Постанова по делу № 646/12750/14-ц

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа 646/12750/14-ц

провадження 61-20681 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - ОСОБА_3 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова

у складі судді Шелест І. М. від 21 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Кокоші В. В., Шаповал Н. М., Хорошевського О. М., від 30 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України

у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 28 вересня 2012 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого остання отримала від нього у борг грошові кошти у розмірі 345 576 грн, що еквівалентно 42 350 доларів США, які зобов`язалась повернути у строк до

29 березня 2013 року. Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором позики між ним та ОСОБА_2 було укладено договір застави автотранспортного засобу, за умовами якого ОСОБА_2 передав йому у заставу автомобіль MERCEDES-BENS, R 320CDI 4 MATIC, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 на праві власності. Пунктами 8, 9 вказаного договору застави передбачено, що у разі невиконання умов договору позики заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно та без згоди заставодавця зареєструвати за собою право власності на предмет застави.

ОСОБА_3 умови договору позики належним чином не виконувала, грошові кошти у визначений договором строк йому не повернула, унаслідок чого у неї утворилася заборгованість, яка станом на 23 жовтня 2014 року становить 683 775 грн 01 коп., що еквівалентно 52 801,16 доларів США, з яких: сума позики - 548 432 грн 50 коп., що еквівалентно 42 350 доларів США, інфляційне збільшення суми боргу - 57 516 грн 90 коп., три процента річних від простроченої суми - 16 246 грн 81 коп., пеня за прострочення виконання зобов`язання за договором позики - 61 579 грн 80 коп.

Разом з тим, заставодавець - ОСОБА_2 ухиляється від реєстрації за ним право власності на предмет застави, у зв' язку із чим він змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд звернути стягнення на предмет застави: автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель R 320CDI 4 MATIC, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом визнання за ним права власності на автомобіль у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 28 вересня 2012 року

у розмірі 683 775 грн 01 коп., що за офіційним курсом Національного банку України становить 52 801,16 доларів США, з яких: сума позики - 548 432 грн 50 коп., що еквівалентно 42 350 доларів США, інфляційне збільшення суми боргу - 57 516 грн 90 коп., три процента річних від простроченої суми - 16 246 грн 81 коп., пеня за прострочення виконання зобов`язання за договором позики - 61 579 грн 80 коп.

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом

до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , в якому, посилаючись

на ті самі фактичні обставини, просив суд визнати договір застави автотранспортного засобу припиненим. Вважав, що укладений між ним та ОСОБА_1 договір застави автотранспортному засобу є змішаним договором і поєднує в собі елементи договору поруки та договору застави. Проте ОСОБА_1 протягом шести місяців з дня настання строку повернення позики до нього з вимогою про задоволення вимог заставодержателя не звертався, а тому договір застави автотранспортного засобу припинив свою дію в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд визнати договір застави автотранспортного засобу від 28 вересня 2012 року, укладений між ним та ОСОБА_1 , таким, що припинив свою дію.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Протокольною ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова

від 26 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності та зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання договору застави автотранспортного засобу припиненим об'єднано в одне провадження.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль марки Mercedes-Benz , модель R 320 CDI

4 MATIC, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 на праві власності, шляхом визнання права власності за ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 28 вересня 2012 року

у розмірі 345 576 грн, інфляційне збільшення суми боргу - 57 516 грн 90 коп., три процента річних від простроченої суми - 16 246 грн 81 коп., пеня

за несвоєчасність виконання грошового зобов`язання за договором - 61 578 грн 80 коп., що загалом складає 480 918 грн 51 коп. У задоволенні решти позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову

ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та відмовляючи

у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що позичальник - ОСОБА_3 не виконала умови договору позики, а тому у ОСОБА_1 виникло право на звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на автомобіль, який належить на праві власності ОСОБА_2 , що відповідає умовам укладеного між сторонами договору застави та вимогам Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень , а також Закону України Про заставу .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2015 року в частині звернення стягнення на предмет застави - автомобіль марки Mercedes -Benz, модель R 320 CDI 4 MATIC, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 на праві власності, шляхом визнання права власності за ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 28 вересня 2012 року у розмірі 345 576 грн, інфляційне збільшення суми боргу - 57 516 грн 90 коп., три процента річних від простроченої суми - 16 246 грн 81 коп., пеня за несвоєчасність виконання грошового зобов`язання за договором - 61 578 грн 80 коп., що загалом складає 480 918 грн 51 коп. - змінено.

У рахунок погашення заборгованості за договором позики від 28 вересня 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у розмірі 444 068 грн 57 коп., звернуто стягнення за договором застави автотранспортного засобу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на автомобіль марки Mercedes-Benz, модель R 320 CDI 4 MATIC, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки Mercedes -Benz, модель R 320 CDI 4 MATIC, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками районного суду щодо часткового задоволення позову ОСОБА_1 та відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , проте змінив рішення районного суду в частині

розміру заборгованості ОСОБА_3 за договором позики, у рахунок якої звернуто стягнення на предмет застави шляхом визнання за застоводержателем права власності на нього. При цьому апеляційний суд навів розрахунки заборгованості за договором позики, врахувавши, що ОСОБА_1 у рахунок погашення позики набув право власності на квартиру, що належить ОСОБА_2 , та врахував строк нарахування трьох процентів річних від простроченої суми позики за період з 24 жовтня

2014 року по 21 жовтня 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник

ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Червонозаводського районного суду м. Харкова. Виконання рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року зупинено до закінчення касаційного провадження.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палити Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа -ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності;

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору застави автотранспортного засобу припиненим призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили усіх обставин справи та не врахували доводи ОСОБА_2 про те, що договір застави автотранспортного засобу, який укладений між ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 , є змішаним договором, оскільки з його правового змісту вбачається, що він поєднує у собі елементи двох різних договорів, а саме: договору поруки та договору застави, а тому відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України він припинив свою дію, так як ОСОБА_1 протягом шести місяців з дня настання строку повернення позики з вимогою про задоволення вимог заставодержателя до ОСОБА_2 не звертався. Також суди не звернули уваги на те, що за умовами договору позики грошові кошти були передані ОСОБА_3 саме у національній валюті - гривні, а не в іноземній валюті. На підтвердження іншого позивачем доказів не надано. Крім того, суди не врахували, що позивач частково задовольнив свої вимоги за рахунок іпотечного майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яку йому було передано ОСОБА_2 в іпотеку за договором іпотеки від 28 вересня 2012 року.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Суди вірно зазначили, що посилання ОСОБА_2 на договір застави як на змішаний договір з договором поруки є помилковим та не є підставою для визнання договору застави автотранспортного засобу, укладеного 28 вересня 2012 року з ОСОБА_1 , припиненим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого остання отримала від нього

у борг грошові кошти у розмірі 345 576 грн, що еквівалентно 42 350 доларів США, які позичальник зобов`язалась повернути у строк до 29 березня

2013 року.

Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку

ОСОБА_1 належну йому на праві власності квартиру

АДРЕСА_1 .

Крім того, на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики

28 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір застави автотранспортного засобу, за умовами якого ОСОБА_2 передав у заставу ОСОБА_1 належний йому на праві власності автомобіль MERCEDES-BENS, модель R 320CDI 4 MATIC, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 15-16).

Пунктами 8, 9 вказаного договору застави передбачено, що у разі невиконання умов договору позики заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно та без згоди заставодавця зареєструвати за собою право власності на предмет застави.

Згідно з пункту 4 договору застави автотранспортного засобу вартість автомобіля оцінена сторонами договору у розмірі 122 400 грн, що еквівалентно 15 тис. доларам США.

ОСОБА_3 умови договору позики належним чином не виконувала, грошові кошти у визначений договором строк ОСОБА_1 не повернула, унаслідок чого у неї за розрахунком ОСОБА_1 утворилася заборгованість, яка станом на 23 жовтня 2014 року становила 683 775 грн 01 коп., що еквівалентно 52 801,16 доларів США, з яких: сума позики -

548 432 грн 50 коп., що еквівалентно 42 350 доларів США, інфляційне збільшення суми боргу - 57 516 грн 90 коп., три процента річних від простроченої суми - 16 246 грн 81 коп., пеня за прострочення виконання зобов`язання за договором позики - 61 579 грн 80 коп.

24 жовтня 2014 року ОСОБА_1 на підставі положень Закону України Про іпотеку , пункту 12 договору іпотеки від 28 вересня 2012 року зареєстрував за собою права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала на праві власті іпотекодавцю -

ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку судової оціночно-будівельної експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз і

м. Засл. проф. М. С. Бокаріуса від 31 жовтня 2016 року 5573 ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на

24 жовтня 2014 року складала 320 300 грн.

У зв`язку з набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 залишок заборгованості ОСОБА_3

за договором позики від 28 вересня 2012 року зменшився до 253 977 грн

06 коп., що за курсом Національного банку України еквівалентно

19 611, 59 доларів США.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України с удове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави

кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України Про заставу та стаття 572 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування

іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до частини першої статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 20 Закону України Про заставу заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо

в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет застави в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого заставою зобов`язання.

Договір про задоволення вимог заставодержателя, яким також вважається відповідне застереження в договорі застави, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет застави відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог заставодержателя не перешкоджає заставодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет застави.

Договір про задоволення вимог заставодержателя або відповідне застереження в договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу заставодержателю права власності на предмет застави у рахунок виконання основного зобов`язання; право заставодержателя від свого імені продати предмет застави будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу заставодержателю права власності на предмет застави в позасудовому порядку, так і надання заставодержателю права

від свого імені продати предмет застави як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог заставодержателя чи застереження в договорі застави на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що положення Закону України Про заставу не містять можливості визнання права власності на предмет застави за заставодержателем за рішенням суду.

Заставодержатель може задовольнити забезпечену заставою вимогу шляхом набуття права власності на предмет застави. Правовою підставою для реєстрації права власності заставодержателя на майно, яке є предметом застави, є договір про задоволення вимог заставодержателя або відповідне застереження в договорі застави, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу заставодержателю права власності на предмет застави в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності заставодержателя на нерухоме майно, що є предметом застави, може бути оскаржене заставодавцем

у суді.

Тобто для реалізації заставодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку заставодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Таким чином, передача заставодержателю права власності на предмет застави є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог заставодержателя шляхом визнання права власності на предмет застави - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно

у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України, положень Закону України Про заставу суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на нього заставодержателем.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону не звернули уваги на те, що умовами договору не передбачено звернення стягнення на предмет застави у судовому порядку шляхом визнання права власності, унаслідок чого відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет застави в обраний заставодержателем спосіб, оскільки такий спосіб захисту порушених прав є позасудовим способом захисту.

Так, у пунктах 8, 9 договору застави автотранспортного засобу, укладеного 28 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передбачено, що у разі невиконання умов договору позики заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса та без згоди заставодавця зареєструвати за собою право власності на предмет застави .

Тобто сторонами передбачено звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса, у судовому порядку на підставі рішення суду або шляхом реєстрації за заставодержателем без згоди заставодавця право власності на предмет застави. Отже, останнє є зверненням стягнення у добровільному порядку (за згодою сторін) без звернення до суду.

Отже, для реалізації заставодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку заставодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 21 березня 2018 року у справі 760/14438/15-ц (провадження

14-38цс18), від 07 листопада 2018 року у справі 520/6819/14-ц (провадження 14-343цс18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:

1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом;

2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;

3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;

4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери.

5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Посилання касаційної скарги на те, що договір застави автотранспортногозасобу, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є змішаним договором, оскільки з його правового змісту вбачається, що він поєднує

у собі елементи двох різних договорів, а саме: договору поруки та договору застави, безпідставні, так як згідно з положеннями статті 28 Закону

України Про заставу застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.

У пункті 23 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин судам роз`яснено, що при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України Про заставу , майновий поручитель є заставодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов`язання винятково в межах вартості предмета застави.

Наведене свідчить, що договір застави автотранспортного засобу, який укладений 28 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України припинити свою дію не може, так як вказані положення закону до правовідносин за договором застави не можуть бути застосовані.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню 1/2 частина від сплаченого ним судового збору за подання касаційної скарги, оскільки касаційна скарга останнього підлягає частковому задоволенню.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 2 192 грн 40 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 жовтня

2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору застави автотранспортного засобу припиненим відмовити .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 192 (дві тисячі сто дев`яносто дві) грн 40 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Кривцова

Р. А. Лідовець