Постанова у справі № 367/2334/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2019 року

м. Київ

справа 367/2334/19

адміністративне провадження К/9901/16754/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу 367/2334/19

за адміністративним позовом Ірпінського міського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та примусового видворення з території України,

за касаційною скаргою громадянина республіки Азербайджан ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області (головуючий суддя: С. І. Оладько) від 20 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: В. О. Аліменко, І. О. Лічевецький, О. М. Кузьмишина) від 20 травня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. Ірпінський міський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернувся до суду з адміністративним позовом до громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , в якому просив:

- затримати з метою ідентифікації громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням його в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на строк, необхідний для ідентифікації вищезазначеної особи, але не більш як на шість місяців;

- примусово видворити з території України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- допустити негайне виконання постанови суду.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач проживає в Україні без документів на право проживання в ній, порушує міграційне законодавство України, ухиляється від виконання рішення від 21 вересня 2018 року про примусове повернення до країни походження, у зв`язку з чим є необхідність затримання з метою ідентифікації означеного громадянина та подальшого примусового видворення з території України.

3. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 20 березня 2019 року, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року, позов задоволено.

Затримано з метою ідентифікації громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 з поміщенням його в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на строк, необхідний для ідентифікації вищезазначеної особи, але не більш як на шість місяців.

Примусово видворено з території України громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 14 червня 2019 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

5. Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.

6. Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

7. Станом на 07 жовтня 2019 року письмового відзиву на касаційну скаргу відповідача до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 20 березня 2019 року відносно громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол ПР ЦМУ 001317 про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КупАП) та винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 5100, 00 грн.

9. 20 березня 2019 року громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 отримав копію постанови про накладення адміністративного стягнення.

10. Громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 досяг 18-річного віку статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави за яких примусове видворення не застосовується (частина 8 статті 26 та частина 8 статті 30 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства ).

11. 21 вересня 2018 року Ірпінським МВ УДМС України в Київській області приймалось рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни вищезазначеного іноземця та зобов`язано виїхати з території України в строк до 15 жовтня 2018 року, про що 21 вересня 2018 року повідомлено відповідача під підпис та останній розписався про те, що він зобов`язується залишити територію України не пізніше 15 жовтня 2018 року. Це рішення відповідачем не оскаржувалося та виконано не було.

12. Судами також встановлено, що у Громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , законних джерел доходу, власного житла на території України не має, приймаюча сторона в Україні відсутня, проживає на території України без засобів на належне існування, достатнього фінансового забезпечення для покриття витрати, пов`язаних з подальшим перебуванням в Україні відсутні.

13. У зв`язку із чим, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом про примусове видворення та затримання з метою ідентифікації.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що громадянин Республіки Азербайджан ОСОБА_1 грубо порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, тому є обґрунтовані підстави для прийняття судом рішення про затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства та подальшого примусового видворення відповідача за межі України.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

16. Вимоги касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його апеляційної скарги, зокрема, скаржник наголошує на відсутності підстав для його затримання та видворення, матеріали справи не містять підтвердження відсутності у відповідача документа, що дає право на виїзд, не доведено, що відповідач буде ухилятися від виїзду з України.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.

18. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України 3773-VI від 22 вересня 2011 року Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (далі - Закон 3773-VI).

20 . При цьому, правовий та процесуальний режим вирішення питання щодо можливості затримання, примусове видворення відповідної особи, яка нелегально перебуває на території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, врегульований положеннями статті 30 Закону 3773, Типовим Положенням Про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні , затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року 1110 (у редакції постанови КМ України від 8 лютого 2012 року 70 із змінами) (надалі Типове Положення) та ст. ст. 288, 289 КАС України.

21. За приписами частини першої статті 26 Закону 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

22. Відповідно до частини другої статті 26 Закону 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

23. Згідно частини третьої статті 26 Закону 3773-VI один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

24. Відповідно до частини п`ятою статті 26 Закону 3773- VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

25. Частиною першою статті 30 Закону 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

26. Пунктом 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року 360 (далі - Положення 360) встановлено, що Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

27. Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення 360 Державна міграційна служба України приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

28. Пунктом 7 Положення 360 встановлено, що Державна міграційна служба України здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.

29 . Частиною 4 та 6 статті 30 Закону 3773 встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджується Кабінетом Міністрів України.

30 . Типовим Положенням 1110 (в редакції чинній на час спірних правовідносин) визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства:

стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України;

стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством;

затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

31 . Відповідно до пункту 1, 2 розділу IIІ Інструкції Про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 року 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 22 січня 2018 року 38/77), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за 806/21119, у разі виявлення підстав, передбачених частиною 1 статті 30 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства , органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.

За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАСУ.

32. Статтею 31 Закону 3773-VI наведений вичерпний перелік обставин, за яких іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, зокрема: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

33. Як встановлено судами, що на момент затримання відповідача, у нього були відсутні документи, які б надавали йому право законно перебувати на території України на визначений термін, що підтверджується матеріалами справи. При цьому, у судовому засіданні суду першої інстанції відповідач пояснив, що він з 2013 року проживає на території України, перебуває в шлюбі з громадянкою України, однак жодних підтверджуючих документів цьому не надав.

34. Обставин, які вказані в статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону 3773-VI, та які унеможливлюють примусове видворення за межі України, судами не встановлено. Також не встановлено обставин, відповідно до яких на відповідача поширюється дія Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту .

35 . Крім того, відповідач документи на отримання посвідки на тимчасове проживання або дозволу на імміграцію в Україну не оформляв, до міграційної служби з метою продовження терміну перебування не звертався, із зверненням для надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту також не звертався.

36. Колегія суддів зазначає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення та друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

37. Оскільки відповідач, не виконав в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення; у відповідача відсутні документи на право перебування на території України; відповідач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту; підстави вважати, що відповідач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства відсутні, суд касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про задоволення адміністративного позову.

38. Додатково колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 30 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року 1 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

39. Зокрема, відповідно до п "f" частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

40. У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року ( 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).

41. Суд наголошує, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.

42 . Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

43 . Зазначений принцип стосовно законності перебування коли відбувається гарантування свободи пересування, вільного вибору місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, також закріплений в статті 33 Конституції України, де також встановлена конституційна гарантія таким особам, які на законних підставах перебувають на території України.

44 . З огляду на зміст зазначених положень конституційних норм вбачається, що відповідна особа є користувачем на рівні з іншими особами правами і свободами, за наявності, якщо така особа перебуває в Україні саме на законних підставах. Якщо відсутня ознака законності перебування, то це створює для особи певні обмеження та відповідні юридичні наслідки.

45 . Затримання особи-відповідача не зважаючи на серйозність заходу, з огляду на встановлені фактичні обставини, є цілком виправданими та належними, тому як в даному випадку застосування інших, менш суворих заходів, буде недостатніми для гарантування виконання такою особою певних обов`язків пов`язаних із залишенням території України. Затримання до закінчення проведенню процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, відповідає волі національному законодавству, воно є також необхідним за конкретних обставин.

46 . Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов позивача є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

47 . Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

48. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Серявін та інші проти України зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

49 . Оцінюючи доводи касаційної скарги в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено. Доводи скаржника щодо не роз`яснення йому відповідачем права можливість звернення до цього органу з заявою про вирішення питання щодо надання йому статусу біженця та інші пов`язані з цим питання, не мають правового впливу на суть спірного питання та правовідносин, що стали наслідком та правовою підставою для звернення з позовом до суду.

50. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

51. Згідно частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

52. З огляду на викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

53. Відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу громадянина республіки Азербайджан ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 20 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2019 року у справі 367/2334/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов