Постанова по делу № 165/2663/19

Постанова

Іменем України

21 січня 2021 року

м. Київ

справа 165/2663/19

провадження 51-2328 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~ ОСОБА_1 ,

суддів ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~ ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~ ОСОБА_4 ,

прокурора~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~ ОСОБА_5 ,

~

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року у кримінальному провадженні 12019030050000966 від 27 серпня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Маріуполя Донецької області, мешканки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст.~69 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що вона 25~серпня 2019 року приблизно о 16:00, керуючись корисливим мотивом, незаконно проникла до будинку АДРЕСА_2 та, переконавшись, що за її діями ніхто не спостерігає, таємно викрала майно потерпілої ОСОБА_8 , чим заподіяла останній майнової шкоди на загальну суму~240~грн.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року відмовлено прокурору ОСОБА_6 у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на підставах, передбачених ч. 4 ст. 399 КПК України.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що в апеляційній скарзі він наводив доводи щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК, а також щодо можливості оскаржити вирок в апеляційному порядку на інших підставах, не передбачених ч. 2 ст. 394 КПК, зокрема на підставі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, однак суд апеляційної інстанції уваги на вказані аргументи не звернув і безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити в повному обсязі, а ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

За ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п.1 ч.~1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись з вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2019 року, прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м`якість, просив вирок місцевого суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та призначити їй покарання у вигляді арешту на строк 3 місяці.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року прокурору ОСОБА_6 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на підставах, передбачених ч. 4 ст. 399 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості це рішення, яке досягає правильного результату наскільки це дозволяють надані судді матеріали у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.

Ухвала апеляційного суду це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Законність ухвали апеляційного суду це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.

Проте, на переконання колегії суддів, ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги прокурора цим вимогам не відповідає з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позицій, а~також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Частиною 2 ст. 394 КПК України передбачено, що судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.

Як видно зі змісту ухвали апеляційного суду, суддя, пославшись на те, що прокурором ОСОБА_6 оскаржено вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 23 грудня 2019 року~ щодо ОСОБА_7 виключно на підставах, на яких це судове рішення відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК України не може бути оскаржено, відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора згідно з~положеннями ч. 2 ст. 394 КПК України.

При цьому поза увагою апеляційного суду залишилося те, що в апеляційній скарзі прокурор наводив доводи щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме вважав за необхідне виключити кваліфікуючу ознаку крадіжки вчинення злочину з проникненням у житло та перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 185 КК України на ч. 1 ст.~185 КК України.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що прокурор оскаржив вирок суду першої інстанції на підставах невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м`якість. При цьому ч.~2~ст. 394 КПК не містить заборони на оскарження вироку на цій підставі.

25 липня 2017 року Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) постановив рішення у~справі Ростовцев проти України , яке набуло статусу остаточного 25~жовтня 2017~року, щодо порушення ст. 2 Протоколу 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що полягає в порушенні національними судами суті права заявника на подання апеляційної скарги.

Це судове рішення мотивовано тим, що апеляційна скарга заявника стосувалася питання правової кваліфікації дій, у вчиненні яких він зізнався (п. 32). ЄСПЛ~у~п.~33~рішення зазначив, що апеляційний суд прямо посилався на правову кваліфікацію дій заявника як на одну з підстав неможливості оскарження вироку, а Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився з~його висновками.

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що позиція національних судів у кримінальній справі заявника прямо суперечить тлумаченню відповідних положень законодавства Урядом України і наведеній практиці, згідно з якою поняття обставини , використане під час відповідного провадження на національному рівні, поширюється лише на фактичні обставини справи та не містить їхньої кримінально-правової кваліфікації. На думку ЄСПЛ, не можна стверджувати, що заявник повинен був передбачати, що, не оспорюючи фактів, установлених у судовому засіданні, він відмовився від можливості оскарження обвинувального вироку щодо себе, якщо він вважав правову кваліфікацію своїх дій неправильною.

Водночас відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа ~756/5578/15-к, провадження 13-3зво18), національне законодавство, зокрема ч.~2 ст. 394 КПК, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише на підставі заперечення обставин, які ніким не оспорювалися і дослідження яких суд визнав недоцільним. Право на оскарження рішення суду на підставі неправильної кваліфікації дій указаним Кодексом не обмежується. Тобто норми КПК не містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку кримінально-правової кваліфікації дій, зокрема й у тих кримінальних провадженнях, у яких під час судового розгляду суд першої інстанції застосував ч. 3 ст. 349 КПК і визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок місцевого суду, ухвалений в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, може бути оскаржений в апеляційному порядку у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченої особи, а тому рішення суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставах, передбачених ч. 4 ст. 399 КПК України, є необґрунтованим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 19 грудня 2018 року в справі 730/811/17 (провадження 51-6923км18), 16 жовтня 2019 року в справі ~447/1479/18 (провадження 51-3850км19), 29 жовтня 2019 року в справі ~486/528/18 (провадження 51-94км19), 31 жовтня 2019 року в справі ~484/555/17 (провадження 51-8547км18), 27 листопада 2019 року в справі ~211/5318/18 (провадження 51-3067км19).

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що на стадії прийняття апеляційної скарги суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для його скасування.

Отже, доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, щодо незаконності оскаржуваного рішення є обґрунтованими і підлягають задоволенню, ухвала апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене і на стадії прийняття апеляційної скарги діяти відповідно до вимог ст. 398 КПК України.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

~

ОСОБА_1 ~~~~~~~ ~~~~~~~~ ~~~~~~~~ ~~ ОСОБА_2 ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ОСОБА_3