Постанова по делу № 367/1158/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Київ

справа 367/1158/24

провадження 61-16565c в25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання незаконним перетину державного кордону України, визнання незаконним перебування за кордоном та зобов`язання повернутися в Україну

за касаційною скаргою адвоката Глухенького Сергія Олександровича як представника ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним перетин державного кордону України ОСОБА_2 та його перебування за кордоном у період з 07 вересня 2022 року до теперішнього часу; зобов`язати ОСОБА_2 протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили повернутися до України для виконання його конституційного обов`язку громадянина України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Обґрунтовуючи вимоги, заявник посилалася на те, що відповідач, депутат 8-госкликання Ірпінської міської ради від політичної партії Всеукраїнське об`єднання Батьківщина ОСОБА_2 після початку повномасштабного вторгнення, будучи військовозобов`язаним і не маючи відстрочки від призову, незаконно виїхав за кордон (з метою ухилення від мобілізації) і до України не повернувся. 27 січня 2023 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України про внесення змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України від 27 січня 2023 року 69, щодо заборони виїзду чиновників, суддів та депутатів, відповідно до якої у разі введення в Україні воєнного стану депутати місцевих рад мають право перетинати державний кордон лише на підставі відповідних рішень про службові відрядження. ОСОБА_2 після прийняття цієї постанови опублікував заяву про дострокове припинення ним депутатських повноважень від 26 січня 2023 року та через свого представника подав заяву голові Ірпінської міської ради.

Рішенням двадцять дев`ятої сесії восьмого скликання від 27 квітня 2023 року 2538-29-ХІІІ достроково припинено повноваження депутата ОСОБА_2 .

Орган місцевого самоврядування не надавав дозволу на виїзд за кордон депутату ОСОБА_2 за період з повномасштабного вторгнення рф в Україну до моменту складання ним депутатських повноважень.

27 січня 2024 року ОСОБА_2 у відповідь на її та депутата ОСОБА_3 дописи у соціальній мережі Facebook офіційно заявив про те, що з його боку немає жодного порушення, а кожному, хто створює, розповсюджує фейки та неправдиву інформацію про незаконний перетин ним державного кордону України та його незаконне перебування за кордоном у період дії воєнного стану, доведеться відповідати в суді на позов про захист честі, гідності та ділової репутації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ірпінський міський суд Київської області ухвалою від 22 вересня 2025 року провадження у справі закрив на підставі пунктів 1 та 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснив ОСОБА_1 право на звернення із позовними вимогами про визнання незаконним перетину державного кордону України ОСОБА_2 та його перебування за кордоном у період з 07 вересня 2022 року до теперішнього часу у зв`язку із тим, що позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, в порядку передбаченому КАС України, шляхом пред`явлення адміністративного позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги про визнання незаконним перетину державного кордону України, визнання незаконним перебування за кордоном не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки з огляду на суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії прикордонної служби, яка у межах спірних відносин діє як суб`єкт владних повноважень.

Провадження в частині вимог про зобов`язання відповідача повернутися в Україну для виконання його конституційного обов`язку громадянина України щодо захисту Вітчизни підлягає закриттю, оскільки відсутній предмет спору.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 17 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 22 вересня 2025 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимоги позивача про визнання незаконним перетин державного кордону України відповідачем та зобов`язання його повернутися на територію України свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

На момент ухвалення оскаржуваної ухвали немає підстав уважати, що між сторонами не залишилося неврегульованих питань або вони врегулювали спірні питання, тому підстав для закриття провадження у зв`язку з відсутністю спору немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Глухенький С. О. як представник ОСОБА_2 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року та залишити в силі ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 22 вересня 2025 року.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі 520/2834/17, від 30 червня 2020 року у справі 333/6816/17, від 22 березня 2018 року у справі 800/559/17 та постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі 638/2304/17, від 20 січня 2025 року у справі 396/12456/23, від 09 вересня 2020 року у справі 212/5797/15-ц, від 12 січня 2023 року у справі 761/13085/14.

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Позивач фактично оскаржує дозвіл уповноваженої особи Державної прикордонної служби України, за яким ОСОБА_2 перетнув державний кордон. Право на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів особи.

Позивач ініціювала спір не для захисту власного порушеного права. Відповідач не порушив права позивача, предмет спору на час пред`явлення позову не існував.

У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , мотивований обґрунтованістю постанови апеляційного суду.

Позовна вимога спрямована до фізичної особи, а не на оспорювання конкретного індивідуального акта чи рішення.

Визнання судом незаконним перетину ОСОБА_2 кордону України та його перебування за кордоном, а також зобов`язання його повернутись для виконання конституційного обов 'язку щодо захисту Вітчизни встановить, що позивач поширила інформацію стосовно ОСОБА_2 , яка відповідає дійсності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

22 січня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У статтях 2, 4, 19 КАС України закріплено завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 , реагуючи на її дописи у Facebook, заперечив порушення з його боку та назвав фейковою інформацію про незаконний перетин ним державного кордону й перебування за кордоном під час воєнного стану. З метою доведення достовірності опублікованої позивачем інформації вона звернулась до суду.

Отже, позивач оскаржує конкретні дії відповідача, пов`язані з перетином державного кордону України, його перебування за кордоном, а також вимагає від нього повернення до України і виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.

За таких обставин спірні правовідносини у цій справі пов`язані з необхідністю захисту прав позивача, які не стосуються захисту її прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, у зв`язку з чим апеляційний суд правильно дійшов висновку, що позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та відсутність підстав для закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Оскільки на момент подачі позову, а також ухвалення судом першої інстанції судового рішення предмет позову існував і немає підстав уважати, що спір між сторонами врегульовано, правильним також є висновок апеляційного суду про відсутність підстав для закриття провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними і тлумачення норм права на власний розсуд.

Вирішуючи спір, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу адвоката Глухенького Сергія Олександровича як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун