Судовий акт у справі № 915/158/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року

м. Київ

cправа 915/158/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

прокурора - Пальонної О.О.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірбіс Плюс" - Панченка С. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025

(суддя Ільєва Л. М.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 (судді Діброва Г. І., Савицький Я. Ф., Ярош А. І.)

у справі за позовом першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави

до Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірбіс Плюс"

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішень міськради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності, знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості та зобов`язання повернути земельну ділянку.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради (далі - відповідач-1, Міськрада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ірбіс Плюс" (далі - відповідач-2, ТОВ "Ірбіс Плюс") про:

- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Міськради від 12.12.2003 17/8, якими затверджено проєкт відведення та надано в оренду строком на 3 роки ТОВ "Ірбіс Плюс" земельну ділянку площею 2252 м 2 для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку 1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві;

- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконним і скасування пункту 9 рішення Міськради від 09.11.2006 7/23, яким ТОВ "Ірбіс Плюс" продовжено на 3 роки термін оренди земельної ділянки площею 2252 м 2 для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку 1 по Варварівському спуску у місті Миколаєві;

- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 03.09.2007 5176, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 14.02.2020 35576392);

- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 28.12.2011 серії САЕ 359171 на прохідну по вул. Бузький бульвар, 5-Г, з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи;

- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов`язання ТОВ "Ірбіс Плюс" знести (демонтувати) огорожу і звільнити ділянку від будівельних матеріалів;

- усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов`язання ТОВ "Ірбіс Плюс" повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Міськради земельну ділянку площею 2252 м 2 з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Ірбіс Плюс" для будівництва комерційного об`єкта (готельного комплексу) надано земельну ділянку водного фонду, яка належить до територій зелених насаджень загального користування, і здійснення будівництва запланованого об`єкта нерухомості та оформлення права власності на нього порушує норми земельного, водного та містобудівного законодавства.

1.3. На підтвердження підстав для представництва у спірних правовідносинах прокурор вказував на необхідність захисту інтересів власника - територіальної громади міста Миколаєва, якій делеговано повноваження у спірних правовідносинах.

1.4. Відповідач - ТОВ "Ірбіс Плюс" у відзиві на позов вказував, що задоволення позовних вимог прокурора призведе до порушення статті 1 Протоколу першого до Конвенції з прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, не відповідатиме усталеній практиці Європейського суду з прав людини; також послався на неналежний спосіб захисту, обраний прокурором у спірних правовідносинах.

1.5. До того ж 19.02.2025 ТОВ "Ірбіс Плюс" подало заяву про застосування позовної давності (т. 2, а.с.1- 3).

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

2.1. 02.12.2003 ТОВ "Ірбіс-Плюс" звернулося до Міськради із заявою про відведення земельної ділянки для будівництва готельно-ресторанного комплексу на Варварівському спуску в районі будинку 1.

2.2. Головне управління містобудування та архітектури Міськради листом від 05.12.2003 17-5520 на адресу виконкому Міськради повідомило, що за результатами розгляду звернення ТОВ "Ірбіс Плюс" про відведення земельної ділянки на Варварівському спуску в районі будинку 1, узгодженого генплану та будгенплану вважає можливим відвести земельну ділянку орієнтовною площею 22 500,0 кв. м для будівництва готельного комплексу та благоустрою прилеглої території схилу ріки Південний Буг з облаштуванням набережної та пірсу.

2.3. Згідно з листом від 09.12.2003 02-18/2109 заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради - головного архітектора міста Старушко О. В. надано дозвіл ТОВ "Ірбіс Плюс" на виготовлення проєкту відведення земельної ділянки, необхідної для будівництва готельного комплексу в районі житлового будинку 1 на Варварівському спуску (Заводський район), з огляду на позитивний висновок головного управління архітектури та містобудування.

2.4. На підставі договору від 09.12.2003 за замовленням ТОВ "Ірбіс Плюс" Підприємство громадської організації "Міський земельно-кадастровий центр" виготовило проєкт відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Ірбіс Плюс" для будівництва готельного комплексу в районі ж/будинку 1 на Варварівському спуску в Заводському районі м. Миколаєва.

2.5. Проєкт відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Ірбіс Плюс" містив такі погодження:

- Миколаївське міське управління земельних ресурсів листом від 10.12.2003 1895/22 погодило ТОВ "Ірбіс Плюс" умови відведення земельної ділянки на Варварівському спуску в районі житлового будинку 1 в Заводському районі;

- Міська санітарно-епідеміологічна станція листом від 12.12.2003 2221/5 погодила проєкт відведення земельної ділянки площею 2252 кв. м для будівництва готельного комплексу в районі житлового будинку 1 на Варварівському спуску в Заводському районі;

- Державна інспекція по охороні пам`яток культури в Миколаївській області висновком від 15.12.2003 1102 встановила можливість розташування об`єкта, розмірів та умов вилучення (викупу) земельної ділянки (за наслідками обстеження) під будівництво та обслуговування готельного комплексу біля жилого будинку 1 на Варварівському спуску в Заводському районі м. Миколаєва;

- Відділ охорони культурної спадщини Міськради листом від 16.12.2003 775/3 погодив проєкт відведення земельної ділянки площею 2252 кв. м в районі житлового будинку 1 на Варварівському спуску в Заводському районі м. Миколаєва для будівництва готельного комплексу;

- Відділ охорони навколишнього природного середовища Міськради листом від 18.12.2003 670/з погодив проєкт відведення земельної ділянки площею 2252 кв. м для будівництва готельно-ресторанного комплексу в районі житлового будинку 1 на Варварівському спуску в Заводському районі м. Миколаєва (з посиланням на позитивний висновок міської СЕС від 12.12.2003 2221/5).

2.6. Пунктами 18, 18.1 рішення Міськради від 12.12.2003 17/8 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та міськвиконкому по Заводському району м. Миколаєва" було затверджено проєкт відведення земельної ділянки загальною площею 2252 кв. м із земель населеного пункту, не наданих у власність або користування, зарахувавши її до земель поточного будівництва, для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку 1 на Варварівському спуску та надано ТОВ "Ірбіс Плюс" в оренду строком на 3 роки земельну ділянку площею 2252 кв. м (землі поточного будівництва) для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку 1 на Варварівському спуску.

2.7. Надалі листом від 16.02.2004 01-11/345-05 Державне управління екології та природних ресурсів в Миколаївській області, розглянувши представлені матеріали, рішення Міськради від 12.12.2003 17/8 та беручи до уваги відкликання протесту прокуратури м. Миколаєва від 20.02.2004 36, погодило ТОВ "Ірбіс Плюс" відведення земельної ділянки в оренду під будівництво готельно-ресторанного комплексу в районі житлового будинку 1 на Варварівському спуску в Центральному районі м. Миколаєва.

2.8. Листом від 19.02.2004 292 Миколаївське міське управління земельних ресурсів погодило ТОВ "Ірбіс-Плюс" проєкт відведення земельної ділянки загальною площею 0,2252 га, у тому числі зайнятих поточним будівництвом 0,2252 га, за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, з віднесенням її до земель іншого призначення (поточного будівництва) для будівництва готельного комплексу в районі житлового будинку 1 на Варварівському спуску в Заводському районі м. Миколаєва. При цьому зазначено, що земельна ділянка має обмеження у використанні згідно з УКПОКЧЗД: правові типу 1.1 "зміна цільового використання".

2.9. 09.04.2004 Міськрада (орендодавець) та ТОВ "Ірбіс Плюс" (орендар) уклали договір оренди землі, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець на підставі рішення від 12.12.2003 17/8 надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 2252 кв. м. (землі поточного будівництва) для будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку 1 на Варварівському спуску (Заводський район) згідно з планом земельної ділянки, акта перенесення меж земельної ділянки у натурі, акта приймання-передачі об`єкта оренди, плану відведення земельної ділянки, що є невід`ємними частинами цього договору. Відповідно до пункту 2 договору оренди земельна ділянка передається в оренду, з правом передачі її в суборенду, строком на 3 роки з дати прийняття рішення.

2.10. Надалі, як встановили суди, відповідно до пункту 9 рішення Міськради від 09.11.2006 7/23 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва" продовжено ТОВ "Ірбіс Плюс" на 3 роки з 21.12.2006 термін оренди земельної ділянки площею 2252 кв. м, залишивши її в землях поточного будівництва, на період будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку 1 на Варварівському спуску, яка була надана рішенням міської ради від 12.12.2003 17/8.

2.11. 03.09.2007 Міськрада (орендодавець) та ТОВ "Ірбіс Плюс" (орендар) уклали договір оренди землі, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець на підставі рішення від 09.11.2006 7/23 продовжує ТОВ "Ірбіс Плюс" оренду земельної ділянки, наданої рішенням міської ради від 12.12.2003 17/8, на період будівництва готельного комплексу поблизу житлового будинку 1 на Варварівському спуску (Заводський район). Згідно з пунктом 3.1 договір діє протягом 3 років із 12.12.2006.

2.12. Відповідно до рішення Виконавчого комітету Міськради від 25.07.2008 1573 прохідній поблизу житлового будинку на Варварівському спуску площею 5,2 кв. м надано нову адресу: вул. Варварівський спуск, 1/3.

2.13. 10.09.2008 згідно з рішенням Виконавчого комітету Міськради від 20.08.2008 1675 ТОВ "Ірбіс Плюс" видано свідоцтво про право власності на майно - нежитлову будівлю (прохідну), яка розташована за адресою: вул. Варварівський спуск, 1/3.

2.14. Також суди встановили, що Господарський суд Миколаївської області рішенням від 11.03.2008 у справі 8/46/08 визнав за ТОВ "Ірбіс Плюс" право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - прохідну площею 5,2 кв. м, розташовану поблизу житлового будинку 1 на Варварівському спуску в м. Миколаєві. Вищий господарський суд України постановою від 22.09.2009 у справі 8/46/08 за касаційним поданням першого заступника прокурора Миколаївської області рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 скасував, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою від 18.12.2009 Господарський суд Миколаївської області позов залишив без розгляду.

2.15. Згідно з пунктом 17 рішення Міськради від 25.03.2009 33/42 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва" ТОВ "Ірбіс Плюс" на 3 роки продовжено термін оренди земельної ділянки площею 2252 кв. м, яка була надана рішеннями Міськради від 12.12.2003 17/8 і від 09.11.2006 7/23, зі збереженням її у категорії земель поточного будівництва на період будівництва готельного комплексу на вул. Варварівський спуск, 1/3.

2.16. У матеріалах справи наявний договір про зміни від 20.11.2009 1000-09 до договору оренди землі від 03.09.2007, відповідно до якого пункт 3.1 розділу 3 доповнено реченням: "Договір діє протягом 3 років з 12.12.2009. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди. Підставою для поновлення договору буде відповідне рішення орендодавця".

2.17. Відповідно до пункту 5 рішення Міськради від 25.06.2010 47/45 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Заводському району м. Миколаєва" пункт 17 рішення Міськради від 25.03.2009 33/42 викладено в такій редакції: "Продовжити ТОВ "Ірбіс Плюс" на 10 років термін оренди земельної ділянки площею 2252 кв. м, яка була надана рішеннями міської ради від 12.12.2003 17/8, від 09.11.2006 7/23, залишивши її в землях поточного будівництва, на період будівництва готельного комплексу по вул. Варварівський спуск, 1/3".

2.18. 28.12.2011 Міськрада (орендодавець) та ТОВ "Ірбіс Плюс" (орендар) уклали договір про зміни 305-11 до договору оренди землі від 03.09.2007, яким у цей договір внесені зміни, зокрема пункт 3.1 розділу 3 договору доповнено так: "Договір діє протягом 10 років з 12.12.2009. Орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на подовження строку дії договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди. Підставою для поновлення договору буде відповідне рішення орендодавця".

2.19. Згідно з пунктом 30 рішення виконавчого комітету Міськради від 21.12.2011 1254 "Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради" нежитловій будівлі на вул. Варварівський спуск, 1/3, яка належить ТОВ "Ірбіс Плюс" (договір оренди землі від 27.09.2007 5176), надано нову адресу: вул. Бузький бульвар, 5-Г.

2.20. Відповідно до пункту 1.15 рішення виконавчого комітету Міськради від 21.12.2011 1256 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна за юридичними особами" право власності на нежитлову будівлю (прохідна) загальною площею 5,2 кв. м (літ. "А"), яка розташована на вул. Бузький бульвар, 5-Г, оформлено за ТОВ "Ірбіс Плюс".

2.21. 28.12.2011 на підставі рішення виконкому Міськради від 21.12.2011 1256 ТОВ "Ірбіс Плюс" видано свідоцтво про право власності серії САЕ 359171 на нерухоме майно - нежитлову будівлю (прохідну), яка розташована за адресою: вул. Бузький бульвар, 5-Г.

2.22. Право власності за ТОВ "Ірбіс Плюс" на нежитлову будівлю зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.01.2012 (реєстраційний номер 35703616), про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.01.2025 409861289.

2.23. 10.02.2020 Міськрада (орендодавець) та ТОВ "Ірбіс Плюс" (орендар) уклали додаткову угоду 15/У-20 до договору оренди землі від 03.09.2007, який зареєстровано в Міськраді 27.09.2007 за 5176, щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006. Згідно з пунктом 1 додаткової угоди пункт 3.1 розділу 3 договору оренди доповнено так: "Договір поновлено на 10 років (до 12.12.2029)".

2.24. Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 27.01.2025 409860339, 409859068 за ТОВ "Ірбіс Плюс" зареєстровано право оренди цієї земельної ділянки на строк до 12.12.2029, про що 14.02.2020 вчинено запис за 35576392.

2.25. У січні 2025 року прокурор подав цей позов, вказуючи, що чинним на час прийняття рішення 12.12.2003 17/8 Генеральним планом міста Миколаєва, державними будівельними нормами, стандартами і правилами було встановлено, що будівництво комерційного об`єкта готельного комплексу в межах вказаної території заборонено, а тому і відведення ТОВ "Ірбіс Плюс" земельної ділянки для цих цілей суперечить вимогам законодавства. Прокурор наполягає, що спірна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману (найбільш віддалена межа ділянки від урізу води становить 62- 83 м) та належить до території зелених насаджень загального користування.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Господарський суд Миколаївської області рішенням від 19.05.2025 відмовив у задоволенні позову, скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.02.2025.

3.2. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що подані прокурором докази не містять відомостей щодо того, яка саме відстань між спірною земельною ділянкою і урізом води. Водночас на підставі наявних графічних матеріалів в проєкті відведення земельної ділянки суд дійшов висновку, що довжина спірної ділянки становить майже 78 м. Вказане, на переконання суду, свідчить про те, що відведення земельної ділянки відбулось частково за рахунок ділянки прибережної захисної смуги Бузького лиману, а не в повному обсязі, як вказує прокурор, тому заявлені прокурором вимоги є неспівмірними щодо ТОВ "Ірбіс Плюс", не є пропорційними визначеній меті. Так, предметом спору фактично є лише частина земельної ділянки, яка належала на час прийняття оскаржуваного рішення до прибережної захисної смуги, тоді як наслідком задоволення позовних вимог буде втрата відповідачем права оренди на всю ділянку площею 2252 м 2 , що становитиме для відповідача-2, на думку суду, надмірний індивідуальний тягар.

3.3. Суд першої інстанції також зазначив, що повернення земельної ділянки як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано, оскільки така вимога може бути задоволена тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на прибережну захисну смугу. Таким чином, на думку суду, прокурор повинен був довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на прибережну захисну смугу.

3.4. Зауважив, що обрання прокурором неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові; вимога про визнання незаконним і скасування оспорюваних рішень Міськради про надання в оренду земельної ділянки є неефективним способом захисту, оскільки такі рішення вже реалізовані шляхом укладення договору оренди, тому її задоволення не може призвести до захисту / поновлення прав на земельну ділянку.

3.5. Також господарський суд вказав, що прокурор не надав суду належних та допустимих доказів, на підставі яких можна достовірно встановити обставини розміщення відповідачем-2 будівлі прохідної, будівельних матеріалів та огорож саме в частині прибережної захисної смуги, а тому вважав безпідставними вимоги прокурора про зобов`язання ТОВ "Ірбіс Плюс" знести (демонтувати) огорожу та звільнити земельну ділянку від будівельних матеріалів.

Водночас за висновками суду прокурор не підтвердив доказами факт знищення будівлі прохідної та не обґрунтував, у чому полягає об`єктивна необхідність у визнанні недійсним і скасуванні свідоцтва про право власності від 28.12.2011 серії САЕ 359171 на об`єкт нерухомості (прохідну).

3.6. Південно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 11.12.2025 залишив без змін рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025. Наголосив, що у цьому випадку заявлені прокурором вимоги є одночасно і віндикаційними, і негаторними, які є взаємовиключними і не можуть судом розглядатися одночасно по суті.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. До Верховного Суду від заступника керівника Одеської обласної прокуратури через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025, у якій він просить, зокрема, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4.2. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) як на підставу для касаційного оскарження судових рішень, зазначає таке.

4.2.1. Щодо обрання неефективного способу захисту як самостійної підстави для відмови у позові суди дійшли таких висновків всупереч вимогам статей 2, 5 ГПК України та без врахування правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі 910/2389/23 стосовно дотримання принципу " jura novit curia " та завдань господарського судочинства, визначених у статті 2 ГПК України.

4.2.2. Щодо обрання неефективного способу захисту у спорах про незаконне заволодіння землями водного фонду та законодавчо встановленої прибережної захисної смуги судами залишено поза увагою вимоги статей 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 58- 61, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 85, 88 Водного кодексу України (далі - ВК України) та висновки Верховного Суду щодо способу захисту порушених інтересів держави. Зокрема Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що режим прибережної захисної смуги є імперативним і виникає безпосередньо із закону, а відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги або невинесення її меж у натуру не означає відсутності самої прибережної захисної смуги і не легалізує надання відповідних земель у користування / для забудови всупереч вимогам земельного та водного законодавства (постанови Верховного Суду від 12.12.2023 у справі 917/1024/22, від 06.11.2019 у справі 487/10126/14-ц, від 09.10.2019 у справі 487/10134/14-ц, від 15.05.2019 у справі 375/1325/16-ц, від 06.06.2018 у справі 372/1387/13ц, від 30.05.2018 у справі 469/1393/16-ц).

Також суди не врахували постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі 925/1133/18, положення статті 391 ЦК України, статті 152 ЗК України та правові висновки Верховного Суду і Великої Палати Верховного Суду при незаконному заволодінні землями загального користування (постанова від 12.12.2018 у справі 761/31121/14-ц та постанова від 06.09.2023 у справі 910/21329/17 відповідно).

4.2.3. За доводами касаційної скарги, відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що прокурор звернувся до суду з позовом задля усунення перешкод у здійсненні права власності на землі водного фонду та загального користування не лише мешканцям міста, а й народу України загалом, що відповідає меті негаторного позову. Вимоги про повернення земельної ділянки та знесення (демонтажу) незаконно споруджених на ній будівель і споруд відповідно до статті 391 ЦК України є лише шляхом відновлення прав власника (народу України) на спірну земельну ділянку і лише такі позовні вимоги, враховуючи обставини цієї справи, спроможні відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав на неї. Таку позицію викладено Верховним Судом у постанові від 10.01.2024 у справі 483/954/21.

4.2.4. Щодо необґрунтованості відмови судами у задоволенні вимог про визнання незаконними та скасування пунктів рішень Міськради за 2003 та 2006 роки прокурор послався на положення приписів статті 17 2 ЗК України щодо дії адміністративного акта та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 141- 149 постанови від 11.06.2024 у справі 925/1133/18.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. ТОВ "Ірбіс Плюс" у відзиві на касаційну скаргу проти її задоволення заперечило та просило судові рішення залишити без змін.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо вимог про визнання незаконними та скасування рішень Міськради

6.3. Серед позовних вимог прокурор заявив вимоги про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Міськради від 12.12.2003 17/8 (позовна вимога 1) та пункту 9 рішення Міськради від 09.11.2006 7/23 (позовна вимога 2).

6.4. Як зазначає судова колегія, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про те, що визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Таке рішення вичерпало свою дію виконанням (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі 925/1133/18, пункт 143; від 22.01.2025 у справі 446/478/19, пункт 78).

6.5. Конституційний Суд України, здійснюючи тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", у абзаці шостому пункту 5 рішення 7-рп/2009 від 16.04.2009 виснував, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (на що зверталась увага також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі 922/5241/21, пункт 10.68).

6.6. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі 922/5241/21 (пункти 10.65- 10.67) також роз`яснила, що у випадку, коли прокурор захищає інтереси територіальної громади, які були порушені внаслідок відчуження майна громади на виконання акта органу місцевого самоврядування і укладеного на його підставі правочину, оскарження акта органу місцевого самоврядування є загалом неналежним способом захисту. Таке оскарження штучно створює ситуацію, коли орган місцевого самоврядування визначається відповідачем за позовною вимогою. Якщо протиправний акт індивідуальної дії було реалізовано шляхом укладення на його підставі правочину з розпорядженням майном громади, то він вичерпав свою дію виконанням, і надалі належний захист прав територіальної громади здійснюється у спорі з іншою стороною правочину, укладеного на виконання вказаного акта.

6.7. Аналогічну позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 28.09.2022 у справі 483/448/20 (пункт 9.67), зазначивши, що у подібних випадках оспорювання виконаного рішення органу місцевого самоврядування не призведе до захисту інтересів держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах, натомість для цього достатньо визнати недійсним відповідний договір і повернути майно власникові.

6.8. Крім того, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 22.01.2025 у справі 446/478/19, пункт 80), згідно з якою рішення органу місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка такого рішення як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення не визнане судом недійсним або що таке рішення не оскаржене. Суд, виходячи з принципу jura novit curia, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц, пункт 109; від 12.09.2023 у справі 910/8413/21, пункт 181).

6.9. Отже, вимога про визнання незаконними та скасування рішень Міськради від 12.12.2003 17/8 (пункти 18, 18.1 розділу 1) та від 09.11.2006 7/23 (пункт 9), які вичерпали свою дію виконанням, є неналежним способом захисту.

Висновки судів попередніх інстанцій у цій частині відповідають наведеним вище висновкам Верховного Суду і доводи касаційної скарги їх не спростовують.

6.10. Так, у справі, що розглядається, оспорювані рішення Міськради від 12.12.2003 17/8 (пункти 18, 18.1 розділу 1) та від 09.11.2006 7/23 (пункт 9) є ненормативними правовими актами індивідуальної дії, які було реалізовано шляхом укладення договору оренди від 03.09.2007 5176. Тобто рішення вичерпали свою дію фактом виконання, а їх визнання незаконними та скасування не може призвести до захисту чи поновлення прав територіальної громади м. Миколаєва на спірну земельну ділянку, не створить для ТОВ "Ірбіс Плюс" жодних правових наслідків, як не створить їх і скасування цих рішень, позаяк права та обов`язки щодо земельної ділянки виникають з укладеного договору.

6.11. Щодо посилання прокурора у касаційній скарзі на постанову від 11.06.2024 у справі 925/1133/18, то у цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки спірним рішенням органу місцевого самоврядування змінено цільове призначення земельної ділянки, таке рішення не вичерпало своєї дії шляхом його виконання, воно є чинним та породжує відповідні правові наслідки.

6.12. Втім справа, що розглядається, є відмінною від справи 925/1133/18. Відмінність цих справ полягає у тому, що рішення органу місцевого самоврядування, яке оспорювалося у справі 925/1133/18, за приписами законодавства й не потребувало його реалізації шляхом відображення у договорі, не залежало від умов договору, а було самостійною підставою для відповідних правових наслідків, обумовлених ним.

6.13. Так, за приписами частини другої статті 20 ЗК України (у редакції станом на час прийняття спірних рішень) віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо:

земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування - за рішенням відповідного органу;

земельних ділянок приватної власності - їх власниками.

6.14. Відповідно, у пунктах 143- 149 постанови від 11.06.2024 у справі 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що хоча вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, проте у цьому випадку саме рішення породжує відповідні правові наслідки (визначає категорію землі за цільовим призначенням).

6.15. У справі ж, що розглядається, спірними рішеннями затверджено проєкт відведення та надано в оренду ТОВ "Ірбіс Плюс" земельну ділянку, а згодом - продовжено строк договору оренди. Отже, правовідносини та обставини, що склалися у справі 925/1133/18, суттєво відрізняються від обставин та правовідносин у цій справі ( 915/158/25), а тому відповідна правова позиція не є застосовною.

6.16. Посилаючись у касаційній скарзі на чинну редакцію ЗК України, прокурор не врахував, що стаття 17 2 ЗК України регламентує особливості адміністративного провадження адміністративних справ у сфері земельних відносин, а частина одинадцята цієї статті - стосується адміністративного акта у сфері земельних відносин, що є підставою для виникнення речових прав на земельну ділянку, в той час коли у цій господарській справі розглядається приватноправовий спір, а підставою виникнення речового права є договір. Окрім того, прокурор у касаційній скарзі взагалі не пояснив, чому чинна редакція ЗК України має застосовуватися до рішень органу місцевого самоврядування, прийнятих у 2003 та 2006 роках.

6.17. Таким чином, судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними і скасування рішень Міськради слід залишити без змін з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності, знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості

6.18. Статтею 5 ГПК України встановлено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

6.19. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

6.20. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

6.21. Разом із тим особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі 925/1265/16).

6.22. Відповідно до частини другої та пункту "б" частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

6.23. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі 338/180/17; від 11.09.2018 у справі 905/1926/16; від 30.01.2019 у справі 569/17272/15-ц; від 11.09.2019 у справі 487/10132/14-ц; від 06.04.2021 у справі 925/642/19 та інших).

6.24. Стаття 16 ЦК України передбачає серед способів захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення; також відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

6.25. У пунктах 32, 37- 39, 43, 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі 653/1096/16-ц викладено такі висновки щодо застосування норм статей 387, 391 ЦК України:

"32. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

37. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

38. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном".

6.26. Крім того, в пунктах 61- 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц викладено такі правові висновки:

"61. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі 48/340 (провадження

12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі 911/3594/17 (провадження 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі 916/1415/19 (провадження 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі 522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20, пункт 70).

62. З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

63. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності".

6.27 . Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи не вбачається, що територіальна громада міста Миколаєва втратила право володіння спірною земельною ділянкою, а ТОВ "Ірбіс Плюс", реєструючи договір оренди чи речове право оренди, - заволоділо земельною ділянкою в розумінні наведених вище правових висновків. Тобто позовні вимоги у цій справі (предмет позову, підстави) не відповідають ознакам віндикаційного позову за приписами статті 387 ЦК України.

6.28 . Також хибною та такою, що не відповідає предмету та підставі поданих позовних вимог, є і кваліфікація судами цього позову як негаторного, адже позов спрямовано до ТОВ "Ірбіс Плюс" з посиланням на недійсність договору, тобто ті підстави, які не можуть бути підставою позову до будь-якої іншої особи, ніж ТОВ "Ірбіс Плюс", а ґрунтуються на певному правовому зв`язку відповідачів.

6.29 . Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала висновки, за змістом яких вирішальним для суду є реальний зміст вимог та порушеного права, а не буквальне формулювання.

Так, у постанові від 16.07.2025 у справі 910/2389/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

"228. Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України).

229. Суд у кожному окремому конкретному випадку має встановити, якого результату прагне досягнути позивач за наслідком розгляду справи, тобто надати належну інтерпретацію змісту його заявлених вимог.

230. У разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові."

6.30 . Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор у цій справі подав позов, який ґрунтується на кваліфікації спірного договору як оспорюваного правочину за ознакою суперечності нормам земельного, водного та містобудівного законодавства, та спрямований на усунення наслідків такого правочину; доводів щодо його нікчемності прокурор не наводив, а суди, ухвалюючи судові рішення, не встановили.

6.31. Відповідно до пункту "є" частини першої статті 19 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед яких є землі водного фонду (пункт "є" частини першої статті 19 ЗК України).

6.32. За змістом статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.

6.33. Згідно зі статтею 4 ВК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

6.34. Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги (частина перша статті 60 ЗК України).

Відповідно до частини другої цієї статті прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

6.35. Відповідно до положень статті 61 ЗК України та статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

6.36. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об`ємом понад 1 кубічний метр на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом (стаття 62 ВК України).

6.37. Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: 1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; 3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу; 4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів (стаття 90 ВК України).

6.38. Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі 487/10128/14-ц та постановах Верховного Суду від 20.05.2025 у справі 906/57/24, від 30.09.2025 у справі 914/3230/23, від 11.01.2023 у справі 924/820/21, від 12.12.2023 у справі 917/1024/22, від 01.12.2021 у справі 917/1082/20.

6.39. За змістом статті 85 ВК України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У тимчасове користування за погодженням із постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

6.40. Згідно з частиною четвертою статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

6.41. Отже, якщо земельна ділянка зайнята прибережною захисною смугою, таку ділянку можна було отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо; земельні ділянки прибережної захисної смуги уздовж лиману могли використовуватися згідно з чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів.

6.42. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи спір, пов`язаний із виділенням громадянам земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, у постанові від 11.09.2019 у справі 487/10132/14-ц зазначила таке:

"У пункті 1.4 глави 1 частини ІІ Вимоги та обмеження використання і забудови земельних ділянок на території міста Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року 15/41 і які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, ця рада передбачила реалізацію розробленого ВАТ Миколаївводпроект ще у 1997 році робочого проекту Установление водоохранной зоны и прибрежной защитной полосы рек Ингул, Ю. Буг и Бугского лимана на территории города Николаева , а також констатувала, що прибережна захисна смуга Бузького лиману належить до природоохоронних планувальних обмежень, які регламентують використання відповідних територій, що не можуть змінювати свої природоохоронні функції.

Крім того, у пункті 3.4 глави 3 частини І Аналіз сучасного стану міста, існуючої містобудівної документації та виявлення основних тенденцій розвитку міста, які повинні бути покладені в основу розробки "Правил використання та забудови території міста" Правил використання та забудови території м. Миколаєва міська рада вказала на те, що обов`язковою умовою при реконструкції районів, розташованих на прибережних територіях, є дотримання положень, що стосуються організації водоохоронних зон. Тим самим Миколаївська міська рада визнала пріоритет норм щодо організації водоохоронних зон, зокрема і прибережної захисної смуги, перед вирішенням питань реконструкції районів, розташованих на прибережних територіях, у тому числі питань нової їх забудови.

Частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території такої зони, є прибережна захисна смуга (абзац тридцять восьмий статті 1 ВК України, абзац другий пункту 8.19, пункт 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).

Тому, плануючи виділення земельних ділянок у м. Миколаєві під будівництво, міська рада мала врахувати, що відповідно до абзацу третього пункту 10.17 Державних будівельних норм (далі - ДБН) 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року 44, уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню водойми.

Різновидом містобудівної документації є генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (абзац восьмий статті 1 Закону України Про планування і забудову територій ).

З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду вважає, що законодавство, чинне на момент прийняття оскарженого рішення, вимагало встановлювати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості".

6.43. У постанові від 15.09.2020 у справі 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що заволодіння приватними особами земельними ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

6.44. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій вказали, що спірна земельна ділянка розташована впритул до Бузького лиману, а тому дійсно частково накладається на прибережну захисну смугу. Проте дійшли висновку, що повернення територіальній громаді всієї земельної ділянки буде непропорційним втручанням у права відповідача-2. Суди визнали, що оскільки право оренди є об`єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, у цьому випадку заявлені прокурором вимоги розцінюються судом як втручання в таке право.

6.45. Однак суди попередніх інстанцій фактично не розглянули позовні вимоги у частині визнання недійсним договору оренди, не навели жодних висновків щодо відповідності умов договору наведеним вище приписам законодавства, хоча саме договір є підставою набуття ТОВ "Ірбіс Плюс" речового права оренди як об`єкту правового захисту.

6.46. Водночас встановлення справедливого балансу між приватним і суспільним інтересом передбачає оцінку не лише поведінки органу місцевого самоврядування, але й дій і бездіяльності осіб, зацікавлених у набутті такої земельної ділянки.

6.47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно зазначала, що з огляду на зовнішні, об`єктивні, явні й видимі природні ознаки таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду. Тож суди не аргументували причин, із яких орендар не міг бути обізнаний про наявність відповідних обмежень щодо земельної ділянки, враховуючи, що спірна земельна ділянка за встановленими судами обставинами справи розташована впритул до Бузького лиману.

6.48. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що, за висновком суду, спірна земельна ділянка лише частково накладається на прибережну захисну смугу, суди залишили поза увагою доводи прокурора про те, що земельна ділянка на момент її відведення в оренду була за містобудівною документацією зоною зелених насаджень загального користування, тобто територією спеціального призначення.

6.49. Так, суд першої інстанції обмежився лише посиланням на те, що лист виконкому Міськради не є доказом знаходження на спірній земельній ділянці зелених насаджень за відсутності відповідних чинних на той час генпланів і схем, які б відображали місце розташування земельної ділянки на момент її відведення. Суд апеляційної інстанції взагалі доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині не розглянув.

6.50. Водночас земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина друга статті 52 ЗК України).

6.51. Отже, передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва без зміни її цільового призначення суперечить приписам ЗК України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення (саме такий висновок викладений у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі 761/31121/14-ц).

6.52. За таких обставин висновки господарських судів як першої, так і апеляційної інстанції в частині вимог про визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності, знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості є передчасними з огляду на неповноту встановлення наведених обставин та неповного врахування наведених приписів законодавства.

6.53. Згідно зі статтею 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.54. Судові рішення у справі, що розглядається, вимогам статей 3, 236, 282 ГПК України не відповідають, оскільки суди не з`ясували обставин, які входять до предмета доказування у цій справі. Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України позбавлений процесуальної можливості з`ясовувати та встановлювати вищевказані обставини, що мають значення для справи, а їх відсутність перешкоджає прийняттю законного та обґрунтованого рішення, колегія суддів приходить до висновку про необхідність направлення справи до суду першої інстанції у відповідній частині на новий розгляд.

6.55. Водночас в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними і скасування рішень Міськради судові рішення слід залишити без змін із мотивів, викладених у цій постанові.

6.56. Під час нового розгляду справи судам слід розглянути позовні вимоги відповідно до їх предмета та підстав, встановити обставини, які є істотними для правильного вирішення спору і входять до предмета доказування у цій справі, а за умови, якщо суди дійдуть висновкуів про наявність стверджуваних порушень, - перевірити доводи ТОВ "Ірбіс Плюс" щодо застосування позовної давності до вимог прокурора.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.3. Згідно із частиною першою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.4. Ураховуючи викладене в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними і скасування рішень Міськради, судові рішення слід залишити без змін із мотивів, викладених у цій постанові. В решті справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 310, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 у справі 915/158/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 18, 18.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 17/8 та пункту 9 рішення Миколаївської міської ради від 09.11.2006 7/23 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

3. В іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2025 у справі 915/158/25 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Г. Мачульський

С. Могил