Постанова по делу № 359/9054/14-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К РА Ї Н И

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа 359/9054/14-а

Провадження 11-40зва18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача - ПрокопенкаО.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Буц Т.А.,

позивача ОСОБА_3,

представника відповідача - Шапортової Н.І.,

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 7 листопада 2014 року (суддя Муранова-Лесіва І.В.), ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року (колегія суддів: Пилипенко О.Є., Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.), ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2016 року (суддя Донець О.Є.) про поворот виконання постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року в адміністративній справі 359/9054/14-а за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29 ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_95, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78 до Міністерства оборони України (далі - Міноборони) про стягнення грошової компенсації замість продовольчого пайка,

У С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2014 року Міноборони звернулося до суду із заявою про поворот виконання постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року у справі 2а-56/09 ( 2а-554/08) за адміністративним позовом ОСОБА_5 та інших, у тому числі й ОСОБА_3, до Міноборони про стягнення грошової компенсації замість продовольчого пайка та стягнення з позивачів коштів, які були безпідставно стягнені з Міноборони за вказаним судовим рішенням, у загальному розмірі 3 232 754 грн 37 коп., у тому числі з ОСОБА_3 - 39 520 грн.

Міноборони також заявило клопотання про поновлення пропущеного з поважних причин Міноборони процесуального строку звернення до суду з заявою про поворот виконання постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року у справі 2а-56/09 ( 2а-554/08).

На обґрунтування позовних вимог Міноборони зазначило, що 1 квітня 2011 року постановою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області було задоволено апеляційну скаргу Міноборони та скасовано постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року у справі 2а-56/09 ( 2а-554/08) та відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Проте станом на 1 серпня 2014 року відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Державне казначейство України, які діяли на підставі виконавчих листів, виданих на виконання постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року, з рахунків Міноборони в примусовому порядку стягнули кошти в розмірі 3 232 754 грн 37 коп. в індивідуально визначених кожному позивачу розмірах.

Крім того, Міноборони зазначало, що при зверненні з позовом до суду позивачі повідомили завідомо неправдиві відомості щодо своїх місць проживання.

Заявник стверджував, що лише в квітні 2014 року при ознайомленні зі справою представнику Міноборони стало відомо про ухвалене рішення Апеляційного суду Київської області від 1 квітня 2011 року, яким було скасовано постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року, у зв'язку з чим Міноборони з поважних причин не подало заяву про поворот виконання рішення суду у процесуальний строк - протягом одного року з дня виникнення підстав для повороту виконання.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 7 листопада 2014 року заяву Міноборони задоволено повністю. Поновлено пропущений Міноборони з поважних причин процесуальний строк звернення до суду із заявою про поворот виконання постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 у справі 2а-56/2009 ( 2а-554/2008). Здійснено поворот виконання постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року в адміністративній справі 2а-56/2009

( 2а-554/2008) за адміністративним позовом ОСОБА_5 та інших, в тому числі ОСОБА_3, до Міноборони про виплату грошової компенсації замість продовольчого пайка та стягнення з позивачів коштів, які були безпідставно стягнені з Міноборони за вказаним судовим рішенням.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 7 листопада 2014 року - без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 січня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на зазначені судові рішення.

11 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень у справі 359/9054/14-а з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, а саме у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.

3 січня 2018 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 28 грудня 2017 року 402/0/19-17 заяву ОСОБА_3 було передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами відповідно до підпунктів 3, 7 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон 2147-VIII).

У своїй заяві ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2016 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року, ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 7 листопада 2014 року у справі 359/9054/14-а про поворот виконання постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року у справі 2а-56/2009 ( 2а-554/08) в частині поновлення пропущеного Міноборони процесуального строку звернення із заявою про поворот виконання постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року 2а-56/2009

( 2а-554/08) та стягнення на користь Міноборони безпідставно стягнутих з ОСОБА_3 39 520 грн та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні заяви Міноборони про поновлення процесуального строку подання заяви про поворот виконання постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року у справі 2а-554/08 за позовом ОСОБА_5 та інших, в тому числі й ОСОБА_3, до Міноборони про стягнення грошової компенсації замість продовольчого пайка в частині стягнення на користь Міноборони безпідставно стягнених на користь ОСОБА_3 39 520 грн відмовити.

Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судового рішення, ОСОБА_3 послався на рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд), ухвалене 12 жовтня 2017 року у справі Бурмич та інші проти України

(заява 46852/13 та інші).

Так, листом від 12 жовтня 2017 року Суд повідомив ОСОБА_3 про рішення у справі Бурмич та інші проти України , у якому зазначив про приєднання до цієї справи поданої ОСОБА_3 18 липня 2016 року заяви 44571/16, а також про те, що таке повідомлення становить проголошення рішення по його заяві.

Тож, на думку заявника, Суд у такий спосіб встановив порушення щодо нього Україною пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції , а саме порушення права ОСОБА_3 на справедливий розгляд його справи 359/9054/14-а про поворот виконання постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 у справі 2а-56/2009 ( 2а-554/2008).

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС (у редакції Закону 2147-VIII) заява ОСОБА_3 розглядається за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з пунктом 3 частини п'ятої статті 361 КАС у зазначеній редакції підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом. Передумова такого перегляду судових рішень відповідає визначеній пунктом 3 частини першої статті 237 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), на підставі якого ОСОБА_3 подав заяву, що розглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_3, представника відповідача - ОСОБА_4, перевіривши за матеріалами справи викладені у заяві доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 про перегляд судових рішень з огляду на таке.

Законом від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію і тим самим взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

Втілення таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики Суду як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (далі -

Закон 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема в КАС (частини перша та друга статті 6 КАС).

Поряд із наведеним, в силу вимог статті 46 Конвенції та статті 2 Закону 3477-IV держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, в якій вона є стороною.

Відповідно до статті 44 Конвенції рішення Великої Палати Суду є остаточним. Рішення Палати стає остаточним: a) якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться з клопотанням про передання справи на розгляд Великої Палати; або b) через три місяці від дати постановлення рішення, якщо клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати не було заявлено; або c) якщо колегія Великої Палати відхиляє клопотання про передання справи на розгляд Великої Палати згідно зі статтею 43.

Остаточне рішення Суду передається Комітету Міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням (пункт 2 статті 46 Конвенції).

Статтею 37 Конвенції передбачено, що Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти до висновку:

а) що заявник не має наміру далі підтримувати свою заяву; або

b ) спір уже вирішено; або

с) що на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

12 жовтня 2017 року Великою Палатою Суду ухвалила рішення у справі Бурмич та інші проти України (заява 46852/13 та ін.) (далі - Рішення).

У цій справі заявники скаржилися на невиконання або тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, і з цих підстав стверджували про порушення державою Україна їх прав, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи вказану справу, Суд відзначив, що порушені заявниками питання вже вирішувалися Судом у пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі ОСОБА_80 проти України (заява 40450/04; далі - справа ОСОБА_80 ), проте Україна не забезпечила ефективного виконання цього рішення, що обумовило лише зростання кількості аналогічних заяв.

Вказана ситуація призводить і продовжує призводити до повторюваних висновків Суду про порушення статей 6 і 13 Конвенції та статті 1 Протоколу 1 щодо кожної особи, рішення українського суду на користь якої не виконане. Відповідно до матеріалів, що містяться в розпорядженні Комітету Міністрів, в Україні налічується 120 000 таких осіб (пункт 171 Рішення).

З огляду на таку ситуацію у справах групи ОСОБА_80 Суд дійшов висновку про необхідність зміни підходу до розгляду подальших справ, пов'язаних з однією і тією ж системною проблемою, та зауважив, що не розгляд кожної конкретної справи Судом, а лише комплексне вирішення кореня проблеми в процесі виконання рішення у справі ОСОБА_80 може забезпечити адекватне вирішення ситуації, що склалася (пункт 172 Рішення). Враховуючи зусилля, спрямовані на розгляд справ групи ОСОБА_80 протягом більше шістнадцяти років, повторення висновків Суду у величезній кількості схожих рішень не сприятиме досягненню справедливості, і лише покладе істотний тягар на ресурси Суду, що, в кінцевому підсумку, значно збільшить його навантаження. Це не буде корисним і жодним значним чином не сприятиме посиленню захисту прав людини згідно з Конвенцією (пункт 175 Рішення).

Також Суд звернув увагу на розмежування завдань між ним та Комітетом Міністрів Ради Європи: зокрема, Суд може допомогти державі-відповідачу у виконанні своїх зобов'язань за статтею 46, вказавши тип заходів, які можуть бути вжиті державою для того, щоб покласти край системній проблемі, визначеній Судом. У свою чергу, Комітет Міністрів повинен контролювати виконання рішення і забезпечити, щоб держава виконала своє зобов'язання за статтею 46, включаючи прийняття таких загальних заходів щодо виправлення ситуації, які можуть вимагатись пілотним рішенням для надання компенсації існуючим або потенційним жертвам ідентифікованої системної проблеми (пункт 194 Рішення). Оскільки розглядувані проблеми мають фінансовий та політичний характер, то їх вирішення виходить за межі компетенції відповідно до Конвенції, як це визначено в статті 19, натомість ці проблеми можуть бути адекватно вирішені лише між державою-відповідачем, з одного боку, та Комітетом Міністрів, з іншого, оскільки останній має повноваження відповідно до пункту 2 статті 46 Конвенції контролювати виконання рішень Суду (пункт 195 Рішення).

У пункті 197 свого Рішення Суд відзначив, що у пілотному рішенні ОСОБА_80 Судом були визначені системні проблеми, вказано на наявність порушення Конвенції в силу цих проблем та надано вказівки щодо загальних заходів, які повинні бути прийняті відповідно до статті 46 з метою задовільного виконання пілотного рішення.

Також у пункті 126 Рішення відзначається, що на своєму 1259-му засіданні

7-9 червня 2016 року Комітет Міністрів вивчив стан виконання пілотного рішення у справі ОСОБА_80 та висловив таке: (…) за цих умов першим кроком, який необхідно вжити, є розрахунок суми боргу, що виникає внаслідок невиконання рішень в Україні. Другий крок полягає в тому, щоб запровадити схему платежів за певних умов або розробити альтернативну схему виконання винесених рішень. Третім кроком буде внесення необхідних коригувань до державного бюджету, щоб забезпечити достатні кошти для ефективного функціонування вищезгаданої схеми платежів, а також запровадження необхідних процедур для забезпечення, що бюджетні обмеження належним чином оцінені, щоб запобігти ситуаціям невиконання судових рішень, винесених проти держави або державних підприємств .

У зв'язку з цим Суд дійшов висновку, що він фактично виконав свою функцію відповідно до статті 19 Конвенції. Відповідно ж до принципу субсидіарності, який лежить в основі всієї Конвенції, питання, що розглядається в пілотному рішенні у справі ОСОБА_80, включаючи надання компенсації жертвам системного порушення Конвенції, знайденого в справі ОСОБА_80, є питанням виконання відповідно до статті 46 Конвенції.

Ця справа і всі аналогічні 12 143 справи, які очікували розгляду в Суді, а також будь-які аналогічні справи в майбутньому, які можуть бути подані до Суду, є частиною процесу виконання пілотного рішення. Їх вирішення, включаючи індивідуальні компенсаційні заходи, має обов'язково охоплюватися загальними заходами з виконання, які повинна вжити держава-відповідач під наглядом Комітету Міністрів (пункт 198 Рішення).

У пункті 219 Рішення Суд дійшов висновку про необхідність об'єднати всі вказані справи із справою Бурмич та інші проти України , ці справи були об'єднані, про що зазначено у пункті 1 резолютивної частини Рішення.

У контексті наведених міркувань Суд встановив, що продовження розгляду справ групи ОСОБА_80 не найкращим чином відповідатиме цілям Конвенції. У зв'язку з цим він дійшов висновку, що продовження розгляду справи не виправдано за підпунктом с пункту 1 статті 37 (пункт 202 Рішення). Водночас Суд нагадав, що такий висновок не обмежує його повноважень щодо поновлення відповідно до пункту 2 статті 37 Конвенції цієї або будь-якої іншої аналогічної заяви, якщо це буде виправдано обставинами (пункт 207 Рішення).

Поряд із цим у пункті 204 Рішення Суд наголосив на тому, що недоліки, на які скаржаться заявники у заявах, мають бути усунуті шляхом вжиття заходів загального характеру, в рамках виконання пілотного рішення у справі ОСОБА_80, у тому числі й наданням належного та достатнього відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції, встановленим у справі Іванов, які мають здійснюватись під наглядом Комітету Міністрів Ради Європи.

Зважаючи на наведені вище висновки, Суд за результатами розгляду справи Бурмич та інші проти України вирішив вилучити 12 148 заяв, що стосуються однієї системної проблеми невиконання рішень національних судів в Україні, серед яких і заява ОСОБА_3 ( 44571/16), зі свого реєстру на підставі підпункту с пункту 1 статті 37 Конвенції та передати їх Комітету Міністрів Ради Європи для подальшого нагляду за їх виконанням у системі загальних заходів з виконання пілотного рішення у справі ОСОБА_80 (пункт 4 резолютивної частини Рішення).

Частиною першою статті 1 Закону 3477-IVвизначено, що виконання рішення Суду включає в себе: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно із частинами першою та другою статті 10 Закону 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом (частини третя згаданої статті Закону).

Нормативне визначення заходів загального характеру та їх перелік міститься у другій частині статті 13 Закону 3477-IV , відповідно до положень якої заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема:

а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування;

б) внесення змін до адміністративної практики;

в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів;

г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи;

д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету Міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Аналіз наведених норм матеріального права та юридичного змісту Рішення Суду дозволяє стверджувати про відсутність у Великої Палати Верховного Суду правових підстав для вжиття у цій справі додаткових заходів індивідуального характеру шляхом її повторного розгляду, про що ставить питання ОСОБА_3, оскільки приєднані до справи Бурмич та інші проти України заяви, зокрема й заява позивача 44571/16, були передані до Комітету Міністрів для їх розгляду саме у системі заходів загального характеру з виконання пілотного рішення у справі ОСОБА_80.

Велика Палата Верховного Суду також вважає безпідставним твердження заявника про те, що Суд, приєднавши його заяву 44571/16 до справи Бурмич та інші проти України , встановив порушення Україною пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції через грубе порушення національним судом норм матеріального процесуального права при розгляді справи 359/9054/14-а за позовом ОСОБА_81 та інших, у тому числі ОСОБА_3, про поворот виконання судового рішення.

У цій справі національні суди задовольнили заяву Міноборони про поворот виконання рішення, яким, зокрема постановлено стягнути з ОСОБА_3 39 520 грн. У рішенні Суду у справі Бурмич та інші проти України не зазначено про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру та із самого рішення не вбачається висновку про необхідність відновлення попереднього юридичного стану, який мав стягувач, оскільки висновок Суду стосується лише системного дефекту у сфері виконання в Україні постановлених на користь заявників судових рішень.

Оскільки, як випливає зі змісту зазначеного Рішення, Суд, визнаючи подальший розгляд, зокрема, заяви 44571/16 невиправданим, не висловлював правової позиції по суті цієї заяви та не досліджував питання дотримання національним судом законодавства під час розгляду позову ОСОБА_81 та інших, у тому числі ОСОБА_3, його Рішення не містить вказівок на порушення у справі 359/9054/14-а національних та конвенційних норм , які би ставили під сумнів законність судового рішення, про перегляд якого подано заяву.

За таких обставин у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2016 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року, ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 7 листопада 2014 року слід відмовити.

Керуючись статтями 243, 250, 345, 356, 359, 361, 368, 369 та підпунктом 3 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 7 листопада 2014 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2016 року про поворот виконання постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 січня 2009 року в адміністративній справі 359/9054/14-а за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78 до Міністерства оборони України про стягнення грошової компенсації замість продовольчого пайка.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 26 березня 2018 року.

Головуючий суддя-доповідач О.Б. Прокопенко

Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко

С.В. Бакуліна Н.П. Лященко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська