Постанова по делу № 296/12853/15-ц

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа 296/12853/15-ц

провадження 61-23063св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-відповідач - ОСОБА_4,

відповідач-позивач - публічне акціонерне товариство Комерційний банк ПриватБанк ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня

2016 року у складі судді Колупаєва В. В. та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 06 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Якухно О. М., Жигановської О. С., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк , Банк) про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 29 березня 2010 року до 21 вересня

2015 року вона працювала на посаді касира в ПАТ КБ ПриватБанк . З вказаної посади була звільнена за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України. Однак зазначає, що заробітна плата не була їй виплачена в повному обсязі. Зокрема, згідно довідки Банку від 07 жовтня 2015 року 13.0.0.0./2-2231, з позивача було безпідставно утримано 14 069,01 грн нарахованої заробітної плати. Вказані кошти відраховувались з її заробітної плати протягом дев'яти місяців, які передували її звільненню. На неодноразові звернення щодо недоотриманих коштів обґрунтованої відповіді отримано не було. Відповідач лише посилався на те, що вона є матеріально відповідальною особою, а в її зміну зникли кошти, які вона має повернути. Проте, ні наказу про притягнення до відповідальності та стягнення цих коштів, ні інших документів підтверджуючих її вину надано не було, а про відрахування цих коштів позивач дізнавалася із власного рахунку. У зв'язку з неправомірними діями Банку позивач зверталася до прокуратури м. Житомира та територіальної державної інспекції з питань праці у Житомирській області, однак вказані скарги були залишені без розгляду. Вказує, що оскільки відповідач не надав їй жодних наказів на підтвердження вказаних відрахувань із заробітної плати в період з 01 січня 2015 року до 21 вересня 2015 року, не ознайомив з наказами про накладення на неї матеріального стягнення та не повідомив належним чином про підстави таких стягнень її позов підлягає задоволенню.

У зв'язку з викладеним просила стягнути з відповідача 14 069,01 грн заборгованості із заробітної плати, 25 658,34 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 10 000,00 грн завданої моральної шкоди.

У лютому 2016 року ПАТ КБ ПриватБанк звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з 30 березня 2010 року до

21 вересня 2015 року ОСОБА_4 перебувала в трудових відносинах з ПАТ КБ ПриватБанк . 30 березня 2010 року між ОСОБА_4 та Банком було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. 06 січня 2015 року під час виконання своїх трудових обов'язків ОСОБА_4 виявила нестачу грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується актом від

06 січня 2015 року 33794163. Також, ОСОБА_4 було заподіяно Банку матеріальну шкоду внаслідок порушення порядку роботи з грошовими цінностями, що встановлено висновком службового розслідування від

23 січня 2015 року ZAKL-2015/1-6520618, а саме: при прийнятті сумки з виручкою від інкасатора ОСОБА_5 вона не звірила номери сумок в чеках супровідних відомостей і на даних в програмних комплексах банку, чим завдала матеріальної шкоди Банку. Частково матеріальна шкода була покрита інкасатором ОСОБА_5, а решта суми завданої шкоди була розподілена між касиром ОСОБА_4 та інкасатором ОСОБА_5 Завдану матеріальну шкоду частково було покрито працівником добровільно шляхом відрахування із заробітної плати. Утримання здійснено у наступному порядку - 20% від суми заробітної плати, належної до виплати, і 100% суми бонусів, належних до виплати. Після звільнення ОСОБА_4 припинила погашати спричинену матеріальну шкоду, що і стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

У зв'язку з викладеним просило стягнути з ОСОБА_4 8 802,80 грн матеріальної шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня

2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ ПриватБанк на користь ОСОБА_4 3 991,71 грн заборгованості із заробітної плати, 25 658,34 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 1 500,00 грн моральної шкоди та судовий збір на користь держави в розмірі 551,20 грн.

Зустрічний позов ПАТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків залишено без задоволення за безпідставністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зустрічні позовні вимоги ПАТ КБ ПриватБанк про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі

8 802,80 грн є безпідставними та задоволенню не підлягають. Первісні позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, оскільки Банком в порушення вимог статті 116 КЗпП України не було про ведено в повному обсязі розрахунок після звільнення з роботи. Також підлягає стягненню із Банку на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні . Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди також підлягають частковому задоволенню, оскільки неправомірними діями Банку ОСОБА_4 була спричинена моральна шкода, через несвоєчасну виплату заробітної плати, яка змушувала її застосовувати додаткові зусилля для організації свого життя, оскільки на її утриманні перебувала неповнолітня дитина.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 06 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк задоволено частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ПАТ КБ ПриватБанк на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати в розмірі 13 491,71 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22 вересня 2015 року до 02грудня 2015 року в розмірі 13 966,56 грн.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ ПриватБанк судові витрати в розмірі 79,21 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку було ухвалено принеповно з'ясованих обставинах справи. С уд першої інстанції не звернув уваги на те, що відрахування із заробітної плати ОСОБА_4 у розмірі 13 491,71 грн були здійсненні Банком з порушенням вимог статті

136 КЗпП України, а саме розпорядження (наказу) про відрахування коштів із заробітної плати позивача керівництвом Банку не приймалось та до відома позивача не доводилось, тому безпідставно утримана заробітна плата підлягає стягненню. Також підлягає стягненню з Банку середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день звернення

ОСОБА_4 до суду у розмірі 13 966,56 грн. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок незаконних дій роботодавця по відрахуванню із заробітної плати та її неповну виплату, позивач зазнав моральних страждань. Підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог судом не було встановлено, оскільки хоча банком і доведено факт нестачі грошових коштів в розмірі 10 000,00 грн, однак не встановлено причину їх нестачі та не надано доказів порушення ОСОБА_4 трудових обов'язків, причинного зв'язку між таким порушенням та заподіянням шкоди, в тому числі забезпечення роботодавцем умов, які перешкоджають доступу до операційної каси іншим особам, окрім завідуючої цієї каси.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ ПриватБанк , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_4 та про задоволення зустрічних позовних вимог Банку.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 звернулась до суду з первісним позовом у грудні 2015 року, майже через рік після початку утримань із її заробітної плати, а тому нею пропущено встановлений законом тримісячний строк. Поданий первісний позов не містить клопотання про поновлення пропущеного строку, тому суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статтей 136, 233 КЗпП України. Зазначають, що при обчисленні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку судом першої інстанції було не правильно обраховано сума цього розміру, однак судом апеляційної інстанції вказані порушення були усунуті та правильно застосовано положення Порядку обчислення середньої заробітної плати 100. Проте, при обчисленні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судами не було застосовано принцип справедливості та співмірності між сумою заборгованості та сумою середнього заробітку за час затримки. Також вказують, що зустрічні позовні вимоги Банку були залишені судами без задоволення без належного обґрунтування мотивів, оскільки суди у оскаржуваних рішеннях не зазначили чому докази заподіяння матеріальної шкоди з боку ОСОБА_4 ними не враховані.

Заперечення на касаційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк до суду не надходили.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_4 перебувала у трудових відносинах з ПАТ КБ ПриватБанк з 30 березня 2010 року до 21 вересня 2015 року, працюючи на посаді касира банку (а. с. 56-58).

30 березня 2010 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ ПриватБанк було укладено договір про повну матеріальну відповідальність (а. с. 59).

06 січня 2015 року виявлено в касі ОСОБА_4 нестачу грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн, що підтверджується актом про нестачу 33794163

(а. с. 61).

ОСОБА_4 в порушення вимог п. 5.11.2 Положення про порядок організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах ПАТ КБ ПриватБанк не звірила номери сумок в чеках супровідних відомостей інкасатора ОСОБА_5 та перерахувала кошти в сумі 41 000,00 грн. на рахунок підрозділу Донецької залізної дороги, що обслуговувалося на території непідконтрольній Україні, у зв'язку із чим була втрачена можливість їх повернення, за що ОСОБА_4 була позбавлена премії (а. с. 62-63).

Відповідальність за нестачу коштів в розмірі 10 000,00 грн, а також частини коштів від неправильного зарахування інкасаторської виручки в розмірі

12 294,51 грн, була покладена Банком на ОСОБА_4

Згідно наданих ПАТ КБ ПриватБанк розрахункових листів в період з січня до вересня 2015 року із заробітної плати ОСОБА_4 було утримано

13 491,71 грн (а. с. 68-73).

Наказом від 21 вересня 2015 року Є. ZR -УВ-2015-254-п ОСОБА_4 звільнена з ПАТ КБ ПриватБанк на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням (а. с. 55).

Відповідно до статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (стаття 115 КЗпП України).

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оплату праці в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, структуру заробітної плати складають: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Пунктом 6 Положення про управління мотивацією працівників ПриватБанка, затвердженого головою Правління ПриватБанка від 01грудня 2010 року, передбачено компенсаційний пакет, який складається із постійної частини, перемінної частин та соціального пакета.

Згідно пункту 7.1 цього ж Положення мета перемінної частини компенсаційного пакету визначена в оплаті праці працівників банку у відповідності з ефективністю їх роботи та досягненням поставленої мети.

Розмір всіх видів перемінної частини встановлюється в межах затвердженого фонду оплати праці структурного підрозділу (пункту 7.2.1 Положення).

Отже судом апеляційної інстанції було правильно встановлено, що перемінна частина, із якої здійснювалися утримання, є складовою заробітної плати, що відноситься до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, і проводиться із фонду заробітної плати за виконану роботу.

Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, серед іншого, при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації.

Відповідно до статті 136 КЗпП України розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Судами під час розгляду справи було встановлено, що розпорядження (наказ) про відрахування із заробітної плати ОСОБА_4 на покриття шкоди керівництвом Банку не було винесено та до її відома не доведено, тому законних підстав для проведення відрахувань із заробітної плати у ПАТ КБ ПриватБанк не було.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку стосовно того, що Банк безпідставно здійснив утримання із заробітної плати ОСОБА_4 у розмірі 13 491,71 грн.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сумм (стаття 116 КЗпП України).

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Апеляційний суд на підставі викладених норм права та досліджених доказів. дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з Банку на користь позивача 13 966,56 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати 100.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не було застосовано принцип справедливості та співмірності між сумою заборгованості та сумою середнього заробітку за час затримки зводиться до незгоди та переоцінки висновків судів в цій частині.

Стосовно доводів Банку про необґрунтоване стягнення моральної шкоди на користь позивача слід зазначити таке.

Згідно з статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, розмір якої визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

ОСОБА_4 була звільнена з роботи 21 вересня 2015 року, проте розрахунок при звільнені роботодавцем проведено не було, що свідчить про тривалість затримки у виплаті, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагало від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки в останньої на утриманні перебувала неповнолітня дочка.

Таким чином, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про стягнення з відповідача на користь позивача

1 500,00 грн моральної шкоди, є правильним.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що ОСОБА_4 пропущено строк звернення до суду з первісним позовом не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки спір, який виник між сторонами, стосується невиплати частини заробітної плати позивачу, то строк звернення до суду ОСОБА_4 не пропущено.

Доводи касаційної скарги про неналежне обґрунтування судами відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог не заслуговують на увагу, та зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині.

Отже, суд апеляційної інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, на підставі належним чином оцінених доказів та дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку і ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову та про залишення в іншій частині рішення суду першої інстанції без змін.

Інші доводи касаційної скарги ПАТ КБ ПриватБанк не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та в нескасованій частині рішення суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня

2016 року в не скасованій частині та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді В. С. Висоцька А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик