Постанова по делу № 337/3611/16-ц

Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа 337/3611/16-ц

провадження 61-31498св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Буцикіна Лілія Олексіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2017 року у складі судді Салтан Л. Г. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Кочеткової І. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Буцикіної Л. О., про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло НОМЕР_1 , виданого Хортицькою районною адміністрацією Запорізької міської ради від 26 липня 2005 року, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності в рівних частках їй, чоловіку ОСОБА_8 та їхньому сину ОСОБА_6 - по 1/3 частці кожному.

На підставі договору дарування від 12 вересня 2007 року вона та її чоловік ОСОБА_8 подарували свої частки в цій квартирі онуку ОСОБА_7 , від імені якого діяли його батьки: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Після укладення договору вони продовжували жити у цій квартирі, сплачувати комунальні платежі, а їхній онук ніколи до цієї квартири не вселявся та в ній не проживав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Проте вона та її чоловік (за життя) мали на меті укладення договору довічного утримання, про що їм обіцяли батьки неповнолітнього онука перед укладенням договору. У силу свого похилого віку та за станом здоров`я, внаслідок чого потребували стороннього догляду і матеріальної допомоги, вони при укладенні договору дарування неправильно сприймали його істотні умови, вважаючи, що за цим договором їм буде надаватись матеріальна та інша допомога сином та невісткою.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 12 вересня 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які діяли від імені малолітнього (на той час) сина ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л. О. та зареєстрований у реєстрі за номером 2352.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела, що під час укладення договору дарування вона вважала, що укладає договір довічного утримання, оскільки обдаровуваним за договором виступала малолітня дитина, яка не могла укладати договір довічного утримання та надавати довічну допомогу бабі та діду. Недоведеним є те, що позивач потребує сторонньої допомоги, оскільки вона працювала, як на той час, так і на сьогодні. Оспорювати договір з підстав помилки щодо його правової природи може тільки сама особа, що помилялась, тому ОСОБА_1 не є належним позивачем щодо оспорювання договору в частині, що укладався ОСОБА_8 , який за життя договір не оспорював.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін і надав їм належну правову оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не з`ясували фактичне волевиявлення та сприйняття предмета укладеного правочину його сторонами; висновки судів є помилковими, ґрунтуються на припущеннях; судами неправильно застосовані статті 203, 229 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У вересні 2017 року ОСОБА_7 надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а ухвалені в справі судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що син позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 січня 1995 року, у якому мають сина ОСОБА_7 , 1995 року народження.

На підставі договору дарування від 13 липня 2005 року ОСОБА_5 та її син ОСОБА_7 прийняли в дар від батьків ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданим Хортицькою районною адміністрацією Запорізької міської ради від 26 липня 2005 року, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності в рівних частках ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 - по 1/3 частки кожному.

12 вересня 2007 року ОСОБА_5 та її малолітній син ОСОБА_7 , інтереси якого представляли батьки: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , за договором купівлі-продажу продали квартиру АДРЕСА_2 .

Цього ж дня - 12 вересня 2007 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , з одного боку, та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з іншого боку, які діяли від імені малолітнього сина ОСОБА_7 , подарували ОСОБА_7 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

16 жовтня 2007 року у Комунальному підприємстві Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_10 зареєстровано право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2010 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 розірвано. Питання щодо поділу майна колишнього подружжя вирішено рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2015 року. На сьогодні існують грошові зобов`язання за зазначеним рішенням щодо сплати ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 грошової компенсації на загальну суму 178 154,00 грн та судових витрат.

Незважаючи на припинення їхнього права власності на частки у квартирі, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 залишилися проживати у квартирі АДРЕСА_1 .

Продовжуючи проживати у спірній квартирі, ОСОБА_1 22 лютого 2010 року уклала договір про надання населенню послуг з газопостачання, 15 лютого 2010 року - договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, 05 серпня 2013 року - договір про користування електричною енергією

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. За життя ОСОБА_8 укладений договір дарування не оспорював. Після смерті ОСОБА_8 спадкова справа не заводилася.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. За своєю природою договір дарування є односторонньої угодою.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Статтею 744 ЦК України визначено поняття договору довічного утримання, за яким одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачу) у власність житловий будинок, квартиру або їх частку, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або ) доглядом довічно.

За положеннями статті 746 ЦК України сторонами у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров`я, а набувачем - повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.

Відповідно до частини першої статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування, як такий, що укладений внаслідок помилки у його правовій природі, оскільки вважала, що укладається договір довічного утримання. При цьому вона посилалась на похилий вік та те, що її чоловік під час укладення договору мав незадовільний стан здоров`я, потребував стороннього догляді і матеріальної допомоги з боку батьків неповнолітнього обдарованого, які представляли його інтереси при посвідченні угоди. На помилку, на її думку, вказують ті обставини, що вона продовжує проживати у квартирі, сплачуває відповідні платежі, укладає угоди на постачання комунальних послуг.

З матеріалів справи відомо, що оспорюваний позивачем договір дарування укладався 12 вересня 2007 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_8 як дарувальниками належної кожному з них 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 та представниками малолітнього обдаровуваного ОСОБА_7 в особі його батьків: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .

У договорі зазначено, що сторони попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулює обраний ними правочин, та на підставі особистого волевиявлення уклали цей договір.

Зі змісту оспорюваного договору дарування вбачається, що під час його укладення були присутні обидва дарувальники: ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , яким нотаріус роз`яснив зміст та правові наслідки правочину, що укладається, вони підтвердили, що цей договір не носить характеру фіктивного або удаваного правочину.

У пунктах 5, 6, 9 договору зазначено, що, як дарувальники, так і представники обдаровуваного стверджують, що цей договір не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе правові наслідки; вони укладають договір за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу, насильства, як фізичного, так і морального.

Сторони договору є родичами: дарувальники є батьками ОСОБА_6 , а також бабою і дідом обдаровуваного ОСОБА_7 , якому на час укладення договору виповнилось 12 років. Після укладення договору дарування право власності на 2/3 частини спірної квартири зареєстровано за малолітнім ОСОБА_7 ; власником 1/3 частки залишився його батько та син позивача ОСОБА_6 .

Представник позивача зазначала, що за попередньою усною домовленістю зобов`язання щодо забезпечення ОСОБА_1 і ОСОБА_8 довічним утриманням мали нести замість неповнолітнього онука його батьки: ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Проте малолітня дитина навіть через законних представників не може бути стороною такого договору з огляду на положення статті 746 ЦК України.

З матеріалів справи відомо, що того ж дня - 12 вересня 2007 року, ОСОБА_5 та її малолітній син ОСОБА_7 , інтереси якого представляли батьки: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , за договором купівлі-продажу продали квартиру АДРЕСА_2 , тобто здійснили відчуження належної малолітній дитині власності, отже, мали одночасно забезпечити дитину іншим житлом, що й було зроблено шляхом дарування бабою та дідом малолітньому онукові своїх часток у квартирі.

У судовому засіданні позивач не конкретизувала, які умови довічного утримання вона має на увазі, який розмір допомоги бажала отримати від онука в особі сина та невістки, на яких умовах існувала домовленість щодо довічного утримання ними її та ОСОБА_8 .

Разом з тим, з часу укладення оспорюваного договору дарування жодною із його сторін протягом 9 років не здійснювалось дій, які б свідчили, що існувала домовленість щодо довічного утримання позивача та її чоловіка. Позивач сплачувала комунальні платежі, укладала договори з постачальниками комунальних послуг до цієї квартири, дарувальники продовжили проживати в цій квартирі.

Ці обставини самі по собі не свідчать про помилку у природі правочину, оскільки квартира не повністю перейшла у власність обдаровуваного, а співвласником 1/3 її частки залишився син позивача та ОСОБА_8 - ОСОБА_6 , який не заперечував проти проживання батьків у цій квартирі, в той час, як обдарований малолітній онук продовжував проживати разом з батьками за їхнім місцем проживання.

На час укладення оспорюваного договору дарування (12 вересня 2007 року) ОСОБА_1 виповнилось 54 роки, з 1995 року їй встановлена 3 група інвалідності за загальним захворюванням з переоглядами, а з 2007 року - безстроково, вона отримувала пенсію по інвалідності, продовжувала працювати та працює до сьогодні.

Позивач надала амбулаторну картку, з якої відомо, що вона перебуває на диспансерному обліку невропатолога у зв`язку з неврологічними захворюваннями, зокрема, з приводу розсіяного склерозу. Стан її здоров`я на час укладення договору не був таким, що перешкоджав їй сприймати інформацію, яку їй роз`яснював нотаріус.

У 2010 році ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . розірвали шлюб, ОСОБА_6 вселився до квартири АДРЕСА_1 , співвласником якої у 1/3 частці він залишився, та проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 , питання про її виселення з квартири не ставить.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко