Постанова по делу № 755/8150/16-к

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

справа 755/8150/16-к

провадження 51-797км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

виправданих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на

ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

12015100040015681, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки та жительки

АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 309 КК.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Дніпровський районний суд м. Києва вироком від 01 жовтня 2019 року

визнав невинуватими та виправдав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з тим, що не доведено,

що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченими: ОСОБА_7 - за ч. 3 ст. 309 КК; ОСОБА_8 - за ч. 2, ч. 3 ст. 309 КК.

Вирішено питання щодо: запобіжних заходів; процесуальних витрат; речових доказів;

Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 і ОСОБА_8

у тому, що вони за попередньою змовою, в невстановленому місці та за невстановлених обставин, незаконно придбали у невстановленої особи особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс в особливо великих розмірах, для власного вживання, без мети збуту, який надалі перенесли до орендованої ними квартири АДРЕСА_2 , де почали незаконно зберігати до моменту виявлення і вилучення 15 жовтня 2015 року під час огляду цієї квартири. Загальна маса виявленого та вилученого канабісу (в перерахунку на суху речовину) становить 5139,5 г. Також, у вказаній квартирі виявлено і вилучено особливо небезпечний наркотичний засіб - екстракт канабісу (далі - екстракт канабісу), масою (в перерахунку на суху речовину) 0,400 г.

Крім того, 15 жовтня 2015 року, під час проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_2 працівники міліції виявили та вилучили канабіс з кишені куртки, в яку був одягнутий ОСОБА_7 , а також на земельній ділянці, де перебував ОСОБА_7 , загальною масою (в перерахунку на суху речовину) 6,50 г.

До того ж в ході огляду автомобіля Додж , д.н.з. НОМЕР_1 , біля будинку АДРЕСА_2, працівники міліції виявили та вилучили екстракт канабісу, загальною масою (в перерахунку на суху речовину) 0,391 г, який

ОСОБА_7 незаконно придбав за невстановлених обставин та зберігав для власного вживання, без мети збуту.

Крім того, ОСОБА_8 , у невстановлені час і місці, за невстановлених обставин, незаконно придбала у невстановленої особи психотропну речовину - амфетамін

у великих розмірах та незаконно її зберігала у власній жіночій сумочці, для власного вживання, без мети збуту, до моменту її виявлення і вилучення 15 жовтня 2015 року під час огляду квартири АДРЕСА_2 , а саме

6 поліетиленових пакетів з амфетаміном, загальною масою 1,634 г.

Київський апеляційний суд ухвалою від 09 листопада 2023 року вирок районного суду щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення апеляційного суду

і призначити новий розгляд у цьому суді.

В обґрунтування вимог посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про неналежність та недопустимість доказів сторони обвинувачення, не надав обґрунтованої оцінки доводам апеляційної скарги прокурора та не навів переконливих мотивів її відхилення, унаслідок чого незаконно залишив вирок районного суду без змін.

Вважає, що суд, усупереч вимогам КПК, не надав належної оцінки доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, а також не зазначив, передбачених приписами статей 85, 87 КПК підстав для визнання доказів неналежними чи недопустимими. На його думку, надані стороною обвинувачення докази є належними, допустимими та достовірними, узгоджуються між собою і в сукупності підтверджують вчинення ОСОБА_7 і ОСОБА_8 інкримінованих кримінальних правопорушень.

Зокрема, щодо інформації, наданої ПрАТ Київстар про деталізацію з`єднань телефонних номерів, якими користувалися ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , прокурор вважає, що всупереч висновку суду першої інстанції про відсутність її доказового значення, така інформація у сукупності з іншими доказами підтверджує перебування виправданих поблизу місця вчинення кримінального правопорушення.

Щодо протоколу огляду місця події від 13 жовтня 2015 року посилається на те,

що суд безпідставно визнав цей доказ неналежним, оскільки ним зафіксовано наявність у квартирі АДРЕСА_2 двох поліетиленових пакетів із подрібненою речовиною зеленого кольору. На думку прокурора, цей

доказ підтверджує наявність у квартирі наркотичних засобів станом на 13 жовтня 2015 року та у сукупності з іншими доказами спростовує версію виправданих про непричетність до злочинів.

Не погоджується також з висновком суду про недопустимість протоколу огляду місця події від 15 жовтня 2015 року у зв`язку з проведенням обшуку ОСОБА_7 під видом огляду місця події.

Заперечує висновок про недопустимість протоколу огляду автомобіля через незаконне проникнення до нього без дозволу власника - ОСОБА_8 . На думку прокурора, дозвіл на огляд автомобіля надав ОСОБА_7 як його користувач та володілець, а тому вимог КПК під час проведення огляду порушено не було.

Також вважає безпідставним визнання недопустимим протоколу огляду квартири АДРЕСА_2 від 15 жовтня 2015 року через отримання дозволу на огляд не від володільців квартири ОСОБА_9 , а від власника. На його думку, такий висновок суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 жовтня 2019 року, щодо можливості проведення огляду приміщення чи житла за згодою власника. Зауважує, що в матеріалах провадження наявний дозвіл власника квартири на її огляд, тому вважає, що огляд проведено відповідно до вимог ст. 233 КПК.

Касатор не погоджується і з висновком про недопустимість протоколу огляду місця події від 15 жовтня 2015 року з підстав проведення слідчої дії слідчим, який не входив до групи слідчих, оскільки за змістом протоколу цієї слідчої дії огляд проведено на підставі повідомлення про кримінальне правопорушення, а не в межах уже розпочатого досудового розслідування, у зв`язку з чим слідчий діяв відповідно до приписів ч. 3 ст. 214 КПК.

З огляду на викладене, прокурор вважає безпідставним і визнання недопустимими висновків експертів 3259х, 3255х, 3258х, 3266х, 3254х як похідних

від протоколів огляду місця події від 15 жовтня 2015 року. Зауважує, що цими висновками встановлено, що речовини, вилучені у ОСОБА_7 і ОСОБА_8

є наркотичними засобами та психотропними речовинами. На думку прокурора, визнання цих експертних висновків недопустимими стало наслідком неправильної оцінки судами первинних доказів.

Також, посилається на те, що суд не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . Водночас у вироку вказав, що показання свідків ОСОБА_10

та ОСОБА_11 не беруться до уваги з огляду на визнання протоколів огляду місця події недопустимими доказами. Така оцінка показань свідків, на переконання прокурора, істотно суперечить вимогам ст. 84 КПК відповідно до якої окремим джерелом доказів є, зокрема, показання.

Крім того, усупереч приписам статей 94, 370 КПК суд не надав жодної оцінки показанням свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_30 та ОСОБА_31, які були допитані судом першої інстанції і повідомляли про обставини, які підлягають доказуванню.

Прокурор також звертає увагу на суперечливість висновків суду першої інстанції щодо підстав виправдання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , що, на його думку, свідчить про істотне порушення вимог ст. 374 КПК. У цьому контексті зауважує,

що суд у мотивувальній частині вироку фактично визнав усі докази сторони обвинувачення неналежними та недопустимими, водночас виправдав

ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК - у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальні правопорушення вчинено ними. Тому вважає, що зазначена підстава виправдання свідчить про встановлення судом факту вчинення кримінальних правопорушень, але недоведеності їх вчинення саме обвинуваченими, тоді як мотивувальна частина вироку містить висновки про неналежність та недопустимість доказів, що суперечить резолютивній частині вироку. Таким чином, суд першої інстанції, на переконання прокурора, не виконав вимог КПК щодо оцінки доказів та допустив суперечності у визначенні підстав виправдання.

Касатор зауважує, що суд апеляційної інстанції, усупереч вимогам ст. 419 КПК, не надав належної оцінки всім доводам апеляційної скарги прокурора, не перевірив доводів щодо наведених вище істотних порушень, допущених судом першої інстанції, та не навів належних мотивів її відхилення, у зв`язку з чим необґрунтовано залишив вирок щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 без змін.

Також прокурор посилається на істотне порушення вимог ч. 1 ст. 376 КПК, оскільки вирок після виходу суду з нарадчої кімнати не проголошувався, а був приєднаний до матеріалів провадження у зв`язку з неприбуттям учасників судового засідання.

На думку прокурора, непроголошення судового рішення є істотним порушенням вимог КПК. На підтвердження цієї позиції посилається на постанову Верховного Суду від 2 лютого 2021 року у справі 519/41/20, відповідно до якої проголошення вироку після виходу суду з нарадчої кімнати та роз`яснення його змісту забезпечують реалізацію конституційного принципу гласності судового процесу. Водночас апеляційний суд не надав оцінки цьому доводу та не навів мотивів його відхилення, чим, на думку прокурора, також істотно порушив вимоги ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу.

Захисник ОСОБА_6 та виправдані ОСОБА_7 і ОСОБА_8 висловили заперечення щодо задоволення касаційної скарги сторони обвинувачення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені

в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що подана касаційна скарга прокурора

не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Як регламентовано ст. 91 КПК, доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках - на потерпілого.

Обвинувальний вирок суд може постановити лише у разі, якщо винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій процесуальний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді,

а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього кримінального правопорушення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у тому, що вони за попередньою змовою незаконно придбали особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс в особливо великих розмірах, для власного вживання, без мети збуту, який надалі незаконно зберігали в орендованій ними квартирі по АДРЕСА_3 (канабіс, масою 5139,5 г та екстракт канабісу - 0,400 г).

Крім того, згідно з пред`явленим обвинуваченням 15 жовтня 2015 року під час проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_2 працівники міліції виявили та вилучили канабіс з кишені куртки, в яку був одягнутий

ОСОБА_7 , а також на земельній ділянці, де він перебував, загальною масою

(в перерахунку на суху речовину) 6,50 г.

До того ж в ході огляду автомобіля Додж , біля будинку АДРЕСА_2, працівники міліції виявили та вилучили екстракт канабісу, загальною масою (в перерахунку на суху речовину) 0,391 г, який ОСОБА_7 незаконно придбав та зберігав для власного вживання, без мети збуту.

Також, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_8 у тому, що вона незаконно придбала психотропну речовину - амфетамін у великих розмірах (загальною масою 1,634 г) та незаконно її зберігала у власній жіночій сумочці, для власного вживання, без мети збуту, до моменту її виявлення і вилучення 15 жовтня 2015 року під час огляду квартири АДРЕСА_2 .

ОСОБА_7 і ОСОБА_8 заперечували винуватість в інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях. Водночас орган досудового розслідування на підтвердження висунутого ОСОБА_7 і ОСОБА_8 обвинувачення посилався, зокрема, на протоколи оглядів місця події від 13 та 15 жовтня 2015 року, висновки експертів, показання свідків (зокрема, працівників міліції та понятих, присутніх під час проведення слідчих дій, жителів будинку АДРЕСА_3 ), інформацію, отриману від оператора мобільного зв`язку.

Місцевий суд, з урахуванням вимог кримінального процесуального закону, перевірив надані прокурором докази та встановив, що сторона обвинувачення

не довела необхідними й допустимими доказами того, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 309 КК, вчинено ОСОБА_7 ,

а передбачене ч. 2 та ч. 3 ст. 309 КК - ОСОБА_8 , тому виправдав їх за пред`явленим обвинуваченням.

Не погодившись із таким рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу,

у якій просив скасувати виправдувальний вирок і ухвалити новий - яким визнати винуватими ОСОБА_7 - за ч. 3 ст. 309 КК, а ОСОБА_8 - за ч. 2, ч. 3

ст. 309 КК та призначити їм відповідне покарання у виді позбавлення волі.

Під час апеляційного перегляду кримінального провадження стосовно

ОСОБА_7 і ОСОБА_8 апеляційний суд перевірив доводи, викладені

в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, і, з наведенням в ухвалі відповідних мотивів, визнав їх безпідставними та дійшов висновку про обґрунтованість виправдувального вироку.

Верховний Суд погоджується з указаними висновками апеляційного суду.

Так, з огляду на інкриміновані ОСОБА_23 і ОСОБА_8 діяння та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, одними з основних доказів, на які прокурор посилався на підтвердження пред`явленого обвинувачення, були протоколи огляду місця події від 15 жовтня 2015 року та висновки експертів, складені за результатами дослідження речовин, вилучених під час цих оглядів.

За змістом зазначених протоколів, 15 жовтня 2015 року за адресою: м. Київ,

вул. Краківська, 11, з кишені куртки, в яку був одягнений ОСОБА_24 , на земельній ділянці, де він перебував, а також під час огляду автомобіля Dodge , розташованого біля цього будинку, було виявлено та вилучено речовини рослинного походження.

Крім того, цього ж дня під час огляду орендованої виправданими квартири

АДРЕСА_2 , було виявлено та вилучено речовину рослинного походження, а в належній ОСОБА_25 сумці - порошкоподібну речовину.

Водночас суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, визнав відомості, зафіксовані у зазначених протоколах огляду місця події, недопустимими доказами.

Так, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим висновок районного суду щодо недопустимості протоколу огляду місця події від 15 жовтня 2015 року в частині огляду ділянки землі біля будинку АДРЕСА_2.

Як встановили суди, цим протоколом зафіксовано чотири слідчі дії, а саме: огляд місцевості - земельної ділянки біля будинку АДРЕСА_2; огляд транспортного засобу Dodge ; особистий обшук ОСОБА_7 ; відбір змивів із рук ОСОБА_7 .

Водночас апеляційний суд слушно звернув увагу, що за змістом зазначеного протоколу у ОСОБА_7 із верхньої кишені плаща, в який він був одягнений, виявлено та вилучено, зокрема, зелену речовину рослинного походження, однак відомостей про те, що ОСОБА_7 добровільно видав зазначену речовину працівникам правоохоронних органів, матеріали кримінального провадження не містять.

За таких обставин суди дійшли висновку, що стосовно ОСОБА_7 фактично було проведено особистий обшук, на що, зокрема, вказувало перебування його

у кайданках.

У цьому контексті апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що особистий обшук застосовується до особи, затриманої за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або до осіб, які перебувають у житлі чи іншому володінні, де проводиться обшук. Однак належне процесуальне оформлення затримання ОСОБА_7 у порядку, передбаченому ст. 208 КПК, та проведення його особистого обшуку відсутнє. Натомість слідчий, фактично провівши особистий обшук

ОСОБА_7 , оформив цю слідчу дію протоколом огляду місця події, намагаючись надати їй вигляду законності.

Отже, Верховний Суд погоджується з тим, що, провівши особистий обшук

ОСОБА_7 під виглядом огляду місця події, слідчий істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Що стосується огляду автомобіля Dodge , то колегія суддів також погоджується

з висновками судів попередніх інстанцій про недопустимість в цій частині як доказу відомостей, що містяться у протокол і від 15 жовтня 2015 року .

Як убачається з указаного протоколу, ця слідча дія була проведена на підставі письмового дозволу ОСОБА_26 .

Водночас суди встановили, що ОСОБА_24 , який надав письмовий дозвіл на огляд автомобіля, відповідно до ст. 209 КПК фактично був затриманою особою, оскільки через підкорення наказу був змушений залишатися з уповноваженою службовою особою та перебував у кайданках. За таких обставин суд и обґрунтовано зазначили, що проникнення до автомобіля відбувалося не за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що огляд іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови наявності процесуальних гарантій, які забезпечують здатність особи висловлювати свою справжню волю під час надання такої згоди.

Ця позиція узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду.

Водночас прокурор у касаційній скарзі не наводить жодних доводів, які би спростовували встановлені судами обставини щодо фактичного затримання ОСОБА_26 , перебування його в кайданках та нероз`яснення йому прав, передбачених ст. 42 КПК, а також не обґрунтовує, яким чином за таких обставин його письмовий дозвіл може свідчити про добровільність згоди на огляд автомобіля. Твердження прокурора зводяться до посилання на сам факт надання ОСОБА_27 письмового дозволу, що , за обставин цього провадження,

не є достатнім для висновку про добровільність такої згоди.

З цих підстав колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недопустимість як доказу даних за результатами огляду автомобіля Dodge , що містяться у протоколі від 15 жовтня 2015 року .

Обґрунтовано апеляційний суд погодився і з висновком суду першої інстанції щодо недопустимості протоколу огляду місця події від 15 жовтня 2015 року, а саме квартири АДРЕСА_2 .

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, огляд квартири було проведено без відповідної ухвали суду, на підставі письмового дозволу співвласника квартири ОСОБА_28 .

Заразом суди встановили, що виправдані на момент проведення огляду тривалий час користувалися цією квартирою, мали від неї ключі та сплачували орендну плату. Отже, саме виправдані були фактичними володільцями квартири на момент огляду, однак дозволу на проведення цієї слідчої дії вони не надавали.

За таких обставин дозвіл на проникнення до житла мав бути наданий судом, однак у цьому випадку відповідної ухвали отримано не було.

Посилання ж прокурора на те, що отримання дозволу співвласника квартири на її огляд було правомірним та процесуально більш доцільним через намагання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 уникнути викриття і можливість втрати важливих речових доказів, є неспроможними.

Отже, встановлені судами обставини свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час проведення оглядів місця події

15 жовтня 2015 року, а тому відомості, отримані та зафіксовані за результатами цих слідчих дій, обґрунтовано визнано недопустимими доказами.

Водночас доводи прокурора про те, що слідчий ОСОБА_17 під час проведення

15 жовтня 2015 року вказаних вище оглядів місця події діяв у складі

слідчо-оперативної групи відповідно до приписів, передбачених ст. 214 КПК, можуть бути й не позбавлені сенсу, однак зазначене саме по собі не дає підстав для іншої правової оцінки протоколів огляду місця події від 15 жовтня 2015 року, оскільки висновок про їх недопустимість ґрунтується на інших, наведених вище підставах.

У зв`язку з визнанням недопустимими доказами відомостей, що містяться

у вказаних вище протоколах огляду місця події від 15 жовтня 2025 року суди обґрунтовано не взяли до уваги як докази сторони обвинувачення, зокрема, постанови про визнання речовими доказами речовин, вилучених під час цих оглядів, та, крім інших, висновки експертів 3258х, 3266х, 3259х, складені за результатами дослідження цих речовин, оскільки зазначені докази є похідними від доказів, отриманих із порушенням вимог кримінального процесуального закону та визнаних недопустимими.

Також апеляційний суд обґрунтовано погодився з наданою місцевим судом оцінкою показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які були понятими під час проведення оглядів місця події від 15 жовтня 2015 року, а також свідків:

ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які як працівники поліції були присутні під час проведення слідчих дій та надавали показання щодо вилучення наркотичних засобів і психотропних речовин під час їх проведення.

Суд зауважує, що з огляду на обґрунтоване визнання протоколів огляду місця події від 15 жовтня 2015 року недопустимими доказами, показання свідків, які стосуються ходу та результатів цих слідчих дій, не можуть самі по собі слугувати належним достатнім підтвердженням обставин вилучення відповідних речовин.

Що стосується посилань прокурора на те, що суд першої інстанції не надав оцінки показанням свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_30 та ОСОБА_31, то суд касаційної інстанції зауважує, що він не перевіряє неповноту судового розгляду та не має права досліджувати докази чи встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій (ст. 433 КПК).

Крім того, прокурор не наводить жодних конкретних обґрунтувань, які саме обставини, передбачені ст. 91 КПК, підтверджують показання цих свідків та яким чином ненадання оцінки цим доказам вплинуло на правильність ухвалених судових рішень.

Також, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неналежність протоколу тимчасового доступу до документів від 19 січня 2016 року та протоколу огляду місця події від 13 жовтня 2015 року. Як слушно зауважив апеляційний суд, протокол тимчасового доступу до документів містить лише відомості про перебування ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у зоні дії базових станцій, розташованих за відповідними адресами, у період з 10 по 15 жовтня 2015 року, однак така інформація не доводить їхньої винуватості у пред`явленому обвинуваченні, не свідчить про безпосереднє перебування на місці події та не підтверджує вчинення ними будь-яких протиправних діянь. Так само апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду щодо неналежності протоколу огляду місця події від 13 жовтня 2015 року, оскільки ним зафіксовано лише зовнішній вигляд вікна квартири АДРЕСА_2 , без відомостей щодо обставин виявлення у цій квартирі наркотичних засобів.

Прокурор у касаційній скарзі не навів обґрунтованих доводів, які би спростовували наведені висновки судів попередніх інстанцій щодо неналежності цих доказів.

Крім того, неспроможними є твердження прокурора про суперечливість висновків суду щодо підстав виправдання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , оскільки сам факт визнання судами доказів сторони обвинувачення неналежними або недопустимими не означає, що суд встановив відсутність події кримінального правопорушення. Натомість за результатами оцінки наданих стороною обвинувачення доказів суд дійшов висновку про відсутність належних і допустимих доказів, достатніх для доведення того, що саме ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вчинили інкриміновані

їм кримінальні правопорушення. За таких обставин застосування судом п. 2 ч. 1

ст. 373 КПК як підстави для їх виправдання не суперечить висновкам, викладеним у мотивувальній частині вироку щодо неналежності та недопустимості доказів і не свідчить про порушення вимог ст. 374 КПК.

Щодо доводів прокурора про істотне порушення вимог ч. 1 ст. 376 КПК у зв`язку

з непроголошенням вироку після виходу суду з нарадчої кімнати, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК і стотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, учасники не з`явилися

на проголошення вироку, у зв`язку з чим секретар судового засідання зазначила

в журналі судового засідання про приєднання до матеріалів кримінального провадження вироку від 01 жовтня 2019 року, без його оголошення. Проте в день ухвалення цього судового рішення його копії особисто вручено, зокрема, прокурору та виправданим, а наступного дня - захиснику, що підтверджується відповідними розписками.

Прокурор у касаційній скарзі не навів жодних обґрунтованих доводів щодо того, яким чином непроголошення вироку за відсутності учасників кримінального провадження, які не з`явилися, перешкодило або могло перешкодити реалізації ним чи іншими учасниками їхніх процесуальних прав або вплинуло на законність

та обґрунтованість цього судового рішення. Водночас зі змісту апеляційної скарги прокурора вбачається, що порушення порядку проголошення вироку ним

не оскаржувалося в апеляційному суді. У зв`язку з цим доводи касаційної скарги щодо порушення в цій частині судом апеляційної інстанції приписів ст. 419 КПК

є неспроможними.

За таких обставин у цьому кримінальному провадженні недотримання порядку проголошення виправдувального вироку за відсутності учасників судового провадження, з огляду на те, що його копії були вручені прокурору та виправданим у день ухвалення судового рішення, а захиснику - наступного дня, саме по собі не свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд, спираючись на наявні в матеріалах кримінального провадження докази, на підставі яких було висунуто обвинувачення ОСОБА_7 і

ОСОБА_8 , дійшов правильного висновку про необґрунтованість доводів прокурора та водночас підтвердив обґрунтованість висновків місцевого суду щодо виправдання ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за пред`явленим їм обвинуваченням.

Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду та вважає їх правильними.

Отже, твердження, наведені прокурором у касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваному судовому рішенні, і не містять вагомих доводів, які би свідчили про те, що рішення було ухвалено з істотними порушеннями норм процесуального права або з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, які можуть поставити під сумнів його законність.

Ураховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, а тому ухвалу апеляційного суду необхідно залишити без зміни.

Керуючись статтями 433 , 434 , 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_7

і ОСОБА_8 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3