Постанова in case no. 922/1341/22

Times New Roman CYR; Roboto Condensed Light; Tahoma;

; ; ;

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року

м. Київ

cправа 922/1341/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі

за позовом керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківської області,

2) Харківської районної військової адміністрації Харківської області,

3) Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра",

4) Вільхівської сільської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) Державне підприємство "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України",

2) Національна академія аграрних наук України,

про визнання незаконними та скасування розпорядження та наказу, визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути земельні ділянки.

У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Підяш О. С. та представники Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра" - Кириченко Н. О., Тобота Ю. С., Крохмальова Я. Е., Лошаков Д. С.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2022 року керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області (далі - Прокурор та/або позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі - Держгеокадастр та/або відповідач-1), Харківської районної військової адміністрації Харківської області (далі - Адміністрація та/або відповідач-2), Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра" (далі - ПСП "Деметра" та/або відповідач-3), Вільхівської сільської ради (далі - Сільрада та/або відповідач-4), в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Харківської районної державної адміністрації (далі - Харківська РДА) від 08.06.2006 1010 "Про надання земельних ділянок ПСП "Деметра" (далі - спірне розпорядження 1010);

- визнати недійсним договір оренди землі від 28.09.2006, укладений між Харківською РДА та ПСП "Деметра" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:018:0031 площею 0,4843 га, зареєстрований в Харківському районному відділі ХРФ ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13.10.2006 040670300014;

- визнати недійсним договір оренди землі від 28.09.2006, укладений між Харківською РДА та ПСП "Деметра" щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 площею 2,9058 га, зареєстрований в Харківському районному відділі ХРФ ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.10.2006 040670300015;

- визнати незаконним та скасувати наказ Держгеокадастру від 15.12.2020 41-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі Вільхівській сільській раді земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 (далі - спірний наказ 41-ОТГ);

- зобов`язати ПСП "Деметра" та Харківську РДА повернути Держгеокадастру земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:018:0031 площею 0,4843 га;

- зобов`язати ПСП "Деметра" та Вільхівську сільську раду повернути Держгеокадастру земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 площею 2,9058 га.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав, що Харківською окружною прокуратурою Харківської області з метою вжиття заходів представницького характеру опрацьовано інформацію щодо передачі у власність фізичним та юридичним особам земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (далі - ДП "ДГ "Кутузівка"). ДП "ДГ "Кутузівка" створено з метою здійснення науково-дослідної діяльності у сфері сільського господарства. Земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП "ДГ "Кутузівка" використовуються для забезпечення наукової діяльності Національної академії аграрних наук України (далі - НААН та/або Академія). Відповідно до пункту 4.4. Статуту ДП "ДГ "Кутузівка" земельні ділянки надані в постійне користування ДП "ДГ "Кутузівка" для розміщення його об`єктів, здійснення науково-дослідної та господарської діяльності, виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння, вирощування садивного матеріалу сільськогосподарських угідь, кормів для племінних тварин та пропаганди ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визначених Статутом Академії та цим Статутом, є державною власністю. Прокурор звернув увагу, що у постійному користуванні ДП "ДГ "Кутузівка" перебувало 3574,0 га землі (державний акт на право постійного користування серії І-ХР- 002291). При цьому посилаючись на приписи статті 150 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) прокурор зазначав, що за змістом вказаної статті землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів відносяться до особливо цінних земель, а тому, спірні земельні ділянки, які перебувають у користуванні ДП "ДГ "Кутузівка" відповідно до пункту "г" частини 3, пункту "е" частини 4 статті 84, статті 150 ЗК України належать до особливо цінних земель та не можуть бути передані в комунальну та приватну власність. Крім того, такі землі підпадають під особливий порядок їх вилучення відповідно до вимог статті 150 ЗК України. Посилаючись на акт від 01.06.201 07-10/13 8, складений Північно-Східним офісом Держаудитслужби за результатом проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП "ДГ "Кутузівка", прокурор зазначив, що має місце факт вилучення із постійного користування ДП "ДГ "Кутузівка" значної частини земельних ділянок. Відтак, за твердженням прокурора, в порушення приписів законодавства, що регулюють підстави вилучення земельних ділянок, які відносяться до земель державної власності та які не можуть бути передані до комунальної та приватної власності, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0031, 6325157300:01:001:0006, що знаходяться в межах державного акта ДП "ДГ "Кутузівка" та власником яких є держава, не могли бути вилучені Харківською РДА на підставі спірного розпорядження 1010 та передані в комунальну власність на підставі спірного наказу 41-ОТГ, а в подальшому передані в оренду ПСП "Деметра". У зв`язку з цим Прокурор вважав, що спірні договори оренди землі від 28.09.2006 є недійсними та підлягають скасуванню, а земельні ділянки поверненню Держгеокадастру, як особі, уповноважій державою для розпорядження земельними ділянками.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі 922/1341/22 (суддя Погорелова О. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Рішення місцевого господарського суду аргументовано тим, що реалізуючи надані законом представницькі повноваження, з метою захисту інтересів держави у сфері земельних відносин, Прокурором доведено підстави для представництва інтересів держави у суді.

