Постанова по делу № 334/245/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 334/245/21

провадження 51 - 926 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

та в режимі відеоконференції:

особи, кримінальне провадження щодо

якої закрито, ОСОБА_6 ,

її захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12021080000000002 від 04 січня 2021 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Запоріжжя, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

за ст. 365-2 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2025 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2025 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365-2 ч. 3 КК України, закрито на підставі ст. 284 ч. 1 п. 7 КПК України, у зв`язку із тим, що кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення було розпочате не на підставі заяви потерпілого.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року а пеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що в цьому кримінальному провадженні відсутні підстави для застосування ст. 284 ч. 1 п. 7 КПК України, оскільки судом першої інстанції не було встановлено відмови потерпілого від обвинувачення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції в порушення вимог кримінального процесуального закону прийняв рішення про закриття кримінального провадження без допиту і присутності потерпілого ОСОБА_9 , не з`ясувавши його думку з цього питання. Вважає, що суд першої інстанції помилково оцінив зміст заяви потерпілого ОСОБА_9 щодо можливості здійснення підготовчого судового засідання 04.03.2021 у його відсутність як таку, що вказувала про можливість здійснити весь судовий розгляд у його відсутність. Також указує на порушення судом першої інстанції вимог ст. 366 КПК України, оскільки згідно вимог цієї статті п ісля останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, проте в цьому випадку суд постановив ухвалу. Прокурор зазначає, що в порушення ст. 370, 374 КПК України суд першої інстанції обмежився переліченням доказів, які надавалися стороною обвинувачення, не здійснивши їх аналіз. Вважає, що внаслідок вказаних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не було застосовано ст. 365-2 КК України, яка підлягала застосуванню, а суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК України, хоч і виклав доводи апеляційної скарги прокурора, проте відповів на них лише частково, не проаналізував їх через співставлення з нормами КПК України та не врахував практику Верховного Суду, погодившись з висновками суду першої інстанції.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив її задовольнити.

ОСОБА_6 та її захисник заперечували проти касаційної скарги прокурора та просили залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 284 ч. 1 п. 7 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник, відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством.

Для застосування вказаних положень закону та прийняття судом рішення про закриття кримінального провадження обов`язковим є встановлення судом волевиявлення потерпілого та його відмови від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. З`ясування думки (позиції) потерпілого при застосуванні ст. 284 ч. 1 п. 7 КПК України є не просто обов`язковим, а процесуально визначальним.

Волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке відповідно до частини першої статті 477 КПК України може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, а в разі його відмови від обвинувачення згідно із частиною четвертою статті 26, пунктом сьомим частини першої статті 284 цього Кодексу - підлягає безумовному закриттю (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов`язаних з домашнім насильством). Зазначений законодавчий підхід покликаний сприяти врегулюванню виниклого у зв`язку зі злочином конфлікту між підозрюваним (обвинуваченим) та потерпілим і є проявом диспозитивності як загальної засади кримінального провадження. Зміст цієї засади розкривається у статті 26 КПК України і полягає у свободі сторін використовувати свої права у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом.

В цьому кримінальному провадженні ОСОБА_6 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365-2 ч. 3 КК України, а тому відповідно до вимог ст. 477 ч. 1 КПК України це провадження, як кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення могло бути розпочате лише за заявою потерпілого.

Суд першої інстанції за результатом судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 дійшов висновку про те, що це кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення було розпочате не на підставі заяви потерпілого з огляду на таке.

Цим судом було встановлено, що 04 січня 2021 року прокурором Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_8 ухвалено постанову про виділення матеріалів досудового розслідування 12019080040001781 від 29.05.2019 року відносно ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365-2 ч. 3 КК України та відповідно до витягу з ЄРДР 12021080000000002 від 04.01.2021 на підставі самостійного виявлення слідчим кримінального правопорушення під час досудового розслідування розпочате кримінальне провадження за ст. 365-2 ч. 3 КК України стосовно зловживання оцінювачем ОСОБА_6 своїми повноваженнями під час складання звіту про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:03:030:0024 площею 7,8405 га розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 8, внаслідок чого було занижено вартість вказаної земельної ділянки на суму 2 421 055 грн, що у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, чим спричинено тяжкі наслідки громадським інтересам. При цьому, у витязі з ЄРДР за 12021080000000002 від 04.01.2021 відомості щодо потерпілої особи та заявника відсутні.

Також цим судом встановлено, що в обвинувальному акті потерпілою особою зазначений ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте доказів того, що кримінальним правопорушенням йому завдано моральної, фізичної або майнової шкоди судом першої інстанції встановлено не було.

Зі змісту обвинувального акту місцевим судом встановлено, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 було спричинено тяжкі наслідки охоронюваним законом громадським інтересам у вигляді заниження вартості земельної ділянки, а тому потерпілою особою у вказаному провадженні мала б бути визнана Запорізька міська рада, оскільки саме вона недоотримала різницю між ринковою вартістю та вартістю, сплаченою ТОВ ЛАЗУРІТ-2015 згідно з договором купівлі-продажу від 28.03.2019 року. Відомості щодо залучення представника потерпілого Запорізької міської ради у цьому кримінальному провадженні відсутні, як і відсутня заява про злочин від Запорізької міської ради.

В той же час ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду кримінального провадження до суду першої інстанції не з`явився та з будь-якими заявами або ж позовом про відшкодування завданої йому шкоди протягом всього судового розгляду, який тривав з 23.09.2021 по 26.08.2025 року не звертався.

Врахувавши такі встановлені обставини, суд першої інстанції застосував висновок щодо застосування норми права, сформульований у постанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду (далі - ВП ВС) від 03 липня 2019 року (с права 288/1158/16-к, провадження 13-28 кс19).

У цій постанові вказано, що зміст частини першої статті 477 КПК у системному зв`язку із частиною четвертою статті 26 і пунктом сьомим частини першої статті 284 зазначеного Кодексу зводиться до того, що обов`язковою умовою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є заява потерпілого як волевиявлення про притягнення винного до кримінальної відповідальності взагалі, а не за конкретною нормою КК. Інтерес особи, котра зазнала шкоди, у застосуванні процедури кримінального судочинства стосується не юридичної кваліфікації протиправних дій, а самого факту вчинення цих дій щодо неї. Подана до правоохоронних органів та/або суду заява потерпілого є вираженням його ставлення до події злочину, особи, що його вчинила, й обраного способу реагування. Відповідне волевиявлення є свідченням того, що особа, котрій завдано шкоди, звертається до держави з метою захисту своїх порушених прав та законних інтересів шляхом кримінального переслідування винного, не вважаючи належними й достатніми інші способи досягнення цієї мети. Праву потерпілого на таке звернення кореспондує конституційний обов`язок держави в особі компетентних органів захистити порушені права і свободи постраждалої людини в установленій законом формі, зокрема з дотриманням визначеної КПК процедури встановити дійсні обставини справи і в разі підтвердження факту злочинного діяння надати йому юридичну оцінку відповідно до норм КК.

Згідно висновку ВП ВС у зазначеній справі, якщо потерпілий не подавав заяви про злочин і до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження не порушував питання про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності або ж прямо і беззастережно відмовився від обвинувачення (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов`язаних з домашнім насильством), то така позиція зумовлює припинення кримінального провадження шляхом його закриття на підставі пункту сьомого частини першої та частини сьомої статті 284 КПК після перекваліфікації діяння на злочин приватного обвинувачення.

Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Встановивши обставини цього конкретного кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , а саме те, що заява потерпілої особи щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365-2 ч. 3 КК України, відсутня, суд першої інстанції врахував зазначений вище висновок щодо застосування норми права та закрив кримінальне провадження на підставі ст. 284 ч. 1 п. 7 КПК України, у зв`язку з тим, що кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення було розпочате не на підставі заяви потерпілого.

Ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 372 КПК України, є належним чином обґрунтованою та мотивованою.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу суду першої інстанції, належним чином перевірив її доводи, більшість з яких аналогічна доводам касаційної скарги прокурора, визнав їх безпідставними та мотивував своє рішення, яким погодився з місцевим судом щодо наявності підстав для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 на підставі ст. 284 ч. 1 п. 7 КПК України.

При цьому апеляційний суд не визнав підставою для скасування ухвали суду першої інстанції через невідповідність її форми ст. 366 КПК України, належним чином умотивувавши свій висновок. Апеляційний суд указав, що суд першої інстанції, видалившись до нарадчої кімнати, установив підстави для закриття цього кримінального провадження, а тому не вправі був ухвалювати вирок щодо ОСОБА_6 , ухваливши рішення у формі ухвали.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України, в ній зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою, та викладено мотиви, що спростовують її доводи.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин того, що ОСОБА_9 у цьому кримінальному провадженні не є потерпілим у розумінні ст. 55 КПК України, якому відповідно до його заяви було відомо про розгляд цього кримінального провадження, здійснення розгляду справи в судах у його відсутність не є відповідно до ст. 412 ч. 2 п. 5 КПК України підставою для скасування судових рішень, а тому такі доводи касаційної скарги прокурора є безпідставними.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів щодо наявності підстав для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за ст. 365-2 ч. 3 КК України на підставі ст. 284 ч. 1 п. 7 КПК України.

За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування ухвал судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2025 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 02 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3