Постанова in case no. 496/3092/16-ц

Постанова

Іменем України

19 червня 2019 року

м. Київ

справа 496/3092/16-ц

провадження 61-24084св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2016 року у складі судді Трушиної О. І. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк (далі -

ПАТ УкрСиббанк ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 17 листопада 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (далі - АКІБ УкрСиббанк ), правонаступником якого є ПАТ УкрСиббанк , та ОСОБА_1 укладений кредитний договір 11078993000, відповідно до умов якого останній виданий кредит у розмірі 150 000,00 доларів США, зі строком погашення до 17 листопада

2021 року зі сплатою протягом 30 календарних днів, рахуючи з дня видачі кредиту та проценти за користування кредитом у розмірі 10,30 % річних. Додатковою угодою строки кінцевого повернення кредиту змінені до 17 листопада 2031 року.

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_2 17 листопада 2006 року укладений договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язався солідарно відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань за кредитним договором.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ УкрСиббанк просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором, яка станом на 21 червня

2016 року становить 188 242,06 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентна 4 688 900,01 грн, із яких: 125 483,50 доларів США - кредитна заборгованість, 62 758,56 доларів США - заборгованість за процентами,

112 259,60 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом,

640 390,27 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом та 752 649,87 грн.

Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада

2016 року позов ПАТ УкрСиббанк задоволено. Стягнуто солідарно з

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ УкрСиббанк заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 17 листопада 2006 року

11078993000 за кредитом та процентами у розмірі 188 242,06 доларів США та пені у розмірі 752 649,87 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, а поручитель ОСОБА_2 не виконує свої зобов`язання за договором поруки, тому позовні вимоги ПАТ УкрСиббанк до відповідачів, як солідарних боржників, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважав, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У травні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада

2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що 03 березня 2012 року позивач пред`явив вимогу про повне дострокове погашення заборгованості і пред`явлення цієї вимоги змінило строк виконання основного зобов`язання, тому відлік строку позовної давності почався саме з моменту пред`явлення такої вимоги. Крім того, порука є припиненою, оскільки додаткову угоду до договору кредитування, укладено без згоди поручителя, якою змінені умови та збільшено обсяг відповідальності поручителя. Також судом першої інстанції порушено положення статей 74-76 ЦПК України, а саме розглянуто справу без належного повідомлення відповідачів.

У липні 2018 року від ПАТ УкрСиббанк надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому заявник просив залишити без задоволення вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 17 листопада 2006 року між АКІБ УкрСиббанк , правонаступником якого є ПАТ УкрСиббанк , та ОСОБА_1 укладений кредитний договір 11078993000, відповідно до умов якого останній наданий кредит у розмірі 150 000,00 доларів США, зі строком погашення до 17 листопада

2021 року зі сплатою протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту та проценти за користування кредитом у розмірі 10,30 % річних.

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору за порушення відповідачем термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором, позивач має право вимагати від відповідача додатково сплатити позивачу пеню у порядку, передбаченому умовами договору.

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за зазначеним кредитним договором, між ПАТ УкрСиббанк та ОСОБА_2 17 листопада 2006 року укладений договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язався солідарно відповідати у повному обсязі за виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань за кредитним договором.

Пунктами 1.3, 1.4 зазначеного договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, у тому числі, за повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені і інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору, відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

Додатковою угодою строки кінцевого повернення кредиту змінені до 17 листопада 2031 року.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі 150 000,00 доларів США. Проте у встановлені кредитним договором строки відповідачі свої зобов`язання не виконують - не погашають кредит, що призвело до виникнення перед банком заборгованості.

Станом на 21 червня 2016 року заборгованість становить 188 242,06 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 4 688 900,01 грн, із яких 125 483,50 доларів США - кредитна заборгованість, 62 758,56 доларів США - заборгованість за процентами,

112 259,60 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом,

640 390,27 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом, та 752 649,87 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідачі не виконують належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника та поручителя.

Проте із указаними висновками судів у повному обсязі не можна погодитися з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі

444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору, після спливу визначеного договором строку кредитування нарахування відсотків є безпідставним.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі 408/8040/12-ц.

Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що у разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України 2004 року, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову, зокрема щодо грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно із пунктом 11.1 договору кредиту сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати отримання одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день із дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів із дати направлення повідомлення (вимоги) банку вважати термін повернення кредиту таким, що настав на

41 календарний день із дати відправлення позичальником повідомлення про дострокове повернення кредиту банку. Отже, сторонами у договорі встановлено порядок зміни строку виконання зобов`язання у разі прострочення повернення кредиту.

03 вересня 2012 року ПАТ УкрСиббанк направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту.

Із викладеного вбачається, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення заборгованості у визначеному судами розмірі є передчасними, оскільки суди не встановили усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: 03 вересня 2012 року кредитор направив досудову вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, тобто кредитор змінив строк виконання основного зобов`язання, яке згідно із цим договором мало виконуватися за графіком погашення кредиту, тому зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати відсотки, пені, штрафи на підставі умов договору. Таким чином, суди не надали належної правової оцінки розрахунку заборгованості за кредитом, у якому зазначена заборгованість за кредитним договором, яка складається, у тому числі, із відсотків, штрафних санкції, нарахованих за кредитом поза межами строку дії кредитного договору, при тому, що нарахування відсотків та неустойки після закінчення строку кредитування ані договором, ані законом не передбачено. Крім того, не встановлено чи є чинною порука.

Без з`ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, висновок суду про задоволення позову не можна вважати обґрунтованим та таким, що відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада

2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко