Постанова in case no. 644/1249/16-ц

Постанова

Іменем України

08 серпня 2019 року

м. Київ

справа 644/1249/16-ц

провадження 61-20028св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 11 липня 2016 року в складі судді Шевченка С. В.та рішення Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року у складі колегії суддів Піддубного Р. М.,Гуцал Л. В., Пилипчук Н. П.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ТОВ ОТП Факторинг Україна звернулося в суд з позовом, мотивуючи який зазначило, що 27 серпня 2008 року між закритим акціонерним товариством ОТП Банк , правонаступником якого є публічне акціонерне товариство ОТП Банк , та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір ML-703/266/2008, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 56 000 дол. США та зобов`язався повернути вказану суму у строк до 25 серпня 2023 року відповідно до графіку погашення кредиту, а також сплачувати проценти у передбаченому договором розмірі. У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором того ж дня між ПАТ ОТП Банк та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки РМL-703/266/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

07 червня 2010 року між ПАТ ОТП Банк та товариством з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов яких ТОВ ОТП Факторинг Україна набуло право вимоги за договорами кредиту та іпотеки від 27 серпня 2008 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 лютого 2015 року стягнуто з боржника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 на користь ТОВ ОТП Факторинг Україна заборгованість за кредитним договором ML-703/266/2008 від 27 серпня 2008 року у розмірі 67 065, 63 дол. США та 2 215 042 грн.

Посилаючись на те, що вищевказане судове рішення не виконано, ТОВ ОТП Факторинг Україна просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із: 55 655,75 дол. США заборгованості за кредитом, 11 409,88 дол. США заборгованості за процентами, а також 2 215 042,54 грн пені за порушення виконання зобов`язань, звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом надання позивачу права її продажу будь-якій особі - покупцеві з наданням всіх повноважень продавця за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеної на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності на час укладення правочину щодо відчуження предмету іпотеки; на період до реалізації предмету іпотеки передати квартиру в управління товариству з наданням права обладнання її новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, заміни замків, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 11 липня 2016 року у задоволенні позову ТОВ ОТП Факторинг Україна відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що майнова порука, а саме договір іпотеки, є припиненим у силу вимог частин першої та четвертої статті 559 ЦК України, оскільки позивачем пропущено шестимісячний строк для пред`явлення вимог до іпотекодавця.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 11 липня 2016 року скасовано. У задоволенні позову ТОВ ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено з інших підстав.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу відповідно до Закону України Про іпотеку та умов укладеного між сторонами договору є позасудовим способом захисту, жодних доказів на підтвердження вчинення дій, передбачених умовами договору для позасудового врегулювання спору, зокрема надсилання іпотечного повідомлення, а також дій, необхідних для реєстрації права власності на предмет іпотеки та подальшої його реалізації від свого імені, позивач не надав, а отже відсутні встановлені законом підстави для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ ОТП Факторинг Україна , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі 644/1249/16-ц і витребувано її з Орджонікідзевського районного суду міста Харкова.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року заяву судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О. В. про самовідвід задоволено.

На підставі підпункту 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року 30, зі змінами та доповненнями, розпорядженням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року 214/0/32-17 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року 8 Про здійснення правосуддя у Верховному Суді та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року 7 Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

04 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Сердюка В. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, не врахував, що відносини, які виникли між сторонами регулюються спеціальним Законом України Про іпотеку та загальними положеннями про забезпечення виконання зобов`язань, на них не поширюються норми, що регулюють поруку, а саме статті 553, 559 ЦК України, а тому дійшов помилкового висновку про припинення іпотеки.

Заявник зазначає, що аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України Про іпотеку , статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Зазначає, що ТОВ ОТП Факторинг Україна направляла іпотекодержателю вимогу про усунення порушення, але в подальшому було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання ТОВ ОТП Факторинг Україна права продажу будь-якій особі покупцю предмету іпотеки.

ТОВ ОТП Факторинг Україна обрало спосіб захисту свого порушеного права шляхом ухвалення на користь ТОВ ОТП Факторинг Україна судового рішення з правом продажу будь-якій особі покупцю предмету іпотеки та задоволення своїх вимог у відповідному розмірі, а тому позов підлягає задоволенню.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 27 серпня 2008 року між ЗАТ ОТП Банк , правонаступником якого є ПАТ ОТП Банк , та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір ML-703/266/2008, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 56 000 дол. США та зобов`язався повернути вказану суму частинами у строк до 25 серпня 2023 року, а також сплачувати проценти у передбаченому договором розмірі. Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між ПАТ ОТП Банк та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки РМL-703/266/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

За укладеним 07 червня 2010 року між ПАТ ОТП Банк та ТОВ ОТП Факторинг Україна договором останнє набуло право вимоги за вищевказаними договорами кредиту та іпотеки.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 лютого 2015 року стягнуто з боржника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 на користь ТОВ ОТП Факторинг Україна заборгованість за кредитним договором ML-703/266/2008 від 27 серпня 2008 року у розмірі 67 065, 63 дол. США та 2 215 042 грн.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 01 червня 2016 року вищевказане судове рішення скасовано, ухвалено нове рішення, яким Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ ОТП Факторинг Україна заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2008 року у розмірі 1 452 199,77 грн.

Пунктом 6.4 договору іпотеки Позасудове врегулювання , укладеного 27 серпня 2008 року між ПАТ ОТП Банк та ОСОБА_1 , сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має право самостійно обрати такі шляхи позасудового врегулювання:

- 6.4.1. Іпотекодержателю належить право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством України. Цим сторони дійшли згоди, що ціна продажу предмета іпотеки у випадку його продажу іпотекодержателем, буде визначатися наступним чином: а) початкова ціна продажу предмета іпотеки визначається іпотекодержателем, але вона повинна бути не нижче його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки; б) при неможливості продажу предмета іпотеки за ціною, визначеною згідно підпункту а) цього пункту, протягом одного місяця з моменту початку позасудового врегулювання, ціна продажу предмета іпотеки визначається іпотекодержателем, але вона повинна бути не нижче його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки і зменшеної на 10 відсотків.

6.4.2. При виникненні іпотечного випадку іпотекодержатель надсилає боржнику іпотечне повідомлення (цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в цьому договорі) з вказівкою про загальну суму боргових зобов`язань та граничний строк погашення боргових зобов`язань. У випадку непогашення боржником боргових зобов`язань у строк, передбачений у іпотечному повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов`язань, вказаному в іпотечному повідомленні. При цьому іпотекодержатель зобов`язаний реалізувати предмет іпотеки протягом 1 (одного) року, а суму, отриману від реалізації, направити на погашення боргових зобов`язань та інших фактичних вимог. Залишок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, після погашення боргових зобов`язань, інших фактичних вимог та відшкодування всіх витрат іпотекодержателя, повертається іпотекодавцю відповідно, до чинного законодавства України. Сторони встановлюють, що положення пункту 6.4 з підпунктами цього договору, разом з іншими положеннями цього договору, являють собою повний укладений договір між сторонами про задоволення вимог іпотекодержателя, в якому сторони визначили можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомими майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 17 Закону України Про іпотеку визначено перелік підстав для припинення іпотеки. Зокрема, іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 11 Закону України Про заставу , статей 1, 11 Закону України Про іпотеку майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем.

Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 цього Кодексу), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки останній відповідає перед заставо-/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Отже, правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України Про іпотеку .

Разом з тим іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України Про іпотеку ).

Частиною першою та третьою статті 33 Закону України Про іпотеку передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов`язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналогічні вимоги містить договір іпотеки укладений між сторонами.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України Про іпотеку зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 38 Закону України Про іпотеку правовою підставою для продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі).

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України Про іпотеку , якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України Про іпотеку , статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі 310/11024/15-ц, провадження 14-112 цс 19.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу відповідно до Закону України Про іпотеку та умов укладеного між сторонами договору є позасудовим способом захисту, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 11 липня 2016 року та відмови у задоволенні позову ТОВ ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Наведена у касаційній скарзі ТОВ ОТП Факторинг Україна вимога про скасування рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, оскільки вказане рішення суду скасоване апеляційним судом.

Отже, апеляційним судом розглянуто спір повно та всебічно, досліджено і оцінено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи апеляційний суд не допустив.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків рішення суду апеляційної інстанції . Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Судове рішення першої інстанції не переглядається, оскільки скасоване апеляційним судом.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська