Постанова у справі № 911/22/24 (911/953/25)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 911/22/24 (911/953/25)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

ТОВ "Регіональні Ресурси": Острянко Б.І.,

ТОВ "Укрбуд Девелопмент": Теплюк В.С.,

Міністерство юстиції України: Близнюк А.М.,

Одринська О.В.: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент" та Міністерства юстиції України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 (колегія суддів у складі: Пантелієнко В.О. - головуючий, Доманська М.Л., Козир Т.П.)

та рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2026 (суддя Наріжний С.Ю.)

у справі 911/22/24 (911/953/25)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні Ресурси" в особі керуючого санацією арбітражного керуючого Беркута Максима Сергійовича

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент"; 2) Міністерства юстиції України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Одринської Олени Вячеславівни

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання відсутнім права

у межах справи 911/22/24

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Коіл"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні Ресурси"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи про банкрутство

1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.02.2024 відкрито провадження у справі 911/22/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональні Ресурси" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном Боржника.

2. Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.01.2025 введено процедуру санації Боржника, затверджено план санації Боржника, погоджений зборами кредиторів І та ІV класу відповідно до протоколів 2/1 та 2/4 від 16.12.2024.

Стислий зміст позовних вимог

3. У межах зазначеної справи Боржник в особі керуючого санацією 26.03.2025 звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент" (далі - Відповідач) і Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст) про (з урахуванням заяви від 25.04.2025 про зміну предмету позову): визнання протиправним і скасування наказу Мін`юсту від 17.03.2025 за 768/5 (далі - Наказ), яким частково задоволено скаргу Відповідача; визнання відсутніми у Відповідача прав на:

- нежитлову будівлю загальною площею 106 м 2 за адресою: м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 4В (РНОНМ 1572003680391);

- нежитлову будівлю - флігель (адмін. будинок) 2-пов. (літ. Б) загальною площею 409 м 2 , за адресою: м. Київ, вул. Чикаленка Євгена (колишня назва вул. Пушкінська), 25 (РНОНМ 1223808780000);

- групу приміщень 27 (в літері А) загальною площею 91 м 2 за адресою: м. Київ, вул. Чикаленка Євгена (колишня назва вул. Пушкінська), 25, приміщення 27 (РНОНМ 1039432380000);

- нежитловий будинок (літера А) загальною площею 3041,5 м 2 за адресою: м. Київ, вул. Чикаленка Євгена (колишня назва вул. Пушкінська), 27 (РНОНМ 198472180000) (далі разом - Майно).

4. Позов мотивовано тим, що внаслідок укладення Відповідачем низки правочинів відбулось вибуття належного Боржнику Майна з його володіння та протиправне заволодіння Майном іншими особами, включаючи Відповідача. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі 910/5375/21, зокрема, витребувано Майно на користь Боржника. На підставі зазначеного судового рішення державний реєстратор прийняв відповідні рішення та вчинив реєстраційні дії щодо поновлення права власності Боржника на Майно.

5. Посилаючись на положення статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 9 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за 1128 (далі - Порядок), Позивач стверджує, що зазначені рішення державного реєстратора є такими, що прийняті з дотриманням вимог законодавства, тому підстав для їх анулювання не було. Однак Мін`юст у порушення наведених вимог законодавства Наказом частково задовольнив скаргу Відповідача на відповідні рішення державного реєстратора, не перевіривши наявності порушених прав Відповідача, який не є і не був власником Майна.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

6. Боржник на підставі договорів купівлі-продажу у 2017 - 2018 роках набув у власність офісні приміщення за адресами: м. Київ, вул. Чикаленка Євгена (колишня назва вул. Пушкінська), 25, 27, бул. Тараса Шевченка, 4-В (РНОНМ: 1572003680391, 1223808780000, 1039432380000, 198472180000). Відомості про право власності Боржника на Майно було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр).

7. 14.02.2020 Боржник передав Майно в іпотеку Відповідачу за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Золотих О.О. за реєстровим 14 (далі - Іпотечний договір), для забезпечення виконання відповідних фінансових зобов`язань.

8. У подальшому 14.02.2020 і 15.02.2020 Відповідач звернув стягнення на Майно шляхом набуття його у власність, у зв`язку з чим приватний нотаріус КМНО Золотих О.О. прийняв відповідні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

9. 19.02.2020 Відповідач і ТОВ "ФК "Арагон" уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Золотих О.О. за реєстровим 34, на підставі якого Відповідач передав у іпотеку Майно, приватний нотаріус КМНО Золотих О.О. вчинив реєстраційні дії щодо реєстрації права іпотеки та заборон.

10. У подальшому ТОВ "ФК "Арагон" і ТОВ "ФК "Віртуоз" та ТОВ "ФК "Віртуоз" і ТОВ "Кілментон" уклали низку правочинів, за якими право власності на Майно перейшло до ТОВ "Кілментон".

11. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі 910/5375/21 (яке набрало законної сили 31.08.2021):

- визнано недійсним Іпотечний договір;

- визнано протиправними та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та внесених на їх підставі записів про право власності щодо Майна відповідно до Іпотечного договору;

- витребувано від ТОВ "Кілментон" на користь Боржника Майно.

12. У зазначеному рішенні суду у справі 910/5375/21 встановлено, що належним власником Майна є Боржник, а правочини, на підставі яких Майно вибуло з його власності є недійсними.

13. Мін`юст у наказах від 02.03.2020 за 738/5 та від 06.04.2023 за 1252/5 встановив, що приватні нотаріуси прийняли рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень щодо Майна з порушенням норм чинного законодавства.

14. Зокрема, пунктом 3 наказу Мін`юсту від 02.03.2020 за 738/5 скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.02.2020 51153420, 51153433, від 15.02.2020 51153434 та від 19.02.2020 51221677, 51222461, прийняті приватним нотаріусом КМНО Золотих О.О.

15. Пунктом 2 наказу Мін`юсту від 06.04.2023 за 1252/5 скасовано рішення від 29.09.2020 за 54319394, 54318973, 54319195, 54318749, 54322419, 54322369, 54322396, 54322333, прийняті приватним нотаріусом КМНО Юдіним М.А.

16. Боржник неодноразово звертався до державних реєстраторів для виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі 910/5375/21 та до Мін`юсту щодо виконання наказу від 02.03.2020 738/5, проте отримував відмови, зокрема: від 17.03.2020 за 12680/4830-33-20/19.1.1, від 03.03.2021 за 9461/4549-33-21/33.3, від 13.02.2024 за 23461/25805-33-24/33.3.

17. Мін`юст фактично виконав наказ від 06.04.2023 1252/5 про скасування реєстраційних дій, проте не виконав наказ від 02.03.2020 738/5, у зв`язку з чим відновлено державну реєстрацію прав на Майно за Відповідачем, але не відновлено прав Боржника на Майно.

18. Через невиконання Мін`юстом наказу від 02.03.2020 738/5 Боржник звернувся до судів, у зв`язку з чим ухвалено низку судових рішень, якими скасовано всі наявні обтяження та обмеження для вчинення реєстраційних дій щодо Майна (зокрема ухвали Господарського суду Київської області від 19.06.2024 у справі 911/22/24, від 16.04.2024 у справі 910/11861/21, ухвали Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2021 у справі 757/56678/21-к, від 01.11.2023 у справі 757/43872/23-к, від 02.11.2021 у справі 757/56676/21-к, від 11.11.2024 757/49911/24-к, ухвала Подільського районного суду міста Києва від 18.10.2023 у справі 758/11896/23, ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 26.10.2021 у справі 755/16975/21, від 11.11.2021 у справі 755/16975/21, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2020 у справі 640/5313/20).

19. Боржник звернувся до Державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області Одринської О.В. (далі - Реєстратор) для відновлення права власності на Майно на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі 910/5375/21. За вказаним зверненням прийнято рішення від 21.11.2024 за 76218773 (щодо ОНМ 1572003680391), рішення від 21.11.2024 за 76218261 (щодо ОНМ 1223808780000), рішення від 21.11.2024 за 76218640 (щодо ОНМ 1039432380000), рішення від 21.11.2024 за 76218485 (щодо ОНМ 198472180000), якими поновлено право власності Боржника на Майно.

20. Відповідач звернувся до Мін`юсту зі скаргою від 06.12.2024, зареєстрованою 09.12.2024 за СК-5917-24, на вчинені Реєстратором реєстраційні дії та рішення у сфері державної реєстрації від 21.11.2024.

21. Мін`юст прийняв Наказ, яким визначено:

1. Скаргу Відповідача від 06.12.2024 задовольнити частково.

2. Визнати прийнятими з порушеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та анулювати рішення Реєстратора від 21.11.2024 76218485, 76218261, 76218773, 76218640.

3. Тимчасово блокувати доступ Реєстратору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці.

4. Виконання пункту 2 наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.

5. Виконання пункту 3 наказу покласти на державне підприємство "Національні інформаційні системи".

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

22. Рішенням Господарського суду Київської області від 26.02.2026 позов задоволено частково, визнано відсутнім у Відповідача прав на Майно, визнано протиправними та скасовано пункти 1, 2, 4 Наказу, закрито провадження у справі в частині визнання протиправними та скасування пунктів 3, 5 Наказу.

23. Рішення мотивовано наявністю підстав для визнання відсутнім у Відповідача прав на Майно, адже згідно із судовим рішенням у справі 910/5375/21 законним і належним власником Майна є Боржник, а Відповідач всупереч вказаним судовим рішенням вживає активні заходи щодо оспорення та невизнання відповідного права Боржника. Оскільки Відповідач не має прав щодо Майна, вчинені щодо нього реєстраційні дії не впливають, не змінюють та не припиняють прав Відповідача, тому його скарга до Мін`юсту мала бути залишена без розгляду по суті на підставі частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Однак Мін`юст при прийнятті Наказу не перевірив факт порушення прав Відповідача оскаржуваними рішеннями державного реєстратора.

24. При цьому місцевий господарський суд відхилив доводи Відповідача про те, що ця справа не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства і має розглядатися адміністративним судом, адже виходячи з мети та підстав позовної вимоги про скасування Наказу, її слід інтерпретувати як спрямовану на введення Боржника у володіння шляхом відновлення державної реєстрації відповідного речового права на Майно.

25. Водночас пункти 3, 5 резолютивної частини Наказу є такими, що винесені внаслідок реалізації Мін`юстом своїх владно-управлінських функцій у сфері нагляду та контролю за законністю рішень, дій та бездіяльності державних реєстраторів, спір у зазначеній частині є публічно-правовим, виник між державним реєстратором і Мін`юстом, тому відповідні позовні вимоги можуть бути розглянуті за правилами адміністративного судочинства за позовною заявою відповідного державного реєстратора.

26. Мін`юст оскаржив у апеляційному порядку зазначене рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування пунктів 1, 2, 4 Наказу.

27. Відповідач оскаржив у апеляційному порядку зазначене рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання відсутнім у Відповідача права на Майно, визнання протиправним та скасування пунктів 1, 2, 4 Наказу.

28. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

29. Апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції в оскаржуваній частині. При цьому протокольною ухвалою відхилено клопотання Боржника в особі керуючого санацією про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Верховним Судом судових рішень у справі 910/5375/21, оскільки матеріали цієї справи містять увесь необхідний обсяг доказів та пояснень учасників справи, необхідний для розгляду справи по суті заявлених вимог. Щодо клопотання Відповідача про долучення доказів, заявленого після судових дебатів та переходу до стадії ухвалення судового рішення, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що такі клопотання не розглядаються на відповідній стадії, а інформація у справі 910/5375/21 є загально відомою.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

30. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду і постанову апеляційного господарського суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання відсутнім у Відповідача прав на Майно та закрити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування пунктів 1, 2, 4 Наказу; а в частині закриття провадження у справі в частині визнання протиправними та скасування пунктів 3, 5 Наказу зазначені судові рішення залишити без змін. Також Відповідач подав доповнення до касаційної скарги, пропущений строк для подання якого поновлено ухвалою Верховного Суду від 14.07.2026.

31. Касаційну скаргу Відповідача подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287, частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

32. Касаційну скаргу Відповідача мотивовано тим, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували приписи: статей 15, 16 Цивільного кодексу України через неврахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.07.2024 у справі 915/1257/23, від 29.11.2023 у справі 513/879/19, від 19.02.2024 у справі 567/3/22, від 08.11.2023 у справі 761/42030/21, від 11.12.2023 у справі 607/20787/19, від 05.09.2019 у справі 638/2304/17, від 19.01.2021 у справі 916/1415/19; статей 19, 20 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) через неврахування висновку щодо їх застосування в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі 823/2042/16.

33. Відповідач вважає, що спір у цій справі повинен був розглядатися за правилами адміністративного судочинства, оскільки оскаржуваний Наказ є рішенням суб`єкта владних повноважень.

34. Відповідач зауважує, що Боржник у прохальній частині заяви про зміну предмета позову не уточнив, яке саме право підлягає визнанню відсутнім у Відповідача (право власності, володіння, користування, розпорядження, управління тощо), тоді як вимога про визнання права відсутнім без чіткої матеріально-правової індивідуалізації та конкретизації оспорюваного права є неефективним і неналежним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.

35. У доповненні до касаційної скарги Відповідач посилається на порушення апеляційним господарським судом частини 4 статті 75, пункту 5 частини 1 статті 227, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України через неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.05.2025 у справі 920/481/23, від 19.08.2022 у справі 908/2287/17, від 01.03.2024 у справі 910/17615/20, від 14.02.2022 у справі 357/10397/19, від 26.05.2026 у справі 904/5211/24, від 18.05.2026 у справі 911/1020/25, від 17.04.2019 у справах 924/645/18 та 910/23396/16, від 15.05.2019 у справі 904/3935/18, від 20.12.2019 у справах 910/13234/18 та 910/759/19, від 29.04.2020 у справі 903/611/19, від 18.05.2020 у справі 905/1728/14 і 908/4808/14, від 04.12.2020 у справі 917/514/19, від 25.03.2021 у справі 873/148/20, від 12.05.2021 у справі 922/2838/20, від 28.10.2025 у справі 910/16017/24.

36. Відповідач зазначає, що господарський суд апеляційної інстанції помилково послався в оскаржуваній постанові на судове рішення у справі 910/5375/21, адже ухвалою Верховного Суду від 31.03.2026 його дію було зупинено станом на момент прийняття оскаржуваної постанови в цій справі. На думку Відповідача, апеляційний господарський суд повинен був зупинити апеляційне провадження до вирішення та набрання законної сили судовим рішенням за результатом розгляду касаційної скарги Верховним Судом у вказаній справі.

37. Мін`юст подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постанову господарських судів попередніх інстанцій у частині визнання протиправним та скасування Наказу, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Боржника в частині позовних вимог до Мін`юсту про визнання протиправним і скасування Наказу відмовити.

38. Касаційну скаргу Мін`юсту подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287, пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

39. Касаційну скаргу мотивовано тим, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 21.06.2023 у справі 910/2529/22, від 25.03.2020 у справі 805/4508/16-а щодо безумовного обов`язку органу публічної влади розглянути звернення, що призвело до неправильного застосування положень абзацу першого частини 3, пункту 4 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

- від 13.02.2018 у справі 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі 61/2579/17, від 20.03.2018 у справі 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі 569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі 826/8803/15, щодо протиправності втручання у повноваження Мін`юсту в сфері державної реєстрації;

- від 16.11.2021 у справі 910/694/21, від 02.10.2018 у справі 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі 902/761/18, від 04.12.2019 у справі 917/2101/17, від 04.03.2021 у справі 908/1879/17 та від 18.03.2020 у справі 129/1033/13-ц, щодо стандартів доказування та застосування положень статей 73, 74, 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України в сукупності з приписами абзацу першого частини 3, пункту 4 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

- від 19.01.2021 у справі 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі 209/3085/20, від 13.02.2024 у справі 910/2592/19, від 22.06.2021 у справі 334/3161/17, від 22.09.2020 у справі 910/3009/18, щодо застосування приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України;

- від 14.11.2018 у справі 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі 488/5027/14-ц, щодо того, що задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

- від 06.05.2022 у справі 826/14188/16, від 13.02.2018 у справі 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі 61/2579/17, від 20.03.2018 у справі 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі 569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі 826/8803/15, стосовно того, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість акту індивідуальної дії, що визнається протиправним і скасовується, інше рішення, яке б відповідало закону, а також давати вказівки, що б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

40. Водночас Мін`юст стверджує про відсутність висновків Верховного Суду щодо правильного застосування абзацу першого частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у частині визначення поняття порушеного права в контексті права на звернення зі скаргою у сфері державної реєстрації, у зв`язку з чим виникла необхідність у їх формуванні.

41. Мін`юст наголошує, що Наказ прийнято саме у зв`язку з виявленими порушеннями законодавства у сфері державної реєстрації, але такі обставини залишилися поза увагою господарських судів першої та апеляційної інстанцій, адже єдиною підставою для визнання протиправним і скасування Наказу визначено відсутність порушеного права Відповідача. При цьому Мін`юст посилається на подання Відповідачем скарги як власником Майна відповідно до довідки з Реєстру, тобто обґрунтування Відповідачем порушення його прав.

42. На думку Мін`юсту, оскільки Відповідач був суб`єктом зареєстрованого речового права на момент проведення оскаржуваних реєстраційних дій, він був наділений правом на захист свого зареєстрованого права у випадку його порушення, а скасування відповідних рішень Реєстратора фактично повернуло стан державної реєстрації права власності на Майно за Відповідачем. Натомість скасування реєстраційної дії на Майно щодо Боржника не є втручанням у його право, оскільки таке право наразі оспорюється в судовому порядку.

43. Мін`юст вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно ототожнили поняття "порушене право" (яке надає право на звернення зі скаргою у сфері державної реєстрації) та "перемога у спорі" (яке не могло бути предметом розгляду в Мін`юсті, оскільки такий спір триває по теперішній час, зважаючи на відкриття касаційного провадження у справі 910/5375/21 із зупиненням дії та виконання оскаржуваного рішення місцевого господарського суду).

44. Також Мін`юст зазначає про ненадання господарськими судами правової оцінки причинам невиконання наказу від 02.03.2020 за 738/5, посилаючись на обставини накладення арешту на Майно ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13.02.2020 у справі 757/6723/20-к.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

45. Керуючий санацією Боржника 18.08.2026 подав пояснення на касаційні скарги Відповідача та Мін`юсту. А Відповідач подав 01.09.2026 додаткові пояснення щодо письмових пояснень Боржника на касаційні скарги.

46. Верховний Суд враховує, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право надавати суду пояснення, наводити свої доводи і міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, а також заперечення проти доводів і міркувань інших осіб, однак згідно з пунктом 6 частини 2 зазначеної статті учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Зокрема, такі строки щодо касаційного провадження врегульовано статтями 295, 298 Господарського процесуального кодексу України.

47. Надання додаткових пояснень також передбачено частиною 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України. Однак у цій справі Верховний Суд не визнавав необхідним подання додаткових письмових пояснень щодо певних питань у порядку, передбаченому вказаною нормою процесуального права.

48. Водночас зазначені пояснення керуючого санацією Боржника містять системні заперечення проти доводів скаржників, тобто за своїм змістом є відзивом на касаційні скарги. Оскільки такі пояснення подано після закінчення встановленого Верховний Судом в ухвалі від 14.07.2026 строку для подання відзивів до 06.08.2026 без заявлення клопотання про поновлення зазначеного строку, вони підлягають залишенню без розгляду на підставі статей 118, 295 Господарського процесуального кодексу України.

49. Додаткові пояснення Відповідача містять, зокрема, заперечення стосовно процесуальної допустимості письмових пояснень Боржника та наведених у них нових фактичних обставин, пояснення і заперечення з процесуальних питань, право на наведення яких передбачено статтями 42, 169 Господарського процесуального кодексу України. Водночас викладені у зазначеному документі аргументи в тій частині, яка по суті є додатковим обґрунтуванням касаційної скарги, не підлягають прийняттю до уваги, адже відповідні додаткові пояснення подано після закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України для доповнення чи зміни касаційної скарги.

50. Інші учасники справи в установлений судом строк відзиви на касаційні скарги не подали.

Позиція Верховного Суду

51. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

52. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідком вирішення спору щодо оскарження наказу Мін`юсту про задоволення скарги відповідача на дії державного реєстратора та анулювання рішень державного реєстратора, якими поновлено права власності позивача на майно, а також щодо визнання відсутнім у відповідача прав на відповідне майно.

53. Оскільки рішення місцевого господарського суду в цій справі не було оскаржено в апеляційному порядку та не переглянуто апеляційним господарським судом в частині закриття провадження у справі в частині визнання протиправними та скасування пунктів 3, 5 Наказу, Верховний Суд з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не здійснює перевірку рішення місцевого господарського суду в зазначеній частині позовних вимог.

Щодо юрисдикції спору

54. Під час розгляду зазначеної справи передусім постало питання щодо юрисдикції зазначеного спору в частині позовної вимоги про визнання протиправним і скасування Наказу Мін`юсту.

55. Відповідно до усталеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладеної у постановах від 13.04.2023 у справі 320/12137/20 і від 01.11.2023 у справі 908/129/22(908/1333/22), згідно з частиною 1 статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації та визначається законом. Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід. Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

56. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

57. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

58. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

59. З огляду на таке при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, який стосується саме цих відносин, тоді як суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владно-управлінські функції.

60. Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

61. Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

62. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).

63. Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

64. За змістом пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

65. З урахуванням наведеного необхідно зауважити, що сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, який стосується саме цих відносин. Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умови не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (нею) у цих відносинах владних управлінських функцій.

66. Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (зокрема викладеною в постанові від 12.02.2020 у справі 1840/3241/18) до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

67. Водночас спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

68. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

69. Отже, до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі 910/10009/22).

70. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

71. При цьому згідно з положеннями частин 1, 2 статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна тощо. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

72. Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постановах від 12.02.2020 у справі 1840/3241/18 і від 04.09.2018 у справі 823/2042/16 (на яку посилається Відповідач у касаційній скарзі) дійшла висновку, що спір про скасування наказу Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту та державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними в порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

73. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.02.2021 у справі 826/16633/16, в якій предметом спору було питання щодо визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, дійшов висновку, що цей спір не може бути вирішено у межах розгляду адміністративної справи, оскільки потребує оцінки правомірності не лише оскаржуваного наказу Мін`юсту на предмет дотримання процедури його прийняття, але й правомірності набуття права власності на об`єкт нерухомого майна та відповідних реєстраційних дій на предмет їх відповідності нормам матеріального права.

74. Верховний Суд у зазначеній постанові наголосив, що розгляд адміністративної справи окремо щодо лише наказу Мін`юсту, яким скасовано реєстраційні дії, може призвести до ситуації, коли реєстраційні записи у Єдиному державному реєстрі не будуть співпадати з юридичними фактами, на підставі яких вони вчинені, а отже, й не будуть відображати реальний правовий стан. Це може поставити під сумнів офіційність та достовірність відомостей реєстру, а отже підірвати довіру до нього та держави, яка забезпечує ведення реєстру. Зважаючи на суттєвість цього ризику, Верховний Суд дійшов висновку, що спірні правовідносини є неподільними і правова оцінка наказу Мін`юсту на предмет дотримання процедури не може превалювати над оцінкою права власності.

75. У цій справі Боржник оскаржив до господарського суду Наказ Мін`юсту, яким (в оскаржуваній частині) за результатами розгляду та задоволення скарги Відповідача, зокрема, визнано прийнятими з порушеннями вимог Закону та анульовано рішення Реєстратора, якими поновлено право власності на Майно Боржника.

76. Визначальним для розмежування судової юрисдикції у цій справі є не сам факт прийняття Наказу суб`єктом владних повноважень, а характер права, на захист якого спрямовано позов, та зміст спірних правовідносин. Оскарження Наказу по суті спрямовано на захист приватного майнового права Боржника на Майно від його порушення з боку Відповідача, за яким було зареєстровано право власності на Майно до прийняття анульованих за його скаргою рішень Реєстратора і який заперечує законність дій Реєстратора, пов`язаних із реєстрацією прав на Майно за Боржником. Таке оскарження безпосередньо пов`язане зі спором між Боржником і Відповідачем щодо правового титулу на Майно, а участь Мін`юсту як органу, що прийняв оспорюваний акт, не змінює приватноправового характеру цього спору.

77. Отже, спір у зазначеній частині не є публічно-правовим, а має приватно-правовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору та з урахуванням вимог статті 7 КУзПБ господарський суд першої інстанції правильно здійснив вирішення такого спору в зазначеній частині за правилами господарського судочинства у межах справи про банкрутство Боржника. Таке визначення юрисдикції зазначеного спору відповідає вимогам КАС України та висновкам щодо їх застосування, викладеним у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі 823/2042/16.

78. Натомість Відповідач у касаційній скарзі помилково стверджує, що спір у цій справі повинен був розглядатися за правилами адміністративного судочинства, позаяк Наказ є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Щодо визнання протиправним і скасування наказу Мін`юсту

79. Відповідно до положень статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

80. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

81. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 зазначеного Закону).

82. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (пункти 1, 4 частини 1 статті 3 зазначеного Закону).

83. Разом з тим Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", крім визнання та підтвердження державою таких прав, також спрямований на їх захист.

84. Так, частиною 1 статті 37 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

85. Згідно з частиною 2 вказаної статті Закону Мін`юст розглядає скарги, зокрема, на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

86. За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку.

87. Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема в постанові від 03.09.2025 у справі 910/2546/22) зазначала, що оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Мін`юсту є додатковим механізмом захисту речових прав на нерухоме майно. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав, однак не може підміняти собою судовий розгляд.

88. Мін`юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав на нерухоме майно.

89. Тобто Мін`юст оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін`юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно.

90. Вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду. Розглядаючи спори, пов`язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право та забезпечує правову визначеність.

91. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові відступила від висновків про те, що позовна вимога про оскарження наказу Мін`юсту в разі її задоволення не приводить до повного захисту прав позивача, а судове рішення про визнання незаконним чи про скасування такого наказу само собою не може бути підставою для державної реєстрації речових прав, оскільки з урахуванням конкретних обставин справи таку вимогу можна інтерпретувати як спрямовану на введення позивача у володіння шляхом державної реєстрації відповідного речового права на підставі судового рішення згідно з положеннями частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому зазначена вимога не має щоразу розцінюватись судами як неналежний спосіб захисту з відмовою в її задоволенні виключно з формальних міркувань.

92. Наведене з урахуванням того, що спір щодо витребування Майна з чужого незаконного володіння на користь Боржника вирішено господарським судом у справі 910/5375/21, спростовує аргументи Мін`юсту про обрання Боржником неналежного та неефективного способу захисту своїх прав у цій частині позовних вимог.

93. Відповідно до положень статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час подання Відповідачем скарги до Мін`юсту та її розгляду) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав (частина 3). Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі безпосередньо до суб`єкта розгляду скарги та має містити, зокрема, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника. До скарги можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника (частина 4).

94. Згідно з положеннями частини 6 вказаної статті Закону за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень: про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав); про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав); про залишення скарги без розгляду по суті.

95. Зокрема, Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо: скаргу подано особою, права якої у зв`язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено (пункт 4 частини 6 статті 37 зазначеного Закону).

96. За змістом пункту 9 Порядку, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в реєстрах, у разі необхідності витребовує документи (інформацію).

97. Викладене надає підстави для висновку, що необхідною передумовою для розгляду Мін`юстом по суті скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора є перевірка того, чи порушує оскаржуване рішення, дія або бездіяльність певне право скаржника.

98. Оскільки розгляд скарги у сфері державної реєстрації є механізмом захисту речових прав на нерухоме майно, наявність у скаржника відповідного права, на захист якого подано скаргу, є не формальною вимогою, а передумовою для адміністративного оскарження.

99. З огляду на таке розгляд скарги у сфері державної реєстрації не зводиться до технічної перевірки рішень, дій, бездіяльності державного реєстратора. Обов`язок державного органу розглянути звернення не означає обов`язку задовольнити скаргу або розглянути її по суті незалежно від наявності передумов, прямо встановлених Законом. Якщо за результатами передбаченої Законом перевірки встановлено, що оскаржуване рішення, дія або бездіяльність не порушує права скаржника, Мін`юст повинен застосувати визначений пунктом 4 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наслідок.

100. Отже, тільки в разі встановлення наявності у скаржника відповідного права, яке порушено та підлягає захисту в межах повноважень Мін`юсту, відповідна скарга може бути розглянута по суті та, в разі наявності підстав, задоволена за результатами такого розгляду.

101. Для цілей адміністративного оскарження у сфері державної реєстрації порушення права скаржника має бути реальним, індивідуалізованим і безпосередньо пов`язаним з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю державного реєстратора чи суб`єкта державної реєстрації прав.

102. При цьому Мін`юст перевіряє наявність або відсутність у скаржника відповідного права на підставі наданих ним документів, відомостей реєстрів тощо із наданням правової оцінки, зокрема, істотним запереченням заінтересованої особи щодо відсутності такого права, але не вирішує спір про право на відповідне майно (в разі наявності такого спору), адже це належить до компетенції суду.

103. У цій справі Відповідач звернувся зі скаргою на рішення Реєстратора, обґрунтовуючи підстави такого звернення посиланням на порушення своїх прав у зв`язку з тим, що до моменту прийняття Реєстратором оскаржуваних рішень саме за Відповідачем було зареєстроване в Реєстрі право власності на Майно, а отже, Відповідач вважає себе належним власником Майна. Натомість Боржник під час розгляду зазначеної скарги подав Мін`юсту письмові пояснення та доповнення до них, у яких заперечував наявність у Відповідача законного права на Майно, посилався на судові рішення у справі 910/5375/21, накази Мін`юсту 738/5 і 1252/5, якими скасовано рішення про реєстрацію прав на Майно за іншими особами, зокрема, за Відповідачем, тощо.

104. Верховний Суд вважає, що наявність зареєстрованого речового права може бути обставиною, якою скаржник обґрунтовує порушення свого права під час процедури адміністративного оскарження у сфері державної реєстрації. Однак відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

105. З огляду на таке наявність попереднього запису в Реєстрі не є безумовним і самодостатнім підтвердженням порушення права скаржника, не звільняє Мін`юст від обов`язку перевірити в межах своїх повноважень, чи є таке право реальним і таким, що підлягає захисту у відповідній процедурі, зокрема, враховуючи заперечення і документи, які ставлять під сумнів наявність у скаржника відповідного права, законність правової підстави такого запису тощо.

106. Проте згідно з обставинами, встановленими господарськими судами попередніх інстанцій, спірний у цій справі Наказ винесено без належної перевірки Мін`юстом того, чи було порушено право Відповідача оскаржуваними рішеннями Реєстратора. Зокрема, Мін`юст у межах своїх повноважень не надав належної правової оцінки наявним матеріалам з точки зору належного підтвердження права Відповідача, на захист якого подано скаргу, та/або спростування законності вчинення попередньої реєстрації прав на Майно за Відповідачем.

107. Зважаючи на викладене, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що Мін`юст під час розгляду скарги Відповідача порушив вимоги статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і пункту 9 Порядку, через нездійснення перевірки та оцінки обставин щодо наявності або відсутності порушення прав скаржника оскаржуваними реєстраційними діями. І таке порушення є не формальним, оскільки стосується передумови адміністративного оскарження, від результату перевірки якої залежить подальший процесуальний порядок розгляду скарги - залишення її без розгляду по суті або перехід до вирішення питання про відповідність оскаржуваних реєстраційних рішень законодавству.

108. Аргументи Мін`юсту про те, що Наказ прийнято саме у зв`язку з виявленими порушеннями законодавства у сфері державної реєстрації, а наказ Мін`юсту від 02.03.2020 за 738/5 не виконано через накладення арешту на Майно, стосуються законності оскаржених Відповідачем реєстраційних дій по суті та не спростовують висновку господарських судів попередніх інстанцій про незаконність Наказу через невстановлення передбачених Законом передумов для розгляду по суті скарги Відповідача, а отже, для анулювання оскаржених рішень Реєстратора внаслідок її розгляду.

109. Виходячи з викладеного, Верховний Суд відхиляє доводи Мін`юсту про неправильне застосування положень частини 3, пункту 4 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Також нерелевантним є посилання Мін`юсту на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.06.2023 у справі 910/2529/22, від 25.03.2020 у справі 805/4508/16-а, адже при їх ухваленні застосовано відповідні норми зазначеного Закону в редакції, яка, на відміну від тієї, що підлягає застосуванню до спірних у цій справі правовідносин, не передбачала залишення без розгляду скарги, поданої особою, права якої не порушено.

110. Верховний Суд вважає безпідставними доводи Мін`юсту про те, що господарські суди протиправно втрутилися у повноваження Мін`юсту в сфері державної реєстрації та підмінили собою орган державної влади, оскільки оскаржені в цій справі судові рішення не передбачають ухвалення замість Мін`юсту нового адміністративного рішення та/або зобов`язання його ухвалити конкретне рішення за результатами нового розгляду скарги. Господарські суди перевірили законність оспореного Наказу та встановили наявність істотного порушення при його прийнятті, яке є підставою для визнання протиправним і скасування Наказу. Висновок про те, що скарга Відповідача не могла бути задоволена без належної перевірки факту порушення права скаржника, є правовою оцінкою законності Наказу, а не підміною дискреційних повноважень Мін`юсту. Водночас перелічені Мін`юстом у наведеному контексті постанови Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у цій справі.

111. Також необґрунтованим є аргумент Мін`юсту про те, що Наказ не впливав на права Боржника, адже згідно з встановленими господарськими судами попередніх інстанцій обставинами Наказом анульовано рішення Реєстратора, якими було поновлено право власності Боржника на Майно, а отже, Наказ безпосередньо вплинув на майновий інтерес Боржника щодо правової визначеності та реєстраційного стану належного йому Майна.

112. Водночас твердження Мін`юсту в касаційній скарзі про те, що Відповідач був наділений правом на захист свого зареєстрованого права на Майно, а скасування відповідних рішень Реєстратора повернуло стан державної реєстрації права власності на Майно за Відповідачем, не ґрунтуються на дійсному з`ясуванні ним під час розгляду скарги Відповідача на підставі наявних матеріалів факту наявності у Відповідача права власності на Майно, правомірності здійснення реєстрації за ним такого права та, відповідно, наявності підстав для відновлення стану такої реєстрації шляхом анулювання рішень, якими поновлено реєстрацію права власності на Майно за Боржником. Натомість господарські суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи з меж розгляду справи відповідно до заявлених позовних вимог, дослідили зазначені обставини та встановили відсутність у Відповідача відповідного права.

Щодо визнання відсутніми прав на Майно

113. Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорювання. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорювання) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

114. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

115. Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

116. Велика Палата Верховного Суду неодноразово (зокрема в постановах від 19.01.2021 у справі 916/1415/19, від 04.10.2023 у справі 906/1026/22) зазначала, що права та законні інтереси захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

117. Необхідно зауважити, що вимога про визнання права відсутнім має бути пов`язана з конкретними правовідносинами, конкретним майном, конкретною особою, яка заперечує або оспорює право позивача, та конкретною правовою невизначеністю, яку необхідно усунути.

118. Зокрема, наведений спосіб може бути застосований для захисту права власності, визначеного у статті 316 Цивільного кодексу України як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

119. Згідно з положеннями статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

120. У цій справі господарські суди першої та апеляційної інстанцій на підставі наданих учасниками справи доказів встановили, що Боржник набув право власності на Майно на підставі договорів купівлі-продажу в 2017 - 2018 роках і наразі є його законним і належним власником.

121. При цьому господарські суди попередніх інстанцій врахували, що такі обставини підтверджено, зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 та постановою Верховного Суду від 28.10.2024 у справі 910/5375/21, ухваленими за участю Боржника та Відповідача. За змістом вказаних судових рішень Боржник є належним власником Майна; правочини, на підставі яких Майно вибуло з його власності є недійсними; Відповідач заволодів Майном, яке належить Боржнику, незаконно; Майно підлягає витребуванню на користь Боржника. При цьому Мін`юст у наказі від 02.03.2020 за 738/5 встановив наявність порушень законодавства під час реєстрації відповідних прав на Майно за Відповідачем.

122. Однак попри ухвалення зазначених судових рішень, Відповідач вживає активні заходи щодо оспорення та невизнання права власності Боржника на Майно, зокрема, шляхом подання скарги до Мін`юсту на вчинені Реєстратором реєстраційні дії, спрямовані на поновлення реєстрації права власності на Майно за Боржником. З огляду на таке господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для захисту прав Боржника як власника Майна шляхом задоволення заявленої ним позовної вимоги про визнання відсутнім у Відповідача прав на Майно.

123. Заперечуючи проти такого висновку, Відповідач у касаційній скарзі стверджує про неналежність і неефективність обраного Боржником способу захисту через відсутність чіткої матеріально-правової індивідуалізації та конкретизації оспорюваного права, позаяк Боржник у прохальній частині заяви про зміну предмета позову не зазначив, яке саме право щодо Майна підлягає визнанню відсутнім у Відповідача (право власності, володіння, користування, розпорядження, управління тощо).

124. Верховний Суд вважає безпідставними такі доводи Відповідача, оскільки прохальна частина відповідної заяви Боржника має розглядатися не ізольовано, а у взаємозв`язку з її мотивувальною частиною, підставами позовних вимог. У цій справі позовні вимоги про визнання відсутніми у Відповідача прав на Майно не є абстрактними у тому значенні, на якому наполягає Відповідач. Вони стосуються захисту конкретного права Боржника на конкретне Майно від конкретної правової невизначеності, спричиненої невизнанням його прав з боку Відповідача шляхом вчинення дій, спрямованих на оспорення в адміністративному порядку реєстрації прав на Майно за Боржником.

125. Тобто позовні вимоги про визнання відсутнім у Відповідача права на Майно спрямовано на усунення правової невизначеності щодо наявності у Відповідача речового права або іншого правового титулу на Майно, який міг бути порушений реєстраційними діями від 21.11.2024 щодо поновлення реєстрації права власності на майно за Боржником та міг бути підставою для звернення зі скаргою до Мін`юсту.

126. З огляду на таке Верховний Суд відхиляє аргументи Відповідача про неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України при вирішенні спору в цій частині позовних вимог. Щодо перелічених у касаційній скарзі у наведеному контексті постанов Верховного Суду слід зауважити, що вони містять висновки щодо загальних критеріїв належності та ефективності судового захисту, а частина також щодо ефективності захисту шляхом заявлення вимоги про визнання права відсутнім. Водночас зважаючи на зміст конкретних позовних вимог у відповідних справах, перелічені постанови Верховного Суду не містять висновку щодо належного та ефективного способу захисту прав у правовідносинах, подібних саме до цієї справи.

127. Також Відповідач у доповненні до касаційної скарги заперечує проти врахування в оскаржуваних судових рішеннях обставин, встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі 910/5375/21, адже його дію зупинено ухвалою Верховного Суду від 31.03.2026. На думку Відповідача, господарський суд апеляційної інстанції повинен був зупинити апеляційне провадження до вирішення та набрання законної сили судовим рішенням за результатом розгляду касаційної скарги Верховним Судом у вказаній справі.

128. Пункт 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України передбачає обов`язкове зупинення провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи. Однак господарський суд не може посилатися на таку неможливість, якщо зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.

129. Відповідно до встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України меж господарський суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи за наявними у ній і додатково поданими доказами перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зокрема, й обґрунтованість застосування ним положень частини 4 статті 75 зазначеного Кодексу.

130. На час прийняття Наказу та ухвалення місцевим господарським судом рішення в цій справі рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 у справі 910/5375/21 набрало законної сили та не було скасовано, його дію та/або виконання не було зупинено, а отже, за приписами статті 129 1 Конституції України, статей 2, 18, 326 Господарського процесуального кодексу України було обов`язковим до виконання. Тому встановлені в зазначеному судовому рішенні у справі 910/5375/21 обставини підлягали врахуванню Мін`юстом під час розгляду скарги Відповідача та мали преюдиційне значення під час розгляду цієї справи господарським судом першої інстанції відповідно до положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Водночас висновки місцевого господарського суду, які ґрунтуються на обставинах, встановлених у рішенні в справі 910/5375/21, не можуть бути спростовані самим лише фактом зупинення його дії та виконання в подальшому, після ухвалення оскаржуваного рішення в цій справі.

131. Водночас доводи Мін`юсту про відсутність вирішення спору щодо права власності на Майно між Боржником та іншими особами, зокрема, Відповідачем, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, оскільки на час прийняття Наказу та розгляду цієї справи місцевим господарським судом відповідне рішення суду у справі 910/5375/21 набрало законної сили, не було скасовано, а його дію та виконання не було зупинено.

132. Верховний Суд враховує, що на час здійснення апеляційного перегляду цієї справи дію та виконання судового рішення у справі 910/5375/21 було зупинено ухвалою Верховного Суду. Однак така обставина сама по собі не є тотожною об`єктивній неможливості розгляду цієї справи в розумінні пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України з урахування меж апеляційного перегляду справи, визначених у статті 269 зазначеного Кодексу.

133. З огляду на таке апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у матеріалах справи необхідного обсягу доказів і пояснень учасників справи для розгляду справи по суті заявлених вимог, адже зупинення дії врахованого місцевим господарським судом судового рішення в іншій справі та розгляд Верховним Судом касаційної скарги на таке рішення в іншій справі не може спростувати наявність на момент розгляду цієї справи місцевим господарським судом зазначеного судового рішення, яке набрало законної сили та було чинним.

134. Натомість Відповідач у касаційній скарзі та доповненнях до неї не довів, що без остаточного результату касаційного розгляду справи 910/5375/21 господарський суд апеляційної інстанції був об`єктивно неспроможний перевірити законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, встановити правомірність винесення Наказу та оцінити наявність або відсутність порушеного права Відповідача, яке підлягало захисту в адміністративній процедурі.

135. У зв`язку з викладеним Верховний Суд відхиляє доводи Відповідача про порушення апеляційним господарським судом положень частини 4 статті 75, пункту 5 частини 1 статті 227, частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. У перелічених в доповненні до касаційної скарги у наведеному контексті постановах Верховного Суду сформульовано загальні критерії застосування зазначених норм процесуального законодавства, зокрема щодо необхідності встановлення саме об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи. Встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини цієї справи не свідчать про недотримання апеляційний господарським судом такого процесуального стандарту.

136. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що визначені Відповідачем і Мін`юстом у касаційних скаргах підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, визначені частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

137. Скаржники не довели неправильного застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

138. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних постанови апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині - без змін.

Розподіл судових витрат

139. Понесені скаржниками у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржників, оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Девелопмент" та Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 та рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2026 у справі 911/22/24 (911/953/25) у оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді С. Жуков

В. Пєсков