Постанова по делу № 491/1513/16-Ц

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2019 року

м. Київ

справа 491/1513/16-ц

провадження 61-36870св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи :

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач - Ананьївська міська рада Одеської області,

відповідач - виконавчий комітет Ананьївської міської ради Одеської області,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_7 ,

відповідач - ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року у складі судді Желяскова О. О. та постанову апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року у складі колегії суддів Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду доАнаньївської міської ради Одеської області (далі - Ананьївська міська рада), виконавчого комітету Ананьївської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , з позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила: поновити строк звернення до суду за захистом порушеного права; усунути перешкоди у користуванні належною їй частиною житлового будинку АДРЕСА_1 зміни назви АДРЕСА_1 шляхом визнання незаконним та скасування:

- рішення виконавчого комітету Ананьївської міської ради від 28 квітня 1999 року 84 про надання ОСОБА_2 дозволу на переобладнання квартири під магазин по АДРЕСА_1 ;

- рішення виконавчого комітету Ананьївської міської ради від 25 травня 2006 року 99 про прийняття в експлуатацію закінченого переобладнанням магазину загальною площею 46,7 кв.м по АДРЕСА_1 ,

- рішення Ананьївської міської ради від 31 серпня 2006 року про надання ОСОБА_2 дозволу на розміщення магазину,

- рішення Ананьївської міської ради від 29 березня 2007 року 53 про заміну правовстановлюючого документу,

- свідоцтва про право власності від 03 травня 2007 року 10, виданого виконавчим комітетом Ананьївської міської ради на ім`я ОСОБА_2 на право приватної власності на нежитлове приміщення магазину,

- договору дарування нежитлового приміщення магазину, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , посвідченого державним нотаріусом Мороз Н. О. 31 грудня 2008 року.

Позов мотивовано тим, що 18 грудня 2002 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/5 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 розташованого на земельній ділянці, площею 779 кв.м., на якій в цілому розташовано: глинобитний, обкладений цеглою житловий будинок, жилою площею 55,2 кв. м - зазначений в схематичному плані літ. А , два сараї - В , Г , дворова вбиральня - Д , Ж , три навіси - З , И , Л , ворота 1,6 хвіртка 6, водопровід 3, огорожа 4-5, мощення - I, замощення - II, та зареєструвала 24 грудня 2002 року за собою право власності в Ананьївському РБТІ.

Інші 3/5 часток вказаного будинку належали ОСОБА_2 , яка на підставі договору дарування нежитлового приміщення магазину, нотаріально посвідченого 31 грудня 2008 року подарувала належну ї частину вказаного майна ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у рівних частках.

Наданням дозволу на переобладнання 3/5 частин житлового будинку в нежитлове, порушуються права позивача, як співвласника 2/5 частин житлового будинку, оскільки відповідачі здійснюють їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою і житловим будинком.

Д оговір дарування нежитлового приміщення магазину Мілленіум , між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , ОСОБА_5 посвідчений 31 грудня 2008 року державним нотаріусом Мороз Н.О., яким за ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було визнано у рівних частинах право приватної власності на вказане нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , яке складає 3/5 частин будівлі та розташоване на земельній ділянці 750 кв.м., є недійсним оскільки переведення 3/5 частин житлового будинку в нежитлове приміщення було проведено з грубим порушенням чинного законодавства; рішенням Ананьївської міської ради 53 від 29 березня 2007 року було винесено незаконно з посиланням на пункт 10, який стосується затвердження маршрутів і графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань стосовно транзитного пасажирського транспорту, а не видачі правовстановлюючих документів на нерухомість, а тому і свідоцтво про право власності від 03 травня 2007 року є незаконним.

Ананьївська міська рада та виконавчий комітет Ананьївської міської ради, надаючи дозвіл ОСОБА_2 на переобладнання квартири під магазин по АДРЕСА_1 , та прийняття в експлуатацію закінченого переобладнанням магазину загальною площею 46.7 кв.м. по АДРЕСА_1 , приймаючи рішення про заміну правовстановлюючих документів та переводу 3/5 частин житлового будинку в нежитлове, не виконали приписів вимог чинного законодавства, а Ананьївська міська рада та міськвиконком незаконно надавали дозвіл ОСОБА_2 на прийняття в експлуатацію закінченого переобладнанням магазин, замінюючи правовстановлюючі документи .

У червні 2017 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь 100 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої безпідставними звинуваченнями у порушенні її прав.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу, починаючи з 2005 року безпідставно подає до ОСОБА_2 позовні заяви, направляє звернення у правоохоронні та владні органи, чим завдає останній моральних страждань.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постановла апеляційного суду мотивовані тим, що заявивши вимогу про усунення перешкод у користуванні власністю як то 2/5 частками житлового будинку по АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 не вказала, що і як саме перешкоджає їй у користуванні належною часткою нерухомого майна.

Зазначені позивачем рішення виконавчого комітету ради, свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення та договір дарування не створюють для ОСОБА_1 перешкод у користуванні належною їй частиною житлового будинку, тому вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю є безпідставними.

Законність оскаржуваних рішень, свідоцтва, договору не є обставинами, що підлягають встановленню при зверненні власника майна до суду з вимогою в порядку статті 391 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та задовольнити поданий нею позов.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних рішеннях не відповідають обставинам справи. Суди не врахували, що за змістом статті 391 ЦК України позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов`язані з позбавленням володіння.

Судами не враховано висновків, викладених у рішенні апеляційного суду Одеської області від 05 жовтня 2016 року (апеляційне провадження 22-ц/785/3797/16) щодо встановлення між сторонами порядку користування земельною ділянкою у межах, які існували до отримання позивачем спадщини.

Суди безпідставно не перевірили і не дослідили доказів незаконності прийнятих радою та виконавчим комітетом ради рішень щодо 3/5 часток житлового будинку та не дослідили інших обставин, якими позивач обґрунтовувала існування перешкод у користуванні належною їй власністю.

Під час розгляду справи суди не врахували, що позивач не заявляла вимог про усунення перешкод у користуванні житловим будинком в порядку статті 391 ЦК України. Позовні вимоги зводилися саме до визнання незаконними і скасування рішень Ананьївської міської ради та її виконавчого комітету, на підставі яких надавалися відповідні дозволи та змінювалися свідоцтва про право власності з підстав порушення вимог статей 316-319 ЦК України, статті 7, 8, 152 ЖК України та інші нормативно-правові документи в сфері містобудування та архітектури.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

12 листопада 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1

Вказаний відзив колегія суддів не бере до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, оскільки не містить доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, яка переглядається встановлено, що ОСОБА_1 з 2002 року є власником 2/5 часток житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Судовим рішенням встановлено порядок користування цією земельною ділянкою між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , ОСОБА_5

ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обрала спосіб захисту - усунення перешкод у користуванні власністю (часткою нерухомого майна) та обґрунтовувала позов існуванням таких порушень в силу існування незаконних, за її доводами, рішень виконавчого комітету Ананьївської міської ради від 28 квітня 1999 року 84, від 25 травня 2006 року 99, від 31 серпня 2006 року 174, від 29 березня 2007 року 53 про надання ОСОБА_2 дозволу на переобладнання квартири під магазин по АДРЕСА_1 , про прийняття в експлуатацію закінченого переобладнанням магазину, про надання дозволу на розміщення магазину, про заміну правовстановлюючого документу, а також незаконних свідоцтва від 03 травня 2007 року 10, виданого виконавчим комітетом ради на ім`я ОСОБА_2 на право приватної власності на нежитлове приміщення магазину, та нотаріально посвідченого 31 грудня 2008 року за реєстровим 6066 договору дарування нежитлового приміщення магазину, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , ОСОБА_5 . При цьому усунення порушень ОСОБА_1 вбачає у визнанні незаконними та скасуванні вказаних рішень виконкому ради, свідоцтва, договору тощо.

Установивши, що ОСОБА_1 є власником 2/5 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 зміни назви АДРЕСА_1 , власником іншої 3/5 частини вказаного житлового будинку була ОСОБА_2 і вказана частина будинку рішеннями уповноважених органів переобладнано та переведено у нежитловий фонд і в подальшому подароване ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , вказані частки будівлі є окремими об`єктами, з різними входами, порядок користування земельною ділянкою, на якій дані об`єкти нерухомого майна знаходяться, встановлений судовим рішенням, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що рішення виконавчого комітету Ананьївської міської ради, а також правовстановлюючі документи на нежитлове приміщення, видане відповідачам на підставі цих рішень, не є у розумінні пункту 3 частини 2 статті 16, статті 391 ЦК України дією відповідачів, яка порушує право власності ОСОБА_1 на належну їй частку житлового будинку.

Суди правильно виходили з того, що оскільки позивач не довела факт існування перешкод у здійсненні нею користування та розпорядження належним їй майном, зазначені позивачем рішення виконавчого комітету ради, свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення та договір дарування не створюють для неї перешкод у користуванні належною їй частиною житлового будинку, то недоведеність цього факту виключає необхідність відповідачам доводити правомірний характер своєї поведінки.

Доводи касаційної скарги, що під час вирішення даного спору суди вийшли за межі позовних вимог є необґрунтованими, оскільки судами дотримано принцип диспозитивності цивільного судочинства та вирішено справу в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 14 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська