Постанова по делу № 159/3805/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року

м. Київ

справа 159/3805/17

провадження 51-5696км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_1 ,

суддів~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_4 ,

засудженого~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_5 ,

прокурора~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від~17~жовтня 2018 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року стосовно нього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ~12017030110001283,~ за~обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.~Ковеля Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше відповідно до ст. 89 КК України не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 186 КК України.

За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_5 засуджено: за~ ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн; за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 70~неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190 грн.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначено ОСОБА_5 покарання ~у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить~ 1700~грн.

Вирішено питання щодо заявлених цивільних позовів.

Оскаржуваною ухвалою Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.

Згідно з вироком ~ ОСОБА_5 31 травня 2017 року близько 17:00, перебуваючи біля земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , підійшов до потерпілого ОСОБА_7 , який у цей час тримав при собі фотокамеру та на ґрунті тривалих неприязних відносин умисно завдав йому удару кулаком правої руки в ділянку лівої частини обличчя, в результаті чого заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Після цього, обвинувачений ОСОБА_5 , скориставшись тим, що після завдання удару потерпілому, з рук останнього випала цифрова фотокамера Nikon Coolpix~L26 , вартістю 1500 грн, відкрито нею заволодів. Унаслідок такого заподіяв потерпілому майнової шкоди на вказану суму.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і закрити кримінальне провадження. Зазначає, що у ході судового розгляду судом першої інстанції його винуватості за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 186 КК України не було доведено поза розумним сумнівом, оскільки показання свідка ОСОБА_8 є неповними, такими, що не відображають усіх обставин, які б указували на спричинення ним тілесних ушкоджень потерпілому. Також вказує, що у ході судово-медичної експертизи не були враховані усі вихідні дані щодо стану здоров`я потерпілого, що ставить під сумнів об`єктивність висновку експерта від 30 червня 2017 року 161. При цьому, на думку засудженого, суд першої інстанції безпідставно відмовив у ~задоволенні клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи. Крім цього, посилається на процесуальні порушення, які були допущені під час повідомлення йому про підозру. Проте суд апеляційної інстанції, не~перевіривши указані обставини належним чином, безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо його винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції засуджений ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити з наведених у ній підстав.

Прокурор ОСОБА_6 вважала касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 необґрунтованою та просила залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позицію засудженого ОСОБА_5 та прокурора ОСОБА_6 , перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не~підлягає з огляду на таке.

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та~процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.~

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).

Таким чином, н еповнота судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є підставою для перегляду судових рішень в касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачена можливість скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК України).

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів вважає, що, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_5 , суд першої інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 186 КК України, за які його засуджено, ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.~94~КПК України.

Мотивуючи висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 в~інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, суд врахував показання потерпілого ОСОБА_7 , який, зокрема, зазначив, що на прохання ОСОБА_9 як депутат прибув до земельної ділянки, яку вона використовує, для з`ясування підстав перебування там ОСОБА_5 . Однак, знаючи його агресивний характер, взяв із собою цифрову камеру з метою фіксування можливих неправомірних дій з боку ОСОБА_5 . У свою чергу, останній, побачивши потерпілого, підійшов до нього та завдав йому удару кулаком у ділянку обличчя, від чого з рук ОСОБА_7 ~випала камера, якою потім відкрито заволодів ОСОБА_5 .

Так, суд дійшов висновку, що показання потерпілого повністю узгоджуються з~показаннями свідка ОСОБА_9 , яка підтвердила, що за викладених в~обвинуваченні обставин дійсно звернулася до ОСОБА_7 з проханням з`ясувати мету перебування ОСОБА_5 на земельній ділянці, яку вона використовує, а також з показаннями свідка ОСОБА_8 , яка безпосередньо бачила конфлікт, що виник між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 ~і внаслідок якого останній завдав потерпілому удару в ділянку обличчя, від чого у ОСОБА_7 випала цифрова камера, якою ОСОБА_5 потім відкрито заволодів.

Крім цього, суд першої інстанції послався на фактичні дані висновку судово-~медичної експертизи, згідно з якими у потерпілого ОСОБА_7 виявлені легкі тілесні ушкодження, які спричинені~ дією тупого твердого предмета у час зазначений в обвинувачені, і не могли утворитись внаслідок падіння потерпілого з висоти власного зросту.

Обґрунтовуючи об`єктивність зазначеного висновку, суд першої інстанції послався на показання, надані під час судового засідання судово-медичним експертом ОСОБА_10 , який повністю підтвердив складений ним висновок, та лікуючим лікарем потерпілого ОСОБА_11 , який засвідчив, що після огляду ОСОБА_7 травматологом його було направлено на стаціонарне лікування до травматологічного відділення медичного закладу.

При цьому місцевий суд не взяв до уваги показання ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_12 ~ його дружини, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та надані з~ метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Не погодившись із вказаним вироком, засуджений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що жодних кримінальних та адміністративних правопорушень не вчиняв, а обвинувачення стосовно нього є надуманим.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу засудженого на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені доводи про безпідставність притягнення засудженого до кримінальної ~відповідальності, оскільки він не вчиняв жодних протиправних дій, та погодився з викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами щодо визнання його винуватості.

Спростовуючи доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд зазначив, що надані стороною обвинувачення докази є належними та допустимими, місцевий суд дав їм правильну юридичну оцінку, вірно кваліфікувавши дії ОСОБА_5 за~ч.~2~ст.~ 125, ч. 1 ст. 186 КК України, та, погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого ним рішення, апеляційний суд законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без зміни, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.~419 КПК України.

Під час перевірки доводів засудженого щодо недоведеності його винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень поза розумним сумнівом, колегія суддів дійшла висновку про їх неспроможність з огляду на таке.

Як убачається зі змісту вироку, обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 , суд, зокрема, послався на показання свідка ОСОБА_8 та висновок судово-медичної експертизи, які, на думку засудженого, є необ`єктивними і такими, що суперечать дійсним обставинам справи.

Однак ці твердження засудженого були перевірені судом апеляційної інстанції та~повністю спростовані.

Так, оцінюючи зазначені показання свідка ОСОБА_8 із показаннями потерпілого ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_9 з точки зору їх належності та допустимості, колегія суддів апеляційного суду правильно встановила, що вказаним критеріям вони відповідають, при цьому визнала їх логічними, послідовними і такими, що узгоджуються між собою та з іншими наявними у справі доказами (зокрема і висновком судово-медичної експертизи), які є достатніми для підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.~2~ст. 125, ч. 1 ст. 186 КК України.

Крім цього, необґрунтованими є доводи і щодо безпідставної відмови судом першої інстанції стороні захисту у задоволенні клопотання про проведення повторної судово-медичної експертизи, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, а отже, суд, дослідивши висновок судово-~медичного експерта і допитавши в судовому засіданні безпосередньо експерта, який склав цей висновок, оцінив його в сукупності з іншими доказами та дійшов висновку про його належність та допустимість.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що критерій доведеності поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень дотримано, а отже, протилежні доводи засудженого є безпідставними.

Щодо посилань засудженого ОСОБА_5 на процесуальні порушення, допущені під час повідомлення йому про підозру, слід зазначити таке.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження письмове повідомлення про підозру ОСОБА_5 було складено 01 вересня 2017 року, проте у зв`язку із невстановленням місця його знаходження вручено 20 вересня 2017 року під час затримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у~спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У приписах ч. 1 ст. 276 КПК зазначено, що повідомлення про підозру обов`язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: 1)~затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Зазначених вимог кримінального процесуального закону під час вручення письмового повідомлення про підозру було дотримано, оскільки воно було вручено під час затримання ОСОБА_5 на підставі ухвали слідчого судді від 12 вересня 2017 року.

Як видно із зазначеної ухвали, у ході розгляду клопотання слідчого про надання дозволу на затримання було встановлено, що ОСОБА_5 переховувався від органів досудового розслідування, залишив з цією метою місце свого проживання, ухилявся від явки до слідчого за викликами, що дало підстави для задоволення такого клопотання, а тому доводи останнього про постійне перебування за місцем свого проживанням є безпідставними.

З огляду на це колегією суддів не встановлено, що під час вручення письмового повідомлення про підозру ОСОБА_5 допущено порушення ст. 278 КПК України.

Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були~ би~ безумовними~ підставами~ для~ скасування~ чи~ зміни~ судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цьому кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим, керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає, що судові рішення слід залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від~17~жовтня 2018 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року стосовно ОСОБА_5 без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

~

~

Судді:

~

~

~

ОСОБА_1 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_2 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_3