Постанова по делу № 910/22712/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа 910/22712/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Скрипка І.М., судді - Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

від 23.07.2019,

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва

до Товариства з обмеженою відповідальністю Елемент Нафта

про стягнення 24 615 145,86 грн,

В С Т А Н О В И В:

у грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва (наразі - Акціонерне товариство Українська залізниця ) звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Елемент Нафта 24 615 145,86 грн штрафу за невиконання зобов`язання за договором поставки ЦЗВ-14-04517-01 від 20.10.2017.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

28.05.2019 позивачем згідно з ст. ст. 136 - 139 ГПК України подано до Господарського суду міста Києва заяву про вжиття заходів забезпечення позову у справі 910/22712/17.

У цій заяві позивач просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на рахунок ТОВ Елемент Нафта , відкритий в АБ Південний р/р НОМЕР_1 , МФО 328209, код ЄДРПОУ 39564815 в межах заявленої ціни позову у справі 910/22712/17 в сумі 24 615 145,86 грн та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а також шляхом заборони Акціонерному банку Південний вчиняти будь-які дії з коштами, які надійдуть на рахунок ТОВ Елемент Нафта - р/р НОМЕР_1 , МФО 328209, код ЄДРПОУ 39564815 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі 904/5030/18 у сумі 11 345 986,85 грн, на виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду у справі 904/3145/18 у сумі 12 729 531,59 грн та на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі 904/5029/18 у сумі 11 345 986,85 грн.

Обґрунтовуючи свою заяву, позивач посилається на судові рішення у господарських справах 904/5030/18, 904/3145/18, 904/5029/18, а також на те, що на виконання рішень у цих справах органом державної виконавчої служби стягнуто з рахунків АТ Українська залізниця грошові кошти та суму виконавчого збору (судові рішення у вказаних справах оскаржені АТ Українська залізниця до суду касаційної інстанції і судом наразі ще не відкрито щодо них касаційне провадження). Стверджує, що єдиним можливим шляхом задоволення вимог АТ Українська залізниця до ТОВ Елемент Нафта у цій справі є звернення стягнення на грошові кошти, що надійдуть на рахунок відповідача у зв`язку із примусовим виконанням рішень у справах 904/5030/18, 904/3145/18, 904/5029/18. АТ Українська залізниця зазначає, що невжиття заходів щодо накладення арешту на грошові кошти, що належать або підлягають сплаті відповідачу, може істотно ускладнити або взагалі унеможливити виконання рішення у справі 910/22712/17. Вважає, що, отримавши грошові кошти від АТ Українська залізниця , відповідач може перерахувати їх на рахунки інших компаній і буде фактично банкрутом (враховуючи майновий стан ТОВ Елемент Нафта ). З урахуванням вказаного, ст. 41 Конституції України, ст. ст. 136, 137 ГПК України, рішення Європейського суду з прав людини у справах Пантелеєнко проти України від 29.06.2006, Дорани проти Ірландії від 31.07.2003, Каіч та інші проти Хорватії від 17.07.2008 просить задовольнити подану позивачем заяву від 28.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 заяву АТ Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на рахунок ТОВ Елемент Нафта , відкритий в АБ Південний р/р НОМЕР_1 , МФО 328209, код ЄДРПОУ 39564815 в межах заявленої ціни позову у справі 910/22712/17 в сумі 24 615 145,86 грн та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи (судовий збір в сумі 240 000,00 грн, витрати зі сплати судового збору в апеляційній інстанції в сумі 360 000,00 грн, витрати зі сплати судового збору в касаційній інстанції в сумі 480 000,00 грн). В іншій частині заяви відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2019 ухвалу місцевого господарського суду скасовано та у задоволенні заяви АТ Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва про забезпечення позову у справі 910/22712/17 відмовлено.

09.08.2019 АТ Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2019, в якій просить вказану постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 залишити в силі.

Підставами для скасування постанови апеляційного суду зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права - ст. ст. 73, 74, 79, 136-139, 239 ГПК України. Вказує, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів відсутні відомості про право власності ТОВ Елемент Нафта на нерухоме майно та щодо активів товариства, що може значно ускладнити виконання рішення у справі 910/22712/17. Зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції того, що ухвалою суду від 30.05.2019 накладено арешт на рахунок відповідача лише в межах заявленої ціни позову у справі 910/22712/17 (у сумі 24 615 145,86 грн) та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, що жодним чином не впливає на здійснення господарської діяльності ТОВ Елемент Нафта , на виплату заробітної плати чи соціальних виплат, на що вказує відповідач. Вважає, що до моменту виконання рішення у справі 910/22712/17 скасування заходів забезпечення позову є неможливим в силу ст. 239 ГПК України. Посилається на рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 у справі 1-33/2004, від 30.01.2003 у справі 1-12/2003 та рішення ЄСПЛ у справах Пантелеєнко проти України від 29.06.2006, Дорани проти Ірландії від 31.07.2003, Каіч та інші проти Хорватії від 17.07.2008.

Оскільки заявник касаційної скарги просить скасувати постанову апеляційного суду, якою скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 у справі 910/22712/17 про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, а названа ухвала є судовим рішенням місцевого суду, яке було переглянуте апеляційним судом у справі, то ця постанова підлягає касаційному перегляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 287 ГПК України (аналогічна правова позиція викладена у п. 7.12 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2019 у справі 910/16586/18).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Дослідивши зміст поданої позивачем заяви від 28.05.2019, надані останнім докази на її обґрунтування, взявши до уваги те, що позовні вимоги АТ Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва у цій справі було задоволено, а також те, що обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту, про що зазначає у своїх рішеннях ЄСПЛ, суд першої інстанції дійшов висновку про частково задоволення заяви позивача та накладення арешту на рахунок ТОВ Елемент Нафта , відкритий в АБ Південний р/р НОМЕР_1 , МФО 328209, код ЄДРПОУ 39564815 в межах заявленої ціни позову у справі 910/22712/17 в сумі 24 615 145,86 грн та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи (судовий збір в сумі 240 000, 00 грн, витрати зі сплати судового збору в апеляційній інстанції в сумі 360 000, 00 грн, витрати зі сплати судового збору в касаційній інстанції в сумі 480 000, 00 грн).

Разом з цим місцевим господарським судом було відмовлено у задоволенні решти заяви позивача, адже заявлений захід, на думку суду, охоплюється поняттям накладення арешту, вжитого судом.

Проте, погодитись з такими висновками місцевого господарського суду неможливо з таких підстав.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини (ч. 1 ст. 137 ГПК України).

Заходи забезпечення позову застосовуються судом за наявності для цього відповідних умов та підстав, передбачених процесуальним законом. Такі заходи, серед іншого, повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Частиною 2 статті 136 ГПК України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За ч. 1 ст. 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

З аналізу вказаних вище статей вбачається, що забезпечення позову у суді першої інстанції можливо до пред`явлення позову; одночасно з пред`явленням позову; після відкриття провадження у справі - на будь-якій стадії судового розгляду справи. При цьому забезпечення позову на будь-якій стадії судового розгляду справи у суді першої інстанції можливо коли провадження у справі відкрито і триває, але до його закінчення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що провадження у справі закінчується після винесення остаточного рішення у справі (це вбачається із рішень у справах Желтяков проти України , Брумареску проти Румунії , Рябих проти Росії , Правєдная проти Росії , Попов проти Молдови ).

Отже, питання про вжиття заходів забезпечення позову може бути розглянуто судом першої інстанції до вирішення справи по суті позовних вимог, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таке рішення може ухвалити суд апеляційної інстанції до вирішення справи в апеляційному порядку (аналогічний правовий висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2019 у справі 807/898/16 (К/9901/61194/18).

З урахуванням вказаного, ст. 233 ГПК України, суд першої інстанції позбавлений процесуальної можливості забезпечити позов за наявності вже прийнятого ним рішення у справі, яким закінчується судовий розгляд справи по суті у цьому суді.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто, зокрема, і суд, не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством - ГПК України. Суд, який діє не відповідно до вимог ГПК України, всупереч принципу правової визначеності , не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено апеляційним судом, 21.05.2019 судом першої інстанції було прийнято судове рішення у справі 910/22712/17 (а.с. 101-110, т. 3), а з заявою про вжиття заходів забезпечення позову позивач звернувся - 28.05.2019 (а.с. 111-116, т. 3), тобто після прийняття судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог у цій справі.

Оскільки чинним ГПК України не передбачено право господарського суду після прийняття рішення по суті позовних вимог здійснювати забезпечення позову, що помилково зробив суд першої інстанції, то апеляційний суд правомірно і обґрунтовано скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.05.2019 та відмовив у задоволенні цієї заяви.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права - ст. ст. 73, 74, 79, 136-139, 239 ГПК України, то необхідно зазначити, що апеляційним судом, на відміну від суду першої інстанції, було прийнято постанову при дотриманні норм процесуального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Недоречними є посилання позивача в касаційній скарзі і на ст. 239 ГПК України, адже в цьому випадку позивач звернувся до господарського суду не із заявою про забезпечення виконання рішення суду згідно з ст. 239 ГПК України, а із заявою про вжиття заходів забезпечення позову на підставі ст. ст. 136-139 ГПК України.

Щодо посилання АТ Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва на рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 у справі 1-33/2004, від 30.01.2003 у справі 1-12/2003 та рішення ЄСПЛ у справах Пантелеєнко проти України від 29.06.2006, Дорани проти Ірландії від 31.07.2003, Каіч та інші проти Хорватії від 17.07.2008, то необхідно зазначити, що позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено невідповідність висновків апеляційного суду вказаним вище рішенням Конституційного Суду України та рішенням ЄСПЛ.

Доводи позивача в касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням вимог процесуального права, принципів справедливості, розумності, то підстав для її скасування і залишення в силі ухвали суду першої інстанції немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії Центр забезпечення виробництва залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 липня 2019 року у справі за 910/22712/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач