Постанова по делу № 756/3340/18

Постанова

Іменем України

13 грудня 2019 року

м. Київ

справа 756/3340/18

провадження 61-16931ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду

від 15 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визначення порядку користування квартирою.

В обґрунтування позову зазначав, що сторони є співвласниками трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка була приватизована ними в рівних частках на чотири особи.

У спірній квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та її дочка ОСОБА_5 .

На даний час співвласники не можуть дійти спільної згоди щодо порядку користування квартирою, що призводить до конфліктів між ними. Позивач намагався в досудовому порядку вирішити це питання шляхом направлення на адресу відповідачів пропозиції щодо мирного врегулювання спору, однак зазначена пропозиція відповідачами проігнорована.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , а саме: виділити йому у користування кімнату площею 10,4 кв.м, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є подружжям, - кімнату площею 18,6 кв.м, ОСОБА_4 , яка проживає зі своєю дочкою ОСОБА_5 - кімнату площею 13,9 кв.м; місця загального користування: кухню, ванну, вбиральню, коридор, вбудовану шафу, балкон та лоджію залишити у спільному користуванні та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 06 червня 2019 року у складі судді Майбоженко А. М. у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виділення у відособлене користування кожному із співвласників частини квартири, яка б відповідала їх ідеальним часткам не вбачається можливим, запропонований позивачем варіант не відповідає вимогам законодавства та призведе до порушення прав інших співвласників щодо володіння та користування квартирою, відповідачі не погоджуються на зменшення їхньої частки у праві користування квартирою, а тому встановити порядок користування спірним житловим приміщенням у судовому порядку неможливо.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 06 червня 2019 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено порядок користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 , згідно з яким виділено в користування ОСОБА_1 кімнату площею 10,4 кв.м, виділено в спільне користування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 кімнати площею 13,9 кв.м та 18,6 кв.м з лоджією та балконом, залишено у спільному користуванні сторін кухню, ванну, вбиральню, коридор, вбудовану шафу. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що оскільки сторони домовитись добровільно про порядок користування спільним майном не можуть, необхідно встановити такий порядок рішенням суду. При цьому виділення в користування ОСОБА_1 кімнати площею 10,4 кв.м не порушує прав інших співвласників.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про виділення в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є подружжям, кімнату площею 18,6 кв.м, ОСОБА_4 , яка проживає зі своєю дочкою ОСОБА_5 кімнату площею 13,9 кв.м , апеляційний суд виходив з того, що оскільки відповідачі таких вимог не заявляли, то кімнати площею, 13,9 кв.м та 18,6 кв.м залишені в спільному користуванні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Апеляційним судом зроблено висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог про залишення в спільному користуванні, кухні, ванної, вбиральні, вбудованої шафи, які є місяцями загального користування.

Проте апеляційний суд вважав відсутніми підстави для залишення балкону та лоджії в спільному користуванні сторін у справі, оскільки балкон та лоджія розташовані у кімнатах, які виділені у користування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а тому спільне користування ними у тому числі й ОСОБА_1 порушить права відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просили постанову апеляційної інстанції скасувати та залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 вересня 2019 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали цивільної справи 756/3340/18 з місцевого суду.

У листопаді 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Заявники вважають, що апеляційним судом порушено їх право, передбачене статті 319 ЦК України, на рівні умови здійснення своїх прав щодо володіння, користування, розпорядженням майном на власний розсуд.

Апеляційним судом не враховано, що спірна квартира не підлягає реальному поділу між співвласниками, технічна можливість визначення порядку користування спірною квартирою між співвласниками відсутня. При цьому, апеляційним судом не враховано, що позивач більше 20 років не проживає в спірній квартирі, за комунальні послуги не сплачує.

Судами не взято до уваги ту обставину, що власниками квартири є люди похилого віку, які постійно хворіють.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шаповалов А. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Звертає увагу, що виділення позивачу кімнати площею 10,4 кв.м не призведе до погіршення житлових умов відповідачів, оскільки її площа не перевищує частку позивача у спільному майні.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що власниками квартири є люди похилого віку, які постійно хворіють, наголошує на тому, що виділення позивачу в користування однієї кімнати не вплине ні на стан здоров`я відповідачів, ні на їх право власності в цілому.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на праві спільної власності в рівних частках (по частці кожному) належить квартира

АДРЕСА_1 .

Вказана квартира складається з трьох жилих кімнат площею відповідно

13,9 кв. м, 18,6 кв. м та 10,4 кв. м, кухні площею 7,6 кв. м, ванни площею

2,2 кв. м, вбиральні площею 1,1 кв. м, коридору площею 5,9 кв. м, вбудованої шафи площею 1,1 кв. м. Квартира обладнана балконом площею 3, 20 кв. м, лоджією площею 3, 40 кв. м Загальна площа квартири становить 63, 46 кв. м, житлова площа 42, 9 кв. м.

У вказаній квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та дочка останньої - ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом статті 263 ЦПК України с удове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356

ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

При цьому потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення порядку користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року 6-1500цс15, у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2019 року 569/15733/17-ц, від 20 лютого 2019 року

214/239/17-ц які вірно враховані апеляційним судом.

Сторони у справі є суб`єктами права спільної часткової власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

Виходячи із житлової площі спільної квартири в розмірі 42,9 кв. м, на користь кожного із співвласників припадає по 10,72 кв. м жилої площі.

Позивач просив виділити собі у користування кімнату площею 10,4 кв. м, яка є єдиною ізольованою кімнатою у квартирі та розмір якої не перевищує

1/4 частину від розміру житлової площі квартири.

Оскільки сторони не можуть домовитись про порядок користування спільним майном, з урахуванням технічних характеристик квартири та прав співвласників, суд апеляційної інстанції правильно встановив порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши у користування ОСОБА_1 кімнату площею 10,4 кв. м.

Судом апеляційної інстанції вірно не взято до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи від 23 листопада 2016 року 367/16-43, оскільки у розглядуваній справі не вирішується питання про поділ об`єкта нерухомого майна в натурі, а розмір часток співвласників у праві власності на спільне майно не змінився.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд порушив права відповідачів на рівні умови здійснення права володіння, користування, розпорядженням своїм майном на власний розсуд, відхилені касаційним судом, оскільки відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування в натурі частки, яка відповідає розміру часток у праві власності на спільне майно.

Посилання в касаційній скарзі на те, що позивач більше 20 років не проживає в спірній квартирі та не сплачує за комунальні послуги, висновків апеляційного суду не спростовують.

При цьому невиконання співвласником своїх обов`язків, передбачених статтею 360 ЦК України, брати участь, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном, може мати наслідком примусове стягнення з нього таких витрат.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновку апеляційного суду по суті вирішення позову, не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права або неправильно застосовано норми матеріального права та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини, неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, 303-A, 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401

ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта