Постанова in case no. 904/1820/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року

м. Київ

cправа 904/1820/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Риженко М. С.,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився,

відповідача-3 - Рибіної І. В.,

розглянув касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату в місті Дніпрі"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2026 у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до: 1) Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

2) Державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренко Євгена Анатолійовича,

3) Релігійної організації "Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату в місті Дніпрі",

про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У квітні 2024 року Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (далі - Департамент), Державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренка Євгена Анатолійовича (далі - Державний реєстратор), Релігійної організації "Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату в місті Дніпрі" (далі - Релігійна громада) про визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора від 10.08.2023 68814905.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно без належних правовстановлюючих документів та актів введення в експлуатацію внесено відомості про додаткові об`єкти (тимчасові некапітальні споруди), розташовані на земельній ділянці комунальної власності на вул. Марії Лисиченко, 2Д у м. Дніпрі, що порушує права та законні інтереси територіальної громади щодо розпорядження та користування землею.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 23.07.2024 (суддя Панна С. П.) позовні вимоги задовольнив у повному обсязі: визнав протиправним та скасував рішення Державного реєстратора від 10.08.2023 68814905.

Рішення суду мотивовано тим, що державну реєстрацію права власності на спірне майно було здійснено за відсутності документів, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що зареєстровані споруди є тимчасовими, а тому в силу положень статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації. При цьому суд першої інстанції зазначив, що оскільки зареєстроване спірне майно (тимчасові споруди) розміщено на земельній ділянці, яка знаходиться у комунальній власності, така реєстрація призводить до порушення прав територіальної громади як власника цієї земельної ділянки.

4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Скасувавши рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, оскільки з огляду на підстави позову та ураховуючи положення статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) належними вимогами у спірних правовідносинах, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

5. Верховний Суд постановою від 09.04.2025 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.01.2025 скасував, справу 904/1820/24 передав на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду .

Постанову мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, інших обставин щодо спірного майна не встановив та не спростував зазначеного висновку суду першої інстанції про те, що спірне майно є тимчасовими спорудами, тобто не є нерухомим майном.

6. За результатами нового розгляду постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 у справі 904/1820/24 скасовано; ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Повторно переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, після скасування Верховним Суду постанови апеляційного суду від 22.01.2025, суд апеляційної інстанції встановив, що після внесення запису в описову частину об`єкта нерухомого майна - будівлі храму , реєстраційний номер 768017712101, що розташована на вул. Лисиченко Марії, 2Д у м. Дніпро, на підставі рішення Державного реєстратора від 10.08.2023 68814905, цей Державний реєстратор зазначені відомості змінив, видаливши із запису "опис об`єкта" зазначені додаткові відомості про тимчасові споруди. З урахуванням цієї обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушеного права Дніпровської міської ради та про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

7 . Верховний Суд постановою від 28.01.2026 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2025 скасував, справу 904/1820/24 передав на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанову мотивовано тим, що суду апеляційної інстанції необхідно було встановити обставини вилучення Державним реєстратором із запису про "опис об`єкта" внесених на підставі рішення Державного реєстратора від 10.08.2023 68814905 відомостей про тимчасові споруди, державна реєстрація яких не передбачена Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; порядок вчинення Державним реєстратором таких дій (в загальному порядку реєстрації речових прав чи в порядку виправлення технічної помилки) та відповідність таких дій Державного реєстратора положенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; обставини виконання/невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 у справі 160/26550/23 (яким зобов`язано Державного реєстратора поновити запис про опис/додаткові відомості об`єкта нерухомості - будівлі храму , реєстраційний номер 768017712101, який розташований за адресою: вул. Лисиченко Марії, 2Д, м. Дніпро, внесений на підставі заяви Релігійної громада від 10.08.2023 56576403), тобто поновлення/непоновлення запису, який було вчинено Державним реєстратором на підставі оспорюваного рішення від 10.08.2023 68814905.

8 . Центральний апеляційний господарського суду постановою від 26.03.2026 (судді: Вінніков С. В., Андрейчук Л. В., Стефанів Т. В.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що оспорюваним рішенням державного реєстратора внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом доповнення опису об`єкта нерухомого майна відомостями про об`єкти, які за своїми характеристиками є тимчасовими спорудами, тобто відбулося розширення складу об`єкта нерухомості, зміна його опису та фактичне включення нових об`єктів, що не може кваліфікуватися як виправлення технічної помилки, а є новою реєстраційною дією, що повинна здійснюватися за загальною процедурою з дотриманням вимог статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Враховуючи, що такі зміни впливають на права позивача (власника земельної ділянки), вони не могли бути здійснені без його згоди або судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9 . У касаційній скарзі Релігійна громада просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2026 повністю і ухвалити нове рішення , яким відмовити в задоволені позовних вимогах Дніпровської міської ради повністю .

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10 . На обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права (статей 20, 38, 92, 116, 118, 140- 149, 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)), порушення норм процесуального права (статей 4, 20, 43, 275 ГПК України), конституційних засад та принципів господарського судочинства, а також неврахування:

- висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.08.2018 у справі 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі 334/3161/17 (пункт 55), від 19.01.2021 у справі 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі 925/642/19 (пункт 52), від 21.09.2022 у справі 908/976/19 (пункт 5.13), від 07.11.2018 у справі 488/5027/14-ц (провадження N 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі 466/8649/16-ц, від 05.12.2018 у справі 823/2042/16, від 21.12.2022 у справі 914/2350/18 (914/608/20) (провадження 12-83гс21), від 26.06.2019 у справі 13/51- 04;

- висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.07.2019 у справі 127/24183/16-ц, від 04.12.2019 у справі 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі 910/6091/19, від 29.08.2023 у справі 910/5958/20 та від 22.03.2023 у справі 509/5080/18, від 20.02.2024 у справі 916/1042/22, від 04.12.2019 у справі 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі 910/6091/19, від 29.08.2023 у справі 910/5958/20, від 22.03.2023 у справі 509/5080/18, від 29.08.2023 у справі 910/5958/20, від 22.11.2023 у справі 917/1531/21,від 26.07.2018 у справі 910/23359/15, від 18.06.2019 у справі 914/891/16, від 18.07.2019 у справі 916/3147/16, від 26.11.2019 у справі 920/240/18, від 18.07.2023 у справі 906/1357/20 , від 16.08.2023 у справі 910/5571/22, від 02.07.2025 у справі 917/499/24;

- висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 14.06.2019 у справі 910/6642/18, від 16.10.2020 у справі 910/12787/17 .

Скаржник також зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій наявності рішення суду, яке набрало законної сили у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у справі 160/26550/23, а також неправильне застосування статті 95 ЗК України та не врахування висновків Великої Палати Верховного Суду , викладених у постанові від 16.02.2021 у справі 910/2861/18 (провадження 12-140гс19).

Скаржник наголошує на тому, що відсутнє порушення права Дніпровської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, крім того, на дату заявлених позовних вимог та на дату постановлення оскаржуваного рішення відсутній предмет позову , а саме рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренко Євгена Анатолійовича від 10.08.2023 68814905 .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

11 . Дніпровська міська рада у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими. Позивач наголошує на тому, що згідно зі статтею 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" тимчасові, некапітальні споруди не підлягають державній реєстрації. Державний реєстратор без належних підстав та правовстановлюючих документів доповнив опис об`єкта нерухомості низкою тимчасових споруд. Також позивач наголошує, що суди виконали вказівки Верховного Суду, надали належну оцінку всім обставинам справи, внаслідок чого дійшли правомірних висновків про скасування оскаржуваного рішення Державного реєстратора від 10.08.2023 68814905.

Розгляд справи Верховним Судом

12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28.05.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Релігійної громади на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2026 у справі 904/1820/24 та призначив розгляд справи у судовому засіданні на 07.07.2026.

У судовому засідання 07.07.2026 оголошено перерву до 18.08.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

13 . Дніпровська міська рада рішенням від 19.12.2018 107/39 передала Релігійній громаді земельну ділянку (план земельної ділянки додається), площею 1,9837 га , кадастровий номер 1210100000:01:550:0010, у постійне користування по фактичному розміщенню будівлі храму на вул. Марії Лисиченко, 2Д за рахунок земель, не наданих у власність або користування, код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) 03.04 (для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій).

14 . У пункті 2 рішення Дніпровської міської ради від 19.12.2018 107/39 вирішено "Затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений ФОП Шапкою А. В., та умови передачі земельної ділянки, визначені під час його погодження, і передати Релігійній організації "Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату в місті Дніпрі", код ЄДРПОУ 35863011, земельну ділянку, площею 1,9837 га (кадастровий номер 1210100000:01:550:0010), у постійне користування по фактичному розміщенню будівлі храму по вул. Марії Лисиченко, 2Д за рахунок земель, не наданих у власність або користування, код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) 03.04 (для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій)" .

15 . Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (станом до 10.08.2023) та правовстановлюючих документів, відповідачу-3 на праві приватної власності належить будівля храму, розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Марії Лисиченко, 2Д з таким описом: будівля храму загальною площею 301,05 м 2 , яка складається з: основної площі 265,39 м 2 , допоміжної площі 30,96 м 2 та площі літніх приміщень 4,70 м 2 (реєстраційний номер: 768017712101). Право приватної власності зареєстроване на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2012 у справі 16/5005/17151/2011; ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2012 у справі 16/5005/17151/2011; ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2014 у справі 16/5005/17151/2011 без актів введення в експлуатацію. Відповідно до наявного в архівних складових Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень технічного паспорту виготовленого ФОП Дьяконовою О. Б . станом на 20.02.2015, на території будівлі храму розміщені церква літ. А-1 або літ. А-2 (вказана інформація зазначена з розбіжностями) з навісом літ. А-1 - 2003 року побудови, сторожка літ. Б - 2003 року побудови, огорожа (цегла, сітка рабиця, ворота, хвіртка), замощення І, II (тротуарна плитка, щебневе покриття), зливна яма з/я.

16. При перевірці відомостей, що зберігаються у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Дніпровської міської ради було встановлено, що на підставі рішення Державного реєстратора про виправлення технічної помилки від 10.08.2023 68814905, прийнятого за результатами розгляду заяви Релігійної громади про виправлення технічної помилки відомостей у Державному реєстрі прав від 10.08.2023 56576403 (з додатками: технічний паспорт, виготовлений 09.08.2023 ФОП Пазій О. Л.; акт обстеження від 08.08.2023 08.08.23/1, виготовлений ФОП Пазій О. Л.), до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено зміни у описову частину об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Марії Лисиченко, 2Д, м. Дніпро, а саме зазначено такий опис об`єкта: будівля храму А-2, навіс А-1, сторожка (тимчасова) Б, церковна лавка (тимчасова) В, торгівельний павільйон (тимчасовий) Г, недільна школа (тимчасова) Д, господарська будівля (тимчасова) Е, майстерня (тимчасова), навіси (тимчасові) - И, К, Л, вбиральня (тимчасова) З, 1-11, І, III, II - споруди.

17. Згідно з актом обстеження від 08.08.2023 08.08.23/1, складеним інженером з інвентаризації нерухомого майна Пазієм О. Л. (сертифікат AE 004476), останнім при проведенні поточної технічної інвентаризації за адресою: вул. Марії Лисиченко, 2Д, м. Дніпро, встановлено, що на земельній ділянці за зазначеною адресою з легких будівельних матеріалів (металеві конструкції, OSB, профнастил), без фундаменту побудовано: сторожка літ. Б, церковна лавка літ. В, торгівельний павільйон літ. Г, недільна школа літ. Д, господарська будівля літ. Е, майстерня літ. Ж, навіс літ. И, навіс літ. К, навіс літ. Л, вбиральня літ. З, що не підлягають узаконенню та введенню в експлуатацію на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію" від 07.06.2017 406.

18. Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування рішення Державного реєстратора від 10.08.2023 68814905, Дніпровська міська рада обґрунтувала їх відсутністю правових підстав для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в описову частину об`єкта нерухомого майна за адресою: вул. Марії Лисиченко, 2Д, м. Дніпро, за заявою Релігійної громади про виправлення технічної помилки. Вважає, що протиправне внесення зміни в описову частину об`єкта нерухомого майна порушує її права як власника земельної ділянки комунальної власності, на якій це майно розташоване.

Позиція Верховного Суду

19. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається з огляду на таке.

21 . Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що державний реєстратор , приймаючи рішення від 10.08.2023 68814905 , неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення статей 5, 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки фактично під виглядом виправлення технічної помилки змінив відомості про об`єкт нерухомого майна, що за своїм змістом є внесенням нових характеристик об`єкта, які не були предметом первинної державної реєстрації.

Суд першої інстанції встановив, що внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо тимчасових споруд за своїми ознаками не є об`єктами нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України та частини 1 статті 5 зазначеного Закону, оскільки є спорудами, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, що прямо підтверджується актом обстеження від 08.08.2023 08.08.23/01.

При цьому суд дійшов висновку, що зазначені об`єкти відповідно до частини 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не є самостійними об`єктами державної реєстрації речових прав. Отже, включення відомостей про них до опису об`єкта нерухомого майна є протиправним, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства та призводить до внесення до Державного реєстру речових прав відомостей, що не узгоджуються з правовою природою таких об`єктів і може свідчити про наявність речових прав на об`єкти, які не підлягають державній реєстрації.

Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що за своєю правовою природою виправлення технічної помилки, передбачене статтею 26 вказаного Закону, не може змінювати сутність зареєстрованого права або обсяг об`єкта нерухомості, а має виключно формальний характер (усунення описок, арифметичних чи технічних неточностей).

Водночас у цьому випадку державний реєстратор фактично доповнив склад об`єкта нерухомого майна новими елементами, що не є технічною помилкою, а є новою реєстраційною дією, яка повинна здійснюватися за наявності належних правовстановлюючих документів.

Суд також врахував, що подані Релігійною громадою документи, а саме технічний паспорт та акт обстеження, не є правовстановлюючими документами у розумінні статті 27 Закону, не підтверджують виникнення права власності на відповідні об`єкти та не можуть бути підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав.

Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що внесення до реєстру відомостей про тимчасові споруди як складові об`єкта нерухомого майна створює потенційні правові наслідки для позивача як власника земельної ділянки, зокрема у контексті застосування положень статті 377 ЦК України щодо переходу прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна. Така реєстрація може обмежити дискрецію власника земельної ділянки щодо розпорядження нею та створити перешкоди у реалізації права комунальної власності територіальної громади.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача належного та ефективного способу захисту у вигляді визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, оскільки саме це рішення є первинною юридичною підставою внесення спірних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Дніпровської міської ради, наявність порушення її прав як власника земельної ділянки та, як наслідок, про необхідність задоволення позову у повному обсязі.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

22 . Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

23. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на застосування апеляційним судом норми права без урахування:

- висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.08.2018 у справі 925/1265/16 (спір про визнання недійсними та скасування державних актів на право користування земельними ділянками), від 22.09.2020 у справі 910/3009/18 (спір по визнання протиправними дій Правління НБУ), від 22.06.2021 у справі 334/3161/17 (спір про визнання недійсним свідоцтво про право власності на квартиру), від 19.01.2021 у справі 916/1415/19 (спір про визнання недійсним рішення державного реєстратора та скасування запису про реєстрацію права власності), від 02.02.2021 у справі 925/642/19 (спір про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта), від 21.09.2022 у справі 908/976/19 (спір про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки), від 07.11.2018 у справі 488/5027/14-ц (спір про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування майна), від 09.11.2021 у справі 466/8649/16-ц (спір про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування рішення про державну реєстрацію прав), від 05.12.2018 у справі 823/2042/16 (спір про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити дії), від 21.12.2022 у справі 914/2350/18 (914/608/20) (спір про банкрутство), від 26.06.2019 у справі 13/51-04 (спір про стягнення коштів);

- висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31.07.2019 у справі 127/24183/16-ц (спір про визнання відмови співвласника необґрунтованою, визнання прибудови і гаража приналежністю до основної речі), від 04.12.2019 у справі 910/15262/18 (спір про визнання недійсним договору та відшкодування збитків), від 03.03.2020 у справі 910/6091/19 (спір про визнання правочину недійсним), від 29.08.2023 у справі 910/5958/20 (спір про визнання недійсним контракту), від 22.03.2023 у справі 509/5080/18 (спір про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора), від 20.02.2024 у справі 916/1042/22 (спір про стягнення коштів), від 04.12.2019 у справі 910/15262/18 (спір про визнання недійсним договору та відшкодування збитків), від 03.03.2020 у справі 910/6091/19 (спір про визнання правочину недійсним), від 29.08.2023 у справі 910/5958/20 (спір про визнання недійсним договору/контракту та застосування наслідків недійсності), від 22.03.2023 у справі 509/5080/18 (спір про визнання протиправними та скасування рішень/дій органу Держгеокадастру та скасування державної реєстрації земельної ділянки), від 22.11.2023 у справі 917/1531/21 (спір про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки) , від 26.07.2018 у справі 910/23359/15 (спір про стягнення заборгованості), від 18.06.2019 у справі 914/891/16 (спір про стягнення коштів), від 18.07.2019 у справі 916/3147/16 (спір про зобов`язання виконати умови договору), від 26.11.2019 у справі 920/240/18 (спір про стягнення штрафних санкцій), від 18.07.2023 у справі 906/1357/20 (спір про стягнення заборгованості) , від 16.08.2023 у справі 910/5571/22 (спір про стягнення коштів), від 02.07.2025 у справі 917/499/24 (спір про визнання права власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна);

- висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 14.06.2019 у справі 910/6642/18 (спір про визнання за позивачем права на споживання природного газу), від 16.10.2020 у справі 910/12787/17 (спір про визнання недійсними пунктів договорів).

24 . За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

25. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі 233/2021/19).

Колегія суддів також зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в інший спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Помилково посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

26. Верховний Суд у постанові від 28.01.2026 у цій справі ( 904/1820/24) зазначив:

" Абзацами 2 та 4 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Згідно з абзацом 1 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Таким чином наведеною вище нормою закону допускається такий спосіб судового захисту порушених прав та інтересів особи як скасування рішення державного реєстратора ".

27. Отже, Верховний Суд у цій справі вже висловив свою позицію щодо способу захисту у спірних правовідносинах і суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову з її врахуванням.

28. Оскільки спірні споруди розміщені на земельній ділянці комунальної власності, розпорядником якої є Дніпровська міська рада, незаконне внесення відповідних відомостей до реєстру безпосередньо зачіпає права та інтереси територіальної громади, створюючи ризики для розпорядження землею.

29. Доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду зводяться переважно до переоцінки встановлених судами обставин справи та цитування судової практики у правовідносинах, які не є подібними до цієї справи (відрізняються за змістом спірних правовідносин, суб`єктним складом або фактичною основою).

30. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що внесення до реєстру відомостей про тимчасові споруди як складові об`єкта нерухомого майна створює потенційні правові наслідки для позивача як власника земельної ділянки, зокрема у контексті застосування положень статті 377 ЦК України щодо переходу прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна. Така реєстрація може обмежити дискрецію власника земельної ділянки щодо розпорядження нею та створити перешкоди у реалізації права комунальної власності територіальної громади.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що законні прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування Дніпровської міської ради відповідачем не порушено.

31. Крім того, у цій справі судами попередніх інстанцій було встановлено, що державний реєстратор вчинив дії без дотримання загальної процедури (під виглядом виправлення технічної помилки) і вніс до реєстру тимчасові, некапітальні споруди, які за законом (стаття 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") узагалі не підлягають самостійній державній реєстрації. Тому висновки Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, не стосуються ситуації з протиправною зміною опису об`єкта реєстрації через технічну помилку.

32. Посилання на практику Великої Палати у справі 910/2861/18 (яка стосується особливостей здійснення прав землекористувачів та гарантій за статтею 95 ЗК України) є нерелевантними, оскільки право постійного користування земельною ділянкою не надає землекористувачу права самовільно розширювати об`єкти нерухомості на ділянці, зводити тимчасові некапітальні споруди без дозвільних документів і легалізувати їх через протиправні реєстраційні дії під виглядом "технічних помилок".

Стаття 95 ЗК України гарантує права землекористувача, але вони не можуть реалізовуватися за рахунок порушення прав власника землі (територіальної громади в особі міської ради).

33. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій наявності рішення суду, яке набрало законної сили у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у справі 160/26550/23 спростовується змістом постанови суду апеляційної інстанції, у якій суд врахував, що у справі 160/26550/23, рішення у якій набрало законної сили, дії державного реєстратора щодо подальшого видалення відповідних відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визнано протиправними та покладено обов`язок щодо їх поновлення, що свідчить про неправомірність вчинених реєстраційних дій у їх сукупності.

34. Правові наслідки оспорюваного рішення державного реєстратора (наявність відповідного запису/зміни в описі об`єкта) створювали правову невизначеність, оскільки згідно із земельним законодавством права на земельну ділянку тісно пов`язані з правами на нерухомість, розташовану на ній. Збільшення "складу" об`єкта нерухомості в реєстрі за рахунок нових будівель створює ризики того, що землекористувач у майбутньому зможе претендувати на легалізацію користування чи навіть оформлення прав на більшу площу землі в обхід законних процедур земельних торгів чи рішень ради.

Реєстр має відображати реальний і законний стан речей. Внесення туди об`єктів, які за законом не підлягають реєстрації, спотворює інформацію про майно.

Оскільки такі записи в реєстрі створюють потенційну перешкоду для міської ради у вільному розпорядженні та управлінні комунальною землею, у міської ради виникає законний інтерес та право на судовий захист. Позбутися такої правової невизначеності можна лише одним шляхом - через офіційне визнання протиправним та скасування першоджерела цих змін (рішення державного реєстратора).

35. Отже, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку із чим відсутні підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

36. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

37. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

38. Згідно з частиною 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

39. З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій є правильними по суті і підлягають залишенню без змін, а подана касаційна скарга - залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат

40. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника .

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії парафії Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату в місті Дніпрі" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.072024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2026 у справі 904/1820/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай