Постанова по делу № 354/754/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року

м. Київ

справа 354/754/17

провадження 51-10526км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~ ОСОБА_1 ,

суддів~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~ ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~ ОСОБА_4 ,

прокурора~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~ ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 липня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18~вересня 2018 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ~12017090110000090, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.~Ужгорода Закарпатської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 11 9 Кримінального кодексу України (далі~ КК).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26~липня 2018~року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки .

На підставі пункту в ст. 1, ст. 15 Закону України Про амністію у 2016 році ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 70~700 грн, моральної 150~000 грн, а також на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування моральної шкоди 150~000~грн.

Крім того, в порядку забезпечення цивільного позову постановлено накласти арешт на будь-яке майно (рухоме та нерухоме), гроші у будь-якій валюті готівкою або безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, що належать ОСОБА_6 , у межах пред`явленого позову на суму 370~700 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він за встановлених судом першої інстанції обставин та детально наведених у вироку, всупереч чинному законодавству України, не будучи зареєстрованим як суб`єкт господарської діяльності та не отримавши ліцензії інструктора атракціону, без погодження Ворохтянської селищної ради, всупереч відповідним пунктам Правил будови і безпечної експлуатації атракціонної техніки, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 01 березня 2006 року 110, без отримання дозволу від відповідних державних установ на введення атракціону в експлуатацію, а також не придбавши сертифікованого обладнання і спорядження, самовільно у кінці 2016 року в смт~Ворохта на вул.~Грушевського Яремчанської міської ради, неподалік власного господарства встановив над руслом гірського потічка саморобну канатну переправу з двох сталевих канатів, яка належить до об`єктів із підвищеною небезпекою та вимагає здійснення спеціальних технічних заходів безпеки і спеціального навчання обслуговуючого персоналу. Також ОСОБА_6 самовільно виготовив у вигляді лямочного пояса спорядження, яке надалі використовував для надання платних послуг бажаючим здійснити переправу в обидва боки на вказаному вище атракціоні.

28 травня 2017 року приблизно о 12:30 до одного боку самовільно встановленої ОСОБА_6 канатної переправи підійшов ОСОБА_9 разом зі своїми родичами, де на прохання ОСОБА_6 перебував ОСОБА_10 , який запропонував указаним особам здійснити переправу вищезгаданою переправою, повідомивши при цьому присутнім, що вартість цієї послуги в обидва боки буде становити 30 грн. ОСОБА_9 погодився на вказану пропозицію. ОСОБА_10 ~незважаючи на велику масу тіла ОСОБА_9 допоміг йому одягнути самовільно виготовлене ОСОБА_6 спорядження, після чого він, не провівши інструктажу та не надавши ОСОБА_9 захисного шолому, без додаткового страхувального канату відправив його по одному зі сталевих канатів через русло гірського потічка на інший бік, де його вже чекав ОСОБА_6 .

Зустрівши ОСОБА_9 на своєму боці, ОСОБА_6 ~незважаючи на велику масу тіла ОСОБА_9 допоміг йому закріпити спорядження за інший сталевий канат, який згідно з нормами бракування канатів, наведеними у НПАОП 0.00-1.36-03, не повинен був експлуатуватись, після чого, не надавши ОСОБА_9 захисного шолому, без додаткового страхувального канату, відправив чоловіка цим же канатом назад. Під час руху ОСОБА_9 відбувся розрив зазначеного вище пошкодженого сталевого канату, в результаті чого ОСОБА_9 упав зі значної висоти на землю та отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Таким чином, ОСОБА_6 ,~усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, допустив злочинну недбалість, не передбачив розриву сталевого канату і падіння ОСОБА_9 під час руху на вказаному атракціоні, що призвело до смертельного травмування останнього, хоча в цьому випадку ОСОБА_6 повинен був і міг передбачити настання таких наслідків.

Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалою від 18 вересня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи наведене, засуджений указує на те, що місцевий суд безпідставно не допитав свідка ОСОБА_10 . Зазначає, що суд, задовольняючи позовні вимоги потерпілих, не врахував вимог розумності, справедливості та його матеріального стану і необґрунтовано стягнув з нього на їх користь матеріальну і моральну шкоду на загальну суму 370~700~грн. При цьому суд не досліджував наданих потерпілими доказів на обґрунтування позовних вимог. Також суд не навів жодних підстав необхідності накласти арешт на все його майно як захід забезпечення цивільного позову. Вказані порушення, на думку скаржника, є підставами для скасування постановлених щодо нього судових рішень. ~

Позиції інших учасників судового провадження

У своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженого потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просять залишити її без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення без зміни.

У судовому засіданні прокурор, надавши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги, вважав постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_6 законними й обґрунтованими, а тому просив залишити їх без зміни.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно зі ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому за ч. 2 вказаної норми процесуального закону суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Верховний Суд відхиляє доводи засудженого про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для кримінального провадження та безпідставно не допитав свідка ОСОБА_10 , з огляду на таке.

Н еповнота судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виходячи з положень ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Верховний Суд не перевіряє цих доводів касаційної скарги.

Водночас із матеріалів кримінального провадження видно, що місцевий суд під час розгляду кримінального провадження неодноразово вживав заходи щодо виклику ОСОБА_10 для надання пояснень як свідка. Однак останній так і не прибув у судове засідання, а сторона обвинувачення не змогла забезпечити його явку, що підтверджується відповідними рапортами, долученими до матеріалів кримінального провадження. У~зв`язку цим прокурор у судовому засіданні 26 липня 2017 року заявив клопотання про недоцільність подальшого виклику для допиту свідка обвинувачення ОСОБА_10 . Головуючий, заслухавши думку учасників судового провадження, в тому числі й сторони захисту, яка не заперечувала щодо виключення допиту цього свідка, ухвалив виключити з обсягу доказів, які підлягають дослідженню, допит свідка обвинувачення ОСОБА_10 .

Також при апеляційному перегляді кримінального провадження, сторона захисту не заявляла клопотання про допит зазначеного свідка апеляційним судом.

Отже, беручи до уваги позицію сторони захисту в судах першої та апеляційної інстанції, враховуючи те, що ОСОБА_11 , який був свідком обвинувачення, не був допитаний в судовому засіданні з об`єктивних причин, у зв`язку з чим його показання, надані під час досудового розслідування, не враховувалися судом першої інстанції при ухваленні вироку, а винуватість ОСОБА_6 була встановлена на підставі сукупності інших переконливих доказів і в цілому визнавалася самим обвинуваченим, Верховний Суд не знаходить підстав визнати істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону те, що цей свідок не був допитаний в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 129, абз. 7 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому, про що у вироку зазначаються відповідні підстави.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі ЦК) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1201 ЦК особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у підготовчому судовому засіданні заявили цивільний позов про стягнення з ОСОБА_6 на їх користь 70 700 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 150~000 грн кожному моральної шкоди.

На підтвердження майнової шкоди, пов`язаної з витратами на поховання, потерпілі надали товарний чек від 29 травня 2017 року на суму 6850 грн (витрати на придбання ритуальної атрибутики) та рахунок від 24 січня 2018 року 13 на суму 63~850 грн (витрати на придбання надгробного пам`ятника).

Копії позовної заяви та документів на підтвердження понесених витрат у цьому ж судовому засіданні були вручені стороні захисту.

Визначаючи розмір заподіяної потерпілим майнової шкоди, місцевий суд дійшов висновку про необхідність стягнення із засудженого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 у рахунок відшкодування матеріальних збитків 70~700 грн, оскільки ці витрати були понесені потерпілим, що підтверджується товарним чеком від 29 травня 2017 року та рахунком від 24 січня 2018 року 13.

При цьому під час неодноразових судових засідань, зокрема при допиті обвинуваченого, судових дебатах, суд з`ясовував думку ОСОБА_6 щодо заявленого цивільного позову та суми заявленої матеріальної шкоди, у відповідь на що останній повідомляв, що не має грошей для відшкодування заявленої суми.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 70~700 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, і обґрунтовано послався на товарний чек від 29 травня 2017 року та рахунок від 24~січня 2018~року 13, надані потерпілими на підтвердження понесених витрат, пов`язаних з поховання їх сина.

Та обставина, що суд не оголосив цих документів під час дослідження доказів, не свідчить про допущення місцевим судом істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки засудженому були надані копії цих документів, належності і допустимості яких він не оспорював. При цьому сторона захисту не заявляла клопотання про необхідність дослідження зазначеного чека і рахунка. Більше того, при з`ясуванні головуючим питання про можливість закінчення з`ясування обставин, установлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами сторона захисту, зокрема сам ОСОБА_6 , не бажав доповнити судовий розгляд і вважав за можливе перейти до судових дебатів. Не~заявляв засуджений клопотання про дослідження цих документів і під час апеляційного розгляду.

Також відповідно до ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При цьому моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Розглядаючи вимоги цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди, місцевий суд, урахувавши, що потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пережили дуже сильну психологічну травму, пов`язану із втратою сина, що призвело до негативних психоматичних та психоемоційних змін, перебувають у депресії та пригніченому стані, та виходячи з принципів розумності та справедливості, дійшов правильного висновку, що заявлена ними сума відшкодування моральної шкоди в розмірі 150~000 грн кожному є обґрунтованою та підлягає стягненню із ОСОБА_6 .

Висновки суду першої інстанції щодо вирішення цивільного позову були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином їх розглянув, зазначивши відповідні правові підстави, умотивовано залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженого.

Відповідно до ч. 4 ст. 1193 ЦК суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Таким чином, посилання засудженого на те, що суди не взяли до уваги його матеріального становища, Верховний Суд вважає необґрунтованими.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення цивільного позову є обґрунтованими і вмотивованими, тоді як переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень суду першої та апеляційної інстанцій у цій частині, засуджений у касаційній скарзі не навів.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Абзацом 2 ч. 6 зазначеної норми процесуального закону передбачено, що у разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Місцевий суд, задовольняючи цивільний позов потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , з урахуванням заявленого останніми клопотання про арешт майна, обґрунтовано наклав арешт на майно ОСОБА_6 з метою забезпечення цивільного позову в межах суми, яка підлягає стягненню із засудженого, а тому доводи засудженого про необґрунтоване накладення арешту на його майно Верховний Суд вважає безпідставними.

З ухвали апеляційного суду убачається, що цей суд перевірив усі посилання й доводи, викладені засудженим в апеляційній скарзі і, не встановивши підстав для скасування вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у~задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.~419~КПК.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що засуджений у своїй касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному проваджені судових рішень, а під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для їх скасування.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433 , 434, 436, 441, 442~КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 липня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18~вересня 2018 року щодо нього без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

~

ОСОБА_1 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_2 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_3

~