Постанова по делу № 758/463/15-ц

Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа 758/463/15-ц

провадження 61-48695св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів : Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Афіндуліді Вікторія Іванівна, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна,

особа, яка подавала апеляційну скаргу , - ОСОБА_5, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6,

особа, яка приєдналася до апеляційної скарги , - ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Афіндуліді В. І., Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла її дочка ОСОБА_8, з якою вона проживала у АДРЕСА_1. Після смерті дочки, вона залишилася проживати в указаній квартирі зі своєю онукою ОСОБА_3 та її дочкою ОСОБА_7, які обіцяли доглядати її довічно, надавати матеріальну і будь-яку іншу допомогу та здійснити від її імені усі необхідні дії, пов'язані з приватизацією частини квартири АДРЕСА_1, для чого 27 серпня 2009 року вона видала ОСОБА_3 довіреність на представництво її інтересів в усіх державних органах.

05 квітня 2011 року Подільською районною в м. Києві державною адміністрацією було видано свідоцтво про право власності, згідно з яким вона набула у власність 42/100 частин квартири АДРЕСА_1.

14 червня 2011 року вона видала ОСОБА_7 довіреність, відповідно до якої уповноважила останню подарувати від її імені ОСОБА_3 належну їй на праві власності частину вищевказаної квартири, вважаючи, що її онука ОСОБА_3, користуючись її власністю, буде здійснювати за нею догляд і надавати довічно допомогу.

24 жовтня 2011 року ОСОБА_7, діючи на підставі довіреності від 14 червня 2011 року, подарувала від її імені ОСОБА_3 42/100 частин квартири АДРЕСА_1.

Після укладення вказаного правочину відносини між сторонами погіршилися, ОСОБА_3 і ОСОБА_7 вивезли її на проживання до житлового будинку у с. Здвижівка Бородянської району Київської області і припинили здійснювати догляд за нею, надавати будь-яку допомогу.

У 2014 році вона не змогла повернутися для проживання у квартиру АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_7 чинили їй у цьому перешкоди.

Вказувала, що укладаючи договір доручення щодо відчуження її квартири, вона помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки згідно з домовленістю з відповідачем остання мала доглядати за нею. Вчинений нею правочин не відповідає її інтересам, і якщо б вона розуміла, що надає повноваження на укладення договору дарування, без зобов'язань щодо її утримання, то такий договір не був би укладений.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування від 24 жовтня 2011 року, згідно з яким ОСОБА_7, діючи від її імені на підставі довіреності від 14 червня 2011 року, подарувала ОСОБА_3 42/100 частини квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати ОСОБА_3 не чинити їй перешкод у користуванні цією квартирою.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 померла.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 05 вересня 2016 року до участі у справі на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом за законом, виданого 26 травня 2016 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О. І., залучено правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, яка підтримала позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року позов ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування частини квартири, посвідчений 24 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Афіндуліді В. І., зареєстрований у реєстрі за 3365, за умовами якого ОСОБА_7, діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, подарувала ОСОБА_3 42/100 частин квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що усилу свого похилого віку, 89 років, за станом здоров'я особа потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, тому ОСОБА_1, посвідчуючи довіреність на ім'я ОСОБА_7 щодо відчуження належного їй майна, вважала, що відповідач забезпечить їй утримання і догляд довічно. Таким чином, у позивача не було внутрішньої волі на дарування квартири, вона помилялася щодо правової природи правочину, прав і обов'язків, які виникнуть після укладення договору дарування частини квартири, що відповідно до статей 203, 215, 229 ЦК України є підставою для визнання цього правочину недійсним.

Оскільки на час розгляду справи ОСОБА_1 померла, а ОСОБА_2 відповідач перешкод у користування спірним майном не чинить, то у задоволенні вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 необхідно відмовити.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року а пеляційну скаргу ОСОБА_5, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , задоволено.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з урахуванням змісту статей 203, 717 ЦК України особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним згідно зі статтею 229 ЦК України повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати у спірній квартирі після укладення договору дарування.

Разом з тим, позивач у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надала суду належних і допустимих доказів того, що вона не мала наміру укласти оскаржуваний договір дарування, доказів відкликання чи скасування довіреності, якою вона уповноважила ОСОБА_7 відчужити частину спірної квартири ОСОБА_3, позивач також не надала, як і не довела, що вона помилилася з приводу природи договору дарування та не розуміла зміст прав і обов'язків, які у неї виникнуть на підставі таких правочинів.

На підставі вказаного та з урахуванням презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 204 ЦК України, підстав для визнання оспорюваного договору недійсним немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Афіндуліді В. І., Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, про визнання договору дарування недійсним призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково .

Оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не були сторонами договору дарування 42/100 частин квартири АДРЕСА_1, а власниками цієї квартири стали лише 17 лютого 2017 року, то заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року, яким оспорюваний договір дарування було визнано недійсним, не вирішувалося питання про їх права та (або) обов'язки. З урахуванням вказаного, апеляційний суд безпідставно відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5, яка діяла у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6

Встановивши, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, суд апеляційної інстанції відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України повинен був закрити апеляційне провадження.

Також порушено вимоги статті 363 ЦПК України, оскільки судом прийнято заяву ОСОБА_7 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_5, яка діяла у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, подану після початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Крім того, заявником не було надано доказів надсилання (направлення) копії заяви іншим учасникам справи, чим було порушено її право на подання своїх заперечень на заяву.

Крім того, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, оскільки позивачем були надані належні і допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 при вчиненні оспорюваного правочину помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4.

Після смерті ОСОБА_8, за ОСОБА_1, якій на момент смерті дочки виповнилось 89 років, почала здійснювати догляд її онука - ОСОБА_3 та правнучка - ОСОБА_7

05 квітня 2011 року Подільською районною в м. Києві державною адміністрацією було видано свідоцтво про право власності, згідно з яким ОСОБА_1 набула у власність 42/100 частин квартири АДРЕСА_1.

14 червня 2011 року ОСОБА_1 видала ОСОБА_7 довіреність, відповідно до якої уповноважила останню подарувати від її імені ОСОБА_3 належні їй на праві власності 42/100 частин квартири АДРЕСА_1, вважаючи, що її онука ОСОБА_3 буде здійснювати за нею догляд і надавати довічно допомогу, користуючись її власністю.

24 жовтня 2011 року ОСОБА_7, діючи на підставі довіреності від 14 червня 2011 року, подарувала від її імені ОСОБА_3 42/100 частин квартири АДРЕСА_1.

Після укладення вказаного правочину ОСОБА_3 і ОСОБА_7 вивезли ОСОБА_1 на проживання до житлового будинку у с. Здвижівка Бородянської району Київської області і припинили здійснювати догляд за нею і надавати будь-яку допомогу.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 померла.

Згідно із заповітом від 14 серпня 2014 року ОСОБА_1 на випадок своєї смерті усе своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, заповіла ОСОБА_2

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою , п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Встановивши, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, було особою похилого віку, у силу якого потребувала сторонньої допомоги, погодилася на передачу спірної квартири, яка є її єдиним житлом у м. Києві, у власність ОСОБА_3 лише за умови піклування про неї, забезпечення її допомогою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позичав, укладаючи оспорюваний правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором та правильно задовольнив її позов на підставі статті 229 ЦК України .

Вказаний висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 16 березня 2016 року у справі 6-93цс16 і від 27 квітня 2016 року у справі 6-93цс16.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд хоча й врахував зазначену правову позицію, висловлену Верховним Судом України, однак неправильно її витлумачив і дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, оскільки не врахував вищевказаних обставин справи.

Таким чином, апеляційним судом неправильно застосовано норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки ОСОБА_2 як особа з інвалідністю ІІ групи відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то з ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати, пов'язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 487,20 грн.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року скасувати.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 487,20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк