельній основі відповідно до умов правочину щодо надання гарантійного інструменту на портфельній основі з урахуванням вимог пунктів 147, 148 глави 20 розділу IV цього Положення;
SСПГ – сума, що має бути сплачена банку надавачем гарантійного інструменту на портфельній основі відповідно до умов правочину щодо надання гарантійного інструменту на портфельній основі.”;
2) у главі 20:
підпункт 5 пункту 135 викласти в такій редакції:
“5) строк дії інструменту непрофінансованого забезпечення дорівнює або є більшим за строк виконання зобов’язання за експозицією.
Якщо строк дії інструменту непрофінансованого забезпечення є меншим за строк виконання зобов’язання за експозицією, то банк має право враховувати такий інструмент для цілей пом’якшення кредитного ризику за умови, що початковий строк його дії є більше ніж один рік і на дату розрахунку експозиції, зваженої за кредитним ризиком, залишковий строк його дії є більше ніж 90 календарних днів (включно).”;
у пункті 138:
абзаци перший, другий підпункту 3 викласти в такій редакції:
“3) гарантійний інструмент є безвідкличним, незаперечним та безумовним – правочин про гарантійний інструмент не містить умов, виконання яких залежить від обставин, що є поза прямим контролем банку та які б давали змогу надавачу гарантійного інструменту:
змінити в односторонньому порядку умови правочину та/або припинити його дію;”;
в абзаці четвертому слова “не сплатити кошти” замінити словами “уникнути сплати коштів”;
абзац третій підпункту 4 викласти в такій редакції:
“не встановлює зобов’язання банку вжити заходів щодо повернення / стягнення боргу з контрагента (досудове врегулювання, проведення претензійно-позовної роботи, звернення стягнення на предмет забезпечення) як передумови для сплати за відповідним гарантійним інструментом;”;
підпункт 5 викласти в такій редакції:
“5) правочин про гарантійний інструмент є дійсним, законним та обов’язковим до виконання відповідно до норм права, які застосовуються до правочину, що підтверджується обґрунтованим юридичним висновком, актуальним на дату розрахунку експозиції, зваженої за кредитним ризиком;”;
у підпункті 6 слово “України;” замінити словами “України, – якщо у правочині про гарантійний інструмент у формі гарантії встановлено, що на неї поширюються уніфіковані правила для гарантій або інші міжнародні документи, що регулюють питання здійснення операцій за гарантіями;”;
підпункт 7 викласти в такій редакції:
“7) правочин про гарантійний інструмент у формі акредитиву відповідає уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів або іншим міжнародним документам, розробленим Міжнародною торговельною палатою (далі - МТП), що регулюють питання проведення розрахунків за акредитивами, затвердженими МТП, з урахуванням міжнародної стандартної банківської практики та особливостей, визначених цим Положенням, що не суперечать законодавству України, – якщо в правочині про гарантійний інструмент у формі акредитиву встановлено, що на нього поширюються зазначені уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів або інші міжнародні документи, розроблені МТП, що регулюють питання проведення розрахунків з акредитивами.”;
підпункт 8 виключити;
у пункті 139:
у підпункті 1 слово та цифри “підпунктів 1–7” виключити;
у підпункті 3:
абзаци перший, другий викласти в такій редакції:
“3) контргарантія є безвідкличною, незаперечною та безумовною – правочин не містить умов, виконання яких залежить від обставин, що є поза прямим контролем банку та які б давали змогу надавачу контргарантії:
змінити в односторонньому порядку умови правочину та/або припинити його дію;”;
в абзаці третьому слова “збільшення вартості” замінити словами “збільшити вартість”;
в абзаці четвертому слова “несплату коштів” замінити словами “уникнути сплати коштів”;
в абзаці п’ятому слова “зменшення строку” замінити словами “зменшити строк”;
абзац третій підпункту 4 викласти в такій редакції:
“не встановлює зобов’язання надавача непрофінансованого забезпечення / банку вжити заходів щодо повернення / стягнення боргу з контрагента (досудове врегулювання, проведення претензійно-позовної роботи, звернення стягнення на предмет забезпечення) як передумови для сплати за контргарантією;”;
підпункт 5 викласти в такій редакції:
“5) правочин за контргарантією є дійсним, законним та обов’язковим до виконання відповідно до норм права, які застосовуються до правочину, що підтверджується обґрунтованим юридичним висновком, актуальним на дату розрахунку експозиції, зваженої за кредитним ризиком;”;
у підпункті 6 слово “України;” замінити словами “України, – якщо у правочині про контргарантію встановлено, що на неї поширюються уніфіковані правила для гарантій або інші міжнародні документи, що регулюють питання здійснення операцій за контргарантіями;”;
у підпункті 7 слово “контрагентом” замінити словами “надавачем забезпечення”;
у пункті 140:
в абзаці другому цифру “(7)” замінити цифрою “(8)”;
в абзаці п’ятому слова “частини експозиції” замінити словами “частини і-ої експозиції”;
абзац шостий викласти в такій редакції:
“ВРНФЗj – значення ваги ризику j-тої частини i-ої експозиції, що забезпечена прийнятним інструментом непрофінансованого забезпечення, визначене згідно з вимогами розділів II, III цього Положення із застосуванням припущення, що контрагентом за j-тою частиною i-ої експозиції є надавач цього інструменту;”;
у пункті 141:
в абзаці другому цифру “(8)” замінити цифрою “(9)”;
в абзаці п’ятому слова “частини експозиції” замінити словами “частини і-ої експозиції”;
абзац шостий викласти в такій редакції:
“ВРНФЗj – значення ваги ризику j-тої частини i-ої експозиції, що забезпечена прийнятним інструментом непрофінансованого забезпечення, визначене згідно з вимогами розділів II, III цього Положення із застосуванням припущення, що контрагентом за j-тою частиною i-ої експозиції є надавач цього інструменту;”;
у пункті 142:
в абзаці першому слова “ознак дефолту контрагента / невиконання контрагентом зобов’язань перед банком” замінити словами “визнання банком дефолту контрагента / невиконання контрагентом зобов’язань перед банком згідно з умовами правочину”;
у підпункті 2 слово “строк” замінити словами “залишковий строк”;
у пункті 143:
в абзаці другому цифру “(9)” замінити цифрами “(10)”;
в абзаці третьому літери “BФЗ” замінити літерами “ВНФЗ”;
у пункті 144:
абзац перший викласти в такій редакції:
“144. Банк визначає скориговану вартість прийнятного інструменту непрофінансованого забезпечення, якщо на дату розрахунку експозиції, зваженої за кредитними ризиком, залишковий строк виконання вимог за прийнятним інструментом непрофінансованого забезпечення є меншим, ніж залишковий строк виконання зобов’язань за експозицією, за такою формулою:”;
в абзаці другому цифри “(10)” замінити цифрами “(11)”;
у першому реченні абзацу четвертого літеру та слово “t – мінімальний” замінити літерою та словами “t – мінімальний залишковий”;
в абзаці п’ятому слова “кінцевий”, “кінцевого” замінити відповідно словами “залишковий”, “залишкового”;
в абзаці першому пункту 145 цифри “(7), (8)” замінити цифрами “(8), (9)”;
розділ доповнити двома новими пунктами такого змісту:
“147. Банк, якщо гарантійні інструменти на портфельній основі, мають два рівні покриття (індивідуальний рівень покриття та портфельний ліміт покриття), приймає вартість таких гарантійних інструментів для врахування під час пом’якшення кредитного ризику на рівні індивідуального рівня покриття за одночасного дотримання таких умов:
1) правочин щодо надання гарантійного інструменту на портфельній основі не містить умови щодо обмеження кожної окремої експозиції на рівні портфельного ліміту покриття;
2) банк використав не більше 50% від суми ліміту за гарантійним інструментом на портфельній основі, що розрахована на рівні портфельного ліміту покриття відповідно до умов правочину щодо надання гарантійного інструменту на портфельній основі.
Банк має право визначити граничний обсяг суми ліміту за гарантійним інструментом на портфельній основі, що є вищим, ніж встановлений в абзаці першому підпункту 2 пункту 147 глави 20 розділу IV цього Положення, за умови, що банк на підставі судження довів відсутність ризику повного вичерпання ліміту до кінця строку дії такого гарантійного інструменту;
3) банк здійснює регулярний (не рідше одного разу на 12 місяців) моніторинг стану використання портфельного ліміту покриття з урахуванням інформації про здійснені / очікувані виплати згідно з вимогою банку та прогнозні виплати за гарантійним інструментом на портфельній основі.
148. Банк у разі недотримання вимог пункту 147 глави 20 розділу IV цього Положення визначає вартість гарантійного інструменту на портфельній основі на рівні портфельного ліміту покриття.”.
5. У додатках до Положення:
1) у додатку 1:
абзац третій підпункту 7 пункту 3 викласти в такій редакції:
“порядок та періодичність отримання інформації щодо включення / невключення інструменту капіталу до переліку активів, допущених до торгів на організованому фондовому ринку, яка відповідає періодичності оновлення цього переліку.”;
пункт 5 доповнити новим підпунктом такого змісту:
“7) процедуру та порядок урахування під час пом’якшення кредитного ризику гарантійного інструменту на портфельній основі, що має два рівні покриття (індивідуальний рівень покриття та портфельний ліміт покриття), включаючи визначення рівня покриття, що застосовується банком за гарантійним інструментом на портфельній основі.”;
2) у пункті 2 додатка 3 слово “контрагента /” виключити.
Законодавство України · текст збережено 09.09.2026
Відкрити першоджерело →Норма, якої стосується
Дослівний текст статті, чинна редакція.
Банківський нагляд на консолідованій основі - це нагляд, що здійснюється Національним банком України за банківською групою з метою забезпечення стабільності банківської системи та обмеження ризиків, на які наражається банк внаслідок участі в банківській групі, шляхом регулювання, моніторингу та контролю ризиків банківської групи у визначеному Національним банком України порядку. Національний банк України з метою здійснення нагляду на консолідованій основі має право визначати в межах банківської групи підгрупи, що складаються принаймні з двох учасників банківської групи, та здійснювати за ними нагляд на субконсолідованій основі. Критерії визначення таких підгруп встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Банківська група, підгрупи банківської групи, учасники банківської групи зобов’язані дотримуватися вимог, встановлених Національним банком України відповідно до цього Закону. Національний банк України має право визначати умови, за яких на учасника банківської групи не поширюються вимоги, встановлені Національним банком України відповідно до цього Закону, у тому числі щодо врахування звітності учасників банківської групи під час складання консолідованої/субконсолідованої звітності, розрахунку нормативів банківської групи/підгрупи банківської групи, враховуючи, зокрема, розмір активів учасників банківської групи, співвідношення їхніх активів до консолідованих активів банківської групи, характер їхньої діяльності та взаємовідносин з іншими учасниками банківської групи. Національний банк України має право встановлювати вимоги до банківської групи та/або підгруп банківської групи на консолідованій та субконсолідованій основі щодо: 1) організації ефективної системи корпоративного управління; 2) організації комплексної, адекватної та ефективної системи внутрішнього контролю, що включає систему управління ризиками та внутрішній аудит; 3) наявності облікових процедур, інформаційних систем, необхідних для забезпечення виконання вимог на консолідованій основі; 4) складання та порядку подання консолідованої та субконсолідованої звітності; 5) достатності капіталу: мінімальні вимоги щодо достатності основного капіталу 1 рівня, капіталу 1 рівня, регулятивного капіталу; підвищені вимоги щодо достатності основного капіталу 1 рівня, капіталу 1 рівня, регулятивного капіталу згідно з частиною двадцять п’ятою цієї статті; вимоги щодо комбінованого буфера капіталу; вимоги щодо достатності внутрішнього капіталу; 6) достатності ліквідності: мінімальні значення нормативів ліквідності; підвищені значення нормативів ліквідності згідно з частиною двадцять п’ятою цієї статті; вимоги щодо достатності внутрішньої ліквідності; 7) пруденційних нормативів кредитного ризику, інвестування; {Пункт 7 частини шостої статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3994-IX від 08.10.2024 } 8) лімітів та обмежень стосовно певних видів діяльності, у тому числі щодо діяльності на території інших держав; 9) порядку подання необхідної звітності та інформації; 10) розроблення планів підтримання достатності капіталу та достатності ліквідності, безперервної діяльності, фінансування у кризових ситуаціях, відновлення діяльності. Національний банк України визначає для банківської групи та/або підгруп банківської групи: 1) порядок розрахунку основного капіталу 1 рівня, капіталу 1 рівня, регулятивного капіталу та їх достатності; 2) вимоги щодо оцінки достатності внутрішнього капіталу та внутрішньої ліквідності; 3) вимоги щодо формування та порядку розрахунку буферів капіталу/комбінованого буфера капіталу, значення буферів капіталу. Національний банк України має право встановлювати для банківської групи та/або підгруп банківської групи коефіцієнт левериджу, визначати його значення та порядок розрахунку . Національний банк України визначає порядок, строки та умови погодження або надання дозволу на включення окремих складових основного капіталу 1 рівня, додаткового капіталу 1 рівня, капіталу 2 рівня до капіталу банківської групи, а також визначає перелік інформації та документів, які необхідно подати для отримання такого погодження або надання дозволу. {Статтю 9 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 } Відповідальна особа банківської групи має право включати до капіталу банківської групи та/або підгруп банківської групи визначені Національним банком України окремі складові основного капіталу 1 рівня, додаткового капіталу 1 рівня, капіталу 2 рівня, за умови відсутності відмови або отримання дозволу Національного банку України. {Статтю 9 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 } Контролер банківської групи протягом 30 календарних днів з дати створення банківської групи зобов’язаний забезпечити подання відповідальною особою банківської групи до Національного банку України повідомлення про створення банківської групи, документів та інформації згідно з переліком та у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України за результатами розгляду таких документів приймає у визначеному ним порядку рішення про визнання банківської групи або про відмову у визнанні банківської групи протягом трьох місяців з дня отримання повідомлення про створення банківської групи. {Статтю 9 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 } Датою створення банківської групи є дата, з якої група юридичних осіб відповідає визначенню терміна "банківська група", наведеному у цьому Законі. {Статтю 9 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 } Юридична або фізична особа, яка має намір стати контролером банківської групи, через визначену нею уповноважену особу зобов’язана повідомити про це Національний банк України та надати Національному банку України відомості про таку банківську групу, у тому числі структуру власності банківської групи та види діяльності її учасників, у порядку, встановленому Національним банком України. У разі виявлення банківської групи, яка не ідентифікована контролером банківської групи або ідентифікована ним не в повному складі, Національний банк України у визначені ним строки та порядку ідентифікує таку банківську групу та приймає рішення про визнання банківської групи або про визнання зміни структури власності банківської групи. {Частина чотирнадцята статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 } Національний банк України має право вимагати від контролера банку, банківської групи, учасників банківської групи, інших юридичних та фізичних осіб подання інформації та копій документів, необхідних для ідентифікації банківської групи. Контролер банку, банківської групи, учасники банківської групи, інші юридичні та фізичні особи зобов’язані надати Національному банку України на його письмову вимогу та в установлений ним строк відповідну інформацію та копії документів. Небанківські фінансові установи, які є учасниками банківської групи, підлягають нагляду з боку Національного банку України в межах нагляду на консолідованій та субконсолідованій основі відповідно до цього Закону. Керівник банківської холдингової компанії, його заступники, члени виконавчого органу, члени наглядової ради, головний бухгалтер повинні відповідати вимогам до керівників банків, установленим цим Законом. Банківська група зобов’язана визначити серед учасників банківської групи відповідальну особу банківської групи - банк, спроможний забезпечити виконання вимог, установлених Національним банком України до банківської групи, та погодити її з Національним банком України. У банківській групі, до складу якої входить материнський банк, відповідальною особою є цей материнський банк. Погодження Національним банком України відповідальної особи банківської групи здійснюється протягом одного місяця, а під час визнання банківської групи - протягом трьох місяців з дня отримання заяви про погодження відповідальної особи банківської групи, у порядку, визначеному Національним банком України. До такої заяви додаються документи, визначені нормативно-правовим актом Національного банку України. {Частина дев'ятнадцята статті 9 в редакції Закону № 4017-IX від 10.10.2024 } До погодження Національним банком України відповідальної особи банківської групи або в разі, якщо за висновком Національного банку України відповідальна особа, визначена банківською групою, не спроможна забезпечити виконання функцій відповідальної особи, відповідальною особою є банк - учасник банківської групи з найбільшим значенням активів за останній звітний період (квартал). Учасник банківської групи не пізніше 10 робочих днів після зміни своєї структури власності та/або видів діяльності зобов’язаний повідомити про це відповідальну особу банківської групи. Відповідальна особа банківської групи зобов’язана повідомити Національний банк України про зміну структури власності банківської групи та/або видів діяльності її учасників, про припинення існування банківської групи та надати відомості, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку України, не пізніше 30 календарних днів з дня настання таких змін. {Частина двадцять друга статті 9 в редакції Закону № 4017-IX від 10.10.2024 } Національний банк України приймає рішення про визнання зміни структури власності банківської групи або про відмову у визнанні зміни структури власності, про припинення визнання банківської групи або про відмову у припиненні визнання банківської групи на підставі відповідної заяви та доданих до неї документів, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України. Строк прийняття Національним банком України відповідного рішення становить 45 робочих днів з дня подання заяви. {Статтю 9 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 } Національний банк України має право продовжити строк прийняття рішень, передбачених цією статтею, але не більш як на 30 робочих днів, у разі потреби перевірки достовірності поданих документів/інформації та/або отримання додаткових документів/інформації, необхідних для прийняття таких рішень. Про таке продовження строку Національний банк України повідомляє відповідальну особу банківської групи не менше ніж за три робочі дні до завершення граничного строку для прийняття рішення, передбаченого цією статтею. {Статтю 9 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4017-IX від 10.10.2024 } Національний банк України має право вимагати від відповідальної особи банківської групи інформацію щодо учасників банківської групи, необхідну для здійснення банківського нагляду на консолідованій основі. Відповідальна особа банківської групи зобов’язана надавати Національному банку України на його вимогу та в установлений ним строк відповідну інформацію. Відповідальна особа банківської групи зобов’язана забезпечити дотримання банківською групою та підгрупами банківської групи вимог, установлених Національним банком України відповідно до цього Закону. Відповідальна особа банківської групи складає консолідовану/ субконсолідовану звітність на основі звітності учасників банківської групи/підгруп банківської групи у порядку, визначеному Національним банком України. Учасники банківської групи зобов’язані подавати відповідальній особі банківської групи звіти, інформацію та документи, необхідні для підготовки консолідованих звітів, та забезпечувати виконання вимог щодо нагляду на консолідованій основі. Загальна сума прямої та/або опосередкованої участі учасників банківської групи у статутному капіталі юридичної особи, що не є фінансовою установою, не повинна перевищувати 15 відсотків регулятивного капіталу банківської групи. Загальна сума прямої та/або опосередкованої участі учасників банківської групи у статутному капіталі всіх юридичних осіб, які не є фінансовими установами, не повинна перевищувати 60 відсотків регулятивного капіталу банківської групи. Національний банк України за результатами оцінки банківської групи, проведеної ним під час нагляду на консолідованій основі в порядку та спосіб, визначені Національним банком України, має право: 1) встановлювати підвищені вимоги щодо достатності капіталу та підвищені значення пруденційних нормативів; {Пункт 1 частини статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3994-IX від 08.10.2024 } 2) вимагати від відповідальної особи банківської групи, її керівників, контролера банківської групи вжиття заходів, спрямованих на усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України, підтримання на достатньому рівні капіталу та ліквідності для покриття усіх суттєвих ризиків банківської групи та/або підгруп банківської групи, поліпшення якості корпоративного управління, системи внутрішнього контролю, у тому числі системи управління ризиками. Національний банк України здійснює контроль за операціями між учасниками банківської групи, а також за операціями між учасниками банківської групи та пов’язаними з ними особами. Відповідальна особа банківської групи зобов’язана забезпечити проведення щорічної аудиторської перевірки річної консолідованої фінансової звітності банківської групи аудиторською фірмою та подати результати такої перевірки до Національного банку України в установленому ним порядку. Вимоги щодо проведення щорічної аудиторської перевірки учасниками банківської групи визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України має право вимагати від відповідальної особи банківської групи розширення предмета аудиторської перевірки в порядку та обсягах, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України. Відповідальна особа банківської групи має право укладати договори на проведення щорічної аудиторської перевірки річної консолідованої фінансової звітності банківської групи з однією аудиторською фірмою не більше ніж сім років поспіль. Аудиторська фірма (аудитор), що здійснює аудиторську перевірку річної фінансової звітності учасника банківської групи, річної консолідованої фінансової звітності банківської групи та/або надає інші аудиторські послуги, зобов’язана (зобов’язаний) письмово повідомити Національний банк України про виявлені під час проведення аудиторської перевірки та/або надання інших аудиторських послуг порушення банківського законодавства, а також про будь-які події чи факти, що можуть становити суттєву загрозу безпеці та надійності учасника банківської групи або всієї банківської групи, про сумніви щодо їх можливості продовжувати діяльність на безперервній основі не пізніше наступного дня після їх виявлення. Аудиторська фірма (аудитор) на вимогу Національного банку України зобов’язана (зобов’язаний) надати Національному банку України робочі документи з питань аудиту річної фінансової звітності учасника банківської групи, річної консолідованої фінансової звітності банківської групи. {Стаття 9 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2522-VI від 09.09.2010 , № 3024-VI від 15.02.2011 ; в редакції Закону № 3394-VI від 19.05.2011 ; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1587-VII від 04.07.2014 ; в редакції Закону № 1587-IX від 30.06.2021 } {Статтю 10 виключено на підставі Закону № 3394-VI від 19.05.2011 } {Статтю 11 виключено на підставі Закону № 3394-VI від 19.05.2011 } {Статтю 12 виключено на підставі Закону № 3394-VI від 19.05.2011 }
чинна з 2000-12-07Повний текст статті →
Банк та кожний власник істотної участі зобов’язані на постійній основі підтримувати рівень капіталу банку, достатній для одночасного дотримання: 1) мінімальних значень нормативів достатності основного капіталу 1 рівня, капіталу 1 рівня, регулятивного капіталу, встановлених Національним банком України; 2) підвищених значень нормативів достатності основного капіталу 1 рівня, капіталу 1 рівня, регулятивного капіталу, встановлених Національним банком України згідно з частиною десятою статті 67 цього Закону; 3) комбінованого буфера капіталу; 4) рівня достатності внутрішнього капіталу. Національний банк України визначає: 1) складові та порядок розрахунку нормативів достатності основного капіталу 1 рівня, капіталу 1 рівня, регулятивного капіталу; 2) складові сукупної експозиції під ризиком та порядок їх розрахунку; 3) вимоги щодо оцінки банком достатності внутрішнього капіталу. Національний банк України має право встановлювати коефіцієнт левериджу, визначати його значення та порядок розрахунку . Банк зобов’язаний на постійній основі дотримуватися значення коефіцієнта левериджу, встановленого Національним банком України. Банку забороняється виплачувати дивіденди, розподіляти прибуток у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведуть до недотримання рівня капіталу, необхідного для забезпечення вимог, установлених цією статтею. {Стаття 35 із змінами, внесеними згідно із Законом № 133-V від 14.09.2006 ; в редакції Закону № 3024-VI від 15.02.2011 ; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1586-VII від 04.07.2014 ; в редакції Закону № 1587-IX від 30.06.2021 }
чинна з 2000-12-07Повний текст статті →
Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банку (банків); {Абзац четвертий статті 66 в редакції Закону № 1587-IX від 30.06.2021 } 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків. II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових пруденційних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення вимог до визначення (розрахунку) банками розміру ризиків, притаманних їхній діяльності; {Абзац одинадцятий статті 66 в редакції Закону № 1587-IX від 30.06.2021 } 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.
чинна з 2000-12-07Повний текст статті →