Постанова in case no. 522/21902/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа 522/21902/16-а

адміністративне провадження К/9901/18158/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року (головуючий суддя Димерлій О.О., судді - Бойко А.В., Єщенко О.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора 3-ї роти 2-го батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Попеску Олександра Васильовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора 3-ї роти 2-го батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Попеску Олександра Васильовича, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 12 вересня 2016 року серії АР 100357 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);

- скасувати рішення Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції від 27 жовтня 2016 року 1576/41/13/02-2016 про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 07 жовтня 2016 року та залишення без змін постанови серії АР 100357.

Постановою Приморського районного суду міста Одеси від 12 липня 2017 року адміністративний позов задоволено: скасовано постанову від 12 вересня 2016 року серії АР 100357 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено порядок притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а саме здійснено розгляд справи на місці, без дослідження доказів. Суд першої інстанції зазначив, що оскаржувана постанова, винесена без повної правової оцінки фактів і обставин правопорушення, а тому є необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року скасовано постанову Приморського районного суду міста Одеси від 12 липня 2017 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем дотримано, діючу на момент спірних відносин, процедуру розгляду справи, а сам факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджується, дослідженим у судовому засіданні, відеозаписом фіксації правопорушення.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржником зазначено, що висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки розгляд справи про адміністративне правопорушення не може здійснюватися безпосередньо на місці зупинки транспортного засобу, у зв'язку з тим, що такий розгляд суттєво порушує права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. На думку позивача, судом апеляційної інстанції не встановлювалися обставини, які могли б свідчити про вчинення ним адміністративного правопорушення. Висновки про його винуватість, здійснені за результатом перегляду відеозапису наданого відповідачем є помилковими, оскільки відеозапис не містить фіксації вчинення адміністративного правопорушення. Крім того, позивач вважає, що неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 197 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) та розгляд справи в порядку письмового провадження призвів до порушення його процесуальних прав, зокрема щодо участі у судовому засіданні.

Відповідач скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Згідно з пунктом 1.9. ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Підпунктом 8.4. г ПДР України встановлено, що наказові знаки показують обов'язкові напрямки руху або дозволяють деяким категоріям учасників рух по проїзній частині чи окремих її ділянках, а також запроваджують або скасовують деякі обмеження.

Відповідно до підпункту 4.2 пункту 33.4 Наказові знаки розділу 33 ПДР України - Рух праворуч , дорожній знак 4.2. дозволяє рух лише праворуч.

Пунктом 8.5. ПДР України визначено, що дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.

За змістом підпункту 8.5.1. ПДР України, горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 34.1 цих Правил.

Згідно з підпунктом 1.3 пункту 34.1 Горизонтальна розмітка розділу 34 ПДР України, дорожня розмітка 1.3 - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху. Лінію перетинати забороняється.

Частиною першою статті 122 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Згідно з статтею 31 Закону 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 вересня 2016 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії АР 100357, якою його визнано винним за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень.

У постанові зазначено, що 12 вересня 2016 року об 08 год. 45 хв. на перехресті провулку Місячного та вулиці Середньофонтанської у місті Одеса, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем TOYOTA CAMRY номерний знак НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 4.2 Рух праворуч , а саме перетнув подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки, чим порушив підпункт 1.3 пункту 34.1 ПДР України.

Відповідно до статті 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд апеляційної інстанції, досліджуючи наявний в матеріалах справи відеозапис з нагрудного реєстратора інспектора патрульної поліції, встановив наявність вказаних у оскаржуваній постанові обставин та прийшов до висновку про дотримання відповідачем вимог КУпАП під час її прийняття, а отже правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Судом зазначено, що відповідачем доведено правомірність прийняття постанови від 12 вересня 2016 року серії АР 100357.

За таких обставин Верховний Суд погоджується висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

За приписами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, інакше, аніж на підставі встановлених ними фактичних обставин справи. При цьому будь-яких обставин, які б свідчили про допущення судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, що дозволяли б суду вийти за межі доводів касаційної скарги та слугували обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, Верховним Судом не встановлено.

З приводу доводів скаржника про необхідність складати протокол про адміністративне правопорушення, колегія суддів, зазначає наступне.

Посилання скаржника на неправильне застосування судами статті 258 КУпАП з підстав того, що під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення відповідач зобов'язаний був скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, колегія суддів вважає достатньо необґрунтованими, враховуючи наступне.

Аналіз положень частин першої - третьої статті 258 КУпАП дозволяє дійти висновку, що їх дія поширюється:

1) на правопорушення, визначені в частині першій цієї статті;

2) у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

3) на випадки, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

Частина друга статті 258 КУпАП надає право Національній поліції не складати протокол про вчинення адміністративних правопорушень, у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Відповідно на ці правовідносини поширюється положення частини четвертої статті 258 КУпАП, коли уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Таким чином під час оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, в тому числі, зафіксованих в автоматичному режимі, зокрема, передбаченого статтею 122 КУпАП, у працівників Національної поліції відсутній обов'язок складати протокол про адміністративне правопорушення.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу позивача, що Рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року 5-рп/2015, на яке він посилається у касаційній скарзі, приймалось до внесення змін у статтю 258 КУпАП, а тому не може застосовуватися у цих правовідносинах.

Колегія суддів критично ставиться до посилань скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм КАС України, а саме розгляду апеляційної скарги в порядку письмового провадження, оскільки матеріали справи не містять клопотань від учасників справи про розгляд апеляційної скарги за їх участі. Більше того, у запереченні на апеляційну скаргу, позивач, з посиланням на статтю 197 КАС України, просить суд апеляційної інстанції розглянути справу в порядку письмового провадження без його участі.

Відповідно до статті 197 КАС України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року), суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю; неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У такий спосіб, суд апеляційної інстанції, переглянувши рішення суду першої інстанції у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, не допустив порушення вимог КАС України.

Решта доводів касаційної скарги, по суті, зводяться до незгоди з мотивами суду апеляційної інстанції, якими він керувався при оцінці доказів і встановлених на цій підставі обставин дорожньої-транспортної ситуації за участі позивача, що в підсумку вплинуло на прийняття рішення про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, поставленого йому за провину, та правомірність оскаржуваної постанови.

З урахуванням визначених статтею 341 КАС України меж перегляду касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій, усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не можуть слугувати підставою для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції, прийнято законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець