Постанова in case no. 320/11820/13-ц

Постанова

Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа 320/11820/13-ц

провадження 61-1631 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи: - ОСОБА_5,

- Мелітопольська державна нотаріальна контора

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області у складі судді Редько О. В. від 29 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області у складі суддів: Гончар М. С., Стрелець Л. Г., Каракуші К. В., від 31 березня 2016 року.

Встановив:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що 03 вересня 2005 року її рідна баба ОСОБА_6 склала на її користь заповіт. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла. Після смерті останньої відкрилася спадщина на частину житлового будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_3 вчасно звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак у видачі свідоцтва про право на спадкове спірне майно їй було відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів померлої на частину житлового АДРЕСА_1. Роз'яснено, що АДРЕСА_1 був зареєстрований за чоловіком померлої ОСОБА_6 - ОСОБА_7 і частка померлої в натурі виділена не була.

Позивач ОСОБА_3 зазначила, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року і його спадкоємцем є ОСОБА_4, який право позивача на частину спірного АДРЕСА_1 не визнає.

Крім того, ОСОБА_3 вказала, що ОСОБА_7 є непрацездатним вдівцем та за законом має право на обов'язкову частку в спадщині померлої дружини ОСОБА_6 Разом з тим, на день смерті ОСОБА_6 вони разом не проживали, ОСОБА_7 спадщини шляхом подачі відповідної заяви нотаріусу не подав, а тому втратив право на спадкування вказаної обов'язкової частки у спадковому майні померлої дружини.

Встановлення факту не проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на день смерті останньої, а також факту проживання померлої ОСОБА_6 разом з позивачем ОСОБА_3, необхідно здійснити в позовному провадженні, оскільки між спадкоємцями померлого подружжя ОСОБА_6 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 існує спір про право на вказаний вище предмет спадкування.

На підставі наведеного, збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила суд: встановити факт, що померла ОСОБА_6 на день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року постійно проживала разом із нею, ОСОБА_3, за адресою: АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за заповітом право власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_6, а саме на частину житлового АДРЕСА_1.

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, Мелітопольська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, стягнення грошових коштів у рахунок компенсації понесених витрат на поліпшення спадкового нерухомого майна.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що він є спадкоємцем після смерті його батька - ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на підставі заповіту, складеного померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Після смерті батька ОСОБА_4 прийняв спадщину шляхом вчасного звернення до нотаріуса з відповідною заявою (інші спадкоємці за законом померлого ОСОБА_7, а саме дочка ОСОБА_5, спадщину не приймала).

ОСОБА_4 нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно померлого батька з посиланням на наявність спору між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про розміри їх спадкових часток у спірному спадковому АДРЕСА_1, що і стало підставою для звернення до суду із вказаним зустрічним позовом.

Також, ОСОБА_4 зазначив, що його померлому батькові, як непрацездатному вдівцю, за законом належить обов'язкова частка в спадщині померлої дружини ОСОБА_6 у розмірі 1/12 частини спірного АДРЕСА_1. ОСОБА_7 за життя не встиг оформити свої спадкові права на 1/12 частину спірного АДРЕСА_1 після смерті дружини ОСОБА_6, а тому, ОСОБА_4 вважає, що йому після смерті батька має належати в порядку спадкування не 1/2, а 7/12 (1/2 = 6/12; 6/12+1/12 = 7/12) частин спірного АДРЕСА_1, а відповідачеві ОСОБА_3 відповідно 5/12 його частин.

Крім того, ОСОБА_4 вказав у позові, що ним за власні кошти було зроблено у спірному будинку ремонтні роботи на загальну суму 107 711 грн, і ОСОБА_4 вважає, що частина таких витрат, яка пропорційна частці ОСОБА_3 - 5/12, має бути стягнута з останньої на його користь в судовому порядку.

На підставі наведеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд: визнати за ним право власності на 7/12 частин вказаного спірного житлового АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті його батька - ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року; за ОСОБА_3 визнати право власності на 5/12 частин вказаного спірного житлового АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті баби - ОСОБА_6; стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію за проведені ремонтні роботи у житловому АДРЕСА_1, пропорційно частки ОСОБА_3, в розмірі 44 879 грн 58 коп.

Рішенням Мелітопольський міськрайонного суду Запорізької області від 29 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування на спадкове майно, а саме: на 5/12 частин житлового АДРЕСА_1 Запорізької області, яке залишилось після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

В решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на спадкове майно, а саме: на 7/12 частин житлового АДРЕСА_1 Запорізької області, яке залишилось після смерті ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі 35 784 грн 16 коп.

В решті зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 378 грн 54 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 316 грн 67 коп.

Рішення суд першої інстанції мотивоване тим, що первісні позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання факту проживання ОСОБА_6 постійно та на день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року разом з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 не знайшли свого підтвердження, оскільки довідка голови квартального комітету від 07 травня 2014 року, подана на підтвердження зазначених обставин, була складена зі слів дочки померлої (третьої особи по даній справі) та сусідів, а покази свідків з даного питання є суперечливими.

На підставі наведених вище обставин про недоведеність первісним позивачем підстав позову про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції прийшов до висновків, що після смерті своєї дружини ОСОБА_7, як спадкоємиць який на день смерті спадкодавця проживав разом з померлою дружиною, незважаючи на існування заповіту від 03 вересня 2005 року на ім'я ОСОБА_3, прийняв обов'язкову частку спадщини в розмірі половини від частки, яка б належала йому у разі прийняття спадщини за законом після смерті своєї дружини, враховуючи кількість спадкоємців, а саме: двох дітей померлої (ОСОБА_4 та ОСОБА_5). Обов'язкова частка становить 1/12 частину спірного домоволодіння.

Встановивши об'єм спадкової маси померлого ОСОБА_7 - 7/12 часток АДРЕСА_1, а також об'єм спадкової маси померлої ОСОБА_6 - 5/12 часток АДРЕСА_1, міськрайонний суд вважав за необхідне задовольнити первісні та зустрічні позовні вимоги частково шляхом визнання за спадкоємцями (позивачем та відповідачем у справі) по 5/12 та 7/12 часток спадкового АДРЕСА_1, відповідно за ОСОБА_3 та ОСОБА_4

При вирішенні спору в частині вимог зустрічного позивача про стягнення з ОСОБА_3 грошової компенсації в розмірі 35 784 грн 16 коп., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом доведено належними та допустимими доказами факт понесення ним витрат лише у розмірі 85 882 грн на поліпшення об'єкта спірного спадкового майна і такі витрати мають бути компенсовані ОСОБА_3 пропорційно до її частки, оскільки вона як власник має нести витрати на утримання належного їй нерухомого майна.

Інші позовні вимоги позивачів за первісним та зустрічним позовами суд першої інстанції визнав безпідставними та відмовив у їх задоволенні.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2016 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 грудня 2015 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції при вирішенні спору дотримався вимог матеріального та процесуального закону, ухвалив правильне по суті, законне та обґрунтоване рішення суду і доводи апеляційної скарги не спростовують такого твердження.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2016 року в повному обсязі, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 грудня 2015 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 та задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, ухвалити в наведеній частині нове рішення суду про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_3 зі спадкодавцем ОСОБА_6 про визнання за ОСОБА_3 права власності на частину спірного житлового АДРЕСА_1, про часткове задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 щодо визнання за ним права власності на частину спірного житлового АДРЕСА_1, відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 щодо стягнення з ОСОБА_3 35 784 грн 16 коп. відповідної компенсації.

В частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 рішення суду не оскаржується та не є предметом касаційного перегляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення частини дев'ятої статті 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання , як наслідок, суд дійшов хибних висновків про недоведеність первісним позивачем факту її проживання зі спадкодавцем ОСОБА_6 на момент відкриття спадщини за іншою адресою, ніж проживав її померлий чоловік.

Наведене призвело до помилкових висновків суду першої інстанції про спадкування померлим ОСОБА_7 після смерті дружини 1/12 її частини спірного АДРЕСА_1, як наслідок, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що позивач і відповідач у справі успадкували не по частині АДРЕСА_1 кожен, після смерті баби та батька, а по 5/12 та 7/12 його частин.

Також, особа, яка подає касаційну скаргу, звертає увагу на помилковість висновків суду першої інстанції про необхідність покладення на ОСОБА_3 обов'язку компенсувати частину витрат ОСОБА_4, понесених на ремонт спірного будинку. Такі посилання касаційної скарги ґрунтуються на тому, що ОСОБА_3 не надавала згоди ОСОБА_4 на проведення ремонтних робіт спільної власності, яка не знаходилася в аварійному стані, що ОСОБА_4 побудував баню і ці витрати також безпідставно судом включено до загальної суми коштів, які позивач змушено судами частково компенсувати. Крім того, правовідносини між сторонами у справі в цій частині врегульовано нормами статей 1158-1160 ЦК України, однак вони не застосовані судом першої інстанції при вирішенні спору.

Наведені порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, мали бути виправлені апеляційним судом, чого зроблено не було, а тому ОСОБА_3 вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню у повному обсязі.

У запереченні на касаційну скаргу, поданому у липні 2016 року, ОСОБА_4 просить касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заперечення на касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено обставини справи, вірно застосовано норми матеріального права та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення.

ОСОБА_4 зазначає, що положення частини дев'ятої статті 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання не існує у вигляді вказаному в касаційній скарзі реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції , а тому посилання касаційної скарги щодо неправильного вирішення позову судами попередніх інстанцій про встановлення факту, що має юридичне значення на підставі положень частини шістнадцятої статті 6 вказаного Закону, є безпідставними.

Також, ОСОБА_4 посилається на те, що доводи касаційної скарги про його протиправне заволодіння спірним майном є безпідставними, а також є безпідставними доводи про те, що ремонтом спірного будинку було завдано матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_3, порушено її права, тощо.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

12 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства засадами судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як зазначено вище, між сторонами у справі виник спір стосовно об'ємів спадкової маси кожного із померлого подружжя ОСОБА_4 у спірному АДРЕСА_1, які ОСОБА_3 та ОСОБА_4 успадкували на підставі заповітів.

Також, між сторонами у справі виник спір стосовно розподілу витрат ОСОБА_4 на проведення ремонтних робіт у спірному АДРЕСА_1, проведених після смерті подружжя ОСОБА_4.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми матеріального права (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтями 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України було встановлено презумпцію рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, нажитій подружжям за час шлюбу. Такий правовий принцип передбачено і нормами статей 60, 70 Сімейного кодексу України.

Частинами першою та другою статті 1226 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Згідно із частиною першою статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Нормами частини першої статті 1241 ЦК України визначено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Частиною третьою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до вимог статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців (стаття 1276 ЦК України).

Частини перша та друга статті 1299 ЦК України встановлюють, що якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу).

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Відповідно до вимог частин першої та шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні врегульовано Законом України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні (далі - ЗУ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні )

Абзацом першим статті 6 ЗУ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні (в редакції чинні станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року - дата смерті ОСОБА_6) передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Враховуючи предмет та підстави первісного і зустрічного позовів, наведені вище норми матеріального права, при розгляді даного спору підлягають встановленню обставини у справі щодо:

належності на праві спільної власності спірного АДРЕСА_1 померлому подружжю ОСОБА_6;

наявність права у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на спадкування майна померлого подружжя ОСОБА_4;

наявність/відсутність інших можливих спадкоємців померлого подружжя ОСОБА_4;

дотримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4, передбаченого Законом порядку прийняття спадщини;

факту наявності/відсутності у померлого ОСОБА_7 права на обов'язкову частку спадщини померлої дружини;

а, враховуючи, що після смерті своєї дружини ОСОБА_7 не оформив права на спадкове майно померлої дружини, підлягає встановленню факт прийняття ним спадщини померлої дружини;

для встановлення факту прийняття померлим ОСОБА_7 спадщини померлої дружини, підлягає встановленню факт проживання/не проживання його з дружиною на момент її смерті, як наслідок, чи проживала на момент смерті померла ОСОБА_6 за іншою адресою разом з ОСОБА_3;

встановлення розміру часток кожного із померлого подружжя ОСОБА_6 у спірному АДРЕСА_1, як наслідок, визначення розміру часток у спірному спадковому нерухомому майні сторін у справі;

підлягає встановленню факт понесення ОСОБА_4 витрат і їх розмір на ремонтні роботи у спірному будинку, а також правомірність таких його дій, підставність вимог до ОСОБА_3 по компенсації відповідної частини таких витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний АДРЕСА_1 належав на праві спільної сумісної власності померлому подружжю ОСОБА_4 і є об'єктом спадкування після їх смерті спадкоємцями за заповітами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Останні прийняли спадщину шляхом вчасного звернення до нотаріуса з відповідними заявами, і інші можливі спадкоємці померлого подружжя ОСОБА_4, які прийняли спадщину, відсутні. Встановлено факт наявності у померлого ОСОБА_7 права на обов'язкову частку спадщини померлої дружини ОСОБА_6 Також, встановлено факт понесення ОСОБА_4 витрат на ремонтні роботи у спірному АДРЕСА_1 після смерті подружжя ОСОБА_4.

Доводи касаційної скарги та заперечення на касаційну скаргу не містять посилань на спростування наведених вище обставин справи, які встановлені судами попередніх інстанцій вірно на підставі зібраних у справі доказів.

Як зазначено вище, особа, яка подала касаційну скаргу, вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про прийняття померлим ОСОБА_7 його обов'язкової частки у спадщині померлої дружини ОСОБА_6 (1/12 частина спірного АДРЕСА_1) шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки ОСОБА_6 на той момент проживала з ОСОБА_3

Дане питання було предметом дослідження судів попередніх інстанцій, які, на підставі зібраних у справі документів, показів свідків, тощо, дійшли висновків про недоведеність ОСОБА_3 належними та допустимими доказами факту проживання ОСОБА_6 на момент її смерті з ОСОБА_3, а не з померлим чоловіком ОСОБА_7 за адресою їх спільної реєстрації: м. Мелітополь, вул. Менделєєва, 18.

Суд касаційної інстанції не наділений процесуальними правами щодо переоцінки зібраних у справі доказів, а тому наведені висновки судів попередніх інстанцій, які базуються на оцінених та досліджених судами доказах, визнати безпідставними не можна.

Посилання касаційної скарги на те, що судами попередніх інстанцій безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення частини дев'ятої статті 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання (Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює, реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованою місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції) є безпідставними, оскільки на момент смерті спадкодавця ОСОБА_6 в 2008 році стаття 6 вказаного Закону не містила відповідного посилання. До зазначеної норми права (стаття 6) посилання на можливість проживання особи у двох і більше місцях з реєстрацією місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором було включено лише в 2016 році.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що ОСОБА_3 має право на спадкування 5/12 частин, а ОСОБА_4 7/12 частин спірного АДРЕСА_1.

Разом з тим, висновки судів про часткове задоволення зустрічного позову шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 відповідної грошової компенсації за ремонтні роботи визнати законними та обґрунтованими не можна.

Судами встановлено, і це вбачається з наявних у матеріалах справи документів, що право власності на спірний АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, в контексті вимог статті 1299 ЦК України не виникло, оскільки державної реєстрації цього майна за ОСОБА_4 проведено не було.

Положеннями частини п'ятої статті 1268 ЦК України закріплено, що спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Разом з тим, право на володіння, користування та розпорядження належною спадкоємцеві спадщиною у вигляді нерухомого майна, виникає з моменту державної реєстрації цього майна (частина перша статті 317 ЦК України), а не з моменту відкриття спадщини.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про правомірність дій ОСОБА_4 по здійсненню ремонтних робіт у спірному АДРЕСА_1 з посиланням на частину п'яту статті 1268 ЦК України, є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про незаконність проведення ОСОБА_4 ремонтних робіт у спірному АДРЕСА_1 є обґрунтованими.

Покладаючи на ОСОБА_3 обов'язок по відшкодуванню витрат на ремонтні роботи спірного АДРЕСА_1, понесені ОСОБА_4, суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували, крім того, залишили без уваги ту обставину, що ОСОБА_3 не набула у власність чи у користування її частину спадкового будинку (до моменту державної реєстрації цього майна) і не зобов'язана нести витрати на його утримання в контексті положень статей 322, 360 ЦК України чи статті 151 Житлового кодексу України, як помилково вважали суди попередніх інстанцій при розгляді справи.

За правилами частин першої-третьої статті 412 ЦПК України (в чинній редакції) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано статті 322, 360, частину п'яту статті 1268 ЦК України, статтю 151 Житлового кодексу України, при вирішенні спору в частині вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_3 грошової компенсації, а також не застосовано положення статей 15, 16 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 60, 213 ЦПК України (в редакції чинній станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), зроблено передчасні та помилкові висновки про порушення прав ОСОБА_4 з боку ОСОБА_3 через відмову останньої у сплаті ОСОБА_4 частини витрат на ремонт спадкового нерухомого майна.

У зв'язку з наведеним вище, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації в розмірі 35 784 грн 16 коп. підлягають скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення про відмову в позові ОСОБА_4

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в іншій (не скасованій) частині правильні по суті і законні, а тому їх необхідно залишити без змін.

Враховуючи, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення у справі частковому скасуванню з ухваленням нового рішення по суті в частині однієї з вимог зустрічного позову, те, що ОСОБА_3 сплачено 1 765 грн 02 коп. судового збору за подання касаційної скарги, судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 882 грн 50 коп. слід покласти на ОСОБА_4

Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2016 року скасувати в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошової компенсації в розмірі 35 784 грн 16 коп. та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 31 березня 2016 року у даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 882 грн 50 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 882 грн 52 коп. покласти на ОСОБА_3.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик