Постанова по делу № 640/20486/16-ц

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа 640/20486/16-ц

провадження 61-16983св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів : Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2017 року у складі судді Зуб Г. А. та постанову апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року у складі суддів: Кругової С. С., Колтунової А. І., Маміної О. В.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Київська об`єднана державна податкова інспекція міста Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Яна , Державна фіскальна служба у Харківській області,

треті особи: Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю Яна (далі - ТОВ Яна ), Державної фіскальної служби в Харківській області про відшкодування шкоди.

Позов мотивований тим, що вона здійснювала підприємницьку діяльність з надання перукарських та косметологічних послуг, для чого орендувала приміщення, які належали ОСОБА_3 . Про те, що приміщення продані, їй не було відомо, тому вона продовжувала використовувати орендовані приміщення для підприємницької діяльності. Новий власник ОСОБА_2 дозволив їй на тих же умовах здійснювати підприємницьку діяльність, будь-яких попереджень від нього про звільнення зазначених приміщень не отримувала. Під час її перебування за межами м. Харкова та Харківської області 06 березня 2013 року з її салону на прохання ОСОБА_2 за описом, складеним працівниками УПМ ДПС у Харківській області про вилучення меблів і обладнання (перукарського устаткування, різних косметологічних засобів тощо), вивезено майно та передано на зберігання відповідачам. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року дії Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області щодо опису та обліку її майна як безхазяйного визнано неправомірними. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2014 року спірне майно витребувано від відповідачів на її користь. У вересні та листопаді 2015 року майно їй повернуто, проте за закінченням строку придатності до використання.

Посилаючись на викладені обставини, просила суд солідарно стягнути з держави в особі Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, ОСОБА_2 та ТОВ Яна на її користь шкоду, завдану втратою майна у розмірі 1 296 607 грн 70 коп., моральну шкоду у розмірі 1 296 607 грн 70 коп. та понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що діями Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області дійсно порушено право позивача, що також підтверджується постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року, є підстави щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди Київською ОДПІ м. Харкова. Разом з цим, розмір збитків позивач вважає встановленим на підставі експертного висновку, виготовленого аудиторською фірмою Бізнес-аудит , але вказаний висновок виготовлений щодо права власності на майно, а не його вартості, та в матеріалах справи відсутній належний висновок щодо вартості вказаного майна, при чому відповідно до акта опису і попередньої оцінки майна від 06 березня 2013 року в загальному розмірі 320 647 грн. Для правильного застосування до правовідносин сторін норм матеріального права необхідно з`ясувати обставини щодо притягнення як відповідача відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. В судовому засіданні, яке відбулось 21 червня 2017 року судом обговорено питання про залучення до участі в справі Державної казначейської служби України та ГУ ДКСУ у Харківській області, але представник позивача ОСОБА_5 не вважала за необхідне залучити вказані органи в якості відповідачів, тому судом залучено останніх самостійно в якості третіх осіб, а в силу статті 33 ЦПК України суд може залучити в якості співвідповідача до участі в справі іншу особу лише за клопотанням позивача. Позивач просить стягнути матеріальну та моральну шкоду з держави в особі Київської ОДПІ м. Харкова, який не є виконавчим органом, який здійснює функції держави у цих правовідносинах. Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ Яна матеріальної та моральної шкоди, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги в цій частині, оскільки суду не надано доказів щодо протиправності їх дій та пунктом 4.1 договорів про відповідальне зберігання передбачена відповідальність за збереження майна, а посилання представника позивача, що незаконні дії відповідачів полягають у тривалому невиконанні рішення суду, то відповідно до постанов державного виконавця виконавче провадження було закрито у зв`язку з заявою стягувача, тобто позивача у справі, а посилання на закінчення строків використання вказаного майна не можуть бути підставою для протиправності їх дій, та посилання на завідомо неправдиву інформацію надану відповідачем ОСОБА_2 до податкової міліції ДПС України є також необґрунтованим, оскільки належних доказів щодо незаконності дій відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ Яна до суду не надано, тому не має підстав для стягнення з останніх матеріальної та моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що для задоволення позову в частині відшкодування шкоди Київською ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області, Державною фіскальною службою в Харківській області, до справи необхідно було залучити в якості відповідача, а не третьої особи Державну казначейську службу України, Головне управління ДКСУ у Харківській області. Ухвалюючи рішення, суд може покласти обов`язок лише на відповідача, а не на 3-тю особу, оскільки під час ухвалення рішення, суд вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, судові витрати також розподіляються між сторонами. З огляду на це, аргументи позивача щодо можливості стягнення шкоди з третьої особи судом відхиляються як помилкові і такі, що не ґрунтуються на законі. Представник позивача в суді апеляційної інстанції, обґрунтовуючи позовні вимоги пояснив, що шкода була заподіяна позивачу тим, що сплинув строк використання частини майна, частина не була повернута позивачу. За таких обставин, за втрачене майно відповідальність несе зберігач, якому було передано це майно, а в іншій частині можлива відповідальність податкової за умов доведеності її вини. Як на підставу доведеності вини податкової служби позивач посилається на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року, якою дії відповідача Київської ОДПІ м. Харкова щодо опису та обліку належного позивачу майна як безхазяйного, були визнані незаконними. Так, зі змісту цієї постанови вбачається, що позивач вправі була звернутися до податкової з питання повернення майна за умов наявності документів, що підтверджують право власності. Саме з підстав відсутності таких документів позивач обрала судовий шлях вирішення спору. Рішення суду про визнання права власності позивача на описаний товар ухвалене 05 серпня 2014 року, остаточне рішення у цій справі ухвалене 08 квітня 2015 року, тобто після спливу строку використання частини косметичних засобів. Стосовно можливої відповідальності Київської ОДПІ м. Харкова щодо відшкодування шкоди частини майна, позивачем не наведено ні розрахунку, ні переліку такого майна, ні його вартості. Крім того, органи казначейства не були залучені до участі у справі в якості відповідача, що також виключає можливість задоволення позову. Що стосується відповідальності інших відповідачів, а саме: ОСОБА_2 та ТОВ Яна , то в результаті звернення ОСОБА_2 із заявою не виникли негативні наслідки. Саме в результаті незаконного опису і передачі на відповідальне зберігання і в результаті цього зберігання позивачу заподіяно шкоду, але позивач не надала суду належних і допустимих доказів протиправних дій відповідачів та, відповідно, розміру такої шкоди, про що було правильно зазначено судом першої інстанції. За втрачене майно відповідальність має нести зберігач.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи касаційної скарги Головного управління ДФС у Харківській області

У касаційній скарзі Головне управління ДФС у Харківській області п росить змінити судові рішення в частині мотивів відмови у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що під час здійснення повноважень контролюючий орган діяв у межах чинного законодавства. На момент проведення опису товару були наявні підстави та документи для проведення дій, що передбачені Порядком виявлення, обліку, зберігання, оцінки, розпорядження безхазяйним майном та майном, що переходить у власність держави.

(2) Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі 820/7943/13-а визнана неправомірність дій ГУ ДКСУ у Харківській області щодо опису та обліку належного позивачу майна як безхазяйного. Таким чином, неправомірність дій державного органу щодо опису та обліку належного позивачу майна як безхазяйного є встановленою судовими рішеннями та непотребує повторного доведення. Завдана шкода виражається збитками у вигляді втраченого майна, що було неправомірно описано та обліковано як безхазяйне та підтверджена належними письмовими доказами у справі. Причинний зв`язок між неправомірними діями податкових органів (відповідачів) та шкодою у вигляді збитків наявна та обґрунтовується тим, що саме неправомірні дії податкових органів стали першопричиною та призвели до вилучення майна позивача, його подальшій безпідставній передачі зберігачам, невиконання у добровільному порядку з боку органів податкової служби рішення суду про повернення майна позивачу, що призвело до затягування цього процесу в примусовому порядку, та, як наслідок, фактичної втрати цього майна. Безпідставним при цьому є посилання судів на необхідність залучення до справи у якості співвідповідача органів казначейства, оскільки органи казначейської служби були долучені до справи у якості третьої особи, у разі задоволення судом позовних вимог позивача саме ці органи здійснювали б фактичне виконання рішення суду. Статус третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, для органів казначейської служби у даній справі є цілком правильним, оскільки повністю кореспондується з обов`язками даного органу. Крім того, органами ДКСУ не було здійснено неправомірних дій відповідно позивача, якими б останній були спричинені збитки, тобто відсутні необхідні складові, передбачені статтею 1173 ЦК України; жоден нормативний акт не передбачає необхідність залучення органів казначейства у якості співвідповідачів у справах про стягнення збитків з держави. Щодо відсутності переліку майна та його вартості, за яке податкова повинна відшкодувати шкоду, відсутності розрахунку самої шкоди, яку повинна відшкодувати податкова, в матеріалах справи наявний експертний висновок аудиторської фірми Бізнес-аудит , що був зроблений в рамках іншої цивільної справи 640/21817/13-ц та на підставі якого було встановлено право власності позивача на безпідставно вилучене в неї майно. Даний експертний висновок містить в собі перелік всього майна, що було вилучене в позивача органами податкової, та його вартість. Щодо відмови судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні вимог позивача про стягнення збитків з відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ ЯНА , підставою відмови стали висновки судів про відсутність доказів щодо протиправності їх дій. При цьому, суд апеляційної інстанції за текстом оскаржуваної постанови приходить до висновку, що за втрачене майно відповідальність несе зберігач такого майна, тобто ОСОБА_2 та ТОВ ЯНА . Таким чином, судом апеляційної інстанції були виявлені факти незастосування норм матеріального права під час розгляду судом першої інстанції даної справи, проте, дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції не розглядає з цих підстав справу, а відмовляє у задоволенні позову, що є неправомірним.

(3) Відзив Головного управління ДФС у Харківській області

Зміст відзиву аналогічний змісту касаційної скарги Головного управління ДФС у Харківській області.

(4) Позиція ОСОБА_2

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що його вини у завданні шкоди позивачу не доведено; до участі у справі не залучено орган казначейської служби, що є обов`язковим у цій категорії справ; позивач не вжила заходів щодо встановлення реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи та підстави виникнення солідарного обов`язку щодо відшкодування шкоди у відповідачів.

(5) Відповідь ОСОБА_1 на відзив Головного управління ДФС у Харківській області

У відповіді на відзив Головного управління ДФС у Харківській області позивач зазначає, що дії відповідача щодо вилучення, опису та обліку належного їй майна як безхазяйного визнані незаконними на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної

Інстанцій

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Суди установили, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця 25 грудня 2002 року ОСОБА_1 зареєструвала свою підприємницьку діяльність. Позивач здійснювала підприємницьку діяльність з оптової та роздрібної торгівлі парфумерними та косметичними товарами, та надавала інші індивідуальні послуги в нежитлових приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 , що належать відповідачу ОСОБА_2 , які орендує позивач на підставі договору оренди.

Відповідач ОСОБА_2 29 березня 2013 року як власник нежитлових приміщень звернувся до УПМ в Харківській області із заявою, про те, що у належних йому приміщеннях знаходиться невідоме майно, на підставі чого представниками ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС вилучене майно, належне позивачу, як безхазяйне згідно актів 1/13 та 2/13 від 06 березня 2013 року опису і попередньої оцінки з ознаками безхазяйного. Вартість вказаного майна встановлена в розмірі 13 900 грн та 306 747 грн.

Згідно договорів про зберігання безхазяйного майна 1, та 2 від 06 березня 2013 року вилучене майно передано на відповідальне зберігання ОСОБА_2 та ТОВ Яна .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року, визнано незаконними дії ГУ ДФС у Харківській області від 06 березня 2013 щодо опису та вилучення майна ФОП ОСОБА_1 , що знаходилось за адресою: АДРЕСА_1 як такого, що має ознаки безхазяйного.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2014 року визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно (обладнання, устаткування, матеріали-фарби, маски тощо, що використовувалось для підприємницької діяльності), вилучене з приміщення будинку АДРЕСА_1 та передане ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області за договором про зберігання безхазяйного майна ТОВ Яна та ОСОБА_2 , витребувано у відповідачів на користь позивача вказане майно в натурі, перелічене в акті 1/13 та акті 2/13 опису та попередньої оцінки майна з ознаками безхазяйного від 06 березня 2013 року, договорі 1 та договорі 2 про зберігання безхазяйного майна.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 листопада 2014 року вказане рішення було залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 квітня 2015 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 листопада 2014 року залишено без змін.

Позивачем на виконання вказаного рішення суду отримані виконавчі листи в частині витребування майна з відповідачів, за якими відкрито виконавчі провадження. Вказані виконавчі провадження закрито постановами про закінчення виконавчого провадження від 01грудня 2015 року та від 15 грудня 2015 року у зв`язку з надходження заяви позивача про фактичне виконання рішення в повному обсязі згідно з виконавчим документом. Також до вказаних постанов складені акти опису та арешту майна, в яких зазначено, що майно не підлягає реалізації, а лише передається за вимогою виконавчого документа, оскільки прострочене майно з простроченим терміном зберігання, та не підлягає ані реалізації, ані використанню.

Позивач посилається як на підставу завдання їй шкоди на обставини неправомірного вилучення майна, його тривалого неповернення та, як наслідок, закінчення строку придатності товару.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166 , 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі про оспорення дій Головного управління ДФС у Харківській області встановлено, що для визнання майна безхазяйним і постановки підрозділом погашення податкового боргу відповідного податкового органу цього майна на облік повинна проводитись певна робота щодо збирання інформації про виявлене майно, в ході якої, зокрема, може бути виявлений власник майна. Однак, працівники податкової служби не здійснили повної перевірки обставин, визнавши майно позивача безхазяйним виключно на підставі пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому, ані у працівників УПМ ДПС України в Харківській області, ані ДПІ у Київському районі м. Харкова не виникло питання, яким чином у приміщенні, яке належить ОСОБА_2 , а до цього належало ОСОБА_3 , опинилося майно, власник якого вказаним особам невідомий. Запиту до ФОП ОСОБА_1 , яка зареєструвала адресу: АДРЕСА_1 в якості юридичної адреси проведення підприємницької діяльності, відповідачами надіслано не було, незважаючи на те, що після вилучення спірного майна у його складі працівниками УПМ ДПС у Харківській області було виявлено документи, належні ФОП ОСОБА_1 . Жодних інших дій щодо встановлення можливого власника майна відповідачами проведено не було. Податкові органи були повідомлені позивачем про здійснення підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , вилучене працівниками УПМ ДПС у Харківській області майно знаходилося за місцем провадження позивачем господарської діяльності, що унеможливлює визнання виявлених речей безхазяйними. В ході проведення дій щодо майна, яке, на думку відповідачів, мало ознаки безхазяйного, було вилучено, в тому числі, крім коробок з косметично-парфумерною продукцією та меблів, також документи, які мали ознаки належності ОСОБА_1 та знаходились в одній із вилучених шаф. Відповідачами визначено належність вказаних документів ФОП ОСОБА_1 , однак, це не викликало у податкового органу сумніву у тому, що майно, серед якого було виявлено ці документи, є безхазяйним. За визнанням майна безхазяйним ані ДПС у Харківській області, ані ДПІ у Київському районі м. Харкова з відповідним позовом до суду не звертались, самостійно визначившись, що спірне майно є безхазяйним, за відсутності належних на те підстав.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Таким чином, судовим рішенням у цивільній справі, що має преюдиційне значення для вирішення цього спору, встановлено, що рухоме майно, виявлене у нежитловому приміщенні по АДРЕСА_1 , у встановленому законом порядку не визнане безхазяйним майном, тому дії Головного управління ДФС у Харківській області щодо складення актів опису та попередньої оцінки майна як безхазяйного відповідно до Наказу Мінфіну України від 17 грудня 2012 року 1341, яким зареєстровано Порядок взаємодії між підрозділами державної податкової служби під час роботи з безхазяйними речами та майном, що переходить у власність держави, здійснені не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням пункту 5.1 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 року 1340.

Позивач добросовісно користувалась нерухомим майном - приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , належність їй спірного майна підтверджується у тому числі рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2014 року, що у сукупності з іншими доказами у справі свідчить про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про порушення податковим органом прав ОСОБА_1 та завдання їй шкоди незаконним описом і арештом її майна.

Доводи касаційної скарги Головного управління ДФС у Харківській областіпро те, що під час здійснення повноважень контролюючий орган діяв у межах чинного законодавства, є безпідставними, оскільки неправомірність дій Головного управління ДФС у Харківській області встановлена судовим рішенням, що не підлягає повторному доказуванню у межах розгляду цієї справи.

Не можна погодитися також із висновком апеляційного суду про те, що за втрачене майно відповідальність несе зберігач, якому було передано це майно, оскільки за умовами договорів про зберігання безхазяйного майна ОСОБА_2 та ТОВ Яна як виконавці несуть відповідальність за його пошкодження, знищення або недостачу.

За змістом частини другої статті 677 ЦК України строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання.

Таким чином, закінчення строку придатності товару (наслідки неправомірного вилучення майна позивача та його тривалого неповернення) не є наслідком неналежного виконання зобов`язань виконавців за договором зберігання майна, оскільки не залежить від вчинення ними дій або допущення бездіяльності.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідальною за завдану позивачу шкоду особою є Головне управління ДФС у Харківській області.

Разом з тим, гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України Про виконавче провадження , та особливості їх виконання встановлені Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень (стаття 1 зазначеного закону).

Відповідно до статті 2 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державне підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 3 зазначеного закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 215 від 15 квітня 2015 року, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду, входить до компетенції Державного казначейства України.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Отже, при розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів державної влади, судам слід враховувати, що співвідповідачами у таких справах є відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. До того ж, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 липня 2018 року у справі 907/769/17.

При зверненні з позовом до суду саме позивач визначає коло відповідачів та визначає предмет та підстави позову. Суд першої інстанції позбавлений права самостійно замінювати неналежного відповідача на належного або залучити його в якості співвідповідача. А на стадії апеляційного розгляду апеляційний суд позбавлений права залучати осіб до участі у розгляді справи і не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування судового рішення.

В судовому засіданні, яке відбулось 21 червня 2017 року, судом першої інстанції обговорено питання про залучення до участі в справі Державної казначейської служби України та ГУ ДКСУ у Харківській області, але представник позивача ОСОБА_5 не вважала за необхідне залучити вказані органи в якості відповідачів, тому судом залучено останніх самостійно в якості третіх осіб.

Враховуючи те, що орган, який здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, до участі у справі у якості співвідповідача за клопотанням позивача не залучено, колегія суддів погоджується із висновками судів щодо відмови у позові про відшкодування збитків, завданих діями органу державної влади.

Позивач не позбавлена можливості звернутися до суду за захистом своїх прав з вимогами до належних відповідачів.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на законність судових рішень у справі, оскільки стосуються суті спору, у якому неправильно визначено його суб`єктний склад.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик