Судовий акт у справі № 756/4678/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року

м. Київ

справа 756/4678/25

провадження 61-5513св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заяниця - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Оболонський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту смерті особи, у якій просила суд встановити факт смерті (загибелі) ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Побєда Мар`їнської міської громади Покровського району Донецької області ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання в умовах воєнного стану.

Заяву обґрунтувала тим, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є її сином.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23 березня 2022 року 29 ОСОБА_3 , який прибув у добровільному порядку, зараховано до списків особового складу військової частини.

Внаслідок виконання бойового завдання відповідно до бойового розпорядження, з 03 листопада 2024 року ОСОБА_3 вважається зниклим безвісті у районі південно-західної околиці села Побєда Мар`їнської міської громади Покровського району Донецької області. У ході службового розслідування, з пояснень свідків та наявних можливих доказів встановлено, що подія загибелі ОСОБА_3 сталася під час виконання ним бойового завдання в районі бойових дій та тіло загиблого залишається на тимчасово непідконтрольній території.

Встановлення зазначеного факту заявниці необхідно для подальшої реєстрації смерті сина в органах реєстрації актів цивільного стану України та в подальшому реалізації соціальних прав членів сім`ї загиблого.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 серпня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті (загибелі) ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Побєда Мар`їнської міської громади Покровського району Донецької області ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання в умовах воєнного стану.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України, подану представником ОСОБА_4 , задоволено.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 серпня 2025 року скасовано та ухвалено у вказаній справі нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що надані заявником у справі докази у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 поблизу села Побєда Маріїнської міської територіальної громади Покровського району Донецької області ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а лише дають підстави для обґрунтованого припущення смерті за обставин, що підтверджені цими доказами, які можуть свідчити про смерть останнього.

Положення статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України свідчать, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі, у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).

Таким чином, підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті її сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (військовослужбовця) у певний час - ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання за пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України відсутні.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження представник заявниці зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц, від 15 жовтня 2025 року у справі 161/13331/24, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, зазначає про порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення у відповідності до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції, фактично не здійснивши належного дослідження обставин справи та не надавши вичерпної оцінки зібраним доказам, дійшов помилкового висновку щодо обраного заявницею способу захисту порушеного права.

Зокрема, суд, не проаналізувавши у повному обсязі підстав звернення заявниці до суду першої інстанції, дійшов висновку про необхідність застосування іншої норми права замість тієї, на яку посилалася заявниця, фактично визнавши обраний спосіб захисту неналежним.

Так, суд апеляційної інстанції, скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, фактично вказав на необхідність застосування положення статті 46 ЦК України, дійшовши помилкового висновку про необхідність вирішення питання саме через інститут оголошення особи померлою.

Таким чином, висновок апеляційного суду фактично призводить до підміни правової природи заявлених вимог і суперечить як встановленим обставинам справи, так і усталеній судовій практиці Верховного Суду. Такий підхід є формальним та таким, що не враховує специфіку воєнного стану, реалії бойових дій і об`єктивні обмеження у доступі заявниці до доказів.

25 травня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду додаткові обгрунтування до касаційної скарги про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, в якій просила долучити до матеріалів справи додаткові докази.

17 серпня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , просить розглядати справу в судовому засіданні за участю представників ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2026 року касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Чернякіна Г. А., передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи 756/4678/25 з Оболонського районного суду міста Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи 756/4678/25.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заявник ОСОБА_1 є матір`ю громадянина України ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22 березня 2022 року 29, ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу військової частини.

Відповідно до Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року за 608 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за 1503/31371, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 листопада 2024 року за 609 Про призначення службового розслідування , офіцером групи цивільно-військового співробітництва штабу лейтенантом ОСОБА_5 було проведене службове розслідування за фактом зникнення безвісти сержанта ОСОБА_3 .

Відповідно до Акту службового розслідування від 30 листопада 2024 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 СП Світязь в районі т. 35,5 дороги Горіх утримували сержант ОСОБА_3 та солдат ОСОБА_6 . Після масованого мінометного обстрілу та скидів гранат з БпЛА по СП Свитязь о 08:27 зв?язок з позицією було втрачено. В 15:00 солдат ОСОБА_7 вийшов на зв?язок по рації та повідомив, що один із ворожих снарядів влучив у бліндаж, місце їхнього укриття. Внаслідок осколкових поранень сержант ОСОБА_8 загинув, сам солдат ОСОБА_7 отримав множинні осколкові поранення та перебуває у важкому стані.

Згідно пояснень ТВО командира 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_9 (Додаток-3): 29.10.2024 на виконання бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2024 184 та бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2024 568дск солдат ОСОБА_6 та сержант ОСОБА_3 утримував СП Світязь в районі південно-західної околиці с. Победа Мар?їнської міської громади Покровського району Донецької області. Повідомив, що в результаті одного з влучань було зруйновано місце їхнього укриття, він сам не може рухатися, а снаряд, який прилетів прямо у бліндаж, перебив йому нижню праву кінцівку, уламки від близького розриву пошкодили праву руку та праву сторону тіла. Також ОСОБА_10 повідомив, що сержанту ОСОБА_11 , який перебував в момент обстрілу поруч з ним в укритті, перебило обидві нижні кінцівки і ознак життя він вже не подає - смерть настала миттєво. Протягом наступних декількох діб, під час спроб здійснити евакуацію, солдат ОСОБА_10 періодично виходив на зв?язок, повідомляючи про свій загальний фізичний стан та обстановку. Станом на 12:00 03.11.2024, будь-які спроби встановити контакт по радіостанції із вищезазначеним військовослужбовцем, пошукові заходи за допомогою БпЛА не приносять результату, тому з цього часу стрілець 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти, сержант ОСОБА_3 вважається безвісти зниклим .

Службовим розслідуванням встановлено, що сержант ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 зник безвісти при виконанні бойового завдання та обов`язків військової служби в районі бойових дій, пов`язаних із захистом Батьківщини, державного суверенітету та територіальної цілісності України, відбиттям російської збройної агресії в умовах воєнного стану.

Як зазначено з довідці командира військової частини НОМЕР_1 від 05 листопада 2024 року 1703/4168, сержант ОСОБА_3 зник безвісті в районі південно-західної околиці с. Побєда Мар`їнської міської громади Покровського району Донецької області. ОСОБА_3 виконував бойові завдання згідно бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26 вересня 2024 року 184т та бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 27 жовтня 2024 року 568дск.

Як зазначається у сповіщенні 41 від 01 листопада 2024 року, сержант ОСОБА_3 зник безвісті ІНФОРМАЦІЯ_1 в районі південно-західної околиці с. Побєда Мар`їнської міської громади Покровського району Донецької області, під час виконання бойового задання та обов`язків військової служби в районі бойових дій пов`язаних із захистом Батьківщини, державного суверенітету та територіальної цілісності України, відбиттям російської збройної агресії в умовах воєнного стану.

Подія загибелі ОСОБА_3 сталася під час виконання ним бойового завдання в районі бойових дій та тіло загиблого залишилося на тимчасово непідконтрольній території ЗСУ, тому, не є можливим, у визначеному законодавством порядку, встановити та підтвердити юридичний факт смерті особи на території, де на даний час ведуться бойові дії.

Для заявниці встановлення такого факту смерті сина є необхідним для подальшої реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану України та реалізаціїї соціальних прав членів сімей загиблого.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 просила суд встановити факт смерті її сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (військовослужбовця) у певний час - ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання свідоцтва про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану та призначення одноразової грошової допомоги на підставі Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Як на підстави звернення до суду заявниця посилалась на те, що відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 05 листопада 2024 року 1703/4168, сержант ОСОБА_3 зник безвісті в районі південно-західної околиці с. Побєда Мар`їнської міської громади Покровського району Донецької області. ОСОБА_3 виконував бойові завдання згідно бойового наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26 вересня 2024 року 184т та бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 27 жовтня 2024 року 568дск.

Подія загибелі ОСОБА_3 сталася під час виконання ним бойового завдання в районі бойових дій та тіло загиблого залишилося на тимчасово непідконтрольній території ЗСУ, тому, не є можливим, у визначеному законодавством порядку, встановити та підтвердити юридичний факт смерті особи на території, де на даний час ведуться бойові дії, а тому отримати свідоцтво про смерть ОСОБА_3 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, так як факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану .

На підтвердження вимог своєї заяви ОСОБА_1 надала витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 22 березня 2022 року 29, відповідно до якого ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу військової частини, Акт службового розслідування від 30 листопада 2024 року, відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_1 СП Світязь в районі т. 35,5 дороги Горіх утримували сержант ОСОБА_3 та солдат ОСОБА_6 .

Після масованого мінометного обстрілу та скидів гранат з БпЛА по СП Свитязь о 08:27 зв?язок з позицією було втрачено. В 15:00 солдат ОСОБА_7 вийшов на зв?язок по рації та повідомив, що один із ворожих снарядів влучив у бліндаж, місце їхнього укриття. Внаслідок осколкових поранень сержант ОСОБА_8 загинув, сам солдат ОСОБА_7 отримав множинні осколкові поранення та перебуває у важкому стані.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Оголошення померлим (смерть in absentia) - це судове визнання померлим фізичної особи, про яку за місцем постійного проживання відсутні будь-які відомості про місце її перебування протягом встановленого строку. Оголошення особи померлою юридично прирівнюється до фізичної смерті, є припущенням смерті (praesumptio mortis) і має своїм наслідком припинення правоздатності особи. Тому при оголошенні особи померлою суд виходить із презумпції смерті особи, тобто припущення, що на момент розгляду справи особи немає в живих, однак встановити це достеменно неможливо. Оголошення особи померлою здійснюється судом на підставі непрямих доказів або у зв`язку з тривалою безвісною відсутністю (див.: постанову Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі 465/3147/22 (провадження 61-1296св24)).

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (частина перша статті 306 ЦПК України).

Частиною першою статті 46 ЦК України встановлено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

За наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі, у зв`язку із воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України) (див.: постанову Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі 204/7924/23 (провадження 61-16728св23)).

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно із частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі 755/11021/22 (провадження 14-94цс24) вирішувала виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою у разі, якщо є підстави припускати про вірогідну смерть (загибель) особи на території, на якій велися активні бойові дії.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що законодавець розмежовує категорії воєнні дії , збройний конфлікт і воєнний стан . Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями воєнні дії і збройний конфлікт , а не воєнний стан . Тому немає підстав пов`язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні. Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що словосполучення від дня закінчення воєнних дій , особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що під час визначення моменту для початку відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, суд повинен враховувати соціальний контекст та засаду справедливості. Оскільки в умовах російської агресії, яка триває на території України, ситуація в країні залишається недостатньо стабільною, будь-які правові рішення повинні бути чутливими до складних життєвих обставин, у яких опинилися люди.

Відрахування шестимісячного строку з дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту було б непропорційним обмеженням прав та інтересів значної кількості цивільних осіб, членів сімей Захисників і Захисниць України.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи. Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи . На цьому наголосив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 31 травня 2023 року у справі 177/11/20, від 07 листопада 2023 року у справі 607/159/23.

Ці обставини суд встановлює на підставі відповідних доказів, якими можуть бути, зокрема, але не виключно, накази командира військової частини, бойові розпорядження, акти службового розслідування, матеріали кримінального провадження, інформація державних органів та міжнародних інституцій, показання свідків, фото-, відеоматеріали тощо. Цей перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній окремій справі (див.: постанови Верховного Суду від 04 березня 2026 року у справі 761/684/25, від 29 квітня 2026 року у справі 577/6144/25).

У постановах від 29 березня 2023 року у справі 753/8033/22 та від 26 квітня 2023 року у справі 337/3725/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема: письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, у тому числі, при обставинах, що загрожували їй смертю. Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин (див.: постанову Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі 607/1612/23).

При вирішенні цієї категорії справ у розпорядженні суду мають бути належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або наявність суперечностей у доказах, поданих заявником та/або заінтересованими особами на підтвердження відповідних обставин, унеможливлює оголошення особи померлою (див.: постанови Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі 148/1207/22, від 04 червня 2025 року у справі 591/11696/23).

Частиною другою статті 20 Закону України Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин передбачено, якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, оголошена померлою, але її останки не знайдено, проведення розшуку не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 у заяві про встановлення факту смерті (загибелі), посилаючись на результати Акту службового розслідування від 30 листопада 2024 року, відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_1 Світязь , зазначила, що в районі т. 35,5 дороги Горіх ОСОБА_3 утримували сержант ОСОБА_3 та солдат ОСОБА_6 . Після масованого мінометного обстрілу та скидів гранат з БпЛА по СП Свитязь о 08:27 зв?язок з позицією було втрачено. В 15:00 солдат ОСОБА_7 вийшов на зв?язок по рації та повідомив, що один із ворожих снарядів влучив у бліндаж, місце їхнього укриття. Внаслідок осколкових поранень сержант ОСОБА_8 загинув, сам солдат ОСОБА_7 отримав множинні осколкові поранення та перебуває у важкому стані.

Зазначила, що встановлення факту смерті ОСОБА_3 необхідно для подальшої реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану України та реалізації соціальних прав членів сімей загиблого.

Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша - друга статті 318 ЦПК України).

Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі 591/1461/19 (провадження 61-10316св20).

Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки вона не надала належних та допустимих доказів, на підставі яких суд може достовірно встановити смерть ОСОБА_3 . Посилання заявниці про належність обраного способу захисту зводяться до суб`єктивного тлумачення правових норм.

Верховний Суд зазначає, що заявниця не позбавлена права звернутися до суду із заявою про оголошення особи померлою на загальних підставах і в строки, визначені частиною першою статті 46 ЦК України.

Зважаючи на викладене, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення поданої заяви, з мотивів її недоведеності, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі 523/14489/15-ц, від 15 жовтня 2025 року у справі 161/13331/24, на які ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Вказані доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.

Щодо клопотання про долучення доказів у справі

У травні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду додаткові обгрунтування до касаційної скарги про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, в якому просило долучити до матеріалів справи додаткові докази.

Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених ЦПК України.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а отже, не може приймати нові докази.

Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про долучення доказів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене, вказане клопотання не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні за участю представників ОСОБА_1 .

У клопотанні ОСОБА_1 просила розглядати справу в судовому засіданні за участю представників ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні за участю представників ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , про долучення доказів відмовити.

Відмовити ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участю представниківОСОБА_1 .

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник