Постанова по делу № 591/8253/14-ц

Постанова

Іменем України

27 грудня 2019 року

м. Київ

справа 591/8253/14-ц

провадження 61-31436св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 березня 2017 року у складі судді Кривцової Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Хвостика С. Г., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю Сумитеплоенерго (далі - ТОВ Сумитеплоенерго ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що надає відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Користуючись наданими послугами, відповідач своєчасно не проводить їх оплату, у зв`язку з чим за період з 01 червня 2010 року до 30 червня 2014 року утворилась заборгованість за надані послуги. 23 липня 2014 року Зарічним районним судом м. Суми видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ Сумитеплоенерго заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 червня 2010 року до 30 червня 2014 року в розмірі 2 534,20 грн та витрати з оплати судового збору, всього - 2 656 грн. Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 18 серпня 2014 року вказаний судовий наказ скасовано, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з вимогою про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у порядку позовного провадження.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 20 квітня 2017 року, позовні вимоги ТОВ Сумитеплоенерго задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Сумитеплоенерго заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 серпня 2011 року до 30 червня 2014 року у розмірі 4 450,67 грн. У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що відповідач як член сім`ї власника квартири, який в ній проживає, зобов`язаний оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги з опалення та гарячого водопостачання, а тому заборгованість за надані послуги, у межах позовної давності, підлягає стягненню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не в повній мірі дослідили та з`ясували обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, та дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Суд першої інстанції розглянув справу без його участі, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що сплачені ним платежі здійсненні на погашення попередньої заборгованості за рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 лютого 2011 року, оскільки ці платежі мали бути зараховані на погашення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно не задовольнив заяву про відвід судді Левченко Т. А.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали. Зупинено виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 березня 2017 року.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передали до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до статті 67 Житлового кодексу України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно із пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований та фактично проживає у квартирі АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 21).

Власником вказаної квартири є ОСОБА_2 , який в цій квартирі не зареєстрований (т. 2, а. с. 10, 20).

Надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання у м. Суми з 01 жовтня 2005 року здійснюється ТОВ Сумитеплоенерго (т. 1, а.с. 15).

У липні 2014 року ТОВ Сумитеплоенерго звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01 червня 2010 року до 30 червня 2014 року.

23 липня 2014 року Зарічний районний суд м. Суми видав відповідний наказ, який ухвалою Зарічного районного суд м. Суми від 18 серпня 2014 року за заявою ОСОБА_1 скасований.

Після скасування судового наказу ТОВ Сумитеплоенерго звернулось до ОСОБА_1 з відповідним позовом.

Задовольняючи позов про стягнення заборгованості у розмірі 4 450,67 грн, суди виходили з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

З таким висновком погоджується і Верховний Суд.

Встановлено, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 лютого 2011 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ Сумитеплоенерго заборгованість за надані послуги з теплопостачання за період з 01 липня 2007 року до 31 травня 2009 року у сумі 2 282,55 грн та заборгованість за надані послуги з гарячого водопостачання за період з 01 червня 2009 року до 31 травня 2010 року у сумі 376,53 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ТОВ Сумитеплоенерго заборгованість за надані послуги з опалення за період з 01 червня 2009 року до 31 травня 2010 року у сумі 872,15 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (т. 1, а.с. 113).

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 13 квітня 2011 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 лютого 2011 року змінено у частині розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено без змін (т. 1, а. с. 122-123).

20 квітня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ Сумитеплоенерго із заявою про реструктуризацію зазначеного боргу.

05 травня 2011 року між ТОВ Сумителоенерго та ОСОБА_1 укладений договір про реструктуризацію заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у сумі 3 531,23 грн строком на один рік, згідно з яким перший внесок становить 531,23 грн, наступні - 250 грн.

Відповідно до оборотної відомості ОСОБА_1 на виконання умов угоди про реструктуризацію, сплатив у травні 2011 року 781,23 грн, а надалі з червня 2011 року до лютого 2012 року сплачував по 250 грн, щомісячно, у квітні 2012 року сплатив 500 грн, загальна сума платежів становить - 3 531, 23 грн (т. 1, а. с. 169-171).

З урахуванням наведеного, суди дійшли висновку про те, що розмір сплачених сум та період в який вони сплачувались, свідчить про те, що зазначені платежі спрямовувалися на виконання умов угоди про реструктуризацію, а не на оплату поточних платежів, як про це стверджував відповідач.

Зазначені обставини також встановлені ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року у цій справі.

Отже, безпідставними є твердження заявника про те, що вищевказані платежі сплачені не на погашення заборгованості, на оплату поточного споживання послуг.

Колегія суддів відхиляє доводи заявника про те, що суддя Левченко Т. А. підлягала відводу з тих підстав, що вона раніше ухвалювала рішення про стягнення з нього заборгованості на користь ТОВ Сумитеплоенерго .

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 20 квітня 2017 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Левченко Т. А. обґрунтовано відхилено, оскільки лише сам факт участі судді у розгляді іншої цивільної справи з участю сторін згідно зі статтею 20 ЦПК України 2004 року не є підставою для відводу й не є свідченням наявності обставин, які викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості судді.

Посилання у касаційній скарзі на упередженість апеляційного суду щодо розгляду справи нічим не підтверджено.

Доводи заявника про те, що судом першої інстанції відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, що призвело до неправильного з`ясування фактичних обставин справи, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно з частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою.

Розгляд судом першої інстанції справи за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про час та місце її розгляду, не є підставою для скасування рішення, оскільки цей недолік був усунений апеляційним судом, який вирішив справу з участю відповідача. Тобто відповідача мав можливість реалізувати всі свої процесуальні права.

Доводи заявника щодо неправильності розрахунку заборгованості, неврахування конкретних умов нарахування плати були предметом перевірки судами першої та апеляційної інстанцій, а тому окремого аналізу не потребують.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Вони стосуються як власного тлумачення заявником норм матеріального права, так і переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, та свідчать лише про незгоду заявника з ухваленим у справі судовими рішеннями.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2017 року виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 березня 2017 року у вказаній справі зупинено до закінчення касаційного розгляду, тому згідно з положеннями статті 436 ЦПК України його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного м. Суми від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 20 квітня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Зарічного районного м. Суми від 02 березня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний