Court judgment in case no. 904/6364/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

cправа 904/6364/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дніпро Сервіс"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 (колегія суддів: Фещенко Ю. В. - головуюча, Золотарьова Я. С., Соп`яненко О. Ю.) у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дніпро Сервіс"

про визнання права комунальної власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст обставин справи, що передували ухваленню оскаржуваної постанови

1.1. У листопаді 2025 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дніпро Сервіс" (далі - ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс"), у якому просила визнати за Дніпровською міською територіальною громадою в особі Дніпровської міської ради право комунальної власності на об`єкт самочинного будівництва - житловий будинок літ. "А1-13", загальною площею 3584 м 2 , розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, буд. 11, секція 2.

1.2. У квітні 2026 року Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про забезпечення позову, в якій просила:

- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс", а саме на квартири: 56, 68, 69, 74, 78, 80, 85, 90, 93, 94, 98, 102 та паркомісця 4, 5, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, 11, до набрання рішенням суду у справі 904/6364/25 законної сили;

- заборонити ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" і будь-яким третім особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо майна з реєстраційними номерами об`єктів нерухомого майна: 3186091212020, 3186099612020, 3186100512020, 3186110812020, 3147978312020, 3147979312020, 3147979712020, 3147980912020, 3186107012020, 3186108112020, 3186109212020, 3186110112020, 3147985112020, 3147985712020, в тому числі щодо його відчуження, передавання в іпотеку, обтяжування будь-якими правами третіх осіб, до набрання рішенням суду у справі 904/6364/25 законної сили.

1.3. Заява Дніпровської міської ради про забезпечення позову обґрунтована тим, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області знаходиться справа 904/6364/25 за позовом Дніпровської міської ради до ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" про визнання за позивачем права комунальної власності на об`єкт самочинного будівництва - житловий будинок літ. "А1-13", загальною площею 3584 м 2 , розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, буд. 11, секція 2 (далі також - забудова 2). Дніпровська міська рада зазначала, що провадження у справі 904/6364/25 було відкрито 25.11.2025, однак, незважаючи на це, договори купівлі-продажу квартир у забудові 2 укладалися в грудні 2025 року, січні, лютому та березні 2026 року, тобто вже після відкриття провадження у справі. Зокрема, 14.03.2026 (за 5 днів до дати формування довідки) відчужено 6 машиномісць і 2 квартири. Загалом після відкриття провадження у справі здійснено 14 угод щодо об`єктів самочинного будівництва. Таке цілеспрямоване та прискорене відчуження нерухомого майна, що є безпосереднім предметом судового спору, після відкриття провадження у справі, свідчить, на думку Дніпровської міської ради, про умисне виведення активів з метою унеможливлення виконання рішення суду та є недобросовісною поведінкою учасника господарського процесу.

Дніпровська міська рада також зазначала, що для реєстрації кожної квартири секції 2 (літ. "А1-13"), починаючи з квартири 56, відповідач використовував сертифікат від 19.06.2019 ДП162191700547, який засвідчив введення в експлуатацію первинного, окремого дев`ятиповерхового будинку з 53 квартирами. Цей сертифікат, за доводами позивача, вичерпав свою дію в 2019 році з введенням в експлуатацію первинного об`єкта (літ. "А-9"), тому повторне його використання для реєстрації права власності на окрему будівлю є незаконним. Відтак, за доводами Дніпровської міської ради, реєстрація права власності відповідача на квартири, що залишаються невідчуженими, ґрунтується виключно на незаконних реєстраційних діях, що є підставою для визнання цього права відсутнім.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі 904/6364/25 відмовлено в задоволенні заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову.

2.2. Господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову, виходив із того, що предметом позову в цій справі є вимоги про визнання за Дніпровською міською територіальною громадою в особі Дніпровської міської ради права комунальної власності на нерухоме майно, а саме: об`єкт самочинного будівництва -житловий будинок літ. "А1-13", загальною площею 3584 м 2 , розташований за адресою: місто Дніпро, вул. Європейська, буд. 11, секція 2. Водночас, як зазначив суд, позивач у заяві про забезпечення позову просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс", а саме квартири: 56, 68, 69, 74, 78, 80, 85, 90, 93, 97, 98, 102 та паркомісця 4, 5, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, 11. Однак, як установив місцевий господарський суд, позивач не подав належних і допустимих доказів стосовно того, що предмет забезпечення має зв`язок із конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, а саме: позивач не навів обґрунтувань і належних, допустимих доказів на підтвердження того, що нерухоме майно, на яке він просить накласти арешт, належить до секції 2 житлового будинку літ. "А1-13", що є предметом позовних вимог у цій справі. За таких обставин суд виснував про відсутність можливості встановити наявність належного зв`язку між заходом забезпечення позову, про застосування якого просить позивач, та предметом спору.

При цьому, за висновком господарського суду першої інстанції, саме лише покликання Дніпровської міської ради на адресу розташування майна без подання технічної, реєстраційної чи іншої документації, з якої можливо було би ідентифікувати належність конкретних квартир і паркомісць до секції 2 спірного об`єкта, не дає господарському суду підстав для висновку про співмірність, обґрунтованість і необхідність обраних заходів забезпечення позову. За таких обставин суд зазначив про недоведеність Дніпровською міською радою належними та допустимими доказами того, що нерухоме майно, на яке позивач просить накласти арешт, входить до об`єкта, що є предметом позову в цій справі. З огляду на наведене суд зазначив про відсутність належного зв`язку між заходами забезпечення позову, які просить застосувати позивач, та предметом позову в цій справі.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі 904/6364/25 та ухвалено нове рішення, яким задоволено заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову.

Вирішено вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс", а саме на квартири: 56, 68, 69, 74, 78, 80, 85, 90, 93, 94, 98, 102 та паркомісця 4, 5, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, 11, до набрання рішенням суду у справі 904/6364/25 законної сили.

Вирішено заборонити ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" і будь-яким третім особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо майна з реєстраційними номерами об`єктів нерухомого майна: 3186091212020, 3186099612020, 3186100512020, 3186110812020, 3147978312020, 3147979312020, 3147979712020, 3147980912020, 3186107012020, 3186108112020, 3186109212020, 3186110112020, 3147985112020, 3147985712020, в тому числі щодо його відчуження, передавання в іпотеку, обтяжування будь-якими правами третіх осіб, до набрання рішенням суду у справі 904/6364/25 законної сили.

2.4. Апеляційний господарський суд, задовольняючи заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову, встановив, що в матеріалах справи наявні такі докази: копія договору оренди землі від 14.05.2019 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000024200094, копія клопотання ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" від 20.07.2017, копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.07.2017, копія технічного паспорта від 30.06.2017, копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.01.2018, копія декларації від 25.04.2016 ДП 083161161759 про початок виконання будівельних робіт із реконструкції нежитлової будівлі під житловим будинком, копія рішення Дніпровської міської ради від 21.02.2018, копія клопотання ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" від 17.01.2019, копія рішення Дніпровської міської ради від 24.04.2019, копія проєкту землеустрою, розробленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Геокад" щодо відведення земельної ділянки, копія повідомлення від 27.05.2019 ДП 102191471347, копія сертифіката від 19.06.2019 ДП 162191700547, копія технічного паспорта від 28.04.2023, копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.10.2025, копія акта обстеження земельної ділянки від 21.08.2025 0442, копія звіту про оцінку об`єкта нерухомості, копія витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо сертифіката ДП162191700547. Апеляційний господарський суд, оцінивши наведені докази з урахуванням стандарту доказування "вірогідності доказів", виснував, що долучені до позовної заяви, а також до заяви про забезпечення позову докази більш вірогідно підтверджують, що квартири 56, 68, 69, 74, 78, 80, 85, 90, 93, 94, 98, 102 та паркомісця 4, 5, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, 11, щодо яких позивач просить вжити заходи забезпечення позову, є тим самим об`єктом нерухомості, на який позивач просить визнати право комунальної власності в цій справі.

Крім того, за висновком апеляційного господарського суду, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини, як зазначив суд, може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, зокрема, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. При цьому апеляційний господарський суд установив, що відповідач вчиняє дії щодо відчуження квартир і паркомісць, розташованих за адресою м. Дніпро, вул. Європейська, 11, з приводу яких наявний спір у справі 904/6364/25. Апеляційний господарський суд також урахував, що обраний позивачем захід забезпечення позову є тимчасовим (на період вирішення спору по суті) та має на меті зупинення вчинення на час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки у вигляді ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення прав, інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

За таких обставин суд виснував, що вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомості, тобто заборони на право розпоряджатися цим майном, і заборона вчиняти реєстраційні дії з таким майном, у цьому випадку спрямовані на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, який є предметом спору. Тому, за висновком апеляційного господарського суду, обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкти нерухомості та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо майна, яке є предметом позову у справі 904/6364/25, є розумним, обґрунтованим і адекватним, має логічний зв`язок із предметом позову та спрямованим на збереження існуючого становища до набрання рішенням законної сили та протягом 90 днів після цього.

При цьому, за висновком апеляційного господарського суду, заходи забезпечення позову в цій справі є співмірними з предметом позовних вимог, а накладення арешту на нерухоме майно та заборона вчиняти реєстраційні дії з ним є тимчасовим заходом, спрямованим на підтримання "status quo" , поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, запропонований позивачем захід забезпечення позову не призведе до порушення майнових прав відповідача та не вплине на його господарську діяльність, при цьому він не є тотожним із позовними вимогами, є адекватним і ефективним, а також має тимчасовий характер, не завдає шкоди та збитків іншим учасникам справи. Разом із тим вжиття вказаних заявником заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища та на ефективний захист прав та інтересів позивача в разі задоволення позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у справі 904/6364/25, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2026 у справі 904/6364/25 залишити в силі. Крім того, скаржник зазначає, що орієнтовний розрахунок витрат, які відповідач може понести у зв`язку з розглядом справи 904/6364/25 в суді касаційної інстанції, складає 20 000,00 грн.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" зазначає, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням положень статей 136, 137, 139 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" також вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, викладені в постановах від 15.01.2020 у справі 915/1912/19, від 22.11.2021 у справі 344/14718/20, від 13.01.2025 у справі 904/3751/24, від 15.09.2021 у справі 910/7013/20, від 12.02.2020 у справі 381/4019/18, від 10.11.2020 у справі 910/1200/20, від 19.05.2026 у справі 915/1439/25.

3.4. Крім того, ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" із покликанням на неспівмірність вжитих апеляційним господарським судом заходів забезпечення позову стверджує про абсолютну необґрунтованість застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на нерухоме майно. На підставі незаконної, на думку скаржника, постанови апеляційного господарського суду, відповідачу заборонено користуватися його майном.

3.5. При цьому, за доводами ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс", позивач не подав належних і допустимих доказів стосовно того, що нерухоме майно, на яке він просить накласти арешт, належить до секції 2 житлового будинку літ. "А1-13", що є предметом позовних вимог у цій справі.

3.6. Дніпровська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Дніпровська міська рада стверджує, що відповідач сам реєстрував квартири в забудові 2 за адресою: вул. Європейська, 11, без зазначення секції. Це не технічна помилка, як зазначає Дніпровська міська рада, а цілеспрямована тактика, застосована щодо понад п`ятдесяти об`єктів нерухомості, з метою приховання їх приналежності до самочинного будівництва.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

4.2. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції про задоволення заяви Дніпровської міської ради щодо забезпечення позову.

4.3. За змістом частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

4.4. Переглянувши оскаржувану постанову, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.5. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

4.6. Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

4.7. Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

4.8. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 10.08.2026 у справі 916/800/26, від 10.07.2026 у справі 924/335/26, від 27.05.2026 у справі 906/1663/25, від 14.04.2026 у справі 907/992/25.

4.9. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав і охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.08.2026 у справі 916/800/26, від 30.07.2026 у справі 910/14001/25, від 29.09.2026 у справі 910/2694/26, від 04.02.2026 у справі 927/730/25.

4.10. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду від 15.09.2020 у справі 753/22860/17, суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

4.11. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має надати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.08.2026 у справі 916/800/26, від 30.07.2026 у справі 910/14001/25, від 10.07.2026 у справі 924/335/26, від 29.06.2026 у справі 910/2694/26.

4.12. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

4.13. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

4.14. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.08.2026 у справі 916/800/26, від 10.07.2026 у справі 924/335/26, від 27.05.2026 у справі 906/1663/25.

4.15. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані на обґрунтування заяви докази, та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

4.16. Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

4.17. При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.08.2026 у справі 916/800/26, від 10.07.2026 у справі 924/335/26, від 27.05.2026 у справі 906/1663/25, від 28.04.2026 у справі 916/1194/25.

4.18. Водночас колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.08.2026 у справі 916/800/26, від 30.07.2026 у справі 910/14001/25, від 10.07.2026 у справі 924/335/26, від 27.05.2026 у справі 906/1663/25.

4.19. Верховний Суд також зазначає, що обранням належного, такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову забезпечується дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.08.2026 у справі 916/800/26, від 10.07.2026 у справі 924/335/26, від 27.05.2026 у справі 906/1663/25, від 30.07.2026 у справі 906/1155/24.

4.20. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі 754/5683/22 дійшла висновку про те, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Подібні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 10.08.2026 у справі 916/800/26.

Основним, за висновком Великої Палати Верховного Суду, є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

4.21. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пунктів 1- 3 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно, забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

4.22. Визначення таких понять, як арешт майна та заборона на відчуження майна, містяться в постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі 643/12369/19. Так, арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження майна - перешкода у вільному розпорядженні майном. Арешт майна та заборона відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, які за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном. Подібні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 10.08.2026 у справі 916/800/26.

4.23. Верховний Суд також зазначає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може призвести до порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен установити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Крім того, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, відомості про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

4.24. Господарський суд першої інстанції, розглянувши заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову в цій справі, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення. При цьому суд виходив із того, що предметом позову в цій справі є вимоги про визнання за Дніпровською міською територіальною громадою в особі Дніпровської міської ради права комунальної власності на нерухоме майно, а саме: об`єкт самочинного будівництва -житловий будинок літ. "А1-13", загальною площею 3584 м 2 , розташований за адресою: місто Дніпро, вул. Європейська, буд. 11, секція 2.

Водночас, як зазначив місцевий господарський суд, позивач у заяві про забезпечення позову позивач просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс", а саме квартири: 56, 68, 69, 74, 78, 80, 85, 90, 93, 97, 98, 102 та паркомісця 4, 5, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, 11. Однак, як установив місцевий господарський суд, позивач не подав належних і допустимих доказів стосовно того, що предмет забезпечення має зв`язок із конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, а саме: позивач не навів обґрунтувань і належних, допустимих доказів на підтвердження того, що нерухоме майно, на яке він просить накласти арешт, належить до секції 2 житлового будинку літ. "А1-13", що є предметом позовних вимог у цій справі. За таких обставин суд виснував про відсутність можливості встановити наявність належного зв`язку між заходом забезпечення позову, який просить застосувати позивач, та предметом спору.

При цьому, за висновком господарського суду першої інстанції, саме лише покликання Дніпровської міської ради на адресу розташування майна без подання технічної, реєстраційної чи іншої документації, з якої можливо було би ідентифікувати належність конкретних квартир і паркомісць до секції 2 спірного об`єкта, не дає господарському суду підстав для висновку про співмірність, обґрунтованість і необхідність обраних заходів забезпечення позову. За таких обставин суд зазначив про недоведеність Дніпровською міською радою належними та допустимими доказами того, що нерухоме майно, на яке позивач просить накласти арешт, входить до об`єкта, що є предметом позову в цій справі. З огляду на наведене суд зазначив про відсутність належного зв`язку між заходами забезпечення позову, які просить застосувати позивач, та предметом позову в цій справі.

4.25. Однак апеляційний господарський суд не погодився з такими висновками господарського суду першої інстанції. При цьому апеляційний господарський суд, задовольняючи заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову, встановив, що в матеріалах справи наявні такі докази: копія договору оренди землі від 14.05.2019 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000024200094, копія клопотання ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" від 20.07.2017, копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.07.2017, копія технічного паспорта від 30.06.2017, копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.01.2018, копія декларації від 25.04.2016 ДП 083161161759 про початок виконання будівельних робіт із реконструкції нежитлової будівлі під житловим будинком, копія рішення Дніпровської міської ради від 21.02.2018, копія клопотання ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" від 17.01.2019, копія рішення Дніпровської міської ради від 24.04.2019, копія проєкту землеустрою, розробленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Геокад" щодо відведення земельної ділянки, копія повідомлення від 27.05.2019 ДП 102191471347, копія сертифіката від 19.06.2019 ДП 162191700547, копія технічного паспорта від 28.04.2023, копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.10.2025, копія акта обстеження земельної ділянки від 21.08.2025 0442, копія звіту про оцінку об`єкта нерухомості, копія витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо сертифіката ДП162191700547. Апеляційний господарський суд, оцінивши наведені докази з урахуванням стандарту доказування "вірогідності доказів", виснував, що долучені до позовної заяви, а також до заяви про забезпечення позову докази більш вірогідно підтверджують, що квартири 56, 68, 69, 74, 78, 80, 85, 90, 93, 94, 98, 102 та паркомісця 4, 5, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, 11, щодо яких позивач просить вжити заходи забезпечення позову, є тими самим об`єктом нерухомості, на який позивач просить визнати право комунальної власності в цій справі.

Крім того, за висновком апеляційного господарського суду, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини, як зазначив суд, може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, зокрема, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. При цьому апеляційний господарський суд установив, що відповідач вчиняє дії щодо відчуження квартир і паркомісць, розташованих за адресою м. Дніпро, вул. Європейська, 11, з приводу яких наявний спір у справі 904/6364/25. Апеляційний господарський суд також урахував, що обраний позивачем захід забезпечення позову є тимчасовим (на період вирішення спору по суті) та має на меті зупинення вчинення на час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки у вигляді ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення прав, інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

За таких обставин суд виснував, що вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомості, тобто заборони на право розпоряджатися цим майном, і заборони вчиняти реєстраційні дії з таким майном, у цьому випадку спрямовані на те, щоб протягом судового розгляду спору по суті суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечив протягом розгляду справи продовження існування стану, що є предметом спору. Тому, за висновком апеляційного господарського суду, обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкти нерухомості та заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо майна, яке є предметом позову у справі 904/6364/25, є розумним, обґрунтованим і адекватним, має логічний зв`язок із предметом позову та спрямованим на збереження існуючого становища до набрання рішенням законної сили та протягом 90 днів після цього.

При цьому, за висновком апеляційного господарського суду, заходи забезпечення позову в цій справі є співмірними з предметом позовних вимог, а накладення арешту на нерухоме майно та заборона вчиняти реєстраційні дії з ним є тимчасовим заходом, спрямованим на підтримання "status quo" , поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, запропонований позивачем захід забезпечення позову не призведе до порушення майнових прав відповідача та не вплине на його господарську діяльність, при цьому він не є тотожним із позовними вимогами, є адекватним і ефективним, а також має тимчасовий характер, не завдає шкоди та збитків іншим учасникам справи. Разом із тим вжиття вказаних заявником заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища та на ефективний захист прав та інтересів позивача в разі задоволення позову.

4.26. Верховний Суд зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс", не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

4.27. При цьому, як установив апеляційний господарський суд, заходи забезпечення позову в цій справі є співмірними з предметом позовних вимог, а тому необґрунтованим є покликання ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" на неспівмірність вжитих апеляційним господарським судом заходів забезпечення.

4.28. Крім того, Верховний Суд не може взяти до уваги покликання скаржника на заборону апеляційним господарським судом унаслідок накладення арешту на нерухоме майно користуватися ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" його майном, оскільки, як правильно виснував апеляційний господарський суд, накладення арешту на нерухоме майно та заборона вчиняти реєстраційні дії з ним є тимчасовим заходом, який не призведе до порушення майнових прав відповідача та не вплине на його господарську діяльність

4.29. Верховний Суд також зазначає, що накладення арешту на нерухоме майно ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" і заборона вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цього майна не обмежує право відповідача володіти та користуватися майном, а такими заходами забезпечення позову лише тимчасово обмежується право ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс", зокрема, на відчуження нерухомого майна. Воднчоас, як установив апеляційний господарський суд, відповідач вчиняє дії, спрямовані на відчуження квартир і паркомісць, розташованих за адресою м. Дніпро, вул. Європейська, 11, з приводу яких наявний спір у справі 904/6364/25.

4.30. Пр цьому, за доводами ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс", позивач не подав належних і допустимих доказів стосовно того, що нерухоме майно, на яке він просить накласти арешт, належить до секції 2 житлового будинку літ. "А1-13", що є предметом позовних вимог у цій справі.

4.31. Колегія суддів, розглянувши доводи скаржника, зазначає, що відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

4.32. Верховний Суд також зазначає, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.06.2026 у справі 904/685/24, від 09.06.2026 у справі 904/4124/24, від 19.05.2026 у справі 910/4478/24.

4.33. Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, відповідно до принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

4.34. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.06.2026 у справі 920/1061/23(920/963/24), від 25.06.2026 у справі 904/703/23, від 23.06.2026 у справі 910/8760/25.

4.35. Основні положення про докази та доказування, наведені в главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

4.36. При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

4.37. Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

4.38. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

4.39. Колегія суддів зазначає, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

4.40. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

4.41. Водночас, як зазначалося, апеляційний господарський суд, оцінивши наведені докази з урахуванням стандарту доказування "вірогідності доказів", виснував, що долучені до позовної заяви, а також до заяви про забезпечення позову докази більш вірогідно підтверджують, що квартири 56, 68, 69, 74, 78, 80, 85, 90, 93, 94, 98, 102 та паркомісця 4, 5, розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, 11, щодо яких позивач просить вжити заходи забезпечення позову, є тими самим об`єктом нерухомості, на який позивач просить визнати право комунальної власності в цій справі. Отже, необґрунтованими є доводи скаржника про те, що позивач не подав належних і допустимих доказів стосовно того, що нерухоме майно, на яке він просить накласти арешт, належить до секції 2 житлового будинку літ. "А1-13", що є предметом позовних вимог у цій справі.

4.42. Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги доводи ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, викладені в постановах від 15.01.2020 у справі 915/1912/19, від 22.11.2021 у справі 344/14718/20, від 13.01.2025 у справі 904/3751/24, від 15.09.2021 у справі 910/7013/20, від 12.02.2020 у справі 381/4019/18, від 10.11.2020 у справі 910/1200/20, від 19.05.2026 у справі 915/1439/25, які стосуються наявності підстав для забезпечення позову, оскільки суд у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин, наведених у заяві про забезпечення позову, оцінює доводи, які наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову, та робить висновок про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову у справі.

4.43. Отже, ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс", звертаючись із касаційною скаргою, не довело порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваної постанови.

4.44. За таких обставин колегія суддів визнає необґрунтованими доводи ТОВ "Дельмар Дніпро Сервіс" про те, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням положень статей 136, 137, 139 Господарського процесуального кодексу України. Тому Верховний Суд вважає, що оскаржувана постанова ухвалена з дотриманням норм процесуального права.

4.45. Крім того, деякі доводи скаржника фактично стосуються вирішення справи по суті позовних вимог, а тому не можуть бути предметом розгляду в суді касаційної інстанції під час перегляду постанови про забезпечення позову.

4.46. Інші доводи скаржника не спростовують висновків апеляційного господарського суду і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови.

4.47. Таким чином, за результатами перегляду оскаржуваної постанови в касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносини апеляційним господарським судом, із правильним застосуванням норм процесуального права. Підстав для скасування чи зміни постанови, що оскаржується, Верховний Суд не встановив.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Відповідно до частини 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

5.3. Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

6. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельмар Дніпро Сервіс" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у справі 904/6364/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає .

Головуюча Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак