Постанова по делу № 914/1445/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2021 року

м. Київ

Справа 914/1445/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув касаційну скаргу Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 (Кравчук Н. М. - головуючий суддя, судді Мирутенко О. Л., Скрипчук О. С.) у справі

за позовом 1) Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, м. Вашингтон, округ Колумбія,

2) Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу

до 1) Львівської міської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг медікал центр",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: 1) Кабінет Міністрів України,

2) Міністерство культури України,

3) Львівська обласна державна адміністрація,

про визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради,

(У судовому засіданні взяли участь представники: позивачів - Шейхет М.Г. (директор), Шнир Я.Б. (адвокат),ТОВ "Лемберг медікал центр" - Різник О.Р., Кабінету Міністрів України - Фартушна В. Л.)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Об`єднанням Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу звернулися до Господарського суду Львівської області із позовом до Львівської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лемберг медікал центр" (далі - ТОВ "Лемберг медікал центр"), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Кабінет Міністрів України, Міністерство культури України, Львівська обласна державна адміністрація про визнання незаконними та скасування ухвал Львівської міської ради: від 14.02.2019 4680 "Про надання ТОВ "Лемберг Медікал Центр" дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.Раппапорта, 6" та від 25.04.2019 4968 "Про затвердження ТОВ "Лемберг Медікал Центр" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 6".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сучасними вулицями: Я. Рапопорта, Базарної, Броварної, Клепарівської розташоване Старе єврейське кладовище, територія, якого чітко відокремлена вулицями і є одним з двох найдавніших єврейських некрополів Старого Світу та є визначною культурною і духовною пам`яткою історії національної меншини України. За функціональною типологією об`єкт класифіковано, як місце поховань. Площа території - 4,7 га, під захоронення використовувалось - 4,3 га; цвинтар з західної, північної та східної сторони огороджено цегляним парканом, який зберігся. Охоронна зона не визначена. Старе єврейське кладовище розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення за охоронним 2951-Лв, на підставі Наказу Міністерства культури і туризму України від 21.12.2010 12/66/0/16-10.

Вносячи об`єкт до Переліку пам`яток культурної спадщини місцевого значення, Міністерство культури України затвердило Паспорт об`єкта та облікову картку, де і зазначено площу та розташування об`єкта культурної спадщини Старе Єврейське кладовище м. Львова.

Комісією Сполучених Штатів з питань збереження американської спадщини за кордоном Старе Єврейське кладовище XIV століття внесено до переліку пам`яток за 11А13010101. Комісією зазначено, що Уряд України ввів негайний і абсолютний мораторій на будь-яку забудову або приватизацію місць, ідентифікованих тепер або в минулому, як єврейські цвинтарі. Місто Львів внесено до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою КМУ від 26.07.2001 878. Львівською міською радою затверджено Генеральний план м. Львова, а також межі історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова, що підтверджується рішеннями: ухвалою 2146 від 31.03.2005 Про затвердження "Концепції розвитку міста" при корегуванні генерального плану м. Львова; ухвалою 3924 від 30.09.2010 Про затвердження містобудівної документації Корегування генерального плану м. Львова" ІІ-стадія. Генеральний план; рішенням ВК ЛМР 1311 від 09.12.2005 "Про затвердження меж історичного ареалу та зон регулювання забудови м. Львова". Отже, Генеральний план розроблено і затверджено, визначено, що дана територія входить в межі історичного ареалу міста, а також в межі охоронної зони об`єкта ЮНЕСКО.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 462/3403/16-а, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23.05.2018, визнано бездіяльність виконавчого комітету Львівської міської ради в частині організації та встановлення меж території історико-культурного призначення - Старого єврейського кладовища в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 1094 протиправною; зобов`язано Львівську міську раду дати дозвіл замовнику - Об`єднанню Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництву Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на розробку проєкту землеустрою.

Проте, станом на момент розгляду цієї справи рішення суду у справі 462/3403/16-а Львівською міською радою не виконано.

Також позивачі посилаються на те, що відповідачем-2 подано документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки площею 0,2463 га (у тому числі площею 0,0177 га у межах червоних ліній без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) на вул. Раппапорта, 6 (кадастровий номер 4610137500:01:001:0072) в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (код КВЦПЗ 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

З матеріалів документації з землеустрою, а саме довідки Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 05.02.2019 1041/169 слідує, що земельна ділянка входить в межі земельної ділянки, яка обліковується за Комунальною 3-ю міською клінічною лікарнею (згідно зареєстрованого державного акта на право постійного користування землею), код КВЦПЗ: 03.03. є угіддями забудованими земельними ділянками громадського призначення. Правовий статус визначено довідкою Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 05.02.2019 1041/169. Однак, ні довідка, ні звітність не є правовстановлюючими чи правозмінюючими документами, та не встановлюють цільового призначення та функціонального використання земель. Будь-які інші документи, які б підтверджували інші підстави встановлення цільового призначення земельної ділянки в проекті землеустрою, зокрема, у матеріалах справи загалом, - відсутні. У документації також наявна Схема розташування земельної ділянки, з якої вбачається, що земельна ділянка, передана відповідачу-2 розташована між вулицями Ярослава Раппапорта та Базарною.

Позивачі також зазначають, що містобудівельні обмеження та сервітути щодо користування земельною ділянкою від 26.03.2019 2401-2006, видані управлінням архітектури та урбаністики Львівської міської ради, з п.4 яких вбачається, що земельна ділянка розташована в межах ділянки, обмеженої вулицями Клепарівською, Броварною, Базарною, Я. Раппапорта. Статтями 186, 186-1 Земельного кодексу України передбачено погодження документації із землеустрою відповідними органами, однак, в документації із землеустрою такі відсутні.

Тобто, містобудівна документація для розроблення проєкту землеустрою вже виготовлена, а земельна ділянка, виділена відповідачу-2 спірними рішеннями, розташована в межах історичного ареалу м. Львова, а також в межах охоронної зони об`єкта ЮНЕСКО. Таким чином, функціональне використання земельної ділянки, визначене в оскаржуваних ухвалах, не відповідає Генеральному плану м. Львова.

Враховуючи, що земельна ділянка, на якій розташоване Старе єврейське кладовище, набула статусу об`єкта культурної спадщини, а спірна земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу, то відповідно за таких обставин Львівська міська рада, отримавши клопотання/заяви відповідача-2, мала б відмовити в наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою та в його затвердженні. Натомість, Львівська міська рада, приймаючи оскаржувані ухвали, порушила вимоги Закону України "Про охорону культурної спадщини", вимоги земельного законодавства, в зв`язку з чим, на думку позивачів, такі підлягають визнанню незаконними та скасуванню.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, ТОВ "Лемберг медікал центр" є власником будівлі літ. Б-2, загальною площею 705,6 кв. м, за адресою: м. Львів, вул. Я. Раппопорта,6, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

01.02.2019 товариство звернулося до Львівської міської ради із заявою та про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Раппапорта, 6.

14.02.2019 Львівська міська рада прийняла ухвалу 4680 "Про надання ТОВ "Лемберг Медікал Центр" дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 6", якою вирішила надати ТОВ "Лемберг Медікал Центр" дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3500 га на вул. Раппапорта, 6 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови за рахунок земель житлової та громадської забудови. Пунктом 2 ухвали зобов`язано товариство подати у встановленому порядку міській раді на затвердження проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

На підставі цієї ухвали, на замовлення ТОВ "Лемберг Медікал Центр" виготовлено проєкт землеустрою.

15.04.2019 ТОВ "Лемберг Медікал Центр" звернулося із заявою до Львівської міської ради з метою затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 6.

25.04.2019 Львівською міською радою прийнято ухвалу 4968 "Про затвердження ТОВ "Лемберг Медікал Центр" проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 6", якою міська рада ухвалила затвердити товариству проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати земельну ділянку площею 0,2463 га (у тому числі площею 0,0177 га у межах червоних ліній без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень) на вул. Раппапорта, 6 (кадастровий номер 4610137500:01:001:0072) в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (код КВЦПЗ 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) за рахунок земель житлової та громадської забудови. Зобов`язала товариство у трьохмісячний термін укласти з Львівською міською радою: договір оренди землі та зареєструвати його відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; договір про відшкодування недоотриманих коштів за користування земельною ділянкою у розмірі орендної плати з моменту прийняття цієї ухвали до часу укладання договору оренди землі.

29.08.2019 між Львівською міською радою та ТОВ "Лемберг Медікал Центр" укладено договір оренди землі, згідно з яким дана земельна ділянка надана відповідачу-2 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (код КВЦПЗ 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови).

05.09.2019 ТОВ "Лемберг Медікал Центр" зареєструвало речове право на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:01:001:0072.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.11.2020 у справі 914/1445/19 позовні вимоги задоволено.

Судове рішення аргументоване тим, що спірна земельна ділянка, яка виділена відповідачу оскаржуваними ухвалами Львівської міської ради, відноситься до земель історико-культурного призначення та знаходиться безпосередньо в межах території пам`ятки історії, охоронний 2951-Лв, - "Старе Єврейське кладовище, XIV століття - 1855 рік, між вулицями вул. Я. Рапопорта, Базарна, Броварна та Клепарівська". В зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваних рішень Львівською міською радою не було дотримано вимог земельного та цивільного законодавства, що регулює відносини з питань охорони культурної спадщини, а також вимог міжнародного права, що тягне за собою наслідки, передбачені статтею 21 ЦК України визнання недійсним в судовому порядку спірних рішень органів місцевого самоврядування за позовами зацікавлених осіб.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі 914/1445/19 рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Постанова з посиланням на правову позицію Верховного Суду у справі 380/624/16-ц аргументована тим, що рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку, а тому вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту.

Відповідач-2 є власником будівлі літ. Б-2 за адресою: м. Львів, вул. Я. Раппопорта,6. Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то колегія суддів вважає, що особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості набуває право вимагати оформлення на своє ім`я права користування земельною ділянкою в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Окрім того, товариство відповідача, набуваючи право власності на відповідне нерухоме майно, вочевидь мало на меті узаконення користування земельною ділянкою, враховуючи правомірні очікування на вільний доступ до свого майна та можливість його використання. Тобто, саме з метою вчинення необхідних дій щодо юридичного оформлення земельних правовідносин згідно із вимогами законодавства щодо наслідків переходу права власності на нерухоме майно, ТОВ "Лемберг Медікал Центр" звернувся до органу місцевого самоврядування.

Старе єврейське кладовище - внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятки історії місцевого значення, на підставі наказу Міністерства культури і туризму України від 21.12.2010 1266/0/16 - 10. Тобто, землі, на яких розташована пам`ятка культурної спадщини Старе Єврейське кладовище XIV століття - 1855 рік між вулицями Раппапорта, Базарна, Броварна та Клепарівська, охоронний 2951-Лв, належать до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній об`єкта, що є пам`яткою культурної спадщини.

Відповідно до статей 32, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

На сьогоднішній день відсутня затверджена Міністерством культури України, який є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, у встановленому порядку науково-проектна документація щодо визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Львова, як і не затверджена обласною адміністрацією зона охорони пам`ятки місцевого значення "Старого Єврейського кладовища". Зазначені обставини не заперечується і самими представниками учасників справи.

Отже затверджуючи проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орган місцевого самоврядування діяв у відповідності до норм законодавства, відтак, відсутні підстави для скасування ухвали Львівської міської ради від 25.04.2019 4968.

Щодо посилання на рішення виконкому Львівської міської ради від 12.09.2005 1311 "Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова", то це рішення не є тим документом, який би свідчив про затвердження меж історичного ареалу міста, оскільки такі межі мають бути затверджені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

У межах розгляду справи позивачами не зазначено, а судом не встановлено, яким чином прийняття Львівською міською радою оскаржуваних ухвал про розроблення та затвердження земельної документації порушують права позивачів.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

4.1. Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просять постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі 914/1445/19 скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги є пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, заявники стверджують, що судом не взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.07.2018 у справі 917/1345/17, від 12.04.2018 у справі 910/28079/14, від 23.01.2020 у справі 2-а/7780/11, від 02.07.2019 у справі 48/340, від 12.03.2019 у справі 911/3594/17, від 26.06.2018 у справі 914/582/17, від 07.04.2020 у справі 916/2791/13.

Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржники зазначають про відсутність висновку щодо застосування статті 11, частини 1 статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 53, 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України. На думку заявника, умовою належності земельної ділянки до земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єктів, визначених у статтях 53, 54 ЗК України, статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, заявники вказують на те, що суд апеляційної інстанції на підставі недопустимих доказів встановив обставини, що мають суттєві значення щодо набуття ТОВ "Лемберг Медікал Центр" права власності на спірну будівлю. Зокрема, за даними реєстру права власності на нерухоме майно, підставою для реєстрації об`єкта був акт прийому-передачі та грошової оцінки майна від 05.12.2018. Водночас ТОВ "Лемберг Медікал Центр" як юридична особа зареєстрований 10.12.2018.

4.2. Згідно частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Від позивача надійшли письмові пояснення від 27.09.2021, 30.09.2021, 28.10.2021, які колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що вони подані не протягом строку на касаційне оскарження. Крім того, оскільки інші учасники справи не подали своєчасно відзиви на касаційну скаргу, подані пояснення Львівської міської ради, Кабінету Міністрів України та ТОВ "Лемберг медікал центр" колегія суддів не враховує під час розгляду касаційної скарги.

4.3. Крім того, від ТОВ "Лемберг медікал центр" надійшло клопотання про залишення без розгляду позовної заяви Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, однак Верховний Суд не убачає підстав для його задоволення з урахуванням того, що з відповідною касаційною скаргою товариство не зверталося до суду касаційної інстанції.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до протоколу втоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 02.07.2021 справу 914/1445/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: Волковицька Н. О. - головуючий, судді Могил С. К., Случ О.В. У зв`язку із перебуванням судді Могила С. К. у відпустці, Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2021 для розгляду справи визначено колегію суддів: Волковицька Н. О. - головуючий суддя, судді Міщенко І. С., Случ О. В. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Заявник стверджує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.07.2018 у справі 917/1345/17, від 12.04.2018 у справі 910/28079/14, від 23.01.2020 у справі 2-а/7780/11, від 02.07.2019 у справі 48/340, від 12.03.2019 у справі 911/3594/17, від 26.06.2018 у справі 914/582/17, від 07.04.2020 у справі 916/2791/13.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі 910/17999/16, пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі 925/3/17, пункт 40 постанов Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі 910/24257/16).

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі 914/1445/19 предметом позовних вимог є скасування ухвал Львівської міської ради: від 14.02.2019 4680 "Про надання ТОВ "Лемберг Медікал Центр" дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Раппапорта, 6" та від 25.04.2019 4968 "Про затвердження ТОВ "Лемберг Медікал Центр" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 6".

Однак у справі 917/1345/17 ТОВ "Агрофірма "Яковлівська", посилаючись на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з учасників товариства коштів, отриманих без достатньої правової підстави.

У справі 910/28079/14 ТОВ "Українська агрохімічна компанія" подало позов до ТОВ "Вассма Рітейл" про визнання недійсним договору купівлі-продажу побутових приміщень.

У справі 2-а/7780/11 представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу звернулося до суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області, Уманської міської ради Черкаської області, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Управління містобудування та архітектури міськвиконкому Уманської міської ради, в якій просило визнати історичні межі давніх поховань на Стародавньому Єврейському кладовищі, що знаходяться в м. Умань між вул. Пушкіна, Бєлінського, Пєровської; визнати давні поховання в межах Стародавнього Єврейського кладовища у м. Умань об`єктом культурної спадщини національної меншини місцевого значення; визнати за представництвом Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу право на упорядкування та утримання об`єкта культурної спадщини - давніх поховань в межах Стародавнього Єврейського кладовища у м. Умань.

У справі 48/340 заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся з позовом, у якому просив: визнати право власності держави в особі Фонду держмайна на нерухоме майно; витребувати у власність держави в особі Фонду держмайна з незаконного володіння ВГБФ "Батьківська турбота" спірне нерухоме майно; визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу.

У справі 911/3594/17 ТОВ "Баришівська друкарня" звернулося з позовом, у якому просило суд визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Баришівської селищної ради Київської області "Про надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ Баришівського району на 28/100 частини будівлі".

У справі 914/582/17 Представництво Американського об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Жидачівської районної ради Львівської області про визнання недійсним пункту 2 рішення Жидачівської районної ради Львівської області "Про передачу об`єктів у комунальну власність Жидачівської районної ради" в частині прийняття у комунальну власність приміщень гаражів по вул. Загір`я, 2 у м. Жидачів.

У справі 916/2791/13 прокуратура звернулася з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Інспекції про зобов`язання відповідача знести самовільно побудовану споруду.

Із наведених справ, на які посилаються скаржники, очевидним є те, що вони прийняті у правовідносинах, які мають відмінні предмет та підстави позову, що вказує на інакший зміст позовних вимог і матеріально-правове регулювання відносин.

Таким чином, звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновок Верховного Суду, але не врахував, що відповідна постанова повинна бути прийнята у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ у справах: " Levages Prestations Services v. France " від 23.10.1996; " Brualla Gomes de la Torre v. Spain " від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Оскільки зміст правовідносин у справі 914/1445/19 та у справах 917/1345/17, 910/28079/14, 2-а/7780/11, 48/340, 911/3594/17, 914/582/17, 916/2791/13 не є подібним, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у частині підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

5.4. Стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі 910/18531/19).

Як слідує із оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог вказав на те, що позивачем не доведено, що оскаржені ухвали суперечать конкретним законодавчим нормам і судом не встановлено, з огляду на фактичні обставини справи, відповідного порушення. Крім того, оскільки матеріали справи не містять доказів затвердження меж історичного ареалу м. Львова та охоронної зони вказаної пам`ятки місцевого значення у встановленому законодавством порядку, то відповідно твердження позивачів про порушення органом місцевого самоврядування при винесені оскаржуваних ухвал режиму використання та охорони території пам`ятки є необґрунтованими. Тобто, саме внаслідок відсутності чітких, визначених меж історичного ареалу м. Львова, охоронної зони пам`ятки місцевого значення та режиму їх використання неможливо встановити факт порушення, допущеного відповідачем.

Також відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд вірно вказав на те, що товариство, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: м.Львів, вул. Я. Раппопорта,6, виходячи з імперативних приписів статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, набуло право користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, а також на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування такого об`єкту. Водночас звертаючись із касаційною скаргою заявники не обґрунтовують у чому саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції зазначених норм матеріального права і у чому хибність вказаного висновку суду. Верховний Суд звертає увагу, що для висновку про помилкове тлумачення та застосування певної норми матеріального права у відповідних правовідносинах, необхідно чітко вказати у чому саме полягає помилка суду попередньої інстанції, лише узагальнені твердження про несправедливість такого рішення не можуть бути достатньо підставою для скасування відповідної постанови.

Водночас скаржники, посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питань застосування норм статті 11, частини 1 статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 53, 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, належним чином не обґрунтували необхідність формування висновку щодо зазначених ним норм права, в контексті спірних правовідносин, з урахуванням встановлених обставин даної справи та підстав для відмови у задоволенні позову. Обґрунтовуючи касаційні вимоги заявники вдаються до цитування норм права, однак жодним чином не спростовують доводів суду апеляційної інстанції щодо відсутності визначення меж як історичного ареалу м. Львова, так і охоронної зони пам`ятки місцевого значення на час розгляду справи. Твердження скаржників, що умовою належності земельної ділянки до земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єктів, визначених у статтях 53, 54 ЗК України, статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" також не містить мотивів щодо спростування аргументів на відсутності визначення меж відповідної пам`ятки.

Відтак, з огляду на встановлені апеляційним господарським судом фактичні обставини справи та підстави для відмови у задоволенні позову, Верховний Суд не вбачає підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаної норми у контексті спірних правовідносин за відсутності належного обґрунтування касаційної скарги і, зокрема, вказаної підстави оскарження. Колегія суддів зауважує, що при зверненні із касаційною скаргою, важливим є належне обґрунтування підстав касаційного оскарження, адже саме в межах відповідних доводів Верховний Суд здійснює розгляд справи. Крім того, саме від сторони яка звертається до суду касаційної інстанції залежать межі касаційного розгляду, а без вчинення дій щодо достатнього обґрунтування підстави оскарження, із доведенням помилковості висновку оскарженого рішення та спростування відповідних мотивів, Суд позбавлений можливості, у розумінні статті 300 ГПК України, самостійно досліджувати можливу помилковість суду апеляційної інстанції.

5.5. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, заявники вказують на те, що суд апеляційної інстанції на підставі недопустимих доказів встановив обставини, що мають суттєве значення щодо набуття ТОВ "Лемберг Медікал Центр" права власності на спірну будівлю. Колегія суддів зауважує, що у справі 914/1445/19 предметом розгляду є скасування ухвал Львівської міської ради: від 14.02.2019 4680 "Про надання ТОВ "Лемберг Медікал Центр" дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Раппапорта, 6" та від 25.04.2019 4968 "Про затвердження ТОВ "Лемберг Медікал Центр" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Я. Раппапорта, 6".Водночас позовних вимог щодо набуття ТОВ "Лемберг Медікал Центр" права власності на відповідну будівлю заявлено не було. Тобто апеляційний господарський суд фактично міг керуватися лише чинними на теперішній час документами з яких і дійшов висновку, що ТОВ "Лемберг медікал центр" є власником будівлі літ. Б-2, загальною площею 705,6 кв. м., за адресою: м. Львів, вул. Я. Раппопорта, 6.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З огляду на викладене, колегія суддів не вважає підтвердженими доводи скаржників щодо порушення норм процесуального права в частині встановлення обставин на підставі недопустимих доказів.

5.6. Інші доводи скаржників, наведені у касаційній скарзі, не містять обґрунтування підстав, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, та не доводять порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, та фактично направлені на переоцінку доказів і обставин справи, що були предметом розгляду, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених приписами статті 300 ГПК України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі 914/1445/19 за касаційною скаргою Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі 914/1445/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

О. В. Случ