Щодо вимог Прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження 1010, місцевий господарський суд, надавши правовий аналіз положенням статей 22, 149, 150 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", дійшов висновку, що до компетенції Харківської РДА належало вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання. Виняток становлять лише особливо цінні земельні ділянки державної власності, вилучення котрих віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України. Твердження Прокурора про те, що спірні земельні ділянки на час їх вилучення відносилися до особливо цінних земель в силу положень статей 84, 150 ЗК України, визнано судом необґрунтованими, оскільки згідно державного акта на право постійного користування землею серія І-ХР 002291, Дослідному господарству "Кутузівка" Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради надано в постійне користування земельну ділянку площею 3574,0 га, для сільськогосподарського виробництва, а тому, в силу положень статті 22 ЗК України, вона є землею сільськогосподарського призначення. У той же час, не всі землі сільськогосподарського призначення, які передані в користування навчально-дослідних установ та закладів є особливо цінними, оскільки особливо цінними є лише землі дослідних полів цих установ, як то визначено у статті 150 ЗК України.

Надавши оцінку порівняльним відомостям складу земельних угідь, які знаходяться в межах ДП "ДГ "Кутузівка", умовам спірних договорів оренди землі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що на час видачі оскаржуваного розпорядження 1010 спірні земельні ділянки не могли відноситися до особливо цінних земель ні за їх якісними показниками, ні через їх не віднесення до дослідних полів. Оскільки прокурором не доведено факт віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, а Харківська РДА, приймаючи оскаржуване розпорядження, не вийшла за межі наданих їй повноважень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Прокурора в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог Прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 28.09.2006 та зобов`язання повернути спірні земельні ділянки, місцевий господарський суд виходив з того, що окрім посилань на незаконність розпорядження 1010, які відхилені судом, Прокурор не навів інших підстав, у розумінні положень статті 203 ЦК України, для визнання недійсними спірних договорів оренди землі. Ураховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу 41-ОТГ, місцевий господарський суд, із посиланнями на положення статті 117 ЗК України зазначив, що Держгеокадастр, видавши спірний наказ, яким передав у комунальну власність Вільхівської територіальної громади Вільхівської сільської ради 58 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3353,9211 га, які розташовані за межами населених пунктів Сільради на території Харківського району Харківської області, діяв в межах повноважень та відповідно до вимог земельного законодавства. Зважаючи на наведені підстави та враховуючи фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, як необґрунтованого.

Щодо заяви ПСП "Деметра" про застосування позовної давності, місцевий господарський суд виходив з того, що судом не встановлено порушень законодавства з боку відповідачів, що мало наслідком відмову у позові по суті спору, а не з підстав пропущення строку позовної давності.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі 922/1341/22 (Лакіза В. В. - головуючий, судді Бородіна Л. І., Плахов О. В.) рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі 922/1341/22 скасоване; прийнято нове рішення; позовні вимоги задоволено частково; визнано незаконним та скасовано наказ 41-ОТГ в частині передачі Вільхівській сільській раді земельної ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006; зобов`язано ПСП "Деметра" та Харківську РДА повернути Держгеокадастру земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:018:0031 площею 0,4843 га; зобов`язано ПСП "Деметра" та Вільхівську сільську раду повернути Держгеокадастру земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 площею 2,9058 га; в іншій частині позову відмовлено.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції аргументована тим, що у цій справі спірні земельні ділянки належать до земель науково-дослідної установи, при цьому, виходячи з приписів статті 150 ЗК України землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінним землями. Статус спірних земельних ділянок першочергово визначається тим, що вони розташовуються в межах науково-дослідної установи, отже, мають особливий правовий статус відповідно до вимог земельного законодавства, цільове призначення відповідних територій, як земель науково-дослідної установи, є незмінним. Отже, оскільки, надані ДП "ДГ "Кутузівка" земельні ділянки відносяться до особливо цінних земель, розпорядження ними можливе лише у порядку, визначеному законодавством. При цьому, вилучення особливо цінних земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, припинення права постійного користування ними, припинення права державної власності та права постійного користування здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України. У відповідності зі статтею 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", а також пунктом 4.5. Статуту ДП "ДГ "Кутузівка" вилучення спірних земельних ділянок Харківською РДА мало відбуватися за отримання згоди Президії Академії НААН України. Крім цього, правовий статус земель, закріплених за науково-дослідними установами регулюється положеннями Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", Статутом НААН України та Статутом ДП "ДГ "Кутузівка".

Оскільки, Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення, припинення права постійного користування спірних земельних ділянок не приймалося та матеріали справи не містять належних доказів надання Президією УААН згоди на вилучення таких земельних ділянок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірне розпорядження 1010 прийнято не у встановленому законом порядку та без належного погодження із Академією, що мало наслідком передачу земельних ділянок в оренду за відсутністю такого погодження з уповноваженим органом.

Водночас, посилаючись на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду від 05.06.2018 у справі 338/180/17, від 11.09.2018 у справі 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі 469/1044/17 суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення РДА є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а тому, скасування такого акта не породжує правових наслідків для власника. Виходячи з наведеного та враховуючи інформацію Держгеокадастру, апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним та скасування розпорядження 1010, оскільки обраний Прокурором спосіб захисту є неефективним та неналежним способом захисту, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення прав держави.

Щодо правомірності прийняття спірного наказу 41-ОТГ, суд апеляційної інстанції із посиланнями на приписи пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 15, постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру", статті 15-1, частин 1, 2 статті 117, частин 4, 8 статті 122, 149, 150 ЗК України, пункту 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.09.2012 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" зазначив, що повноваження щодо вилучення із державної власності земель, які передані у користування науково-дослідних установ НААН України та належать до особливо цінних земель, відносяться до виключної компетенції Кабінету Міністрів України. Таким чином, Держгеокадастр, будучи наділеним відповідними повноваженнями як орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин щодо розпорядження земельними ділянками, здійснив передачу спірної земельної ділянки до земель комунальної власності з порушенням порядку, встановленому земельним законодавством, у той час як такі повноваження мали лише Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України. Таким чином, спірним наказом 41-ОТГ Держгеокадастру, фактично припинено право постійного користування держави особливо цінною земельною ділянкою державної форми власності з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006, передано її до комунальної власності та здійснено її реєстрацію за Сільрадою. Держгеокадастр будучи наділений державою повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками діяв у силу покладених на нього обов`язків, у той же час порушив порядок передачі земельної ділянки, яка мала статус особливо цінних земель. За таких підстав, наказ 41-ОТГ, як розпорядчий акт органу державної влади, є таким, що порушує право власності держави, у зв`язку з чим вимога про визнання недійсним та скасування наказу, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав держави є належним способом захисту, а тому така вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанцій також посилаючись на положення статей 387, 388, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 140- 149 ЗК України зазначив, що встановлені у справі обставини підтверджують, що власник земельних ділянок в особі держави не виявляв волю на відчуження спірних земельних ділянок на користь інших осіб. У зв`язку з цим, в даному випадку власник майна в особі держави має право на захист цього порушеного права.

Крім того, з урахуванням приписів земельного законодавства, Харківська РДА та Держгеокадастр хоча і мали відповідний обсяг повноважень на розпорядження земельними ділянками державної форми власності, в той же час, здійснили свої повноваження не в порядку, встановленому законом для вилучення та передачі спірних земельних ділянок як особливо цінних земель. Такі повноваження мали лише Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України, а тому статус цих земельних ділянок не змінився до теперішнього часу, а титульним власником спірних земельних ділянок залишається держава в особі уповноваженого органу. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - держави Україна та поза волею власника, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування земельної ділянки від добросовісного набувача. Апеляційний господарський суд зазначив, що вимоги Прокурора про зобов`язання повернути спірні земельні ділянки у власність держави в особі Держгеокадастру із чужого незаконного володіння, в даному випадку з володіння Харківської РДА, Сільради та ПСП "Деметра", є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки призведуть до поновлення порушених прав власника таких земельних ділянок, а саме, держави.

Суд апеляційної інстанції акцентував також увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. За таких підстав, вимоги Прокурора про визнання недійсними спірних договорів оренди землі не призведуть до поновлення порушеного права держави, а тому є неналежним способом захисту прав позивача. У зв`язку з чим, у задоволенні позову Прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі від 28.09.2006, укладених між Харківською РДА та ПСП "Деметра" відмовив.

Крім цього, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що матеріалами справи та наданими Прокурором доказами повністю підтверджується, що спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які належать до особливо цінних земель, передані в користування не з волі законного власника та не на підставі законного, прийнятого компетентним органом рішення про її передачу в користування. Отже, зобов`язання ПСП "Деметра" повернути спірні земельні ділянки не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У даній справі позбавлення набувача права користування землею та передбачене законом повернення земельної ділянки у власність держави є пропорційним втручанням у право на мирне володіння майном з боку держави, а отже є законним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

З огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у господарському процесі (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) ПСП "Деметра" не позбавлено можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельних ділянок, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі 922/1341/22, ПСП "Деметра" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 - залишити в силі.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, а саме положень статей 22, 24. частини 1 статті 150 ЗК України щодо визначення належності земельної ділянки до особливо цінних земель - земель дослідних полів науково-дослідних установ у розрізі питань: 1) Чи всі землі сільськогосподарського призначення, які передані в користування навчально- дослідних установ та закладів є особливо цінними?; 2) Якими категоріями (критеріями) визначається належність земельних ділянок до земель дослідних полів науково-дослідних установ - категорією землі, цільовим призначенням земельної ділянки, розташованими на ній об`єктами, якісними характеристиками землі, метою використання та завданнями, які виконуються науково-дослідною установою, якій вони надані у користування?

3.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме:

- положень статей 76, 79 ГПК України щодо стандартів доказування, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі 904/2104/19, від 16.02.2021 у справі 927/645/19, вказуючи на те, що судом апеляційної інстанції помилково встановлено відсутність у матеріалах справи доказів надання Президією УААН згоди на вилучення спірних земельних ділянок;

- положень статті 14, частини 2 статті 237, частини 5 статті 269 ГПК України щодо обов`язку суду ухвалювати рішення в межах заявлених предмета та підстав позову та заборони суду самостійно обирати правову підставу позову (у даному разі віндикаційний позов, замість пред`явленого прокурором негаторного), без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм процесуального права, викладених у постановах від 20.10.2021 у справі 490/10660/15-ц, від 21.09.2022 у справі 367/4128/16-ц, від 28.03.2023 у справі 914/4108/21;

- положень статей 257-261 ЦК України щодо обов`язку суду вирішити питання про застосування наслідків спливу позовної давності якщо господарським судом визнано обґрунтованими, та щодо застосування позовної давності до вимог за віндикаційним позовом, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, викладених у постановах від 29.09.2020 у справі 648/533/16-ц, від 17.10.2018 у справі 362/44/17, від 23.01.2020 у справі 916/2128/18, від 03.12.2019 у справі 916/2553/18, від 23.07.2020 у справі 910/19932/17, від 12.02.2020 у справі 910/21805/16. У контексті наведених доводів скаржник зауважує, що апеляційний господарський суд, визнавши порушення прав позивача, заяву ПСП "Деметра" про застосування позовної давності проігнорував, оцінки їй не надав, як і не надав оцінки тому факту, що Прокурор жодним чином не відреагував на цю заяву, клопотання про поновлення строку суду не надав, причин пропуску строку звернення до суду не назвав. Скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд не досліджував питання застосування позовної давності до спірних правовідносин, питань Прокурору, направлених на з`ясування причин, що понудили його звернутися з позовом через 16 років після передачі спірних земельних ділянок, та коли він довідався або міг довідатися про порушення права, не ставив.

3.5. Скаржник акцентує увагу на тому, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та "Ґаші проти Хорватії, Трґо проти Хорватії"). Наявність порушень з боку органу публічної влади при укладанні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна особи, яка жодних порушень не вчинила (рішення Європейського суду з прав людини від 01.06.2006 у справі "Федоренко проти України").

З наведеного слідує, що в будь-якому випадку позбавлення правомірно набутого ПСП "Деметра" права оренди на земельні ділянки, яке належним чином виконує договірні зобов`язання, не ґрунтується на законі та суперечить приписам статті 9 Конституції України, статей 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" та положенням Конвенції, та є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном.

У зв`язку з викладеним скаржник вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та зробив законний та обґрунтований висновк, що на момент видачі оскаржуваного розпорядження 1010 спірні земельні ділянки не могли відноситися до особливо цінних земель ані за їх якісними показниками, ані через їх не віднесення до дослідних полів. Ураховуючи викладене, беручи до уваги факт недоведеності Прокурором належними доказами віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, суд дійшов до висновку, що Харківська РДА, приймаючи оскаржуване розпорядження, не вийшла за межі наданих їй повноважень, а тому, позовні вимоги Прокурора не підлягають до задоволенню. Водночас апеляційний господарський суд помилково скасував це рішення, що відповідає закону, внаслідок неправильного застосування вказаних норм матеріального та процесуального права.

3.6. Крім цього, скаржник звертає увагу на те, що постановою суду покладено обов`язок повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:018:0031 органу, якого не існує - Харківську РДА, у той час як відповідачем визначено Адміністрацію.

3.7. 07.07.2023 на адресу Верховного Суду ПСП "Деметра" надало доповнення до касаційної скарги в яких скаржник просить оскаржувану постанову скасувати, а позовну заяву - залишити без розгляду, на підставі положень пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень частини 1 статті 298 ГПК України, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Відповідно до частини 1 статті 288 ГПК України, касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів справи, скаржник оскаржує до суду касаційної інстанції постанову від 11.05.2023 (повний текст складено 22.05.2023). Доповнення до касаційної скарги надіслані відповідачем до Верховного Суду 03.07.2023, тобто з пропуском встановленого законом процесуального строку на їх подання.

З огляду на викладене Верховний Суд не бере ці доповнення скаржника до касаційної скарги до уваги (залишає їх без розгляду).

3.8. Держгеокадастр у відзиві на касаційну скаргу просить, зокрема, касаційну скаргу задовольнити, розглянути справу без участі представника управління.

3.9. ПСП "Деметра" також надало на адресу Суду пояснення від 03.08.2023.

3.10. Харківська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, Державне підприємство "Дослідне господарство "Кутузівка" (ДП "ДГ "Кутузівка") створено на підставі Постанови Ради Міністрів УРСР від 04.04.1961 439 "Про передачу першого відділу радгоспу "Кутузовка" Харківського тресту овоче-картопляних радгоспів Українському науково-дослідному інституту тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР".

Державне підприємство "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України" створене з метою організаційно-господарського забезпечення Науковій установі умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень та їх апробації, виробництва репродукційного насіння сільськогосподарських культур, нових засобів захисту рослин і тварин, штамів мікроорганізмів, вирощування племінного молодняку тварин, тощо та є правонаступником Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України" та безпосередньо підпорядковане Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії агарних наук України.

Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії І-ХР- 002291 від 22.08.2000, на підставі рішення Кулиничівської селищної Ради народних депутатів від 11.07.2000, Дослідному господарству "Кутузівка" Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради надано у постійне користування 3574,0 га землі для сільськогосподарського виробництва, про що в Книзі записів державних актів на право постійного користування здійснено запис 17.

У позові Прокурор зазначав, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157300:01:018:0031, 6325157300:01:001:0006 розташовані у межах державного акта на право постійного користування землею серії І-ХР- 002291 від 22.08.2000 відповідно з планом зовнішніх меж землекористування державного акта, та перебувають в постійному користуванні ДП "ДГ "Кутузівка". Відповідно до витягу з протоколу 13 засідання президії Української академії аграрних наук від 22.09.2005 "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства "Кутузівка" Інституту тваринництва УААН", яким надано згоду на вилучення із землекористування ДП "ДГ "Кутузівка" земельної ділянки площею 26,0 га та передачу її у комунальну власність для ведення сільськогосподарського виробництва ПСП "Деметра" і облаштування демонстраційного з вивчення наукових розробок спільно з ДП "ДГ "Кутузівка" Інституту тваринництва УААН та витягу з протоколу 1 засідання президії Української академії аграрних наук від 20.01.2005 "Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства "Кутузівка" Інституту тваринництва УААН" надано згоду на вилучення із землекористування ДП "ДГ "Кутузівка" земельної ділянки 16,6 га і передачу її у комунальну власність для вирішення питання передачі вказаної ділянки ПСП "Деметра" для вирощування кормів.

08.06.2006 Харківською РДА прийнято розпорядження 1010, відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення ПСП "Деметра" земельних ділянок, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області (пункт 1 розпорядження 1010).

Відповідно до пункт 2 розпорядження 1010 вилучено з постійного користування ДП "ДГ "Кутузівка" земельні ділянки сільськогосподарського призначення несільськогосподарських угідь загальною площею 3,3901 га господарського двору, розташовані за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради.

Згідно пункту 3 розпорядження 1010, надано ПСП "Деметра" в довгострокову оренду строком на 50 років земельні ділянки загальною площею 3,3901 га господарського двору, розташовані за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради, без зміни цільового призначення землі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі зазначеного розпорядження 1010, 28.09.2006 між Харківською РДА та ПСП "Деметра" укладені договори оренди землі строком на 50 років, які зареєстровані 13.10.2006 за 040670300014 та 16.10.2006 за 040670300015: з кадастровим номером 6325157300:01:018:0031 площею 0,4843 га та з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 площею 2,9058 га.

Відповідно до пунктів 2 спірних договорів оренди землі, в оренду передаються земельні ділянки площею 0,4843 га та 2,9058 га, у тому числі несільськогосподарських угідь - 0,4843 га господарчого двору та 2,9058 га господарчого двору.

Земельні ділянки передаються в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, цільове призначення земельних ділянок землі для ведення сільськогосподарського виробництва (пункти 14, 15 спірних договорів оренди землі).

15.12.2020 Держгеокадастром прийнято наказ 41-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну".

Вказаним наказом передано у комунальну власність Вільхівської територіальної громади в особі Вільхівської сільської ради, 58 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3353,9211 га, які розташовані за межами населених пунктів Вільхівської сільської ради на території Харківського району Харківської області згідно з додатком до наказу за актом приймання-передачі земельних ділянок.

У пункті 2 наказу 41-ОТГ установлено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно додатку до вказаного наказу 41-ОТГ, до складу 58 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які передано у комунальну власність Вільхівської територіальної громади в особі Вільхівської сільської ради загальною площею 3353,9211 га, увійшла земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006. Відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку - оренда, ПСП "Деметра", 2,9058 га; дата державної реєстрації речового права 16.10.2006; цільове призначення - для ведення фермерського господарства; строк дії речового права 50 років.

Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна станом на 08.02.2022, земельна ділянка площею 2,9058 га з кадастровим номером 6325157300:01:001:0006 знаходиться у комунальній власності, підстава внесення запису - наказ 41-ОТГ, видавник - Держгеокадастр: Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 5245-VІ, підстави внесення запису - Вільхівська сільська рада Харківського району Харківської області.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права право власності, земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:018:0031 зазначено наступне: форма власності - державна власність; відомості про суб`єктів права власності на земельну ділянку -Харківська РДА.

Безпосередньо позовні вимоги Прокурора у цій справі обґрунтовані тим, що спірні земельні ділянки, які відповідно до земельного законодавства мають особливий статус та знаходяться у користуванні ДП "ДГ "Кутузівка" на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ХР- 002291 від 22.08.2000, без належних правових підстав передано в оренду ПСТ "Деметра" на підставі двох договорів оренди від 28.09.2006, укладених з Харківською РДА.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувану постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Як убачається з матеріалів справи, спір стосується розпорядження особливо цінними землями.

Проаналізувавши підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведені скаржником у тексті касаційної скарги, Верховний Суд зазначає, що основним питанням, яке постало перед Судом під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, є визначення правового статусу спірних земельних ділянок, віднесення або навпаки цих земельних ділянок до категорії особливо цінних земель (земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів) на час їх вилучення та передачі в оренду ПСП "Деметра".

Верховний Суд звертає увагу, що у межах цієї справи 922/1341/22 щодо вирішення питання віднесення або навпаки спірних земельних ділянок до категорії особливо цінних земель, судом застосовано законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, а саме на час прийняття спірного розпорядження 1010 та укладення спірних договорів оренди землі (2006 рік).

Відповідно до статті 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

За змістом статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до статті 149 ЗК України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до статті 150 ЗК України, до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів ; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Таким чином, з наведеного вбачається, що до компетенції Харківської районної державної адміністрації належить вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання.

Виняток становлять лише особливо цінні земельні ділянки державної власності, вилучення котрих віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Як свідчать матеріали цієї справи, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що спірні земельні ділянки на момент їх вилучення відносилися до особливо цінних земель, а саме до земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, а тому Харківська РДА не мала повноважень щодо їх вилучення з постійного користування ДП "ДГ "Кутузівка", такі повноваження мав лише Кабінет Міністрів України.

Так, фактично, за приписами положень частини 1 статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів.

Проте, Верховний Суд, проаналізувавши положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема, частини 1 статті 150 ЗК України наголошує, що у розумінні наведеної норми до особливо цінних земель, розпорядження якими здійснює Кабінет Міністрів України, належать не всі землі науково-дослідних установ, а лише землі дослідних полів. Відтак, не всі землі, у тому числі землі сільськогосподарського призначення, які передані в користування навчально-дослідних установ та навчальних закладів є особливо цінними, оскільки у процесі своєї діяльності наведені установи/заклади мають можливість (право) використовувати надані їм земельні ділянки для різних потреб, зокрема, як для розміщення їх об`єктів, провадження господарської діяльності так і для наукових досліджень.

Варто зауважити, що у чинному законодавстві відсутнє визначення поняття "дослідне поле", проте зміст цього словосполучення у контексті його використання відносно науково-дослідних установ і навчальних закладів у земельному законодавстві дає підстави вважати, що дослідне поле - це ділянка землі призначена для науково-дослідних та освітніх цілей. При цьому, мета використання такої земельної ділянки повинна відповідати основній діяльності науково-дослідної установи або навчального закладу.

Отже, віднесення земельної ділянки, наданої науково-дослідній установі або навчальному закладу, до земель дослідних полів визначається не тільки приналежністю землі науково-дослідній установі або розташуванням цієї земельної ділянки в межах такої установи, а відбувається на підставі визначення природних якостей земельної ділянки, з урахуванням її використання для певних потреб, а саме метою та завданням її використання. Отже розглядаючи спір у цій конкретній справі суди насамперед мали встановити на підставі відповідних доказів те, що спірні земельні ділянки на час їх вилучення використовувалися як дослідне поле науково-дослідної установи, саме в наукових або освітніх цілях.

Як убачається з матеріалів справи, згідно державного акта на право постійного користування землею серія І-ХР- 002291 від 22.08.2000, Дослідному господарству "Кутузівка" Інституту тваринництва на території Кулиничівської селищної ради було надано в постійне користування земельну ділянку площею 3574,0 га, для сільськогосподарського виробництва.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд акцентував увагу на тому, що відповідно до порівняльної відомості складу земельних угідь земельні ділянки, які знаходяться в межах ДП "ДГ "Кутузівка" становили собою сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя, зокрема, угіддя зайняті ріллею, садами, сіножатями, пасовищами, господарськими будівлями і дворами, господарськими шляхами і прогонами, забудованими землями, лісами, водою, заболоченостями.

Відповідно до умов спірних договорів оренди землі від 28.09.2006, укладених між Харківською РДА та ПСП "Деметра", а саме: пунктів 3 цих договорів, на земельній ділянці площею 2,9058 га господарського двору знаходяться об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури: об`єкти незакінченого будівництва (нежитлова будівля), площею 0,1547 га, труба, площею 0,004 га, які відповідно до проекту землеустрою є будівельними матеріалами та належать орендарю на підстав договору купівлі-продажу від 07.02.2006 19; на земельній ділянці 0,4843 га господарського двору не має об`єктів нерухомого майна, а також інших об`єктів інфраструктури, крім опори ЛЕМ-10 кВТ (сторонній землекористувач, площею 0,0005 га), яка належить ВАТ "Харківобленерго". Отже, за твердженням місцевого господарського суду, наведене дає підстави дійти висновку, що на момент видачі оскаржуваного розпорядження 1010 спірні земельні ділянки не могли відноситися до особливо цінних земель ані за їх якісними показниками, ані через їх не віднесення до дослідних полів. Ураховуючи викладене, беручи до уваги факт недоведеності Прокурором належними доказами віднесення спірних земельних ділянок до особливо цінних земель, суд дійшов до висновку, що Харківська РДА, приймаючи оскаржуване розпорядження, не вийшла за межі наданих їй повноважень, а тому, позовні вимоги Прокурора не підлягають до задоволення.

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов іншого (протилежного) висновку про те, що спірні земельні ділянки належать до земель науково-дослідної установи, при цьому, виходячи з приписів статті 150 ЗК України землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінним землями. Статус спірних земельних ділянок першочергово визначається тим, що вони розташовуються в межах науково-дослідної установи, отже, мають особливий правовий статус відповідно до вимог земельного законодавства, цільове призначення відповідних територій, як земель науково-дослідної установи, є незмінним.

Проте, Верховний Суд вважає, що такий висновок не відповідає суті спірних правовідносин та їх правовому регулюванню, оскільки судом апеляційної інстанції помилково ототожнено землі науково-дослідних установ та землі дослідних полів науково-дослідних установ. При цьому, суд апеляційної інстанції не перевірив та належним чином не спростував висновки місцевого господарського суду, не перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства при вирішенні питання щодо правого статусу спірних земельних ділянок у контексті тлумачення поняття "досліде поле" та застосування частини 1 статті 150 ЗК України.

Крім цього, посилаючись на те, що ДП "ДГ "Кутузівка" є науковою установою, апеляційний господарський суд виходив із аналізу положень Статуту ДП "ДГ "Кутузівка", у редакції 2016 року, не звернувши уваги на те, що спірні земельні ділянки надано у постійне користування у 2000 році, а спірні правовідносини виникли у 2006 році.

Викладене вище в сукупності свідчить про неналежне дослідження господарським судом апеляційної інстанції обставин щодо наявності або відсутності статусу особливо цінних земель, дослідження яких є першочерговими під час розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції та в цілому для вирішення спору у цій справі, з урахуванням поданих сторонами доказів.

Колегія суддів також звертає увагу, що ПСП "Деметра" під час розгляду справи у суді першої інстанції було подано заяву про застосування позовної давності від 24.01.2023 (том 2 а.с. 104-105).

Так, статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення Європейський суд з прав людини від 22.10.1996 за заявами 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення Європейський суд з прав людини від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, Суд зобов`язаний у будь-якому випадку, в разі подання заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, розглянути її, і якщо позовна давність спливла - відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В свою чергу, аналіз наведених норм права Глави 19 ЦК України щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами ГПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного дослідження такої заяви.

Касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Таким чином, оскільки заява ПСП "Деметра" про застосування наслідків спливу позовної давності взагалі залишилася поза увагою апеляційного господарського суду, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Іншим доводам касаційної скарги колегія суддів не надає оцінку з огляду на необхідність дослідження зазначених вище обставин, які є першочерговими під час розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.2. З огляду на викладене та зважаючи на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що ухвалену у справі постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції резюмується, а касаційну скаргу - задовольнити частково.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення заявленого позову.

7. Розподіл судових витрат

7.1. У зв`язку з тим, що судом касаційної інстанції не змінюється рішення та не ухвалюється нове, відповідно до статті 129 ГПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Деметра" задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі 922/1341/22 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

С. К. Могил