Судебный акт по делу № 30/3

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 30/3

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 (головуюча - Орищин Г. В., судді: Галушко Н. А., Желіка М. Б.) і рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2010 (суддя Мороз Н.В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Багіра-Лтд

до Товариства з обмеженою відповідальністю Західно-Український техно-торговий центр Івіта-сервіс

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Львівське обласне державне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки

про спонукання до виконання умов договору

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Західно-Український техно-торговий центр Івіта-сервіс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Багіра-Лтд

про визнання права власності

(за участі представника відповідача - Лабай А.М.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Провадження у судах попередніх інстанцій

1. Товариство з обмеженою відповідальністю Багіра ЛТД (далі - ТОВ Багіра-Лтд , позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Західно-Український техно-торговий центр Івіта-сервіс (далі - ТОВ Івіта-сервіс , відповідач) про спонукання до виконання умов договору.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, стверджувало про те, що за договором зберігання від 29.01.2009 22/01-09 позивач прийняв на зберігання нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення першого поверху з індексами 4-1 4-10, 4-10а загальною площею 137,1 кв м за адресою: м. Львів, вул. Мазепи, 11 ( далі - спірні приміщення ). Проте в березні 2009 року відповідач унеможливив доступ позивача до спірних приміщень та відмовився від договору зберігання.

3. ТОВ Івіта-сервіс звернулося до ТОВ Багіра-Лтд із зустрічним позовом про визнання права власності на спірні приміщення.

4. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовував належним виконанням умов договору зберігання, який припинив свою дію внаслідок закінчення строку. Проте позивач відмовився повертати спірні приміщення відповідачу, чим фактично заперечив право власності відповідача на це майно.

5. Господарський суд Львівської області рішенням від 05.03.2010 в задоволенні первісного позову відмовив. Зустрічний позов задовольнив. Визнав за ТОВ Івіта-сервіс право власності на спірні приміщення.

6. Суд виходив з того, що ТОВ Багіра-Лтд протиправно не повернуло майно, отримане від ТОВ Івіта-сервіс на зберігання, що свідчить про оспорювання позивачем права власності відповідача на спірні приміщення.

7. Особа, яка не брала участі у справі - Львівська міська рада (далі - Рада) звернулась з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Львівської області від 05.03.2010.

8. Рада зазначила, що суд прийняв рішення про її права, інтереси та обов`язки, оскільки будинок по вул. Мазепи, 11, у складі якого перебувають спірні приміщення, належить до житлового фонду комунальної власності на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) , якою затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). При цьому ТОВ Івіта-сервіс у період з 1991 по 2008 роки орендувала спірні приміщення, як комунальне майно, у тому числі на підставі договорів оренди, укладених з Радою. Проте спірні приміщення ніколи не відчужувались Радою у приватну власність.

9. Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.09.2025 закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ради на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку із встановленням обставин того, що рішенням місцевого господарського суду від 05.03.2010 питання про права, інтереси та (або) обов`язки Ради не вирішувалося.

10. Апеляційний суд зазначив, про відсутність доказів, які б підтверджували, що станом на час вирішення місцевим господарським судом спору у справі 30/3 Рада була власником нерухомого майна, щодо якого виник спір.

11. Верховний Суд постановою від 16.12.2025 ухвалу суду апеляційної інстанції скасував з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

12. Суд касаційної інстанції визнав передчасним висновок апеляційного суду про не доведення Радою існування речових прав на спірне майно, обґрунтований відсутністю державної реєстрації права комунальної власності на це майно та наголосив на необхідності врахування законодавчих особливостей розмежування в 1991 році державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю).

13. Західний апеляційний господарський суд постановою від 21.05.2026 відмовив в задоволенні апеляційної скарги Ради, а рішення суду першої інстанції від 05.03.2010 залишив без змін.

Касаційна скарга

14. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в зустрічному позові ТОВ Івіта-сервіс .

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

15. Висновок апеляційного суду про те, що відсутність державної реєстрації права комунальної власності свідчить про відсутність самого права власності територіальної громади на спірні приміщення суперечить правовим висновкам Верховного Суду про застосування статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у постановах від 12.03.2019 у справі 911/3594/17, від 24.01.2020 у справі 910/10987/18. Також апеляційний суд не виконав обов`язкових вказівок Верховного Суду в постанові від 16.12.2025 у цій справі.

16. При цьому суд залишив поза увагою докази, які підтверджують здійснення Радою повноважень власника щодо спірного майна та дійшов помилкового висновку про відсутність порушення прав Ради судовим рішенням у цій справі, не врахувавши висновки Верховного Суду у постановах від 04.11.2019 у справі 542/401/18, від 10.09.2020 у справі 757/66808/19-ц, від 17.06.2021 у справі 626/2547/19 щодо критеріїв, які свідчать про наявність правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням у особи, яка не брала участь у справі.

Позиція ТОВ Івіта-сервіс у відзиві на касаційну скаргу

17. Зазначає про безпідставність та необґрунтованість позиції скаржника, який в касаційній скарзі посилається на нерелевантні правові висновки Верховного Суду. Погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що рішення місцевого господарського суду прав, інтересів та (або) обов`язків Ради не зачіпає. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. У справі, що переглядається, Рада не є учасником справи та звертаючись з апеляційною скаргою вважала, що оскаржуваним судовим рішенням порушені її права/законні інтереси.

19. Верховний Суд неодноразово зазначав, що після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції першочергово з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, який подав апеляційну скаргу, та про які конкретно. Встановивши такі обставини, суд скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

20. Якщо ж після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження за такою апеляційною скаргою на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження (постанови Верховного Суду від 14.08.2019 у справі 62/112, від 17.10.2022 у справі 904/6084/21, від 31.07.2025 у справі 916/4168/24).

21. Як слідує з оскарженої постанови, апеляційний господарський суд вважав, що місцевий суд не вирішував питань про права, інтереси та (або) обов`язки Ради, оскільки Рада в суді апеляційної інстанції не надала доказів у підтвердження її права власності на спірні приміщення.

22. Отже, констатувавши що суд не ухвалював рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка звернулась з апеляційною скаргою, суд апеляційної інстанції у той же час здійснив апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою такої особи.

23. Тобто встановивши, що Рада не має статусу особи, про права, інтереси та (або) обов`язки якої було ухвалено судове рішення у цій справі ( що автоматично виключає наявність у такої особи права на апеляційне оскарження судового рішення та має єдиним процесуальним наслідком закриття апеляційного провадження у справі) , суд апеляційної інстанції натомість ухвалив оскаржувану постанову, яка відповідно до положень частин 3, 4 статті 232 ГПК України є судовим рішенням по суті спору.

24. Верховний Суд неодноразово висновував про те, що на відміну від законодавства, яке діє erga omnes (щодо всіх, тобто з дією на невизначене коло суб`єктів), судове рішення у приватноправовому спорі, як правило, діє inter partes (тобто з правовими наслідками тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб. Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі 19/028-10/13 (підпункт 10.28) та від 09.11.2021 у справі 466/8649/16-ц (пункт 70), у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у cправі 5023/3214/11 (підпункт 5.24), від 07.11.2024 у cправі 910/5925/15-г (підпункт 6.28), від 08.10.2025 у справі 2-1478/11.

25. Верховний Суд враховує, що відповідно до статті 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

26. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

27. Відповідаючи на питання про те, що є рішенням суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі 922/5241/21 звернула увагу на те, що висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення. Ці висновки мають різне значення. Процесуальний закон містить норми, які забезпечують, аби судове рішення, ухвалене у справі, не було протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі.

28. Так, за положеннями статті 75 ГПК України висновки суду про встановлені обставини не мають зобов`язуючого (преюдиціального) значення для особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, взагалі не є обов`язковою для господарського суду.

29. Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 ГПК України не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

30. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили.

31. Відповідно до частини п`ятої статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат.

32. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача) (див. зокрема постанову Верховного Суду від 04.12.2023 у справі 707/157/22).

33. Тобто резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, стаття 129-1 Конституції України) є обов`язковим до виконання.

34. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина друга статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

35. Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо). Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки (частина перша статті 17 ГПК України).

36. Тобто законодавець визнав очевидно виправданим втручання в остаточне рішення суду для його перегляду з метою не допустити спрямування обов`язкової сили рішення суду на особу, яка не була залучена до участі у справі.

37. З огляду на наведені вище правові висновки Верховного Суду та положення процесуального закону колегія суддів констатує, що у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не дотримався чітко визначеного процесуальним законом алгоритму дій у разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі та вчинив дві взаємовиключні процесуальні дії: визнав відсутність у Ради процесуального права на оскарження судового рішення в силу того, що суд першої інстанції не вирішував питання про права, обов`язки та (або) інтереси цієї особи та одночасно переглянув судове рішення місцевого господарського суду по суті за апеляційною скаргою цієї особи.

38. У такий спосіб суд апеляційної інстанції штучно наділив Раду статусом учасника цієї справи та, не встановивши правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі та предметом спору, фактично протиставив ухвалене у справі судове рішення такій особі.

39. У результаті суд апеляційної інстанції створив процесуальний парадокс, за якого висновки цього суду у мотивувальній частині оскаржуваної постанови матимуть юридичні наслідки для Ради, позбавляючи її можливості спростувати встановлені судом апеляційної інстанції обставини в порядку частини 5 статті 75 ГПК України.

40. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим і ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

41. Разом з тим Верховний Суд позбавлений можливості усунути допущені апеляційним судом процесуальні порушення в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

43. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

44. Виходячи з наведених повноважень, Верховний Суд вважає, що допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права призвели до винесення незаконної постанови, що є підставою для її скасування з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. У зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Щодо судових витрат

45. Відповідно до вимог статті 129 ГПК України у зв`язку із скасуванням оскаржуваної постанови і передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат

Керуючись статтями 300, 301, 304, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі 30/3 скасувати.

3. Справу 30/3 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.