Постанова по делу № 302/90/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа 302/90/16-ц

провадження 61-29279св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міжгірська селищна рада,

особи, які подавали апеляційні скарги, - ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Бисаги Т. Ю., Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міжгірська селищна рада, про припинення порушень правил добросусідства.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,145 га із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 , яка проживає у будинку АДРЕСА_1 , на своїй земельній ділянці без відповідного дозволу спорудила дерев`яну господарську споруду (хлів).

Позивач вказувала на те, що ця господарська споруда (хлів) споруджено відповідачем з порушенням санітарних, гігієнічних та будівельних норм, у зв`язку з чим вона неодноразово зверталась до відповідача з вимогою перенести будівництво вказаної господарської споруди (хлів) на 15 м від її будинку, однак ОСОБА_2 на її зауваження та вимогу Міжгірської сільської ради про припинення самочинного будівництва не реагувала.

Враховуючи викладене, позивач просила зобов`язати ОСОБА_2 усунути порушення її права як сусіднього землекористувача шляхом перенесення даної господарської споруди (хліву) на допустиму відстань від будинку позивача або шляхом демонтажу цієї споруди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 1 березня 2016 року, ухваленим у складі судді Кривка В. П., позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили демонтувати дерев`яну господарську споруду (хлів) на відстані 1,5 м від огорожі земельної ділянки ОСОБА_1 та її житлового будинку АДРЕСА_1 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 551,20 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Встановивши, що ОСОБА_2 спорудила дерев`яну господарську споруду (хлів) без відповідного документа та з істотними порушеннями будівельних норм і правил, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Також суд першої інстанції вказував на те, що відповідач у судовому засіданні позов визнала в повному обсязі.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року за апеляційними скаргами осіб, які не брали участі у справі, а саме ОСОБА_2., яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 1 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд встановивши, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 травня 2017 року власником 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , і по 1/4 частці цього ж будинку належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які участі у справі не брали, дійшов висновку, що позов пред`явлено до неналежного відповідача і, як наслідок, відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просила рішення апеляційного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 1 березня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом залишено поза увагою предмет позову, яким є демонтаж самочинної спорудженої господарської споруди (хліву) саме ОСОБА_2 , а тому, на думку заявника, відповідачем у справі правильно було визначено ОСОБА_2 як особу, яка здійснила таке будівництво. Також вказувала на те, що на час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були неповнолітніми, а тому не могли бути залучені до участі у справі як співвідповідачі, а їх законним представником була ОСОБА_2 ОСОБА_4 не була відповідачем у справі, оскільки участі у самочинному будівництві не приймала.

Залишено апеляційним судом поза увагою і те, що ОСОБА_2 позов визнала.

Разом з цим, заявник посилалась на те, що за невиконання судового рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 притягнено до кримінальної відповідальності, що підтверджується вироком, який міститься в матеріалах справи.

Позиція інших учасників справи

У грудні 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали заперечення на касаційну скаргу, у яких просили рішення апеляційного суду залишити без змін як законне і обґрунтоване.

Вказували на те, що, обґрунтовуючи незаконність рішення апеляційного суду, позивач посилається на здійснення самочинного будівництва господарської споруди ОСОБА_2 , а тому саме вона є належним відповідачем у справі. Однак такі твердження помилкові і спростовуються матеріалами справи.

У акті від 14 квітня 2015 року, складеному головним спеціалістом Міжгірської селищної ради Шуберт М. Д., заступником селищного голови Плець М. М. у присутності головного спеціаліста відділу містобудування та архітектури Міжгірської районної державної адміністрації Чикальського В. В. та за участю дочки позивача - ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , комісією встановлено будівництво господарської споруди (хліву) у АДРЕСА_2 Міжгірського району ОСОБА_3 .

Твердження позивача стосовного того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді першої інстанції були неповнолітніми і не могли бути залучені до участі в справі, заявники вважають припущеннями, які не тільки не ґрунтуються на правових нормах, а й прямо їм суперечать, оскільки саме ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як власники спадкового майна повинні бути стороною у справі.

Щодо посилань позивача про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за невиконання рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 1 березня 2016 року заявники зазначали, що кримінальне провадження закрито на підставі статті 48 КК України, а тому ніякого правого значення для вирішення цієї справи вказаний вирок не має.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,145 га із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд АДРЕСА_1 .

З відомостей Міжгірського районного сектору головного управління державної міграційної служби суди встановили, що ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у житловому будинку АДРЕСА_2 .

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого Міжгірською селищною радою Міжгірського району Закарпатської області 15 липня 2003 року на підставі рішення виконавчого комітету цієї ж ради від 28 лютого 2003 року 10, що зареєстровано в комунальному підприємстві Міжгірське бюро технічної інвентаризації за номером 1218 у книзі 9, 11 березня 2004 року, реєстраційний номер 1862764, власником житлового будинку АДРЕСА_2 загальною площею 53,30 кв.м з господарськими будівлями і спорудами був ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, спадкоємцем якого була його дружина - ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і яка прийняла спадщину, але не оформила свої спадкові права.

31 травня 2017 року приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області видані свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4 - дочці ОСОБА_7 , 1/4 частка будинку належить ОСОБА_3 - внук ОСОБА_7 та 1/4 частка цього ж будинку іншому онуку - ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої та другої статті 11 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення судами справи, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 30 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення судами справи, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення судами справи).

За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Частинами першою та сьомою статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, у порушення вимог цивільного процесуального законодавства, зазначеного не врахував, не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, зокрема, не визначився з суб`єктним складом учасників справи та не перевірив хто є власником сусіднього домоволодіння.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд встановив, що власниками житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом є ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які не залучені до участі в справі і які набули право власності на неї з часу відкриття спадщини, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Оскільки апеляційний суд, який позбавлений процесуальної можливості змінити суб`єктний склад учасників при вирішенні справи, встановив, що позов у справі пред`явлено до неналежних відповідачів, обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції і відмовив у позові з цих підстав.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що судом залишено поза увагою здійснення самочинного будівництва господарської споруди (хліву) саме ОСОБА_2 , і недосягнення на час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_3 та ОСОБА_2. повноліття, касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи не мають правового значення для вирішення даної справи.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду на підставі встановлених обставин справи і містять посилання на факти, що не можуть бути предметом дослідження й оцінки судом касаційної інстанції. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, касаційний суд не встановив.

Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі Проніна проти України).

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального і без порушення процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409 , 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук