Постанова у справі № 320/50666/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Київ

справа 320/50666/24

адміністративне провадження К/990/11661/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Поляновського Віталія Георгійовича, подану в інтересах Громадської організації "Центр захисту інвалідів", на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року (суддя Шевченко А.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року (колегія у складі суддів Кузьмишиної О.М., Грибан І.О., Карпушової О.В.) у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Центр захисту інвалідів" до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

Громадська організація "Центр захисту інвалідів" (далі - ГО Центр захисту інвалідів ) звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів 253дс-24 від 12 квітня 2024 року про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської міської прокуратури ОСОБА_1 за дисциплінарною скаргою адвоката Поляновського В.Г. від 01 квітня 2024 року в інтересах Громадської організації Центр захисту інвалідів .

Позов мотивовано тим, що ГО Центр захисту інвалідів , якій кримінальним правопорушенням було завдано майнової шкоди та представник якої подав заяву про вчинення кримінального правопорушення, набула процесуального статусу потерпілого у кримінальному провадженні відповідно до частини другої статті 55 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). З огляду на неналежне виконання прокурором ОСОБА_1 службових обов`язків, необґрунтоване зволікання з розглядом звернення, які полягають у порушенні статті 36 КПК України та виразилось в незабезпеченні проведення належного досудового розслідування в кримінальному провадженні, невжитті заходів щодо усунення порушень кримінального процесуального закону з боку слідчого, зокрема, відмові у скасуванні незаконної постанови про закриття кримінального провадження, а також незабезпеченні виконання ухвали слідчого судді, позивач звернувся з дисциплінарною скаргою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП) щодо вчинення цим прокурором дисциплінарного проступку. Проте відповідач оскаржуваним рішенням відмовив у відкритті дисциплінарного провадження з мотивів ненаведення конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора ОСОБА_1 . Позивач вважав таке рішення неправомірним оскільки, на його переконання, він у дисциплінарній скарзі відповідно до вимог статей 43 та 46 Закону України від 14 жовтня 2014 року 1697-VII Про прокуратуру (далі - Закон 1697-VII) навів конкретні факти щодо вчинення дисциплінарного проступку прокурором ОСОБА_1 .

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 06 листопада 2024 року, яку залишив без змін Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 24 лютого 2025 року, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якої суд відмовляє у відкриття провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції, пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30 вересня 2020 року в справі 9901/28/20 (де містяться посилання й на інші судові рішення Великої Палати), керувався тим, що право оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) має лише прокурор, стосовно якого подано дисциплінарну скаргу, як суб`єкт дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарними скаргами яких Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення у визначеному Законом 1697-VII і Положенням про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, прийнятим Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року (далі - Положення) порядку, не є суб`єктами дисциплінарного провадження і за Законом 1697-VII не наділені правом на оскарження рішень Комісії, як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.

Крім цього, спираючись на те саме судове рішення Великої Палати, суд вважав, що в цьому випадку поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, тому вказав, що не визначає суд, до юрисдикції якого мав би належати розгляд цієї справи.

Суд апеляційної інстанції повністю погодився з висновками суду першої інстанції та залишив ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі без змін.

Апеляційний суд наголосив, що за правилами частини десятої статті 78 Закону 1697-VII особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, на таке оскарження.

Суд апеляційної інстанції також нагадав позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 14 вересня 2023 року у справі 990/73/23, за якою відсутність регламентації в національному законодавстві права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора чи оскарження рішення про визнання відсутності порушення вимог щодо несумісності прокурором є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора та справі щодо порушення вимог щодо несумісності, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник позивача просив скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Представник позивача зазначив, що суди попередніх інстанцій проігнорували визначені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також часиною другою статті 55, частиною третьою статті 124 Конституції України гарантії судового захисту і тим самим фактично позбавили позивача єдиної можливості в судовому порядку захиститись від свавільних рішень та бездіяльності відповідача. Крім цього, на думку скаржника, у цьому випадку мали б бути враховані висновки Шостого апеляційного адміністративного суду, викладені у постанові від 26 жовтня 2023 року у справі 320/1283/23 та окрему думку від 03 квітня 2018 року, висловлену суддею Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи 9901/152/18. Заявник касаційної скарги доводив, що позивач є учасником публічно-правових відносин, оскільки звернувся з дисциплінарною скаргою до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження (КДКП), а також є стороною публічно-правового спору, який виник у зв`язку з відмовою КДКП відкрити дисциплінарне провадження за дисциплінарною скаргою, а тому позивач, на його переконання, має право оскаржувати в адміністративному суді відмову відповідача у відкритті дисциплінарного провадження за дисциплінарною скаргою.

Позиція інших учасників справи

У відзиві представник відповідача просив залишити касаційну скаргу представника позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Наведені у відзиві мотиви загалом ґрунтуються на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з урахуванням позиції Верховного Суду щодо застосування норм матеріального і процесуального права в подібних правовідносинах, тож висновки судів є законними і обґрунтованими, а доводи скаржника цих висновків не спростовують.

Рух касаційної скарги

Ухвалою від 01 квітня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГО Центр захисту інвалідів (яку подано адвокатом Поляновським В.Г.) на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року в справі 320/50666/24 й витребувано матеріали цієї справи з Київського окружного адміністративного суду.

З огляду на тривале ненадходження матеріалів справи із суду першої інстанції, Верховний Суд ухвалою від 28 травня 2026 року повторно витребував справу 320/50666/24 з Київського окружного адміністративного суду.

28 серпня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2026 року справу призначено до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їхнього застосування

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єктом владних повноважень на підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частинами першою, другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон 1697-VII, частиною першою статті 43 якого визначено підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження.

Відповідно до статті 44 та частини другої статті 45 Закону 1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється відповідним органом. Право на звернення до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти. Рекомендований зразок дисциплінарної скарги розміщується на вебсайті Офісу Генерального прокурора.

Частиною другою статті 46 Закону 1697-VII визначено, що член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо: 1) дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора; 2) дисциплінарна скарга є анонімною; 3) дисциплінарна скарга подана з підстав, не визначених статтею 43 цього Закону; 4) з прокурором, стосовно якого надійшла дисциплінарна скарга, припинено правовідносини у випадках, передбачених статтею 51 цього Закону; 5) дисциплінарний проступок, про який зазначено у дисциплінарній скарзі, вже був предметом перевірки і щодо нього відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, прийняла рішення, яке не скасовано в установленому законом порядку.

Частиною першою статті 50 Закону 1697-VII передбачено, що прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 73 Закону 1697-VII органом, що здійснює дисциплінарне провадження, є Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, яка є колегіальним органом, що відповідно до повноважень, передбачених цим Законом, визначає рівень фахової підготовки осіб, які виявили намір зайняти посаду прокурора, та вирішує питання щодо дисциплінарної відповідальності прокурорів, переведення та звільнення прокурорів з посади.

Порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, визначається положенням, прийнятим всеукраїнською конференцією прокурорів.

27 квітня 2017 року Всеукраїнська конференція прокурорів прийняла Положення про порядок роботи Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пізніше - Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження; зі змінами), яке регулює процедурні питання здійснення нею повноважень, визначених Законом 1697-VII, іншими законами України, порядок підготовки, розгляду та прийняття Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів рішень, а також інші питання діяльності Комісії.

Пунктом 130 цього Положення передбачено, що рішення, дії або бездіяльність органу можуть бути оскаржені до суду у випадках і порядку, встановлених законом. Рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, може бути оскаржено прокурором до суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Як убачається зі змісту позовної заяви, представник позивача, діючи в інтересах ГО Центр захисту інвалідів , скористався правом звернутися до КДКП з дисциплінарною скаргою, оскільки вважав, що дії прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської міської прокуратури ОСОБА_1 містять ознаки дисциплінарного проступку.

Своєю чергою член КДКП ОСОБА_2 ухвалив рішення від 12 квітня 2024 року 253дс-24 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської міської прокуратури ОСОБА_1 .

Як уже зазначалось, пункт 130 Положення регламентує, що рішення, дії або бездіяльність органу можуть бути оскаржені до суду у випадках і порядку, встановлених законом. Рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, може бути оскаржено прокурором до суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Водночас відповідно до частини десятої статті 78 Закону 1697-VII, особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, на таке оскарження.

Аналіз наведених норм права свідчить, що оскарженню, зокрема, у судовому порядку підлягають ті рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, які прийняті за результатами дисциплінарного провадження. Право на таке оскарження має прокурор (стосовно якого подано дисциплінарну скаргу) як суб`єкт цього дисциплінарного провадження. Особи, за дисциплінарними скаргами яких Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів приймає рішення у визначеному Законом 1697-VII і Положенням порядку, не є суб`єктами дисциплінарного провадження та за цим Законом не наділені правом на оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів як за результатами дисциплінарного провадження, так і стосовно вирішення питання про його відкриття.

У практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" (заяви 17160/06 та 35548/06).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2019 року у справі 9901/414/19, аналізуючи зміст обмежень щодо оскарження ініціаторами дисциплінарного провадження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, зокрема в контексті конституційних гарантій, на які посилається позивач, зазначила, що держава гарантує контроль за належним виконанням суддями та прокурорами своїх професійних обов`язків шляхом створення єдиного органу - Вищої ради правосуддя, який приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів і прокурорів.

У пункті 11 Рекомендації R (2000) 19 Комітет Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя (ухваленої на 724-му засіданні заступників міністрів 06 жовтня 2000 року) указав, що держава повинна вжити відповідних заходів, щоб прокурори могли виконувати свої професійні обов`язки і повноваження без неправомірного втручання або незаконного притягнення до цивільної, кримінальної або іншої відповідальності.

Роз`яснюючи зміст цього пункту, Комітет Міністрів Ради Європи зазначив, що для прокурорів має бути положення, яке надане для здійснення ними повноважень, виконання яких ґрунтується на особистих свободах, і відповідно до якого вони будуть відповідати на дисциплінарному, адміністративному, цивільному або кримінальному рівні за їхні особисті проступки, відповідно таке положення повинне бути розумно обмежене, щоб не перевантажувати систему. Тут увагу необхідно акцентувати на можливості апеляцій у вищі інстанції або спеціальний комітет і на дисциплінарні процедури, проте кожен з прокурорів, як і будь-яка інша фізична особа, повинен відповідати за будь-який злочин, що він може вчинити. Природно, що в системі, у якій прокурор є незалежним, він несе більшу відповідальність (Коментар до індивідуальних рекомендацій за пунктом 11 Рекомендації R (2000) 19).

Наведене підтверджує той факт, що можливість притягнення прокурора до дисциплінарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності за його правопорушення повинна бути розумно обмеженою національним законом.

Відсутність регламентації в національному законодавстві права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.

Водночас приписи частини десятої статті 78 Закону 1697-VII надають право особі, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, оскаржити рішення Комісії до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів на таке оскарження.

Суд зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме оскарження рішення члена КДКП ОСОБА_2 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора, який, на думку позивача, вчинив дисциплінарний проступок (зокрема, порушив вимоги КПК України), жодним чином позитивно не вплине на права ГО Центр захисту інвалідів у межах кримінального провадження, в якому, як вважає позивач, прокурор неналежно виконував свої службові обов`язки.

Крім того, саме рішення члена КДКП, хоч його і прийнято у зв`язку з дисциплінарною скаргою заявника, не створює для позивача юридичних прав та/чи обов`язків, а, з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус КДКП у цих правовідносинах, рішення цього органу не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.

Аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 19 березня, 14 та 21 травня, 11 червня, 13 серпня 2026 року у справах 320/7766/24, 320/50680/24, 320/54630/24, 320/18055/24, 320/1927/23 та інших. Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від указаної позиції, яка на разі є сталою та послідовною, що відповідає принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2023 року у справі 9901/41/21 сформулювала висновок, відповідно до якого позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, керуючись вимогами пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, відповідно до якої суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому суди попередніх інстанцій, спираючись у своїх судових рішеннях на позицію Великої Палати Верховного Суду, правильно зазначили, що в цьому випадку поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду.

Суд відхиляє доводи скаржника, які загалом зводяться до обмеження права ГО Центр захисту інвалідів на доступ до суду внаслідок ствердужваного скаржником ігнорування судами положень статті 6 Конвенції, частини другої статті 55, частини третьої статті 124 Конституції України, оскільки відмова у відкритті провадження зумовлена не небажанням суду з будь-яких причин розглядати позовні вимоги ГО "Центр захисту інвалідів", а недотриманням установлених законом порядку та умов звернення до суду за захистом порушеного права. У цілому право позивача на звернення до суду ніким не було обмежене.

У цьому контексті суди, з урахуванням установлених Законом 1697-VII правил оскарження рішень органу, який здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурора, а також висновків Великої Палати Верховного Суду, надали відповідь на вказаний аргумент представника позивача про обмеження у доступі до суду, вказавши, що відсутність регламентації в національному законодавстві права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження щодо прокурора чи оскарження рішення про визнання відсутності порушення вимог щодо несумісності прокурором є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора та справі щодо порушення вимог щодо несумісності, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.

Доводи скаржника щодо потреби урахування в цьому випадку висновків Шостого апеляційного адміністративного суду, викладених у постанові від 26 жовтня 2023 року у справі 320/1283/23 та окремої думки від 03 квітня 2018 року, висловленої суддею Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи 9901/152/18, не заслуговують на увагу, оскільки за правилами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, мотиви скаржника в цій частині не мають правового підґрунтя.

Отже, наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Поляновського Віталія Георгійовича, подану в інтересах Громадської організації "Центр захисту інвалідів", залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року в справі 320/50666/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду