Судебный акт по делу № 910/7608/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року

м. Київ

Cправа 910/7608/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Жукова С. В., Картере В. І.,

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

представники учасників справи:

ОСОБА_1 - адвокат Васильєва І. В.;

ОСОБА_2 - адвокат Гуцол Ю В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 (вх. 3280/2026)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026

у складі колегії суддів : Козир Т.П. - головуючого, Пантелієнка В.О., Доманської М.Л.

та ухвалу попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 20.11.2025

у складі судді Стасюк С. В. в частині визнання грошових вимог ОСОБА_2 в сумі 1 362 416,95 грн

у справі 910/7608/25

за заявою ОСОБА_3

про неплатоспроможність,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи

1. У червні 2025 року фізична особа ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність, посилаючись на те, що має заборгованість перед своїми кредиторами у загальному розмірі 9 875 840,06 грн, зокрема перед такими кредиторами та в таких розмірах:

- ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) - 8 895 021,81 грн (договір позики від 24.06.2016, строк виконання - 31.12.2017);

- АТ КБ "Приватбанк" в загальному розмірі 58 361,00 грн (договір б/н від 29.03.2018, строк виконання - 10.12.2021);

- АТ "ІДЕЯ Банк" в загальному розмірі 222 457,25 грн (кредитний договір 910.23058 від 20.06.2013, строк виконання 17.07.2020);

- ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) в загальному розмірі 700 000,00 грн (стаття 1212 ЦК України, строк виконання 18.06.2020).

2. 07.08.2025 ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі 910/7608/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника та мораторій на задоволення вимог кредиторів, керуючим реструктуризацією призначено арбітражного керуючого Карасюка О. В.

3. 20.08.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника на суму 8 895 021,81 грн, а 05.09.2025 - заява ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 1 364 173,79 грн.

4. Заява ОСОБА_2 з кредиторськими вимогами до боржника на суму 1 364 173,79 грн обґрунтована такими обставинами:

- ухвалою Бородянського районного суду Київської області від 26.02.2020 у справі 939/65/20, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 18.03.2020, затверджено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мирову угоду, якою, крім іншого, визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та фактично стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вартість 1/2 частини цієї квартири в сумі 700 000,00 грн;

- відповідна мирова угода затверджена судом після того, як 26.02.2020 ОСОБА_2 на виконання її умов передала ОСОБА_3 готівкою 700 000,00 грн;

- на виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди за ОСОБА_2 було зареєстровано право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- постановою Київського апеляційного суду від 18.06.2020, прийнятою за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , ухвалу Бородянського районного суду Київської області від 26.02.2020 у справі 939/65/20 про затвердження мирової угоди скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції;

- 26.05.2025 адвокатом Гуцолом Р.І. в інтересах ОСОБА_2 одержано з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - інформаційну довідку 428596560 з якої стало відомо, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 ;

- на час подання до суду цієї заяви судовий розгляд у справі 939/65/20 ще не завершений та ОСОБА_3 не повернув ОСОБА_2 одержаних за відповідною мировою угодою 700 000,00 грн. Вказана сума грошових коштів фактично утримується ОСОБА_3 без жодних на те правових підстав;

- загальний розмір вимог кредитора до боржника становить 1 364 173,79 грн, що складається з: 700 000 грн - кошти, що одержані боржником від кредитора на виконання мирової угоди; 554 628,58 грн - інфляційні втрати та 109 545,21 грн - 3 % річних за період з 19.06.2020 до 04.09.2025;

5. Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що 26.02.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписали мирову угоду в межах справи 939/65/20 про поділ спільного сумісного майна подружжя.

6. За умовами вказаної угоди за ОСОБА_2 визнається право особистої приватної власності на об`єкти нерухомості. У день підписання мирової угоди заявник сплачує боржнику вартість 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в сумі 700 000 (сімсот тисяч) гривень.

7. Вказану мирову угоду з наведеними вище умовами було затверджено ухвалою Бородянського районного суду від 26.02.2020 у справі 939/65/20.

8. Однак, постановою Київського апеляційного суду від 18.06.2020 у справі 939/65/20 було скасовано ухвалу Бородянського районного суду від 26.02.2020, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції і розгляд вказаної справи наразі не завершено.

9. Згідно з інформаційною довідкою 428596560 від 26.05.2025, яка надана заявником, за боржником зареєстровано такий об`єкт нерухомості - квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка перебуває у спільній сумісній власності, а умовами раніше затвердженої та згодом скасованої мирової угоди було передбачено, що заявник набуває у власність 1/2 вказаної вище квартири, натомість сплачує боржнику 700 000 грн.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

10. 20.11.2025 ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва визнано кредиторами у справі 910/7608/25 стосовно фізичної особи ОСОБА_3 :

- ОСОБА_1 на суму 8 895 021, 81 грн - вимоги другої черги;

- Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" на суму 44 523,46 грн;

- ОСОБА_2 на суму 1 362 416,95 грн - вимоги другої черги;

- Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на суму 16 757,84 грн - вимоги другої черги;

- Акціонерне товариство "Ідея Банк" на суму 228 513,25 грн;

11. У визнанні вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" на суму 15 539, 82 грн, ОСОБА_2 на суму 1 756, 84 грн та Акціонерного товариства "Ідея Банк" на суму 0,30 грн - відмовлено.

12. Суд першої інстанції виходив із того, що заявлені ОСОБА_2 грошові вимоги виникли у зв`язку зі скасуванням ухвали про затвердження мирової угоди у справі про поділ спільного майна подружжя. Суд зазначив, що на виконання умов мирової угоди кредитор передала боржнику 700 000 грн, однак після скасування ухвали про її затвердження зазначені кошти боржником повернуті не були, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність у боржника грошового зобов`язання щодо їх повернення та погодився із визнанням основного боргу.

13. Перевіряючи заявлені додаткові вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, суд зазначив, що право кредитора на їх нарахування виникло з наступного дня після набрання законної сили постановою суду апеляційної інстанції, якою було скасовано ухвалу про затвердження мирової угоди. За результатами перевірки розрахунків суд визнав також нараховані на суму основного боргу інфляційні втрати та частково трьох процентів річних.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

14. Не погоджуючись постановленою ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі 910/7608/25 в частині визнання грошових вимог ОСОБА_2 у сумі 1 362 416,95 грн та прийняти нове рішення, яким відмовити у визнанні грошових вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

15. 13.04.2026 постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі 910/7608/25 - без змін.

16. Північний апеляційний господарський суд виходив із того, що підставою заявлених вимог ОСОБА_2 є не мирова угода як така, а кондикційне зобов`язання, яке виникло після відпадіння правової підстави набуття боржником коштів. Суд зазначив, що саме скасування ухвали про затвердження мирової угоди призвело до відпадіння правової підстави, на якій боржник отримав 700 000 грн, а відтак між сторонами виникло самостійне грошове зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна.

17. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо правильності визначення розміру грошових вимог, що підлягають визнанню.

18. Суд апеляційної інстанції також розглянув питання про врахування нових доказів, поданих разом із відзивом ОСОБА_2 , серед яких була заява свідка ОСОБА_4 від 09.02.2026. Суд зазначив, що представник ОСОБА_2 не довів неможливість подати цей доказ до суду першої інстанції; сама заява свідка була складена після ухвалення рішення суду першої інстанції; тому така обставина взагалі виключає можливість прийняття цього доказу судом апеляційної інстанції. У зв`язку з цим надані представником ОСОБА_2 докази не були прийняті судом апеляційної інстанції до розгляду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі 910/7608/25 в частині визнання грошових вимог ОСОБА_2 у сумі 1 362 416,95 грн; прийняти нове рішення, яким відмовити у визнанні грошових вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 у сумі 1 362 416,95 грн у повному обсязі.

20. Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржниця вважає, що суди попередніх інстанцій застосували статті 204, 509 ЦК України та статті 45-47 КУзПБ без врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі 902/221/22; статті 86, 236, 269, 282 ГПК України без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі 902/122/25; статтю 1 КУзПБ без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.08.2024 у справі 922/2714/23 та від 16.01.2025 у cправі 910/9446/23, статті 45-47 КУзПБ без урахування висновків, викладених у постанові від 11.11.2025 у cправі 917/2142/24, статті 74, 86 ГПК без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31.10.2024 у справі 914/3740/21; статтю 43 ГПК України без урахування висновків, викладених у постанові від 01.07.2025 у справі 902/25/24 (902/686/24).

21. На обґрунтування касаційної скарги зазначено, що суди попередніх інстанцій безпідставно визнали грошові вимоги ОСОБА_2 , не перевіривши належним чином підстав їх виникнення та реальність існування відповідного грошового зобов`язання. На думку скаржниці, сам факт існування мирової угоди, ухвала про затвердження якої в подальшому була скасована, не підтверджує передачі боржнику грошових коштів та не є достатньою підставою для визнання кредиторських вимог.

22. Скаржниця стверджує, що суди всупереч правовим висновкам Верховного Суду не застосували підвищений стандарт доказування, хоча у справі існували обґрунтовані сумніви щодо реальності заявленої заборгованості. Зокрема, судами не досліджено джерела походження коштів, факт їх фактичної передачі боржнику, напрями використання цих коштів, відсутність будь-яких первинних документів, що підтверджували б їх передачу, а також не надано належної оцінки запереченням іншого кредитора щодо фіктивності відповідного зобов`язання.

23. Крім того, скаржниця наголошує, що судами не враховано пов`язаність боржника та кредитора, які є колишнім подружжям, мають спільну дитину, спільні майнові та економічні інтереси, а також, на думку скаржниці, вчиняли узгоджені дії, спрямовані на уникнення виконання судових рішень. За таких обставин, за доводами касаційної скарги, суди мали перевірити можливість створення штучної кредиторської заборгованості та надати оцінку всій сукупності відповідних доказів, однак цього не зробили.

24. Також ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно врахував як доказ нотаріально посвідчену заяву свідка, подану лише під час апеляційного перегляду справи, хоча вона не підтверджує фактичної передачі коштів і була подана з порушенням процесуального порядку.

25. За позицією ОСОБА_1 , наведені обставини свідчать про неправильне застосування судами положень статей 204, 509, 625 ЦК України, статей 1, 43, 45- 47 Кодексу України з процедур банкрутства, а також статей 86, 236, 269, 282 ГПК України, що призвело до безпідставного визнання кредиторських вимог ОСОБА_2 та порушення прав інших кредиторів боржника.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

26. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін. Зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, тоді як суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями щодо їх переоцінки.

27. На думку ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини виникнення грошового зобов`язання, правильно встановили його кондикційну природу та дійшли обґрунтованого висновку, що після скасування ухвали про затвердження мирової угоди у боржника виник обов`язок повернути безпідставно збережені кошти відповідно до статті 1212 ЦК України.

28. ОСОБА_2 також стверджує, що наведені у касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду стосуються інших правовідносин, зокрема договорів позики, боргових розписок, фраудаторних правочинів та процесуального статусу учасників справи про банкрутство, а тому не є релевантними до спірних правовідносин, що виникли з кондикційного зобов`язання.

29. Крім того, заявник заперечує доводи про штучність кредиторської заборгованості та наявність змови між нею і боржником, зазначаючи, що звернення із заявою про визнання кредиторських вимог було єдиним передбаченим законом способом захисту її майнових прав після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. На підтвердження цього вона посилається на тривалий спір щодо поділу майна подружжя, визнання боржником факту отримання коштів.

30. У відзиві також зазначено касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає вимогам пункту 3 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки в ній не зазначено учасника справи - боржника ОСОБА_3 , а також його місце проживання чи перебування.

В. Короткий зміст письмових пояснень та клопотань

31. 12.08.2026 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 .

32. У письмових поясненнях ОСОБА_1 заперечила проти доводів представника ОСОБА_2 щодо невідповідності касаційної скарги вимогам пункту 3 частини другої статті 290 ГПК України, зазначивши, що копії касаційної скарги були направлені іншим учасникам справи, а незазначення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у скарзі зумовлено технічною помилкою під час її формування в підсистемі "Електронний суд". Також скаржниця навела доводи щодо пов`язаності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , необхідності застосування підвищеного стандарту доказування до кредиторських вимог ОСОБА_2 , відсутності доказів фактичної сплати нею 700 000 грн, суперечливості її пояснень та штучності заявленої кредиторської заборгованості, а також щодо неврахування судами відповідних обставин і судової практики. Просила врахувати наведені пояснення та задовольнити касаційну скаргу.

33. У запереченнях на додаткові пояснення ОСОБА_1 ОСОБА_2 зазначила, що касаційна скарга не відповідала пункту 3 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки не містила відомостей про ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а додаткові пояснення не можуть усунути цей недолік після спливу строку на касаційне оскарження. Представник ОСОБА_2 також заперечив проти врахування пунктів 2- 8 додаткових пояснень як таких, що фактично містять нове обґрунтування касаційної скарги, подане поза межами встановленого строку.

34. ОСОБА_2 просила залишити без розгляду та не враховувати при вирішенні касаційної скарги додаткові пояснення ОСОБА_1 від 12.08.2026 у частині пунктів 2- 8, а також закрити касаційне провадження у справі як помилково відкрите за касаційною скаргою, яка на момент її подання та відкриття провадження не відповідала вимогам пункту 3 частини другої статті 290 ГПК України.

35. Колегія суддів відхиляє клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

36. Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів встановила, що у вступній її частині окремо не вказано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як учасників справи із зазначенням їхніх імен та адрес. Водночас надалі у тексті касаційної скарги зазначені особи вказані як учасники справи, а їхні права та інтереси є безпосередньо охопленими предметом касаційного оскарження.

37. Крім того, до касаційної скарги заявником додано докази направлення її копій ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за адресами, які останні самі зазначали у поданих у цій справі процесуальних документах. У подальшому копію ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження також було направлено судом на відповідні адреси учасників справи.

38. Отже, незазначення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вступній частині касаційної скарги не призвело до невизначеності щодо кола учасників справи, не перешкодило суду встановити їхній процесуальний статус та, що є визначальним, не зумовило обмеження їхніх процесуальних прав. Навпаки, зазначені особи були належним чином поінформовані про подання касаційної скарги та мали можливість реалізувати свої процесуальні права, зокрема ОСОБА_2 скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

39. При цьому передбачена пунктом 3 частини другої статті 290 ГПК України вимога щодо зазначення у касаційній скарзі всіх учасників справи спрямована, зокрема, на забезпечення їх належного повідомлення про касаційний перегляд та можливості реалізації наданих їм процесуальних прав. Тому застосування процесуальних наслідків недотримання такої вимоги має оцінюватися з урахуванням того, чи призвело відповідне порушення до реального обмеження процесуальних прав учасників справи.

40. За встановлених у цій справі обставин таких наслідків не настало. Посилання на саме лише формальне недотримання вимог до оформлення касаційної скарги без урахування її змісту, доданих до неї доказів та фактичної обізнаності учасників справи про касаційне оскарження фактично зводилося б до надмірного формалізму та не відповідало б завданню господарського судочинства.

41. Посилання ОСОБА_2 на судові рішення Верховного Суду, у яких касаційні провадження закривалися як помилково відкриті, також не є підставою для задоволення заявленого клопотання, оскільки у наведених нею справах касаційні провадження були відкриті за відсутності передбаченого законом права на касаційне оскарження відповідних судових рішень, тобто за інших процесуальних обставин. Натомість у цій справі касаційна скарга подана на судові рішення, які підлягають касаційному оскарженню, а встановлений недолік її оформлення стосується незазначення у вступній частині скарги окремих учасників справи, що, як зазначено вище, не перешкодило встановленню їхнього процесуального статусу та реалізації ними процесуальних прав. Відтак наведена ОСОБА_2 судова практика не є релевантною до спірних у цій справі процесуальних правовідносин.

42. З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав для закриття касаційного провадження у справі.

43. Що ж стосується поданих ОСОБА_1 письмових пояснень, то Верховний Суд виходить із приписів статей 298 і 300 ГПК України, які визначають межі касаційного перегляду та порядок реалізації сторонами права на подання і доповнення касаційної скарги.

44. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити або змінити її протягом строку на касаційне оскарження. Після спливу такого строку нові доводи і нові фактичні твердження не можуть бути введені у касаційний розгляд поза межами, визначеними процесуальним законом.

45. Письмові пояснення, подані після відкриття касаційного провадження, ураховуються Верховним Судом лише в тій частині, в якій вони повторюють або юридично деталізують доводи касаційної скарги, відзиву та інших процесуально допустимих заяв.

46. У тій частині, в якій подані письмові пояснення містять нові фактичні твердження, спрямовані на встановлення обставин, що не були предметом дослідження господарських судів попередніх інстанцій, такі пояснення не можуть бути покладені Верховним Судом в основу вирішення спору у межах статті 300 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

47. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

48. Предметом касаційного перегляду у цій справі постало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання грошових вимог кредитора до боржника.

49. Статтею 113 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених Книгою четвертою "Відновлення платоспроможності фізичної особи" КУзПБ.

50. За визначенням, наведеним у статті 1 КУзПБ, грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

51. За змістом частини першої статті 122 КУзПБ, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією у справі про неплатоспроможність фізичної особи або фізичної особи - підприємця здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

52. Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (частина перша статті 45 КУзПБ).

53. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.

54. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі 915/535/17, від 25.06.2019 у справі 922/116/18, від 15.10.2019 у справі 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі 909/146/19, від 27.02.2020 у справі 918/99/19).

55. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі 908/710/18, 25.06.2019 у справі 922/116/18, від 15.10.2019 у справі 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі 904/9024/16).

56. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі 908/710/18, від 15.10.2019 у справі 908/2189/17).

57. У попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі 910/10542/18).

58. При цьому для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі 910/4510/20).

59. Такі висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 31.10.2024 у справі 914/3740/21, на яку посилається скаржниця.

60. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.12.2022 у справі 910/14923/20 наголосив, що для запобігання визнанню необґрунтованих вимог до боржника та порушенню цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги.

61. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:

- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;

- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;

- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.

62. Розглядаючи кредиторські вимоги, суд у силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог, з урахуванням чого з`ясувати, чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі 909/146/19, від 27.02.2020 у справі 918/99/19, від 29.03.2021 у справі 913/479/18).

63. Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 ГПК України.

64. Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов`язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі 910/21939/15, від 28.07.2020 у справі 904/2104/19.

65. Правові висновки підтримані і в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у справі 902/221/22, постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі 902/122/25, на які посилається скаржниця.

66. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши наявні у справі докази, зокрема зміст укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мирової угоди, встановили факт передачі ОСОБА_2 на виконання її умов ОСОБА_3 700 000,00 грн. Зокрема, суди виходили з того, що умовами мирової угоди передбачалося сплачення у день її підписання коштів у сумі 700 000,00 грн, а також встановили, що на виконання цих умов 26.02.2020 ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 зазначені кошти готівкою.

67. У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку доказам, наявним у справі, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

68. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 925/698/16).

69. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі 916/1004/18)

70. Доводи касаційної скарги про недоведеність факту передачі кредитором боржнику 700 000 грн фактично зводяться до незгоди з оцінкою судами попередніх інстанцій доказу, наданого на підтвердження виникнення відповідного зобов`язання. Суди дослідили укладену між сторонами мирову угоду, затверджену ухвалою суду, яка в подальшому була скасована, та дійшли висновку, що зміст цієї угоди підтверджує факт передачі кредитором боржнику 700 000 грн. Отже, доводи скаржниці у цій частині спрямовані на переоцінку доказу та встановленої судами обставини, що відповідно до меж перегляду справи судом касаційної інстанції не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

71. Водночас обставини щодо характеру правовідносин між боржником і кредитором, їх особистих взаємовідносин, пов`язаності, а також можливості фіктивності відповідного зобов`язання, на які скаржниця посилається як на підставу для сумніву в дійсності такого зобов`язання, судами попередніх інстанцій не встановлювалися та не досліджувалися. Як убачається з матеріалів справи, відповідні твердження ОСОБА_1 були наведені нею лише у доповненнях до апеляційної скарги. Відтак посилання на зазначені обставини та необхідність дослідження доказів на їх підтвердження фактично виходять за межі встановлених судами обставин справи та предмета касаційного перегляду.

72. У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у справі 902/221/22 також зазначено, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора. Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов`язальних правовідносин за відповідним договором позики.

73. Колегія суддів враховує, що правові висновки Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі 902/221/22 сформовані за інших фактичних обставин.

74. Так, у справі 902/221/22 предметом перевірки були грошові вимоги, що виникли з договору позики між фізичними особами на значну суму, реальність яких була поставлена під обґрунтований сумнів іншим кредитором ще під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, зокрема з огляду на відсутність у кредитора належного підтвердження джерел походження коштів та його фінансової спроможності надати позику у заявленому розмірі. Саме за таких обставин Верховний Суд визнав необхідним застосування підвищеного стандарту доказування.

75. Натомість у цій справі ОСОБА_1 під час розгляду кредиторських вимог судом першої інстанції не заявляла доводів щодо неспроможності ОСОБА_2 передати 700 000,00 грн, джерела походження цих коштів чи фіктивності відповідного зобов`язання з таких підстав. Водночас зазначені скаржницею обставини щодо характеру взаємовідносин між ОСОБА_2 та боржником, їх перебування у минулому у шлюбі, наявності спільної дитини, спільного майна та нібито узгодженості їх дій не були предметом оцінки суду першої інстанції, а були наведені скаржницею на стадії апеляційного перегляду. За таких обставин вони не можуть бути покладені в основу висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, сформованих Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, сформовані у справі 902/221/22.А

76. Відтак посилання на постанову Верховного Суду у справі 902/221/22 не може бути підставою для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій наведеного у ній правового висновку, оскільки його висновки сформульовані з урахуванням інших фактичних обставин справи.

77. Крім того, у касаційній скарзі вказано про неврахування висновків Верховного Суду у постановах Верховного Суду від 22.08.2024 у справі 922/2714/23 та від 16.01.2025 у cправі 910/9446/23 щодо умовного поділу учасників у справі про банкрутство на певні групи. Скаржниця такий правовий висновок вказує на те, що особи, щодо яких розглядаються спори у відокремленому позовному провадженні, не набувають автоматично статусу учасника справи про банкрутство та не можуть користуватись процесуальними правами у такій справі лише з підстав участі у суміжному спорі. Разом з тим предметом судового розгляду у даній справі є грошові вимоги кредитора до боржника у процедурі банкрутства, а не розгляд спору у відокремленому провадженні, що свідчить про відсутність підстав для застосування таких висновків під час розгляду цієї справи.

78. Не є подібними також правовідносини цієї справи із правовідносинами у справі 902/25/24(902/686/24). Так, у справі 902/25/24(902/686/24) розглядався позов про визнання недійсними договорів поворотної фінансової допомоги, який був обґрунтований фраудаторним характером цих договорів, укладених боржником із заінтересованими особами, без економічної мети, але з метою "розмити" та створити штучну заборгованість боржника задля створення перешкод для задоволення вимог ініціюючого кредитора, що були визнані у цій справі. При цьому позивач зазначив, що на підставі оспорюваних договорів відповідачі як сторони цих правочинів заявили грошові вимоги до боржника на значні суми, розмір яких не відповідає розміру задекларованих боржником поточних зобов`язань відповідно до поданої фінансової звітності за відповідні періоди, що свідчило про взяті боржником перед відкриттям провадження у цій справі про банкрутство значні фінансові зобов`язання, які стали вирішальним чинником неплатоспроможності боржника.

79. Необґрунтованим є і довід касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не вирішили питання щодо визнання ОСОБА_2 заінтересованою особою стосовно боржника. Посилаючись на те, що між ОСОБА_2 та боржником після розірвання шлюбу збереглися близькі особисті та інші взаємовідносини, ОСОБА_1 відповідних заяв чи клопотань про визнання ОСОБА_2 заінтересованою особою стосовно боржника у суді першої інстанції не подавала. За таких обставин питання щодо наявності у ОСОБА_2 статусу заінтересованої особи стосовно боржника не було предметом розгляду суду першої інстанції, а тому не може бути вирішене судом касаційної інстанції, який відповідно до встановлених процесуальним законом меж перегляду не встановлює нових обставин та не досліджує докази. Водночас ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду першої інстанції з відповідним клопотанням та доводити обставини, на які вона посилається.

80. Помилковими доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно врахував як доказ нотаріально посвідчену заяву свідка, подану лише під час апеляційного перегляду справи, оскільки зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що така заява не була прийнята судом апеляційної інстанції. Так, суд апеляційної інстанції розглянув питання про врахування нових доказів, поданих разом із відзивом ОСОБА_2 , серед яких була заява свідка ОСОБА_4 від 09.02.2026. Суд зазначив, що представник ОСОБА_2 не довів неможливість подати цей доказ до суду першої інстанції; сама заява свідка була складена після ухвалення рішення суду першої інстанції; тому така обставина взагалі виключає можливість прийняття цього доказу судом апеляційної інстанції. У зв`язку з цим надані представником ОСОБА_2 докази не були прийняті судом апеляційної інстанції до розгляду.

81. Отже, визначені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження не підтвердилися.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

82. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

83. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

84. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

В. Розподіл судових витрат

85. У зв`язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги, на скаржника покладаються витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 та ухвалу попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 20.11.2025 у справі 910/7608/25 в частині визнання грошових вимог ОСОБА_2 у сумі 1 362 416,95 грн залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді С. Жуков

В. Картере