Постанова по делу № 2а-7679/10/1070

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2019 року

Київ

справа 2а-7679/10/1070

адміністративне провадження К/9901/5229/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року (суддя Виноградова О.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року (головуючий суддя Борисюк Л.П., судді: Петрик І.Й., Собків Я.М.) у справі за позовом Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" до Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання недійсними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2010 року Українське державне підприємство по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" (далі - Підприємство, позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (яку відповідно до протокольної ухвали Київського окружного адміністративного суду від 01 липня 2015 року замінено на Вишгородську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області; далі - Інспекція, відповідач) про визнання недійсними та скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28 січня 2010 року 0000102305 та від 07 квітня 2010 року 0000122305.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувало, що прийняті відповідачем за результатами планової виїзної перевірки рішення, якими до нього застосовано штрафні (фінансові) санкції в загальній сумі 695669,57 грн., є протиправними, адже висновки акту перевірки в частині незаконності реалізації ним за готівковий розрахунок товарів невласного виробництва та надання послуг з автостоянки автомобілів без застосування реєстратора розрахункових операцій, перевищення працівниками Підприємства встановлених строків використання виданої під звіт готівки та порушення порядку відображення в облікових документах каси Підприємства витраченої готівки не підтверджені жодними доказами та не відповідають дійсності; крім того відповідачем порушено встановлений статтею 250 Господарського кодексу України (далі - ГК України) строк накладення адміністративно-господарських санкцій.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи такі рішення, суди прийшли до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами помилковості висновків акту перевірки, які, в свою чергу, стали підставою для прийняття оскаржуваних у даній справі рішень.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Підприємство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати з підстав, що вже наводились ним як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, а також додатково наголошувало на неврахуванні судами під час вирішення даної справи положень статті 250 ГК України.

Відповідач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.

Судами встановлено, що в період з 30 листопада 2009 року по 25 грудня 2009 року посадовими особами ДПІ у Вишгородському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2005 року по 30 вересня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 30 вересня 2009 року, висновки якої оформлено актом перевірки від 18 січня 2010 року 37/23-1/21536845.

Так, під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- пунктів 2.6, 2.11, 7.41 та 7.42 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року 637 (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення 637);

- пунктів 1, 9 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06 липня 1995 року 265/95ВР (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон 265/95).

На підставі висновків перевірки відповідачем прийнято рішення 0000102305 від 28 січня 2010 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 54 998,82 грн.; 0000122305 від 07 квітня 2010 року про накладення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 640 670,75 грн.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг є Закон 265/95, статтею 15 якого передбачено, що контроль за додержанням суб`єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

Згідно з пунктами 1 та 9 частини 1 статті 3 Закону 265/95 суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов`язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Пунктом 1.2 Положення 637 передбачено, що оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Відповідно до пункту 2.6 Положення 637 уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку. Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

За змістом пункту 2.11 Положення 637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно з пунктами 7.41 та 7.42 Положення 637 під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів. Також слід звертати увагу на повне і своєчасне звітування підзвітних осіб у разі використання ними під час відрядження значних сум підзвітних коштів для вирішення господарських питань.

Разом з тим статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття рішення судами) передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 КАС України у мотивувальній частині постанови зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Аналогічні вимоги викладено і в статтях 206, 207 КАС України, які регулюють зміст мотивувальних частин ухвал та постанов апеляційного суду.

В той же час частиною 4 статті 11 КАС України визначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, мотивувальна частина кожного рішення повинна мати посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов`язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов`язки сторін; разом з тим саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.

Судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються, а відтак суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона представила в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.

Як вже вказувалось в цій постанові, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції за наслідками встановлення обставин справи та дослідження наявних у ній доказів, прийшов до висновку про законність прийнятих контролюючим органом рішень з огляду на неподання Підприємством ані прибуткових касових ордерів про внесення до каси готівкових коштів, доказів на підтвердження походження реалізованого ним товару, його ціни та правомірності реалізації, ані доказів наявності передбачених законодавством підстав для надання платних послуг з автостоянки автомобілів за готівковий розрахунок та розрахункових документів, на підставі яких ним отримано кошти за такі послуги, ані копії книги обліку розрахункових операцій 1008002142 та фіскального звітного чеку 188, які б підтвердили належне оприбуткування готівкових коштів в сумі 10111,15 грн., ані копій звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, або інших доказів на підтвердження цільового використання підзвітними особами готівкових сум, ані копій видаткових касових ордерів та авансових звітів на підтвердження дотримання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вимог пунктів 2.11 та 7.42 Положення 637.

Проте, при цьому, поза увагою та оцінкою суду залишились посилання позивача, наведені останнім як в позовній заяві, так і в додаткових письмових поясненнях від 20 вересня 2011 року, на те, що штрафні (фінансові) санкції були до нього застосовані поза межами строку, встановленого статтею 250 ГК України строку, згідно з якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Апеляційний суд зазначених недоліків суду першої інстанції також не усунув, незважаючи на те, що про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 250 ГК України Підприємство наголошувало й в апеляційній скарзі.

Як встановлено частиною 1 статті 242 КАС України (в редакції, що діє після 15 грудня 2017 року), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 КАС України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду