Постанова по делу № 1915/1868/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2019 року

м. Київ

Справа 1915/1868/2012

Провадження 14-353цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - державний виконавець Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - Тернопільський РВ ДВС),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2018 року у складі судді Вийванко О. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у складі колегії суддів Міщія О. Я., Ткача З. Є., Шевчук Г. М.

у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Тернопільського РВ ДВС про визнання дій протиправними, скасування постанови про накладення штрафута

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст вимог скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною скаргою, в якій просив визнати неправомірними дії державного виконавця Тернопільського РВ ДВС щодо винесення постанови від 11 жовтня 2018 року ВП 36266023 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 50 % від суми заборгованості зі сплати аліментів та скасувати зазначену постанову.

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 березня 2012 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно починаючи з 02 лютого 2012 року до досягнення дитиною повноліття. У Тернопільському РВ ДВС відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання вказаного рішення суду.

11 жовтня 2018 року постановою державного виконавця Тернопільського РВ ДВС стягнуто з ОСОБА_1 штраф у розмірі 35 370,29 грн, що становить 50 % від суми заборгованості у розмірі 70 740,59 грн.

Заявник указав, що державний виконавець не вчиняв будь-яких дій, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 10 Закону України від 02 червня 2016 року 1404- VIII Про виконавче провадження (далі - Закон 1404- VIII), а тому вважав, що постанова про накладення на нього штрафу є незаконною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Роз`яснено заявнику право на звернення з відповідним позовом на загальних підставах у порядку адміністративного судочинства до Тернопільського окружного адміністративного суду.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2018 року залишено без змін.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вважав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки Законом 1404- VIII у становлено спеціальний порядок оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення штрафів, згідно з яким вирішення відповідних спорів належить до юрисдикції адміністративних судів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2018 рокута постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2019 року, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до статті 447, частини першої статті 448 ЦПК України та частини першої статті 74 Закону 1404- VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ.

Оскільки виконавчий лист видано Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області щодо виконання рішення суду, ухваленого у цивільній справі, то спір підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. У зв`язку з цим вважав помилковими висновки суду про відмову у відкритті провадження у справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 29 травня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Стосовно посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що його позов за вказаними вимогами підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, слід зазначити таке.

У поданій скарзі ОСОБА_1 просив:

- визнати неправомірними дії державного виконавця Тернопільського РВ ДВС щодо винесення постанови від 11 жовтня 2018 року ВП 36266023 про накладення на ОСОБА_1 штрафу;

- скасувати постанову державного виконавця Тернопільського РВ ДВС щодо винесення постанови від 11 жовтня 2018 року ВП 36266023 про накладення на ОСОБА_1 штрафу.

Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон 1404- VIII.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягаютьнелише виконавчі документи, видані судами в передбачених закономвипадкахнавиконання судових рішень, але й постанови державного виконавцяпростягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним відділом державної виконавчої служби.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція.

Таке регулювання передбачено і у Законі 1404-VIII, відповідно до частин першої, другої статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні норми встановлені й Законом 1404-VIII, згідно із час тиною другою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Аналогічний висновок вже висловлювався Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року (справа 127/9870/16-ц), від 30 січня 2019 року (справа 161/8267/17) від 27 березня 2019 року (справа 639/6868/17) та інших.

Таким чином, правильними є висновки судів про неможливість розгляду заявлених вимог у порядку цивільного судочинства, оскільки їх розгляд віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що у справі на а. с. 38, 39 знаходиться копія ухвали Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року, прийнята у справі 500/2441/18, якою провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільського РВ ДВС про визнання дій неправомірними та скасування постанови закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з цим згідно з відомостями є Єдиного державного реєстру судових рішень 16 січня 2019 року Восьмий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою скасував ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі 500/2441/18 та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Отже, ОСОБА_1 не позбавлений можливості захистити свої права в порядку адміністративного судочинства.

Із матеріалів справи, що розглядається, та змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на вказане оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк О. С. Золотніков

Т. О. Анцупова О. Р. Кібенко

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич

Ж. М. Єленіна О. Г. Яновська