Постанова у справі № 185/1730/17 (2-а/185/188/17)

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2018 року

Київ

справа 185/1730/17 (2-а/185/188/17)

адміністративне провадження К/9901/10426/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження заяву Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2017 року у справі 185/1730/17 (2-а/185/188/17) за позовом ОСОБА_1 до Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_1(надалі також - позивач) звернувся в суд з позовом до Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (відповідач, Управління, заявник), в якому просив:

визнати дії Управління щодо відмови в призначенні йому пенсії з 14 лютого 2017 року за віком відповідно до статті 26, частини другої статті 40 Закону України від 9 липня 2003 року 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон 1058-IV) із застосуванням показника середньої зарплати працівників, зайнятих в галузях економіки України за 3 останні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком - протиправними,

зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за віком на загальних підставах з дати звернення із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 26, з урахуванням частини другої статті 40 Закону 1058-IV із застосуванням показника середньої зарплати працівників, зайнятих в галузях економіки України за 3 останні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, провести перерахунок та виплату різниці між фактично отриманою та призначеною пенсією.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26, частини другої статті 40 Закону 1058-IV, оскільки пенсія призначена за віком на пільгових умовах на підставі Закону України від 5 листопада 1991 року 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон 1788-XII) і пенсія за віком на загальних підставах відповідно до Закону 1058-IV, це різні види пенсії, та за призначенням пенсії на підставі Закону 1058-IV він звернувся вперше.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2017 року рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач подав до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2017 року (провадження К/800/26208/17), керуючись пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України; в редакції до 15 грудня 2017 року, що діяла на момент подання заяви Управлінням), у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права - норм Закону 1058-IV. У заяві Управління просило скасувати рішення суду касаційної інстанції, залишивши в силі постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року.

Як на приклад неоднакового правозастосування заявник посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2016 року провадження К/800/24231/16, від 11 травня 2017 року провадження К/800/15457/17, від 26 вересня 2017 року провадження К/800/31269/17, у якій суд по-іншому і, на переконання заявника, правильно застосував одні й ті самі норми матеріального права. У даних судових рішеннях суд касаційної інстанції зазначив, що при призначенні особі пенсії за віком відповідно до Закону 1788-XII, яка обраховується за правилами Закону 1058-IV, то переведення цієї особи на пенсію за віком відповідно до Закону 1058-IV є неправомірним.

Ухвалою Верховного Суду від 7 лютого 2018 року відкрито провадження у даній справі.

Статтею 235 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, суд дійшов висновку про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

Судами встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні з 30 червня 2003 року та отримує пенсію за віком, призначену йому на пільгових умовах згідно зі статтею 13 Закону 1788-XII.

14 лютого 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком на загальних підставах відповідно до статті 26 Закону 1058-IV, враховуючи частину другу статті 40 цього закону.

Рішенням комісії при Павлоградському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо розгляду питань, пов'язаних з призначенням (перерахунком) та виплатою пенсій 122 від 20 лютого 2017 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії відповідно до його заяви від 14 лютого 2017 року, про що його повідомлено листом від 20 лютого 2017 року.

Не погодившись із даною відмовою, позивач звернувся до суду.

Суд касаційної інстанції, приймаючи рішення, про перегляд якого подана ця заява, прийшов до висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Управління щодо відмови позивачеві в призначенні пенсії з 14 лютого 2017 року за віком відповідно до статті 26, частини другої статті 40 Закону 1058-IV та необхідність зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на загальних підставах з дати звернення із заявою із застосуванням показника середньої зарплати працівників, зайнятих в галузях економіки України за 3 останні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, провести перерахунок та виплату різниці між фактично отриманою та призначеною пенсією.

Вищий адміністративний суд України вказав, що в даному випадку має місце не переведення з одного виду пенсії на інший, що регламентовано частиною третьою статті 45 Закону 1058-IV, а призначення іншої пенсії за іншим законом.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм Закону 1058-IV, суд прийшов до наступного висновку.

Щодо застосування даних правових норм, Верховний Суд висловлював правову позицію у постанові від 2 травня 2018 року у справі 334/10787/15-а(2-а/334/60/16).

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Закону 1788-XII (в редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах) встановлені підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Положеннями частини першої статті 9 Закону 1058-IV закріплено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною другою статті 40 Закону 1058-IV передбачено, що у випадку призначення пенсії за нормами цього Закону пенсії обчислюються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Приписи статті 45 Закону 1058-IV визначають, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що статтею 45 Закону 1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом 1058-IV.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 31 березня 2015 року у справі 21-612а14.

Аналізуючи зазначені норми, колегія дійшла висновку, що статтею 13 Закону 1788-XII для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови надання пенсій за віком, які полягають у зменшенні пенсійного віку. Втім, вид пенсії та порядок її призначення здійснюється на умовах, що визначені Законом 1058-IV.

Колегія суддів приходить до висновку, що заява позивача до Управління стосувалась призначення того ж виду пенсії (пенсії за віком), що була призначена йому раніше, тому такий самий вид пенсії не може бути призначений повторно на підставі положень Закону 1058-IV, отже, і не може бути застосований при обчисленні пенсії новий показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески.

Відповідно до частини першої статті 243 КАС України суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 КАС України.

Пунктом б частини другої статті 243 КАС України передбачено, що у разі неправильного застосування (судом) судами норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Враховуючи, що в постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2017 року (провадження К/800/26208/17) суд касаційної інстанції неправильно застосував норми Закону 1058-IV та помилково скасував постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, заява Управління підлягає задоволенню.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), суд

П О С Т А Н О В И В:

Заяву Павлоградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України задовольнити.

Скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2017 року, залишивши в силі постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року у справі 185/1730/17 (2-а/185/188/17).

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М.М. Гімон

А.Ю. Бучик

Л.Л. Мороз