Постанова у справі № 354/1328/22

Справа 354/1328/22

Провадження 22-ц/4808/1514/26

Головуючий у 1 інстанції Остап`юк М. В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Василишин Л.В.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Куцого Олександра Степановича на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року, постановлене в складі судді Остап`юк М. В. в м. Яремче у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту на право проїзду по земельній ділянці,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту на право проїзду по земельній ділянці.

Свої вимоги позивачка з мотивувала тим, що є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:2456, розташованих на участку Стаїщі, в с. Поляниця, Яремчанської міської ради, Надвірнянського району, Івано-Франківської області. Однак, відповідач створює перешкоди у заїзді. Доступ до її земельної ділянки з головної дороги загального користування можливий виключно через земельну ділянку відповідача. Кількість власників земельних ділянок по периметру його земельної ділянки становить двоє осіб, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Відповідно до вимог пункту 6.1.27ДБН Б.2.2-12:2019 для під?їзду до будинків житлових груп, установ і підприємств обслуговування, торгових центрів слід передбачити двосмугові проїзди завширшки не менше 5,5 м., а до окремо розташованих будинків - односмугові проїзди завширшки не менше 3,5 м. На односмугових проїздах треба передбачити роз?їзні майданчики завширшки 6 м і завдовжки 15 м на відстані не більше ніж 75 м один від одного, при цьому тупикові проїзди повинні мати довжину не більше 150 м. Відповідач створює перешкоди у проїзді через свою земельну ділянку, умисно встановив на своїй земельній ділянці, переносні будівельні піддони на яких знаходились розбірні піно-блоки, таким чином це перешкоджає у заїзді будь-яких транспортних засобів, в тому числі і пожежних машин і машин швидкої допомоги. 30 вересня 2022 року позивачка зверталась до відповідача і просила укласти договір сервітуту на право встановлення земельного сервітуту через його земельну ділянку, однак жодної відповіді на своє звернення вона від відповідача так і не отримала.

Просить встановити на її користь постійний та безоплатний земельний сервітут, зазначений у плані частини земельної ділянки, на яку пропонується поширити право земельного сервітуту, площею - 0,0106 га, який полягає у праві проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, щодо її земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:2456 через земельну ділянку відповідача з кадастровим номером 2611092001:22:002:2479 та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту на право проїзду по земельній ділянці задоволено.

Встановлено на користь ОСОБА_2 постійний безоплатний земельний сервітут на земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:2479, що належить на праві власності ОСОБА_1 для проходу та проїзду транспортними засобами до земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:2456, що належить на праві власності ОСОБА_2 , згідно Додатку 1 до висновку судового експерта 145, площею в розмірі 0,0100 га (100 м. кв).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 992,40 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Куций О.С. подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутні правові підстави для встановлення земельного сервітуту, оскільки позивач не довела неможливості користування належною їй земельною ділянкою іншим способом. Відповідно до статті 401 ЦК України сервітут може бути встановлений лише тоді, коли потреби власника земельної ділянки не можуть бути задоволені іншим способом. Водночас через земельну ділянку відповідача вже фактично існує проїзд із вул. Карпатської до земельної ділянки позивачки, яким вона постійно користується. Відповідач зазначає, що жодних перешкод у користуванні цим проїздом не створював, а тому необхідність у встановленні додаткового речового обтяження його земельної ділянки відсутня. Вказує, що хоча позивач посилалася на направлення йому 30 вересня 2022 року пропозиції укласти договір про встановлення сервітуту, фактично такого звернення він не отримував. У зв`язку з цим, на думку апелянта, позивач не довела вчинення необхідних дій для досягнення домовленості щодо встановлення сервітуту та відмови власника земельної ділянки від його встановлення добровільно.

При цьому, право на судовий захист виникає у разі порушення, невизнання або оспорювання цивільного права, тоді як у цій справі відповідач не перешкоджав позивачу користуватися існуючим проїздом. Відсутність порушення права позивача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, самої технічної можливості встановлення сервітуту недостатньо. Необхідно встановити, що нормальне використання власником своєї земельної ділянки неможливе без обтяження чужої земельної ділянки, та що потреби власника не можуть бути задоволені будь-яким іншим способом. Наявність існуючого проїзду до земельної ділянки позивача свідчить про можливість користування нею без встановлення спірного сервітуту.

Заперечує визначені судом параметри земельного сервітуту, вважаючи його надмірно обтяжливим для власника земельної ділянки. Звертає увагу, що експерт у висновку 145 зазначив мінімальну ширину односмугового місцевого проїзду 3,5 м, тоді як встановлений судом сервітут має ширину від 5,60 м до 4,45 м. На думку апелянта, це свідчить про те, що суд не обрав найменш обтяжливий для власника спосіб встановлення сервітуту, хоча така вимога випливає з норми частини четвертої статті 98 ЗК України.

Суд також не навів достатніх мотивів, чому сервітут має бути встановлений саме безоплатно, з огляду, зокрема, на вартість земельних ділянок у с. Поляниця. На його думку, суд мав належним чином обґрунтувати умови сервітуту та оцінити питання щодо можливості встановлення плати за користування чужою земельною ділянкою.

24 липня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Іванців М.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду законним та обґрунтованим. Вказує, 30 вересня 2022 року ОСОБА_2 зверталась до відповідача і просила укласти договір сервітуту на право встановлення земельного сервітуту через його земельну ділянку, однак жодної відповіді на своє звернення вона від відповідача так і не отримала. Найменш обтяжливий спосіб для встановлення земельного сервітуту є через земельну ділянку відповідача, так, як проїзд можливий тільки з головної дороги вул.Карпатська. Крім того, в матеріалах справи знаходяться дві земельно-технічні експертизи, які чітко вказують на те, що є можливість встановити земельний сервітут через земельну ділянку відповідача.

Позивач та відповідач в судове засідання не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Куций О. С. доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Іванців М.В. заперечив доводи апеляційної скарги, оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до норм ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачка є власницею земельної ділянки, площею 0,1763, з кадастровим номером 2611092001:22:002:2456, що розташована за адресою: участок Стаїщі, с. Поляниця, Яремчанської міської ради, Надвірнянського району, Івано-Франківської області, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (т.1 а.с. 6).

Земельна ділянка площею 0,0810 га, з кадастровим номером 2611092001:22:002:2479, що розташована за адресою: участок Стаїщі, с. Поляниця, Яремчанської міської ради, Надвірнянського району, Івано-Франківської області, належить ОСОБА_1 (т.1 а.с.35).

17.08.2022 року позивачка уклала з ТОВ ГЕКТАР ІФ договір на виготовлення план (схеми) земельної ділянки 140/22, на виконання якого Товариство виготовило Схему частин земельних ділянок позивачки та відповідача, на які поширюється право сервітуту (т.1, а. с.7- 9).

Вказаний Договір та Схему позивачка надіслала разом зі зверненням від 30.09.2022 року Відповідачу з проханням укласти Договір про встановлення сервітуту для проїзду через його земельну ділянку (т.1, а. с. 10-12).

Відповіді на звернення позивачка не отримала.

Судом першої інстанції проведено 07.08.2023 року огляд земельної ділянки позивачки та відповідача за місцем їх знаходження, за результатами якого встановлено, що до земельної ділянки ОСОБА_2 проїзд проходить через земельну ділянку відповідача ОСОБА_1 . Альтернативних способів проїзду не встановлено (протокол про окрему процесуальну дію з огляду доказів за їх місцезнаходженням у порядку статті 85 ЦПК України, т.1, а. с. 71-72).

Згідно з висновками судового експерта 145від 31.12.2025 року за результатами проведення земельно-технічної експертизи фактичний (існуючий) проїзд у своїй поточній конфігурації та станом на дату проведення обстеження проходить через земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:2479, що належить ОСОБА_1 (питання 1); Площа існуючого проїзду по земельній ділянці з кадастровим номером 2611092001:22:022:2479, що належить ОСОБА_1 , до земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:2456, яка належить ОСОБА_2 , становить 0.0100 га. Мінімальна ширина існуючого проїзду: 4.45 м (питання 2); існує можливість встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці з кадастровим номером 2611092001:22:002:2479, яка належить ОСОБА_1 , з правом проїзду до земельної ділянки з кадастровим номером 2611092001:22:002:2456, яка належить ОСОБА_2 . Площа сервітуту у поточній конфігурації існуючого проїзду складатиме 0.0100 га (питання 3); Земельний сервітут відображено графічно у масштабі 1:600 та 1:500 (додаток 1 до висновку судового експерта 145). Мінімальна ширина сервітуту: 4.45 м. Площа сервітуту: 0.0100 га (питання 4); Земельний сервітут відображено графічно у масштабі 1:600 та 1:500 (додаток 1 до висновку судового експерта 145). Мінімальна ширина сервітуту: 4.45 м., що відповідає вимогам нормативно-правових та нормативно-технічних актів з питань земельного законодавства та інших нормативних документів із питань землеустрою та землекористування (питання 5); Станом на дату проведення дослідження не виявлено наявність інших заїздів до земельної ділянки, кадастровий номер 2611092001:22:002:2456, що належить ОСОБА_2 (питання 6). (т.1 а.с.229-241).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка, будучи власницею земельної ділянки площею 0,1763 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:2456 та розміщеного на ній житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою задоволення її потреб у ефективному користуванні своєю земельною ділянкою, з урахуванням відсутності можливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, має правові підстави для встановлення безстрокового, безоплатного земельного сервітуту на право проїзду по наявному шляху.

Перевіривши справу, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 91 , 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку.

Статтею 401 ЦК України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Перед зверненням до суду з позовом позивачка зверталася до відповідача з пропозицією укладення договору про встановлення сервітуту, що підтверджується копією її письмового звернення від 30.09.2022 року до ОСОБА_1 із проектом договору про встановлення сервітуту з планом-схемою його розташування, який вона направила відповідачу замовним відправленням із описом (т.1 а.с.10-12).

Той факт, що відповідач на час відправлення йому письмової пропозиції позивачкою знаходився за межами України з початку повномасштабного вторгнення росії, не може нівелювати виконання позивачкою усіх необхідних дій щодо звернення до нього для укладення договору сервітуту, які зазначені в правовій позиції в постанові Верховного суду від 08.12.2021 року 686/18456/18, на яку і посилався відповідач в запереченнях проти позову. Крім того, відповідач заперечував проти позову і під час розгляду справи в суді першої інстанції з моменту вступу у справу в грудні 2023 року і до ухвалення судом оскарженого рішення 28 травня 2026 року.

Отже, позивач зробила з свого боку усе можливе, щоб досягнути згоди із власником суміжної ділянки за її пропозицією встановити сервітут, тобто, дотрималася вимог про досудове врегулювання спору.

Як встановлено судом під час розгляду справи та не заперечується сторонами, відповідачем не було прийнято рішення ні про встановлення земельного сервітуту, ні про відмову у такому встановленні. І ця обставина розтлумачена сторонами спору по різному: позивачкою - як відмова, відповідачем - як відсутність відмови у встановленні земельного сервітуту і обговорення такого питання до звернення позивачки до суду.

Домовленості про встановлення сервітуту та про його умови сторони не досягли. Відповідно позивач набула права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що проїзд до земельної ділянки та будинку, які належать на праві власності позивачки ОСОБА_2 , можливий лише через земельну ділянку ОСОБА_1 . Доказів існування будь-якого іншого проїзду до її земельної ділянки відповідач не надав.

Висновками експерта підтверджено технічну можливість встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці відповідача.

При вирішені спору судом першої інстанції правильно враховано Висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи 145 від 31.12.2025 року, яким встановлено, що виходячи з результатів проведеного візуального огляду земельних ділянок, інший проїзд на земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:002:2456, яка належить ОСОБА_2 , крім проїзду через ділянку відповідача відсутній. У вказаному висновку запропоновано варіант встановлення сервітуту з урахуванням існуючого проїзду до належної позивачу земельної ділянки та будинку.

Встановлено, що частина зазначеної земельної ділянки фактично сформована як дорожнє полотно (внутрішньоквартальний проїзд), що надає змогу забезпечити повноцінний проїзд до ділянки Позивача без істотного втручання в благоустрій чи існуючу забудову Відповідача.

Суд обґрунтовано врахував висновок судової земельно-технічної експертизи 145 від 31.12.2025 року, згідно з якого встановлено, що площа сервітуту 0,0100 га (земельний сервітут відображений у додатку 1 до вказаного висновку судового експерта) (т.1 а.с.238), оскільки у Висновку експерта 020/05-23 від 22.05.2023 року зазначається можлива площа проїзду 0,0106 га, що є більш обтяжливим для Відповідача в частині його власності, ніж площа 0,0100 га, яку зазначено у згаданому вище Висновку експерта 145 від 31.12.2025 року.

Тому неможливо погодитися із доводами апеляційної скарги про те, що суд визначив розмір земельного сервітуту надмірно обтяжливим для відповідача, оскільки суд виходив з висновків експерта, з урахуванням мінімальної ширини існуючого проїзду 4,45м (т.1 а.с.236). При цьому клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи заявляв представник позивачки, результат експертизи поступив до суду першої інстанції 03.03.2026 року, і представник відповідача ознайомився із матеріалами справи (т.2 а.с.3). 15.04.2026 року, 18.05.2026 року, 28.05.2026 року були проведені судові засідання за участю представника відповідача в тому числі, однак жодних клопотань щодо роз`яснень висновків експерта або призначення повторної, додаткової експертизи для з`ясування питання, чому експерт визначив мінімальну ширину проїзду, який підпадає під сервітут, в розмірі 4,45 м, а не мінімально в розмірі 3,5 м, як передбачено нормою для одно смугового проїзду, не заявляв, і питань таких в суді першої інстанції не ставив.

Як вже зазначалося колегією суддів, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ст. 81) .

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України, і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

З аналізу наведених положень цивільного і земельного законодавства України можна дійти висновку, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.

Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Позивач належно довела суду виконання таких вимог закону до звернення до суду з позовом.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі 487/4106/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі 925/603/18, від 17 жовтня 2019 року у справі 484/690/16-ц та від 27 листопада 2019 року у справі 751/8865/15-ц.

З огляду на викладене, оскільки позивач довела неможливість нормального використання своєї земельної ділянки та будинку без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, а доказів, які б могли свідчити про те, що встановлення безоплатного земельного сервітуту відносно земельної ділянки загального користування буде надмірно обтяжливим для ОСОБА_1 , відповідач не надав, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року в справі 463/1534/18 та від 20 березня 2024 року в справі 463/2640/21.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд належним чином не обґрунтував умови сервітуту та вирішив питання щодо можливості встановлення безоплатного сервітуту за користування чужою земельною ділянкою. Як вбачається з апеляційної скарги, доводи відповідача зводяться до незгоди із судовим рішенням по суті спору фактично без правового обґрунтування, тільки з урахуванням власної позиції, що позивач не має потреби у встановленні такого обтяження за рахунок відповідача у зв`язку із відсутністю перешкод з його боку в користування заїздом до земельної ділянки ОСОБА_2 ЗК України не містить жорсткого переліку чи імперативних випадків, коли сервітут зобов`язаний бути виключно безоплатним. Питання про те, чи буде користування безкоштовним, вирішується самі сторони у договорі, або ж це випливає із характеру відносин, закону чи рішення суду. Вочевидь, що суд правильно і справедливо задовольнив вимоги про встановлення безоплатного сервітуту для позивачки, яка була позбавлена проїзду на власну земельну ділянку за рахунок оформлення у власність земельної ділянки відповідачем, і яка фактично користувалася існуючим проїздом через ділянку ОСОБА_1 , при цьому відповідач, заперечуючи проти позову, не ставив питання про встановлення сервітуту на платній основі, не обґрунтовував необхідності встановлення такої плати та не надавав суду доказів щодо її розміру чи методики визначення.

Отже, за відсутності заявленої відповідачем вимоги про встановлення плати за сервітут, відповідних заперечень та доказів на їх підтвердження, суд першої інстанції обґрунтовано розглянув позов у межах заявлених позивачем вимог про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Разом із тим колегія суддів зауважує, що положеннями статті 403 ЦК України передбачено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном, а збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Відтак, доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, що були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції апеляційним судом залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Куцого Олександра Степановича залишити без задоволення

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 вересня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А.Девляшевський

Л.В. Василишин