Постанова по делу № 240/11730/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2020 року

м. Київ

справа 240/11730/19

адміністративне провадження К/9901/17393/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шишова О.О.,

суддів Дашутіна І.В, Жука А.В.

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді Майстренко Н.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Сапальової Т.В., суддів: Мацького Є.М., Смілянця Е.С.)

УСТАНОВИВ:

I. Суть спору.

1. 18 листопада 2019 року ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області (далі- відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення КДКА Житомирської області 21/2/3 від 10.12.2018 "Про відмову у видачі свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту" та зобов`язання КДКА Житомирської області провести повторний кваліфікаційний іспит у найближчий час проведення таких іспитів.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення.

2 . Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

3. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не зазначив причини, які об`єктивно перешкоджали йому звернутися до суду у встановлений законом строк або робили таке звернення неможливим.

IІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Уважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права.

5 . Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що у період з 29.06.2019 по 20.07.2019 він перебував за межами м.Житомира у м.Куп`янську Харківської області, у періоди з 02.10.2019 по 11.10.2019, з 21.10.2019 по 25.10.2019 та з 29.10.2019 по 01.11.2019 - на лікарняному, що унеможливило подання позову у встановлені законом строки.

5.1 . Крім того, позивач уважає, що дія Рішення не обмежується його разовим застосуванням а тому дія чинного Рішення, має триваючий характер. Уважає, що строк звернення до адміністративного суду за захистом прав слід розраховувати протягом усього часу чинності Рішення.

5.2 . Також, указує, що рішення Ради адвокатів України від 23 вересня 2017 року 203 містить притаманні нормативно-правовому акту ознаки. За таких обставин під час відкриття провадження в адміністративній справі та її розгляду суд був зобов`язаний дотриматись вимог статті 264 КАС України, чого виконано не було ні Житомирським окружним адміністративним судом, ні Сьомим апеляційним адміністративним судом, що є безумовною підставою для констатації порушення з боку судів норм процесуального права.

6. Відповідач правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

7 . 30.11.2018 ОСОБА_1 складав письмовий кваліфікаційний іспит для набуття права на заняття адвокатською діяльністю в Україні.

8 . 10.12.2018 ОСОБА_1 подав до КДКА Житомирської області заяву, яка зареєстрована в КДКА Житомирської області 10.12.2018 676, в якій я проси надати копію рішення та протоколу КДКА Житомирської області про затвердження результатів складення кваліфікаційного (письмового) іспиту, відомість з оцінювання результатів складення кваліфікаційного іспиту та мою письмову роботу.

9. КДКА Житомирської області супровідним листом від 22.12.2018 вих. 133 поштовим зв`язком 27.12.2018 позивачу направлено копію рішення 21/2/3 КДКА Житомирської області від 10.12.2018, витяг з протоколу 40 засідання кваліфікаційної палати КДКА Житомирської області від 30.11.2018 та копію його письмової роботи. Указані документи ОСОБА_1 отримав 21.01.2019 о 18.30 год. на пошті.

10 . 18.02.2019 ОСОБА_1 звернувся із скаргою до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, щодо скасування Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області 21/2/3 Про відмову у видачі свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту від 10.12.2018.

11 . 14.06.2019 рекомендованим листом отримав рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісія адвокатури У-005/2019 від 30.05.2019 за результатом розгляду вказаної скарги.

12 . Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 рішення КДКА Житомирської області 21/2/3 від 10.12.2018 "Про відмову у видачі свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту" та зобов`язання КДКА Житомирської області провести повторний кваліфікаційний іспит у найближчий час проведення таких іспитів.

13 . З позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 18 листопада 2019 року.

V. Позиція Верховного Суду

Джерела права та оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

14. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із того, що з метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

15. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтями 242 КАС України, відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

16. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

17. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55 Конституції України).

18. Частиною п`ятою статті 125 Конституції України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

19. За визначенням частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

20. У свою чергу, частина перша статті 5 КАС України передбачає право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

21. Строк звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 122 КАС України, за приписами частин першої, другої якої, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

22. Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

23. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

24. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

25. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

26. Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.

27. Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

28 . Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

29 . Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

30 . Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

31 . Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

32 . Верховний Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

33 . Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

34 . Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

35 . Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

36 . Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.

37 . Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

38 . Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

39 . Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

40. Так, ОСОБА_1 щодо поважності пропуску строку звернення до суду зазначає, що у період з 29.06.2019 по 20.07.2019 перебував за межами м. Житомира у м.Куп`янську Харківської області.

41 . Посилання позивача на те, що м.Куп`янськ є невеликим містом та в ньому відсутня комп`ютерної техніка, необхідна для виготовлення позову колегія суддів не приймає до уваги, оскільки норми КАС України не передбачають направлення позовної заяви саме у печатному форматі.

42 . Також, позивач не обґрунтовує об`єктивну неможливість звернутися до суду в період з 21.07.2019 по 16.09.2019.

43 . Колегія суддів зазначає, що позивач належним чином не обґрунтовує про підстави, що свідчать про об`єктивну неможливість подати позов в межах встановленого чинним законодавством строку у період з 14.06.2019 по 16.09.2019.

44 . Позивач в обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду зазначає, що в період з 16.09.2019 по 18.11.2019, з 02.10.2019 по 11.10.2019, з 21.10.2019 по 25.10.2019 та з 29.10.2019 по 01.11.2019 він перебував на лікарняному. На підтвердження вказаних обставин позивач подав копії листків непрацездатності (а.с.86-88).

45 . Однак, позивач не наводить обставин та не надає відповідних доказів на підтвердження неможливості звернутися до суду у періоди, що не охоплюються вказаними вище листками непрацездатності, зокрема, з 16.09.2019 по 01.10.2019, з 12.10.2019 по 20.10.2019, з 26.10.2019 по 28.10.2019, 02.11.2019 по 17.11.2019.

46 . Стосовно посилань позивача що дія оскаржуваного рішення не обмежується його разовим застосуванням, тому рішення КДКА Житомирської області 21/2/3 від 10.12.2018 може бути оскаржене впродовж усього часу його дії, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.

47 . Так, згідно з пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

48 . Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону 5076-VI особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може бути допущена до складення такого іспиту повторно не раніше ніж через шість місяців. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит повторно, може бути допущена до наступного кваліфікаційного іспиту не раніше ніж через один рік.

49 . Тобто, рішення КДКА про відмову у видачі свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту не позбавляє особу можливості повторно скласти кваліфікаційний іспит після спливу встановленого законом строку. Крім того, рішення КДКА стосується виключно визначеної в рішенні особи.

50. Отже, рішення КДКА Житомирської області 21/2/3 від 10.12.2018 є індивідуальним актом, дія якого має визначений законом строк.

51 . Крім того, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 5076-VI (далі - Закон 5076-VI).

52 . Відповідно до частини п`ятої статті 9 Закону 5076-VI особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може протягом тридцяти днів з дня отримання рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури оскаржити його до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду, які можуть залишити оскаржуване рішення без змін, або зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури провести повторний кваліфікаційний іспит у найближчий час проведення таких іспитів.

53 . Отже, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за наслідками кваліфікаційного іспиту встановлено тридцятиденний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

54 . Указані висновки не дають змогу застосувати правові висновки, які викладені у постановах від 13.03.2019 712/8985/17 та від 30 травня 2019 року у справі 457/908/17, (на які посилається ОСОБА_1 ) оскільки у зазначених справах оскаржуються рішення міських рад щодо встановлення місцевих податків та зборів, що відрізняється від предмету справи по цій справі де предметом спору є рішення яке стосується конкретно позивача, тобто є індивідуальним актом, дія якого має визначений законом строк.

55 . Позивач оскаржує рішення КДКА Житомирської області 21/2/3 від 10.12.2018, вказане рішення позивач отримав 21.01.2019 (а.с.78-79) водночас, позов подано 18.11.2019 року.

56 . Проте, 18.02.2019 позивач оскаржив рішення КДКА Житомирської області 21/2/3 від 10.12.2018 до ВКДКА.

57 . Відповідно до частиною четвертою статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

58 . Частиною 5 статті 9 Закону 5076-VI визначено право на оскарження рішення КДКА до вищого органу - ВКДКА або до суду.

59 . Тобто, Закон 5076-VI передбачає можливість досудового порядку вирішення спору, яким скористався ОСОБА_1 при оскарженні рішення КДКА Житомирської області 21/2/3 від 10.12.2018 до ВКДКА.

60 . З матеріалів справи вбачається, що 14 червня 2019 року ОСОБА_1 отримав рішення ВКДКА від 30.05.2019 року V-005/2019, яким рішення КДКА Житомирської області 21/2/3 від 10.12.2018 залишено без змін.

61 . Отже, з урахуванням положень частини четвертої статті 122 КАС України перебіг строку звернення до адміністративного суду у даній справі починається з дня вручення позивачу рішення ВКДКА - з 14 червня 2019 року і складає три місяці.

62 . Відповідно до частини шостої статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

63 . З урахуванням наведеного, оскільки закінчення 3-місячного строку припадає на вихідний день (14 вересня 2019 року - субота), останнім днем звернення до суду з адміністративним позовом є 16 вересня 2019 року.

64. Однак, позов подано до суду першої інстанції 18 листопада 2019р., тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України.

65. Ураховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України, а зазначені причини, які могли б бути підставою для його поновлення визнані неповажними. А відтак, судом першої інстанції обґрунтовано застосовано наслідки пропуску строку звернення до суду, встановленні частиною другої статті 123, пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

66 . Також є безпідставним посилання ОСОБА_1 щодо наявності процесуальних порушень, які передбачені для оскарження нормативно правових актів та які встановлені статтею 264 КАС України, (позивач посилається на постанову Верховного Суду від 26.06.2019 у справі 816/2353/17).

67 . Колегія суддів знов звертає увагу на те, що у справі на яку посилається позивач предметом оскарження є нормативно-правовий акт, який встановлює норми права (обов`язок осіб щодо внесення плати за організаційно-технічне забезпечення розгляду заяв (скарг) щодо поведінки адвоката тощо), носить загальний характер (розраховано на необмежену кількість суб`єктів), та підлягає довгостроковому та неодноразовому застосуванню. У справі що розглядається йдеться про рішення КДКА, яке носить індивідуальний характер.

68. Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

69. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

70. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

71. Отже, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 слід відмовити.

72. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

73. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

74. З урахуванням наведеного, Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

VІ. Судові витрати

75. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

76. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

п о с т а н о в и в :

1 . Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2 . Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2020 року у цій справі залишити без змін.

3 . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач О.О.Шишов

Судді І.В.Дашутін

А.В. Жук