Судовий акт у справі № 420/31439/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа 420/31439/24

адміністративне провадження К/990/22468/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу 420/31439/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Ступакової І.Г., суддів Бітова А.І., Лук`янчук О.В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий виклад обставин та судових рішень у справі

1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач, скаржник), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті недоплаченої щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік, передбаченої частиною п`ятою статті 13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року 3551-XII (далі - Закон 3551-XII), як особі з інвалідністю внаслідок війни I групи у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги ОСОБА_1 як особі з інвалідністю внаслідок війни I групи за 2024 рік відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону 3551-XII у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

2. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, позов задоволено.

3. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі 420/31439/24 набрало законної сили 14 квітня 2025 року.

4. 29 квітня 2025 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою, в якій просив:

- встановити судовий контроль за виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі 420/31439/24;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі 420/31439/24.

5. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Встановлено судовий контроль за виконанням рішення шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати до суду у тридцятиденний строк звіт про виконання судового рішення у справі 420/31439/24 з дня отримання копії цієї ухвали.

6. Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року, від 23 вересня 2025 року та від 22 грудня 2025 року звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі 420/31439/24 прийнято частково та встановлено новий строк для подання звіту протягом шістдесяти днів.

7. 12 лютого 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надало до суду звіт про виконання рішення суду, в якому зазначило, що на виконання судового рішення у справі 420/31439/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 24 квітня 2025 року здійснило нарахування ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік і розмір доплати, з урахуванням фактично виплачених сум, склав 20510,00 грн. Виплата нарахованої доплати у розмірі 20510,00 грн буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України. Інформація про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі 420/31439/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області внесена до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10 лютого 2026 року 1500-0403-5/20151 здійснено запит до Пенсійного фонду України щодо виділення коштів для виплати нарахованого боргу у справі 420/31439/24. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області також зазначило про неможливість визначення орієнтовних строків повного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі 420/31439/24 в частині виплати всієї суми заборгованості, оскільки виплата безпосередньо залежить від виділених бюджетних асигнувань та здійснюється з урахуванням принципу пропорційності виплати коштів кількості проведених перерахунків на виконання судових рішень.

У цьому звіті Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області просило прийняти його як належне виконання судового рішення у справі 420/31439/24, а у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту, звільнити керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від сплати штрафу та встановити додатковий (новий) тримісячний строк для його повторного подання.

8. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року відмовлено у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі 420/31439/24.

Клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про звільнення керівника від сплати штрафу задоволено.

Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області новий строк для подання звіту про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі 420/31439/24.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі 420/31439/24 протягом шістдесяти днів з дня отримання копії ухвали.

9. Задовольняючи клопотання про звільнення керівника Головного управління від сплати штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали звіту не дають підстав вважати, що невиконання судового рішення в частині фактичної виплати коштів зумовлене умисним ухиленням відповідача чи його керівника від виконання рішення.

Суд першої інстанції врахував, що належна позивачу сума нарахована, інформація про заборгованість внесена до відповідного реєстру, а Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області вчиняються дії для отримання фінансування, необхідного для фактичної виплати нарахованих коштів.

10. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції в частині задоволення клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про звільнення керівника суб`єкта владних повноважень від сплати штрафу, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права, просив змінити ухвалу від 30 березня 2026 року, виклавши абзац другий її резолютивної частини у наступній редакції:

Накласти на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 штраф у розмірі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 66560,00 грн (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят грн 00 коп.).

Стягнути з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штраф у сумі 33280,00 грн (тридцять три тисячі двісті вісімдесят грн. 00 коп.).

Стягнути з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 до Державного бюджету України, стягувач Державна судова адміністрація України, штраф у розмірі 33280,00 грн (тридцять три тисячі двісті вісімдесят грн 00 коп.). .

11. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року змінено шляхом викладення абзацу другого її резолютивної частини в такій редакції:

Накласти на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 штраф у розмірі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 66560,00 грн (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят грн 00 коп.).

Стягнути з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 половину штрафу у сумі 33280,00 грн на користь ОСОБА_1 .

Стягнути з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 половину штрафу у сумі 33280,00 грн до Державного бюджету України, стягувач Державна судова адміністрація України. .

В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року залишено без змін.

12. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не перевірив належним чином доводи відповідача про відсутність коштів для виконання рішення суду.

Судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік від 17 вересня 2025 року 1152, якою затверджено бюджет Пенсійного фонду України на 2025 рік, та постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2026 рік від 05 лютого 2026 року 127, якою затверджено бюджет Пенсійного фонду України на 2026 рік, передбачалися кошти Державного бюджету України для забезпечення виконання рішень суду щодо відповідних соціальних виплат.

Крім того зазначив, що спірна виплата не є пенсійною, а є соціальною виплатою, тому механізм виконання рішення у цій справі визначається Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2021 року 902 (далі - Порядок 902).

Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не надало доказів вчинення всіх дій за вказаним Порядком, а його лист до Пенсійного фонду України щодо виділення коштів датований 10 лютого 2026 року, тобто створений за два дні до подання чергового звіту про виконання судового рішення.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

13. Не погодившись із постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.

14. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з неправильним застосуванням положень статей 6, 19, 113, 116, 117 Конституції України, статті 23, пунктів 20, 29 частини першої статті 116, частини першої статті 121 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), статті 8 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09 квітня 1992 року 2262-XII, пунктів 4, 5, 6, 7 Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року 821 (далі - Порядок 821), та з порушенням положень статей 382, 382-1, 382-2, 382-3 КАС України.

15. На думку скаржника, можливість суду накласти штраф на керівника суб`єкта владних повноважень може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи, які свідчать про ухилення саме цієї посадової особи від виконання рішення суду. У цій справі такі підстави відсутні, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виконало покладені судом зобов`язання щодо нарахування (перерахунку) щорічної разової грошової допомоги в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах покладених повноважень, здійснивши 24 квітня 2025 року перерахунок та нарахування доплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 20510,00 грн.

16. Скаржник зазначає, що виконання судового рішення передбачає здійснення соціальної виплати за рахунок коштів Державного бюджету України і безпосередня виплата таких коштів можлива виключно за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань, оскільки взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є прямим порушенням Бюджетного кодексу України. Скаржник вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вчинило достатні та вичерпні дії, спрямовані на збільшення бюджетних асигнувань, що підтверджується листом, адресованим Пенсійному фонду України від 10 лютого 2026 року 1500-0403-5/20151 щодо формування бюджетного запиту.

17. Інформація про виконання судового рішення внесена до підсистеми Реєстр судових рішень , а виплата нарахованих коштів здійснюватиметься у порядку черговості прийняття рішень та пропорційно виділеним бюджетним асигнуванням відповідно до вимог Порядку 821. Невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

18. Крім того, скаржник вважає, що системний аналіз частини одинадцятої статті 382-3 КАС України свідчить, що якщо звіт подано з додержанням встановлених вимог і надані докази підтверджують відсутність бюджетних асигнувань та вжиття керівником усіх необхідних заходів для їх встановлення, які є достатніми та вичерпними, при цьому рішення виконано не у повному обсязі через відсутність фінансування, зазначене є законодавчою підставою для прийняття звіту про виконання судового рішення з одночасним встановленням судом нового строку для подання звіту, а не для накладення штрафу. Накладення штрафу у такому випадку, жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів і є надмірним процесуальним засобом, що порушує засади пропорційності та оптимального балансу.

19. Скаржник також обґрунтовує свої мотиви посиланнями на висновки Верховного Суду:

- постанова від 31 серпня 2023 року у справі 560/16807/21, у якій зазначено, що оскільки Головне управління Пенсійного фонду України є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, Указами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він повинен враховувати приписи статті 116 БК України, які забороняють взяття бюджетних зобов`язань за відсутності відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків за відсутності бюджетних призначень, та Порядку, яким узгоджено механізм забезпечення виконання взятих на себе державою зобов`язань з приписами бюджетного законодавства.

- ухвала від 16 липня 2025 року у справі 640/16655/21, у якій зазначено, що враховуючи передбачене у частині п`ятій статті 382-3 КАС України право суду звільнити боржника від сплати штрафу за невиконання (неповне виконання) судового рішення, за наявності документально доведених обставин щодо відсутності бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, Суд розглядає як прийнятне не застосовувати до відповідача-2 штраф та надати йому можливість виконати судове рішення належним чином, здійснивши виплату нарахованої суми щомісячного довічного грошового утримання судді, у зв`язку з чим згідно з положенням частини третьої статті 382-3 КАС України вирішив встановити новий строк для надання звіту про виконання судового рішення.

- ухвала від 05 серпня 2025 року у справі 580/2522/24, у якій зазначено, що зростання заборгованості держави за десятками тисяч аналогічних судових рішень є об`єктивною причиною, яка не залежить від волі відповідача, що свідчить про відсутність умислу чи вини у діях посадової особи та недоцільність застосування штрафних санкцій.

- постанови від 15 травня 2020 року у справі 812/1813/18, від 21 травня 2020 року у справі 310/6910/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі 821/1491/17, у яких зазначено, що невиконання боржником (пенсійним органом) судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу (пенсіонеру) за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

20. У касаційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області просить Верховний Суд скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким прийняти звіт про виконання судового рішення і встановити новий строк для подання звіту.

Позиція позивача та клопотання про закриття касаційного провадження

21. 21 липня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про необхідність закриття касаційного провадження.

22. Обґрунтовуючи клопотання про закриття касаційного провадження, ОСОБА_1 зазначає, по-перше, що оскаржувана постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року не підлягає касаційному оскарженню.

23. На переконання позивача, оскільки ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року вирішувалося питання щодо застосування штрафу до керівника суб`єкта владних повноважень, а апеляційний суд за результатами її перегляду наклав такий штраф, постанова суду апеляційної інстанції є остаточною.

24. Позивач також зазначає, що стаття 339 КАС України прямо не встановлює підстави для закриття помилково відкритого касаційного провадження за касаційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, однак вважає, що можливість такого закриття випливає із загальної логіки цієї норми та, зокрема, пункту 3 частини першої статті 339 КАС України.

25. По-друге, ОСОБА_1 просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 339 КАС України, оскільки, на його переконання, правовідносини у справах Верховного Суду, на які посилається скаржник, не є подібними до правовідносин цієї справи.

26. Позивач зазначає, що правовідносини у справах 821/1491/17, 812/1813/18 та 310/6910/16-а стосувалися накладення штрафів державними виконавцями на підставі Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року 1404-VIII, у справі 560/16807/21 - порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат, а у справах 640/16655/21 та 580/2522/24 - виплати щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

27. Натомість у цій справі судове рішення стосується щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, передбаченої Законом 3551-XII.

28. Позивач також звертає увагу на те, що окремі судові рішення Верховного Суду, на які послався скаржник, постановлені у формі ухвал, тоді як пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає неврахування висновку, викладеного саме у постанові Верховного Суду.

29. Крім того, позивач вказує на порушення принципу юридичної визначеності та його легітимних очікувань, оскільки в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції зазначено про її остаточність.

30. Водночас позивач посилається на ухвали Верховного Суду від 02 червня 2026 року у справі 420/2728/25, від 03 червня 2026 року та від 03 листопада 2025 року у справі 420/3080/19, у яких за аналогічних обставин суд відмовив у відкритті касаційного провадження.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

31. Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року та витребувано матеріали справи з Одеського окружного адміністративного суду.

32. 28 липня 2026 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали справи 420/31439/24.

33. Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2026 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 09 вересня 2026 року.

34. Інших клопотань при розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи заявлено не було.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

35. У контексті доводів позивача про наявність правової підстави для закриття касаційного провадження із застосуванням положень пункту 3 частини першої статті 339 КАС України, колегія суддів виходить із такого.

36. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

37. Зі змісту наведеної норми вбачається, що передбачена нею підстава для закриття касаційного провадження стосується виключно випадку, коли касаційне провадження відкрито за скаргою особи, яка не брала участі у справі та обґрунтовувала право на касаційне оскарження тим, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, однак після відкриття касаційного провадження встановлено відсутність такого правового зв`язку.

38. У цій справі касаційну скаргу подано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, яке є відповідачем у справі та брало участь у її розгляді судами попередніх інстанцій. Отже, процесуальні передумови для застосування пункту 3 частини першої статті 339 КАС України у цій справі відсутні.

39. При цьому пункт 3 частини першої статті 339 КАС України не передбачає закриття касаційного провадження з тієї підстави, що після його відкриття встановлено, що оскаржуване судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Фактично наведені позивачем доводи зводяться до поширення передбаченої цією нормою підстави для закриття касаційного провадження на іншу процесуальну ситуацію, яка її диспозицією не охоплюється.

40. Таке розширювальне застосування пункту 3 частини першої статті 339 КАС України є неприпустимим, оскільки частина шоста статті 7 цього Кодексу прямо забороняє застосування аналогії закону та аналогії права для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади.

41. Позивач у клопотанні про закриття касаційного провадження також посилається на пункт 5 частини першої статті 339 КАС України, вважаючи, що висновки Верховного Суду, наведені скаржником як підстава касаційного оскарження, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі. Крім того, позивач стверджує, що постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за наслідками перегляду судового рішення з питань судового контролю за виконанням судового рішення та накладення штрафу, взагалі не підлягає касаційному оскарженню.

42. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу встановлено, що висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Верховного Суду та наведений скаржником, стосується правовідносин, які не є подібними.

43. Оцінюючи наведені позивачем доводи щодо неподібності правовідносин, колегія суддів виходить із того, що предметом касаційного перегляду у цій справі не є правильність вирішення спору щодо права позивача на щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України. Вказане право було захищене судовим рішенням, яке набрало законної сили. На цій стадії спірні правовідносини виникли у зв`язку із здійсненням судового контролю за виконанням такого рішення та вирішенням питання про наявність підстав для застосування до керівника суб`єкта владних повноважень персонального заходу процесуального впливу у вигляді штрафу.

44. За таких обставин сама лише відмінність у виді виплати, яка була предметом спору у цій справі та у справах, на судові рішення в яких посилається скаржник, не може вважатися достатньою підставою для висновку про неподібність правовідносин у розумінні пункту 5 частини першої статті 339 КАС України, тим більше що частина шоста статті 382-3 КАС України прямо пов`язує цей штраф зі штрафом державного виконавця за ті самі дії.

45. Такий висновок додатково випливає зі змісту частини п`ятої статті 382-3 КАС України, якою законодавець безпосередньо об`єднав для цілей вирішення питання про зменшення штрафу або звільнення від його сплати судові рішення, що стосуються здійснення пенсійних, соціальних та інших виплат, та спеціально визначив юридично значущими обставинами відсутність бюджетних асигнувань і вжиття керівником суб`єкта владних повноважень усіх необхідних заходів для їх встановлення.

46. Отже, для оцінки подібності правовідносин у цій частині визначальним для цілей застосування частини п`ятої статті 382-3 КАС України є не вид соціальної чи пенсійної виплати, а характер невиконаного грошового зобов`язання, залежність його фактичного виконання від бюджетного фінансування, обсяг повноважень відповідного суб`єкта владних повноважень та дії його керівника, вчинені з метою забезпечення виконання судового рішення.

47. З огляду на це доводи клопотання про те, що висновки Верховного Суду не можуть бути враховані лише через те, що в інших справах йшлося про пенсійні виплати або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, тоді як у цій справі - про соціальну виплату до Дня Незалежності України, не свідчать про наявність передбаченої пунктом 5 частини першої статті 339 КАС України підстави для закриття касаційного провадження.

48. Також, на думку колегії суддів, не може вважатися самостійною підставою для закриття касаційного провадження й посилання позивача на те, що окремі судові рішення Верховного Суду, наведені скаржником, ухвалені у формі ухвал, а не постанов. Таке зауваження може враховуватися при визначенні правового значення відповідного судового рішення для цілей пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, однак саме по собі не доводить наявності підстави, установленої пунктом 5 частини першої статті 339 цього Кодексу, з огляду також на те, що касаційна скарга містить посилання й на постанови Верховного Суду, в яких сформульовані правові підходи щодо значення об`єктивних причин невиконання судового рішення та відсутності бюджетного фінансування для застосування штрафу.

49. Враховуючи викладене, Суд не встановив існування передбачених пунктами 3, 5 частини першої статті 339 КАС України підстав для закриття касаційного провадження, а тому клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

50. Щодо доводів позивача про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, колегія суддів ураховує таке.

51. За частиною першою статті 382-3 КАС України ухвала, постановлена за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення, може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу, яка передбачає остаточність постанови суду апеляційної інстанції. Водночас питання застосування штрафу до керівника суб`єкта владних повноважень законодавець урегулював окремо.

52. Частиною сьомою статті 382-3 КАС України передбачено, що ухвалу суду про накладення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції за правилами статті 149 цього Кодексу. Відповідно до частини четвертої статті 149 КАС України ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції, а постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає.

53. У цій справі суд першої інстанції, відмовивши у прийнятті звіту, задовольнив клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про звільнення його керівника від сплати штрафу. Отже, за результатами розгляду питання судом першої інстанції на керівника не було покладено персонального майнового обов`язку зі сплати штрафу. Такий обов`язок у розмірі 66560,00 грн виник уперше внаслідок постанови суду апеляційної інстанції, якою відповідну частину ухвали суду першої інстанції змінено та постановлено стягнути штраф особисто з керівника суб`єкта владних повноважень.

54. Вирішуючи питання про те, чи поширюється передбачена частиною четвертою статті 149 КАС України остаточність постанови суду апеляційної інстанції на процесуальну ситуацію, за якої персональний майновий обов`язок зі сплати штрафу вперше виникає внаслідок рішення самого апеляційного суду, Суд ураховує конституційні засади інстанційного перегляду судових рішень.

55. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Конституційний Суд України у Рішенні від 17 червня 2020 року 4-р(ІІ)/2020 зазначив, що ця засада у взаємозв`язку з частинами першою, другою статті 55 Конституції України визначає обсяг судового захисту, а зміни до Конституції України, внесені Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02 червня 2016 року 1401-VIII, відображають тенденцію до посилення конституційних гарантій права на апеляційний перегляд справи та відповідного звуження розсуду законодавця у цьому питанні (підпункти 3.1, 3.2 пункту 3 мотивувальної частини). Розкриваючи зміст чинної конституційної моделі інстанційного перегляду, Конституційний Суд України у Рішенні від 21 липня 2021 року 5-р(ІІ)/2021 указав, що за чинним конституційним правопорядком апеляційний перегляд має здійснюватися щодо кожної справи, яку оскаржено в апеляційному порядку, тоді як право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише у визначених законом випадках (підпункт 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

56. Водночас конституційна гарантія апеляційного перегляду не означає безумовної можливості окремого апеляційного оскарження кожного процесуального судового рішення. У Рішенні від 17 березня 2020 року 5-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що безумовно гарантованим є право на перегляд судом апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті, а щодо окремих процесуальних судових рішень законодавець може встановлювати обмеження або заборону апеляційного оскарження. Проте такі обмеження не можуть бути свавільними, мають переслідувати легітимну мету, бути обґрунтованими та домірними і не повинні порушувати сутність конституційного права особи на судовий захист (абзаци восьмий, десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

57. Особливого значення для цієї справи набуває юридична позиція, сформульована Конституційним Судом України у Рішенні від 01 березня 2023 року 2-р(ІІ)/2023 щодо судового контролю за виконанням рішення адміністративного суду. Конституційний Суд України наголосив, що, встановлюючи обмеження або заборони на оскарження окремих процесуальних судових рішень, необхідно враховувати, зокрема, юридичні наслідки, які настають для особи в результаті ухвалення такого рішення, а також наявність інших установлених процесуальним законом дієвих механізмів захисту та поновлення порушених прав і свобод особи (підпункт 4.3.2 пункту 4 мотивувальної частини).

58. Цей підхід дістав подальшого розвитку в рішеннях Конституційного Суду України від 15 липня 2026 року 6-р(ІІ)/2026 та від 21 липня 2026 року 8-р(ІІ)/2026. Конституційний Суд України виходив із того, що пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України безумовно гарантовано апеляційний перегляд справи по суті, однак таких самих за змістом і обсягом гарантій не встановлено щодо кожного процесуального судового рішення. Водночас законодавець не може довільно визначати межі оскарження таких рішень: відповідні обмеження мають забезпечувати належний баланс між цілями ефективного судочинства та правом особи на судовий захист, а при оцінці їх допустимості мають значення характер і істотність юридичних наслідків процесуального рішення для прав особи та наявність інших дієвих засобів юридичного захисту.

59. Наведені конституційні приписи та юридичні позиції Конституційного Суду України самі по собі не встановлюють права на касаційне оскарження судового рішення у випадку, не передбаченому процесуальним законом. Водночас вони підлягають врахуванню при визначенні сфери дії встановленого законом обмеження інстанційного перегляду. Таке обмеження не може шляхом розширювального тлумачення поширюватися на процесуальну ситуацію, яка прямо ним не охоплена, особливо якщо наслідком цього було б позбавлення особи будь-якої можливості інстанційного перегляду персонального майнового обтяження, яке вперше реально виникло для неї внаслідок рішення суду апеляційної інстанції.

60. Частина четверта статті 149 КАС України встановлює остаточність постанови суду апеляційної інстанції саме за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу. У справі, що розглядається, ухвалою суду першої інстанції на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не було покладено обов`язку сплатити штраф, оскільки суд задовольнив клопотання про звільнення його від сплати. Персональний обов`язок сплатити 66560,00 грн виник вперше внаслідок ухвалення судом апеляційної інстанції постанови. Така процесуальна ситуація не відповідає тій типовій моделі, яку безпосередньо врегульовано частиною четвертою статті 149 КАС України, - перегляду апеляційним судом ухвали суду першої інстанції, якою на особу вже покладено обов`язок сплатити штраф.

61. За таких обставин поширення передбаченої частиною четвертою статті 149 КАС України остаточності на оскаржувану постанову означало б розширювальне тлумачення встановленого процесуальним законом обмеження інстанційного перегляду та призвело б до того, що законність і обґрунтованість персонального майнового обтяження, вперше покладеного на особу судом апеляційної інстанції, взагалі не могла б бути перевірена судом вищої інстанції.

62. Не спростовують цього висновку доводи позивача про порушення принципу юридичної визначеності та його легітимних очікувань у зв`язку із зазначенням в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції про її остаточність та стягненням половини штрафу на його користь. Принцип юридичної визначеності забезпечує стабільність остаточних судових рішень, однак сам по собі не визначає передбаченого законом обсягу повноважень суду касаційної інстанції та не може надавати судовому рішенню властивості остаточності, якщо відповідне обмеження не поширюється на конкретну процесуальну ситуацію. Зазначення судом апеляційної інстанції у резолютивній частині постанови про її остаточність також не може бути самостійним джерелом такої властивості.

63. Колегія суддів ураховує посилання позивача на ухвали Верховного Суду від 02 червня 2026 року у справі 420/2728/25, від 03 червня 2026 року та від 03 листопада 2025 року у справі 420/3080/19, якими відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами на постанови судів апеляційної інстанції, ухвалені у межах здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.

64. Разом з тим в ухвалах Верховного Суду від 02 червня 2026 року у справі 420/2728/25 та від 03 листопада 2025 року у справі 420/3080/19 висновок про неможливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зроблено виходячи з положень частини першої статті 382-3 та частини п`ятої статті 382-1 КАС України, які регулюють порядок оскарження ухвали, постановленої за результатами розгляду звіту про виконання судового рішення. Водночас у цих ухвалах окремо не досліджувалося співвідношення зазначених положень із частиною сьомою статті 382-3 КАС України, якою спеціально врегульовано оскарження ухвали про накладення штрафу шляхом відсилання до статті 149 цього Кодексу, а також не вирішувалося питання про межі остаточності постанови апеляційного суду в ситуації, за якої персональний майновий обов`язок зі сплати штрафу вперше виникає саме внаслідок такої постанови.

65. Щодо ухвали Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі 420/3080/19 Суд також ураховує відмінність фактичної процесуальної ситуації. У тій справі суд першої інстанції постановив ухвалу про накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу, одночасно звільнивши його від сплати такого штрафу на підставі частини п`ятої статті 382-3 КАС України, а суд апеляційної інстанції скасував висновок про звільнення від його сплати. Натомість у справі, що розглядається, резолютивна частина ухвали суду першої інстанції не містила рішення про покладення на керівника обов`язку сплатити штраф, а персональне майнове стягнення у розмірі 66560,00 грн встановлено безпосередньо постановою суду апеляційної інстанції.

66. Отже, наведені позивачем ухвали Верховного Суду не усувають необхідності самостійного тлумачення у цій справі співвідношення частини першої та частини сьомої статті 382-3, частини п`ятої статті 382-1 та частини четвертої статті 149 КАС України з урахуванням характеру судового рішення, що є предметом касаційного перегляду, його юридичних наслідків для особи та того, на якій стадії судового провадження такі наслідки виникли.

67. З огляду на системне тлумачення наведених положень процесуального закону у взаємозв`язку з конституційними гарантіями судового захисту Суд доходить висновку, що передбачена частиною четвертою статті 149 КАС України остаточність постанови суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу не поширюється на встановлену у цій справі процесуальну ситуацію, за якої персональний майновий обов`язок керівника суб`єкта владних повноважень зі сплати штрафу вперше виник безпосередньо внаслідок постанови суду апеляційної інстанції. Тому доводи позивача про неможливість касаційного перегляду оскаржуваної постанови у цій частині є необґрунтованими.

Оцінка висновків суду апеляційної інстанції і доводів касаційної скарги

68. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам у справі та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

69. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

70. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами.

71. Зазначеним вимогам постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року не відповідає, а доводи касаційної скарги в частині відсутності підстав для накладення штрафу на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є обґрунтованими з огляду на таке.

72. Обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства. Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню.

73. Судовий контроль за виконанням судового рішення спрямований на забезпечення реального та повного відновлення порушеного права особи, на користь якої таке рішення ухвалено.

74. Водночас застосування заходів такого контролю має здійснюватися відповідно до механізму та критеріїв, безпосередньо встановлених процесуальним законом.

75. Відповідно до частини першої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту.

76. Згідно з частиною другою цієї статті суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

77. Частиною третьою статті 382-3 КАС України передбачено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

78. Разом із тим частиною п`ятою статті 382-3 КАС України законодавець передбачив спеціальний порядок, який дозволяє суду зменшити розмір такого штрафу або звільнити від його сплати.

79. Суд за клопотанням суб`єкта владних повноважень може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб`єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

80. Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

81. Отже, процесуальний закон чітко розмежовує питання про прийняття звіту та питання про застосування до керівника суб`єкта владних повноважень штрафу.

82. Сам факт відмови у прийнятті звіту не виключає можливості застосування частини п`ятої статті 382-3 КАС України, оскільки протилежне тлумачення фактично позбавляло б цю норму самостійного змісту.

83. Саме тому законодавець після встановлення загального правила про накладення штрафу у разі відмови у прийнятті звіту окремо передбачив можливість звільнення від його сплати, у тому числі у справах щодо здійснення пенсійних, соціальних та інших виплат - за умови підтвердження відсутності бюджетних асигнувань та вжиття керівником усіх необхідних заходів для їх встановлення, які є достатніми і вичерпними.

84. У цій справі Одеський окружний адміністративний суд відмовив у прийнятті звіту, тобто не визнав рішення суду виконаним у повному обсязі, та окремо перевірив наявність передбачених частиною п`ятою статті 382-3 КАС України підстав для звільнення керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від штрафу.

85. Такий підхід відповідає конструкції статті 382-3 КАС України.

86. Судами встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року Головним управлінням здійснено нарахування ОСОБА_1 належної суми щорічної разової грошової допомоги, розмір якої з урахуванням проведених виплат становить 20510,00 грн.

87. Невиконаною залишилася виключно частина судового рішення щодо фактичної виплати вже нарахованих коштів.

88. Суд першої інстанції встановив, що у зв`язку з відсутністю коштів на відповідних рахунках Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області фактично не мало можливості здійснити таку виплату. Водночас інформацію про заборгованість внесено до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, а листом від 10 лютого 2026 року 1500-0403-5/20151 Головне управління звернулося до Пенсійного фонду України щодо виділення коштів для виплати нарахованого боргу.

89. Оцінивши наведені обставини у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та його керівником вчиняються залежні від них дії для отримання фінансування, необхідного для фактичного виконання судового рішення, а матеріали справи не містять даних про умисне ухилення керівника від його виконання. Саме з огляду на ці обставини суд застосував передбачений частиною п`ятою статті 382-3 КАС України механізм звільнення керівника від сплати штрафу.

90. Суд апеляційної інстанції наведеного висновку суду першої інстанції належним чином не спростував, оскільки фактично ототожнив наявність у бюджеті Пенсійного фонду України загальних видатків на забезпечення відповідних соціальних виплат із наявністю у територіального органу реальних бюджетних асигнувань, достатніх для виконання цього судового рішення.

91. Передбачення у бюджеті Пенсійного фонду України загального обсягу коштів за певною бюджетною програмою саме по собі не свідчить про фактичне доведення відповідних бюджетних асигнувань до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в обсязі, достатньому для виплати ОСОБА_1 20510,00 грн.

92. Так само наявність відповідної бюджетної програми не доводить наявності у керівника територіального органу Пенсійного фонду України достатніх повноважень самостійно збільшувати бюджетні призначення, змінювати черговість фінансування чи спрямовувати на виконання конкретного судового рішення кошти, передбачені для інших цілей.

93. Водночас суд апеляційної інстанції, оцінюючи достатність вжитих відповідачем заходів для виконання судового рішення, врахував, що із запитом до Пенсійного фонду України щодо виділення коштів для виплати ОСОБА_1 нарахованої суми Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося 10 лютого 2026 року, тобто наприкінці встановленого ухвалою суду від 22 грудня 2025 року шістдесятиденного строку для подання звіту.

94. На обґрунтування висновку щодо правового значення цієї обставини суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 квітня 2020 року у справі 804/2076/17, відповідно до якої про протиправність поведінки суб`єкта владних повноважень може свідчити, зокрема, його бездіяльність за обставин, коли він мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, однак не зробив цього або зробив несвоєчасно.

95. Колегія суддів погоджується з тим, що своєчасність вчинення суб`єктом владних повноважень дій, спрямованих на виконання судового рішення, підлягає оцінці судом при вирішенні питання про наявність підстав для звільнення його керівника від сплати штрафу. Водночас сама лише дата направлення відповідного запиту, без установлення обставин, які визначали можливість і строки його направлення, не є достатньою для висновку про неналежне виконання керівником Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області покладених на нього обов`язків.

96. Застосовуючи наведений висновок Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не встановив, з якого моменту у керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області виникли правові та фактичні передумови для направлення такого запиту, чи мав він реальну можливість ініціювати виділення відповідних бюджетних асигнувань раніше, а також не з`ясував, чи залежало від нього прийняття Пенсійним фондом України рішення за результатами цього запиту та безпосереднє виділення коштів, необхідних для здійснення виплати.

97. За таких обставин для висновку про несвоєчасність дій керівника та застосування до нього персонального штрафу недостатньо констатувати, що запит про виділення коштів направлено 10 лютого 2026 року, наприкінці встановленого судом строку для подання звіту. Суду належало встановити, чи існувала об`єктивна можливість направити такий запит раніше, чи залежало це саме від керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, а також чи могло більш раннє направлення запиту реально вплинути на строки виділення бюджетних асигнувань та фактичне виконання судового рішення.

98. Отже, суд апеляційної інстанції, застосувавши до встановлених обставин висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 квітня 2020 року у справі 804/2076/17, не перевірив визначальної для його застосування обставини - наявності у керівника суб`єкта владних повноважень реальної можливості вчинити відповідні дії раніше, хоча саме несвоєчасність їх вчинення була покладена судом в основу висновку про недостатність вжитих керівником заходів. Крім того, суд апеляційної інстанції не встановив, чи залежала фактична виплата нарахованих коштів від дій цього керівника та чи існував причинний зв`язок між датою направлення запиту про виділення коштів і невиконанням судового рішення в частині такої виплати.

99. Обов`язок довести відсутність бюджетних асигнувань і вжиття керівником усіх необхідних заходів покладається на суб`єкта владних повноважень, який просить про звільнення від штрафу.

100. Апеляційний суд послався на пункти 5, 7, 8, 9 і 10-1 Порядку 902 та зазначив про непідтвердження включення рішення до окремого списку й визначення черговості його виконання.

101. Водночас для накладення персонального штрафу належало встановити, що невчинення цих дій є бездіяльністю саме керівника, їх учинення належало до його повноважень, було об`єктивно можливим і могло реально сприяти виконанню судового рішення.

102. Недоліки інституційного виконання рішення самі собою не доводять особистої бездіяльності керівника.

103. На системний характер проблеми виконання судових рішень в Україні звернула увагу Європейська Комісія у Робочому документі служб Комісії Звіт щодо України за 2025 рік (European Commission, Commission Staff Working Document, Ukraine 2025 Report, SWD(2025) 759 final, 4 November 2025), Chapter 23 Judiciary and fundamental rights , с. 35, констатувавши низький рівень виконання судових рішень в Україні та необхідність подальших законодавчих й інституційних заходів щодо виконання грошових і негрошових зобов`язань. Системний характер цієї проблеми сам собою не звільняє суб`єкта владних повноважень від виконання конкретного судового рішення та не свідчить про відсутність підстав для застосування до його керівника персонального штрафу, однак вимагає розмежування інституційних причин невиконання і конкретної поведінки посадової особи.

104. Оскільки суд апеляційної інстанції не встановив, що вчинення передбачених Порядком 902 дій, на відсутність доказів яких він послався, належало безпосередньо до повноважень керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, було об`єктивно можливим та могло реально вплинути на виконання судового рішення, ці обставини самі по собі не є достатньою підставою для накладення на такого керівника персонального штрафу.

105. Суд наголошує, що відсутність бюджетних асигнувань сама по собі не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку виконати судове рішення та не припиняє такого обов`язку.

106. Водночас звільнення керівника від сплати штрафу не означає звільнення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року, що підтверджується тим, що суд першої інстанції відмовив у прийнятті звіту та встановив відповідачу новий строк для виконання судового рішення і подання нового звіту.

107. Такий процесуальний механізм забезпечує подальший судовий контроль за фактичним відновленням права позивача та не допускає застосування особистої штрафної санкції до керівника державного органу без належної оцінки об`єктивних причин невиконання грошового зобов`язання. Сплив установленого ухвалою від 30 березня 2026 року строку не перешкоджає суду першої інстанції встановити новий строк подання звіту в порядку судового контролю.

108. Колегія суддів також вважає за необхідне врахувати правову природу штрафу, застосованого до керівника суб`єкта владних повноважень у порядку статті 382-3 КАС України.

109. У практиці Європейського суду з прав людини для визначення того, чи має застосована до особи санкція характер кримінального обвинувачення в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовуються так звані критерії Енгеля (Engel and Others v. the Netherlands, 82, Series A no. 22), які передбачають необхідність врахування судом: кваліфікації правопорушення згідно з національним законодавством, характеру правопорушення та суворості покарання, якому обвинувачений ризикує бути підданий. При цьому другий та третій критерії є альтернативними та не обов`язково мають застосовуватися сукупно.

110. За першим із зазначених критеріїв штраф, передбачений статтею 382-3 КАС України, національним законодавством не віднесений до кримінальних покарань. Він застосовується адміністративним судом у межах процесуального механізму судового контролю за виконанням судового рішення. Отже, за формальною класифікацією у національному праві такий штраф має процесуальний характер. Водночас така класифікація сама по собі не є визначальною для оцінки характеру відповідної санкції у розумінні критеріїв Енгеля .

111. Щодо другого критерію Суд враховує, що штраф, передбачений статтею 382-3 КАС України, накладається не на суб`єкта владних повноважень як боржника за судовим рішенням, а особисто на його керівника, відповідального за забезпечення виконання такого рішення. Метою цього заходу є не відшкодування майнової шкоди, спричиненої невиконанням судового рішення, і не виконання за рахунок керівника самого грошового зобов`язання суб`єкта владних повноважень, а здійснення персонального примусового та превентивного впливу з метою спонукання до належного виконання судового рішення та запобігання подальшому невиконанню.

112. Такий висновок підтверджується законодавчою конструкцією цього заходу. У разі відмови у прийнятті звіту частини третя і четверта статті 382-3 КАС України передбачають накладення саме на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу у розмірі від двадцяти до сорока прожиткових мінімумів для працездатних осіб; половина такого штрафу стягується на користь заявника, а інша половина - до Державного бюджету України. Повторне невиконання обов`язку може мати наслідком подальше застосування штрафу зі збільшенням його розміру.

113. Стосовно третього критерію Суд враховує ступінь суворості застосованої санкції. Оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області особисто накладено штраф у розмірі 66560,00 грн. Така санкція становить самостійне майнове обтяження фізичної особи, не залежить від розміру невиконаного нею особистого грошового зобов`язання та переслідує примусову і превентивну мету.

114. Подібний підхід щодо необхідності забезпечення підвищених процесуальних гарантій особи уже застосовувався Верховним Судом у постанові від 08 вересня 2023 року у справі 640/21223/20. Оцінюючи законність накладення персонального штрафу на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві в межах судового контролю за виконанням судового рішення, Верховний Суд, враховуючи критерії Енгеля , вид та суворість застосованої до фізичної особи санкції, вказав на необхідність застосування максимальних стандартів доказування із забезпеченням конституційних засад рівності та змагальності.

115. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого підходу лише у зв`язку зі зміною законодавчого регулювання судового контролю та закріпленням відповідного штрафу у статті 382-3 КАС України. Навпаки, чинне законодавче регулювання підкреслює індивідуальний характер відповідальності керівника, оскільки частина п`ята статті 382-3 цього Кодексу прямо передбачає можливість зменшення штрафу або звільнення від його сплати залежно від дій, здійснених саме керівником суб`єкта владних повноважень з метою виконання судового рішення. У справах щодо здійснення пенсійних, соціальних та інших виплат закон окремо зобов`язує оцінити відсутність бюджетних асигнувань та вжиття керівником усіх необхідних заходів для встановлення таких асигнувань.

116. Водночас Суд зауважує, що положення статті 382-3 КАС України не визначають встановлення умислу керівника суб`єкта владних повноважень самостійною та обов`язковою передумовою застосування штрафу. Вирішальне значення для застосування частини п`ятої цієї статті має оцінка конкретних дій керівника, спрямованих на виконання судового рішення, їх достатності та вичерпності, а у справах щодо здійснення бюджетних виплат - також наявності бюджетних асигнувань та вжиття всіх необхідних заходів для їх встановлення. Відсутність ознак умисного ухилення від виконання судового рішення може враховуватися судом у сукупності з такими обставинами при оцінці поведінки відповідного керівника.

117. Отже, накладення штрафу за статтею 382-3 КАС України не може бути автоматичним наслідком неповного виконання судового рішення. З огляду на персональний, примусовий та істотно обтяжливий характер такого заходу суд має надати належну оцінку поведінці конкретного керівника, обсягу його повноважень, наявності об`єктивної можливості забезпечити виконання судового рішення, достатності та вичерпності вжитих ним заходів, а у справах про бюджетні виплати - також фактичній наявності відповідних бюджетних асигнувань та можливості керівника впливати на їх встановлення. Водночас звільнення від сплати штрафу не є безстроковим: під час розгляду кожного наступного звіту суд оцінює правомірність дій керівника, а не лише факт відсутності бюджетних асигнувань.

118. З огляду на викладене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок Одеського окружного адміністративного суду про наявність підстав для звільнення керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від сплати штрафу.

119. Порівняльно принцип індивідуалізації такого процесуального заходу узгоджується із загальним підходом Суду справедливості Європейського Союзу до пропорційності санкцій. У рішенні Великої Палати від 22 березня 2022 року у справі bpost SA v Autoritй belge de la concurrence, C-117/20, ECLI:EU:C:2022:202, 48, Суд зазначив, що застосований захід не повинен виходити за межі належного й необхідного для досягнення легітимної мети, а за наявності кількох належних заходів має застосовуватися найменш обтяжливий. Стосовно штрафу, передбаченого статтею 382-3 КАС України, це додатково підтверджує необхідність співвіднести персональне обтяження керівника з його конкретною поведінкою, повноваженнями та реальною можливістю вплинути на виконання рішення.

120. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину п`яту статті 382-3 КАС України, оскільки не встановив, що невчинення зазначених ним заходів становило особисту бездіяльність керівника, належало до сфери його повноважень та могло реально вплинути на отримання бюджетного фінансування.

121. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про необхідність накладення на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_2 штрафу у розмірі 66560,00 грн є необґрунтованими.

122. Водночас вимога касаційної скарги про прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задоволенню не підлягає.

123. Як убачається з матеріалів справи, ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року в частині відмови у прийнятті звіту не була скасована судом апеляційної інстанції та залишена ним без змін.

124. Предметом апеляційного перегляду за скаргою ОСОБА_1 було питання накладення на керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області штрафу за невиконання судового рішення.

125. За таких обставин у межах касаційного перегляду постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року відсутні підстави для ухвалення касаційним судом нового рішення про прийняття звіту, як про це просить скаржник.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

126. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

127. У цій справі суд першої інстанції не допустив порушення положень частини п`ятої статті 382-3 КАС України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для звільнення керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від сплати штрафу.

128. Натомість суд апеляційної інстанції необґрунтовано змінив законне та обґрунтоване судове рішення першої інстанції у цій частині.

129. Змінивши абзац другий резолютивної частини ухвали суду першої інстанції та замінивши звільнення керівника від сплати штрафу його накладенням, апеляційний суд усунув правовий результат ухвали у відповідній частині. Тому відновлення дії законної ухвали суду першої інстанції відповідає повноваженню касаційного суду, передбаченому пунктом 4 частини першої статті 349 та статтею 352 КАС України.

130. За таких обставин постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року підлягає скасуванню, а ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року - залишенню в силі.

131. Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що вимога Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про прийняття звіту задоволенню не підлягає, а касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Висновки щодо розподілу судових витрат

132. Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 339, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі 420/31439/24 скасувати.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року у справі 420/31439/24 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа