Постанова по делу № 2-2171/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа 2-2171/11

провадження 61-19709 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - закрите акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк , товариство з обмеженою відповідальністю Автокредит Плюс ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 04 квітня 2017 року в складі колегії суддів Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ЗАТ КБ ПриватБанк , ТОВ Автокредит Плюс і просила припинити кредитний договір DN81AR03110045 від 30 жовтня 2007 року та припинити договір застави рухомого майна DN81AR03110045 від 30 жовтня 2007 року.

Позов обґрунтований тим, що 30 жовтня 2007 року між ТОВ Автокредит Плюс в інтересах ЗАТ КБ ПриватБанк та позивачем був укладений кредитний договір DN81AR03110045 про надання кредиту в розмірі 48 935 грн на споживчі цілі (купівлю автомобіля).

В забезпечення виконання зобов`язання позивача за кредитним договором між сторонами 30 жовтня 2007 року був укладений договір застави нерухомого майна DN81AR03110045, предметом якого є автомобіль марки ЗАЗ моделі TF 699 Y, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

13 січня 2009 року між позивачем та ЗАТ КБ ПриватБанк була укладена додаткова угода про зміну абзацу 3 пункту 7.1 кредитного договору DN81AR03110045 про збільшення щомісячних платежів за кредитом з 1188,65 грн до 1233 грн.

У травні 2010 року позивач звернулася до ЗАТ КБ ПриватБанк для проведення звірки заборгованості по кредитному договору та з`ясувала, що банк в односторонньому порядку починаючи з 28 лютого 2009 року підвищив суму платежу по кредиту до 1542,37 грн. Також банком було передано позивачу лист голови правління ЗАТ КБ ПриватБанк , в якому зазначалось, що відсоткова ставка по кредитному договору починаючи з 01 лютого 2009 року складатиме 21 % на рік, але вказане письмове повідомлення банку про зміну умов кредитного договору не відповідає вимогам закону, оскільки лист не містить підпису уповноваженої особи, скріпленого печаткою банку.

Крім того, позивач зазначає, що кредитний договір може бути укладений лише банком або його представником та скріплюється печаткою банку, однак договір з нею підписаний особою, яка має статус посередника. Зазначене вважає істотним порушенням банком умов договору, що є підставою для зміни або розірвання договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Комсомольського районного суду міста Херсона від 01 листопада 2011 року позовні вимоги задоволено.

Припинено з 01 лютого 2009 року кредитний договір DN81AR03110045 від 30 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ КБ ПриватБанк , від імені якого діяв керівник відділу взаємодії з кредитними організаціями ТОВ Автокредит Плюс ОСОБА_2 , і ОСОБА_1 .

Припинено з 30 жовтня 2007 року договір застави рухомого майна DN81AR03110045 від 30 жовтня 2007 року, укладений між ЗАТ КБ ПриватБанк , від імені якого діяв керівник відділу взаємодії з кредитними організаціями ТОВ Автокредит Плюс ОСОБА_2 , і ОСОБА_1 , предметом якого є автомобіль марки ЗАЗ моделі TF 699 Y, д.н.з. НОМЕР_1 .

Суд першої інстанції виходив із того, що ЗАТ КБ ПриватБанк безпідставно та всупереч умовам укладеного між сторонами кредитного договору збільшив відсоткову ставку та загальний щомісячний платіж по кредиту.

Крім того, ТОВ Автокредит Плюс при укладенні договорів кредиту та застави мав статус посередника, при цьому власну волю він не виражав, а інформував учасника можливого майбутнього правочину про волю та наміри іншої сторони, тому не мав правових підстав укладати вказані договори.

Також суд виходив з того, що договір застави не був нотаріально посвідчений.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 04 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ ПриватБанк , який є правонаступником ЗАТ КБ ПриватБанк , задоволено, заочне рішення Комсомольського районного суду міста Херсона від 01 листопада 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд виходив із того, що представник ТОВ "Автокредит Плюс" мав право укладати договори від імені ЗАТ КБ ПриватБанк , а тому підписання ОСОБА_2 указаних кредитного договору та договору застави рухомого майна не є підставою для визнання цих договорів недійсними.

На момент укладення вказаного договору застави рухомого майна його нотаріальне посвідчення не було обов`язковим.

Крім того апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на відповідність предмету позову (матеріально-правова вимога позивача до відповідача) підставам позову (обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу) та не уточнив позовні вимоги, чим допустив порушення норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12 травня 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення апеляційного суду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрите касаційне провадження в даній справі.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів дана справа передана до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач зазначає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Крім того, позивач посилається на те, що апеляційним судом безпідставно поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки апеляційна скарга подана лише в березні 2017 року.

Просила оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу

Заперечень на касаційну скаргу відповідачі в установлений судом строк не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що кредитний договір DN81AR03110045 був укладений 30 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", від імені якого на підставі довіреності 7424 від 06 липня 2007 року діявкерівник відділу взаємодії з кредитними організаціями ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти на строк з 30 жовтня 2007 року по 29 жовтня 2014 року включно в розмірі 72 849,32 грн, з яких 48 935 грн на купівлю автомобіля; 34 грн для сплати за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; 2 495,69 грн на сплату страхових платежів за договором страхування ТЗ DN81AR03110045 від 30 жовтня 2007 року, договором особистого страхування DN81LK03110045 від 30 жовтня 2007 року на строк до 29 жовтня 2008 року; 3 914,8 грн винагороди за надання фінансового інструменту; 17 469,83 грн на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбаченим пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі платою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,80 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди в розмірі 0,50 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.10 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 даного договору.

Погашення заборгованості за договором здійснюється щомісяця, в період з 24 по 28 число шляхом внесення щомісячного платежу в сумі 1188,65 грн.

30 жовтня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", від імені якого на підставі довіреності 7424 від 06 липня 2007 року діяв керівник відділу взаємодії з кредитними організаціями ОСОБА_2, і ОСОБА_1 був укладений договір застави рухомого майна DN81AR03110045, яким забезпечується виконання зобов`язань заставодавця за вказаним кредитним договором. Сторонами визначена заставна вартість предмета застави - 48 935 грн.

13 січня 2009 року між позивачем та ЗАТ КБ "ПриватБанк" була підписана додаткова угода про зміну абзацу 3 пункту 7.1 кредитного договору DN81AR03110045 від 30 жовтня 2007 року про збільшення щомісячних платежів з 1188,65 грн до 1233 грн.

У листі голови правління ЗАТ КБ "ПриватБанк" Дубілета О. В. до ОСОБА_1 зазначається, що починаючи з 01 лютого 2009 року відсоткова ставка за вказаним кредитним договором складатиме 21% на рік. При цьому в разі погашення в строк до 01 лютого 2009 року суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14 000 грн відсоткова ставка за вказаним договором підвищується до 16,08% річних, а в розмірі 24 000 грн відсоткова ставка за кредитним договором не змінюється та залишається на поточному рівні - 9,6%. Також запропоновано в випадку незгоди із вказаними змінами звернутися до банку не пізніше 20 січня 2009 року, а в разі згоди - встановлення змін буде автоматично здійснено 01 лютого 2009 року.

Згідно з пунктом 1.2 договору 1, укладеного 17 липня 2006 року між ЗАТ КБ ПриватБанк (банк) та ТОВ "Автокредит Плюс" (компанія), банк доручує компанії від імені банку укладати кредитні договори на придбання клієнтами транспортних засобів, для чого наділяються повноваженнями по ідентифікації потенційних клієнтів, оформленню та підписанню з ними договорів про відкриття та обслуговування платіжної карти "Авторозстрочка" та додаткових угод до них.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Апеляційним судом установлено, що в обґрунтування позову позивач просила припинити договори кредиту та застави з підстав їх недійсності та істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин норми ЦК України, якими врегульовані питання недійсності договорів та їх розірвання.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини восьмої статті 47 Закону України Про банки і банківську діяльність комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Суд установив, що 30 жовтня 2007 року між позивачем і ЗАТ КБ ПриватБанк , від імені якого діяв керівник відділу взаємодії з кредитними організаціями ОСОБА_2 , укладені кредитний договір DN81AR03110045 та договір застави нерухомого майна DN81AR03110045.

За змістом пункту 2.3.1. кредитного договору від 30 жовтня 2007 року банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за використання кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів із дати вступу в силу зміненої процентної ставки.

Листом ЗАТ КБ "ПриватБанк" заздалегідь повідомив ОСОБА_1 про збільшення відсоткової ставки за вказаним кредитним договором.

З огляду на викладене відсутні підстави вважати, що збільшення банком процентної ставки є істотним порушення умов кредитного договору з боку кредитодавця.

Згідно з пунктом 1.2 договору 1, укладеного 17 липня 2006 року між Приватбанк (банк) та ТОВ "Автокредит Плюс" (компанія), банк доручує компанії від імені банку укладати кредитні договори на придбання клієнтами транспортних засобів, для чого наділяються повноваженнями по ідентифікації потенційних клієнтів, оформленню та підписанню з ними договорів про відкриття та обслуговування платіжної карти "Авторозстрочка" та додаткових угод до них.

Відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів з підстав підписання їх неуповноваженими на те особами.

Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом порядку дослідження нових доказів, а саме договору 1 від 17 липня 2006 року, укладеного між ЗАТ КБ ПриватБанк та ТОВ "Автокредит Плюс", касаційний суд відхиляє, оскільки вказане порушення норм процесуального права не призвело до ухвалення незаконного рішення.

Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору застави рухомого майна від 30 жовтня 2007 року, оскільки за змістом частин першої, другої статті 13 Закону України Про заставу (в редакції, чинній на момент укладення договору застави) договір застави транспортного засобу повинен бути укладений в письмовій формі та не потребує нотаріального посвідчення.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду першої інстанції та відкрив апеляційне провадження в справі не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд в ухвалі від 16 березня 2017 року обґрунтував висновок про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, надавши оцінку наведеним у апеляційній скарзі підставам для поновлення цього строку.

Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували правильність висновків апеляційного суду про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Керуючись статтями 389, 400 , 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 04 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук