Ухвала in case no. 1-36/2001

~

~

~

~

~

~

~

~

УХВАЛА

~

6 червня 2022 року

м. Київ

справа 1-36/2001

провадження 13-24зво22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1 , ~

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19

розглянула заяву засудженого ОСОБА_20 про перегляд за~ виключними обставинами на підставі п.~2 ч.~3 ст.~459 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) вироку Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2001 року та ухвали Верховного Суду України від 29 січня 2002 року і

ВСТАНОВИЛА:

Як убачається з матеріалів провадження за заявою та наявних у Верховному Суді даних, вироком Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2001 року, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 29 січня 2002 року, ОСОБА_20 було засуджено за пунктами г , ж ст. 93, ст.~17 та пунктами г , ж ст.~93, ч. 1 ст.~223, ч. 1 ст. 222 Кримінального кодексу України 1960 року до ~покарання у виді довічного позбавлення волі.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) у рішенні від 24 лютого 2022 року в справі Байло проти України (заява ~21848/20) констатував порушення ст.~3 Конвенції про захист прав людини і ~основоположних свобод (далі Конвенція) через ненадання заявнику належної медичної допомоги під час тримання під вартою, а також у зв`язку з довічним ув`язненням без перспективи звільнення. ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна виплатити ОСОБА_20 7~500 євро у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_20 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі Велика Палата) із заявою про перегляд згаданих вироку й ~ухвали за виключними обставинами. У цьому аспекті суть аргументів заявника зводяться до того, що допущені порушення Конвенції у поєднанні з висновками Конституційного Суду України у рішенні його Другого сенату від 16 вересня 2021 ~року 6-р( II)2021 про невідповідність Основному Закону України окремих положень статей 81, 82 Кримінального кодексу України (далі КК), слугують підставою для скасування оспорюваних рішень національних судів із ~направленням справи на новий судовий розгляд, а також для звільнення засудженого від подальшого відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. За твердженням ОСОБА_20 , наразі його тримання в місцях ув`язнення є ~невиправданим, зважаючи на позитивні зміни у поведінці та потреби в ~проведенні лікування в умовах без ізоляції від суспільства.

Крім того, ОСОБА_20 просить поновити строк подання зазначеної заяви, пропущення якого мотивує запровадженням в Україні воєнного стану й ~ознайомленням лише 13 квітня 2022 року зі стислим змістом рішення міжнародної судової установи від 24 лютого 2022 року, постановленого на його користь.

Оскільки у поданому клопотанні наведено об`єктивні причини пропуску строку, передбаченого п. 2 ч. 5 ст. 461 КПК, Велика Палата, керуючись ст. 117 цього Кодексу, вважає за необхідне визнати їх поважними й поновити вказаний процесуальний строк, що автоматично не тягне за собою задоволення вимог заявника про здійснення кримінального провадження за виключними обставинами.

Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.

У зверненні до Верховного Суду з доповненнями до нього засуджений ОСОБА_20 заперечує правомірність відбування ним призначеного за вироком покарання, висловлюючи незгоду з постановленими щодо нього рішеннями національних судів поза зв`язком із позицією ЄСПЛ, яка насамперед стосується механізмів загального характеру. Зокрема, йдеться про необхідність забезпечення ув`язнених належною медичною допомогою та запровадження в Україні процедур, котрі би передбачали перспективу звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Натомість справедливості засудження ОСОБА_20 та застосування до нього згаданого заходу примусу ЄСПЛ під сумнів не ставив. Наголошуючи на обов`язку державних органів надавати ефективне лікування, Суд зауважив, що це не означає гарантування кожному ув`язненому лікування на рівні, який є у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань. Разом із цим, установивши недоліки в лікуванні ОСОБА_20 , звідси, і факт порушення ст. ~ 3 ~ Конвенції, ЄСПЛ визначив сатисфакцію виплату коштів потерпілій стороні.

Лікування захворювань ув`язненої особи або запобігання їхньому ускладненню не ~ є виключною обставиною у розумінні ч. 3 ст. 459 КПК, а тому сама собою потреба в проведенні певних медичних заходів не може бути підставою для перегляду судових рішень за правилами ст. 466 цього Кодексу.

Що стосується іншого порушення ст. 3 Конвенції, то у рішенні Байло проти України ЄСПЛ, спираючись на усталену практику, послався на свої висновки у ~справі Петухов проти України ( 2) . Позиція Суду полягає у тому, що ~Конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі, однак має існувати можливість його скорочення на основі оцінки того, чи є законні пенологічні підстави для продовження ув`язнення. Ці~~підстави включають покарання, стримування, захист громадськості та ~реабілітацію, адже первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття заходу примусу. Таким чином, міжнародна судова установа вказала на системну проблему в українському законодавстві, котру належить подолати шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини.

Як раніше неодноразово зазначала Велика Палата, удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, унесення до них змін та доповнень є~ прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі й на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року ~3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

На цьому наголосив і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2021 року ~6-р(ІІ)/2021, яким визнав неконституційними положення ч.~1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК через неможливість їх застосування до осіб, котрих засуджено до~покарання у виді довічного позбавлення волі. Цей суд також зобов`язав Верховну Раду України невідкладно привести нормативне регулювання, установлене статтями 81, 82 КК, у відповідність до Конституції України.

Постановлене на користь ОСОБА_20 рішення ЄСПЛ від 24 лютого 2022 року не ~містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження і їх не може бути усунуто іншим способом, ніж шляхом скасування оспорюваних вироку й ухвали.

Застосовані у справі ОСОБА_20 принципи та характер установленого порушення Конвенції свідчать про те, що в таких випадках з урахуванням Рекомендації ~R~(2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів їх усунення, вжиття інших заходів загального й індивідуального характеру, виконання яких покладається на ~компетентні органи державної влади.

У контексті наведеного відсутні правові підстави для відкриття провадження за~ зверненням ОСОБА_20 про перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Тому заява засудженого з усіма доданими до неї матеріалами підлягає поверненню особі, яка їх подала.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 459, 462, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити у відкритті провадження за заявою засудженого ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами вироку Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2001 року та ухвали Верховного Суду України від 29 січня 2002 року.

Заяву ОСОБА_20 з усіма доданими матеріалами повернути особі, яка~їх~подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_1

Судді:

ОСОБА_2 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_11

ОСОБА_3 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_12

ОСОБА_4 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_13

ОСОБА_5 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_14

ОСОБА_6 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_15

ОСОБА_7 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_16

ОСОБА_8 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_17

ОСОБА_9 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_18

ОСОБА_10 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~ ОСОБА_19

~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

~