Постанова по делу № 697/2767/16-ц

ПОСТАНОВА

04 вересня 2019 року

м. Київ

Справа 697/2767/16

Провадження 14-295цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 , третя особа - Фермерське господарство Климентина , про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 24 травня 2018 року, постановлену у складі суддів Новікова О.М., Бондаренка С.І., Ювшина В.І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та обгрунтування позовних вимог

1. У грудні 2016 року заступник керівника Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Черкаській області), ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фермерське господарство Климентина (далі - ФГ Климентина ), з позовом про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.

2. Позовна заява мотивована тим, що 02 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагенства у Черкаській області з клопотаннями про надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у довгострокову оренду на 20 років для ведення фермерського господарства орієнтовними площами 11,5 га, 14 га, 29 га,

14 га, 13,1 га, 61 га, розташованих у адміністративних межах Полствинської сільської ради Канівського району Черкаської області, та орієнтовною площею 52 га, розташованої у адміністративних межах Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області за межами населеного пункту, за рахунок земель державної власності. ГУ Держземагенства в Черкаській області затверджено проекти відведення цих земельних ділянок таміж ГУ Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди: від 23 вересня 2013 року щодо земельної ділянки у адміністративних межах Полствинської сільської ради Канівського району Черкаської області загальною площею 59,7667 га; від 23 вересня 2013 року щодо земельної ділянки у адміністративних межах Литвинецької сільської ради Канівського району Черкаської області площею 47,5497 га; від 25 червня 2014 року земельної ділянки у адміністративних межах Полствинської сільської ради Канівського району Черкаської області площею 61,0 га. Зазначені земельні ділянки були передані орендареві ОСОБА_1 згідно з актами прийому-передачі у строкове платне користування для ведення фермерського господарства. Проте, ОСОБА_1 , уклавши договори оренди земельних ділянок, не створив фермерське господарство, не приступив до використання землі за цільовим призначенням, самостійно земельну ділянку не обробляв, а отримані ним в оренду землі передав у суборенду Фермерському господарству Зерно життя . 20 травня 2016 року ОСОБА_1 створив ФГ Клементина після чого 08 червня 2016 року та 12 липня 2016 року уклав договори суборенди зі створеним ним ФГ Климентина .

Прокурор у позові зазначав, що при подачі клопотань для отримання земельної ділянки великої площі ОСОБА_1 не вказав перспективи діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Він не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриманні у користування землі, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо.

Прокурор також послався на те, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання йому в оренду вищевказаних земельних ділянок, ГУ Держземагенства у Черкаській області не провело належної перевірки та не пересвідчилося у дійсності волевиявлення заявника, наявності у нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках.

Крім того, зазначені земельні ділянки не мають ознак для визнання їх єдиним масивом, вони не могли бути надані фізичній особі в оренду без застосування земельних торгів, при укладенні договорів оренди технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки була розроблена, але не затверджена, що також є підставою для визнання договорів оренди землі недійсними. Додаткові угоди про внесення змін до договорів оренди землі у частині нормативної грошової оцінки не укладалися. Договір оренди земельної ділянки, у якому розмір орендної плати визначено за відсутності нормативної грошової оцінки, підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України.

Ураховуючи викладене, прокурор просив визнати незаконними і скасувати накази ГУ Держземагенства у Черкаській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду, а також визнати недійсними договори оренди зазначених земельних ділянок.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22 лютого 2018 року в задоволенні позову заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури відмовлено.

4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що законодавство, зокрема ч. 7 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство , не містить прямої заборони та не виключає можливості щодо надання громадянину для ведення фермерського господарства не однієї, а декількох окремих, відособлених земельних ділянок або додаткових земельних ділянок. Крім того, у законодавстві відсутні обмеження щодо передачі отриманих в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства у суборенду , тому суд вважав, що позовні вимоги заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області є необґрунтованими.

5. Додатковим рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2018 року стягнуто з прокуратури Черкаської області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 6 240 грн.

6. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 24 травня 2018 року рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22 лютого 2018 року та додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 28 березня 2018 року скасовано. Провадження у даній справі закрито з підстав, передбачених п. 1) ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

7. Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що змоменту державної реєстрації ФГ Климентина фактично відбулася заміна орендаря фізичної особи ОСОБА_1 на ФГ Климентина тому позов прокурора має розглядатися у порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. У червні 2018 року заступник прокурора Черкаської області звернувся до суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що предметом позову у цій справі є перевірка законності рішень органу державної влади та укладених договорів оренди землі, щодо правовідносин, які склались між органом державної влади та ОСОБА_1 , який у порядку реалізації своєї цивільної дієздатності, у момент видачі наказів та укладення договорів оренди, набув відповідних прав та обов`язків як фізична особа, тому виходячи із суті права та/або інтересу, за захистом звернулася особа, заявлених позовних вимог, характеру спірних правовідносин, змісту юридичної природи обставин у справі, враховуючи суб`єктний склад учасників процесу, цей спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а висновки апеляційного суду про те, що цей спір є господарсько-правовим і не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є помилковими.

Рух справи у суді касаційної інстанції

9. 16 липня 2018 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

10. 18 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.

11. 08 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

12. Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

13. 06 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позиція Верховного Суду

14. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

15. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

16. Згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

17. За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

18. Судом апеляційної інстанції були встановлені, зокрема наступні обставини. На виконання наказів ГУ Держземагенства у Черкаській області (згідно з якими ГУ Держземагенства у Черкаській області по кожній спірній земельній ділянці затвердив виготовлений орендарем ОСОБА_1 проект землеустрою щодо їх відведення в оренду для фермерського господарства) між ГУ Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 укладено договори оренди про передачу у строкове платне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, які знаходяться за межами населеного пункту, а саме: договір оренди від 23.09.2013 року земельної ділянки в адміністративних межах Полствинської сільської ради Канівського району загальною площею 59,7667 га, орендна плата за земельну ділянку становить 56 568, 28 грн. на рік; договір оренди від 23.09.2013 року земельної ділянки в адміністративних межах Литвинецької сільської ради Канівського району площею 47,5497 га, орендна плата за земельну ділянку становить 45 005,07 грн. на рік; договір оренди від 25.06.2014 року земельної ділянки в адміністративних межах Полствинської сільської ради Канівського району площею 61,0 га, орендна плата за земельну ділянку становить 72912,69 грн. на рік. Отже земельні ділянки були надані в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, тобто здійснення на них підприємницької діяльності, а не передавалися йому у користування як фізичній особі, при цьому, отримавши в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства 23.09.2013 року та 25.06.2014 року, ОСОБА_1 створив ФГ Климентина 20.05.2016 року, що підтверджується відомостями з виписки з ЄДРПОУ. Перед створенням фермерського господарства ОСОБА_1 передавав вказані земельні ділянки в суборенду іншому фермерському господарству Зерно життя , учасником якого ОСОБА_1 не є. 08.06.2016 року та 12.07.2016 року, ОСОБА_1 уклав договори суборенди зі створеним ним ФГ Климентина . Зазначене підтверджується відомостями з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Також судом було зазначено, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом спірні земельні ділянки вже використовувалися фермерським господарством, а не фізичною особою.

19. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

20. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

21. Частиною 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України ) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

22. Відповідно до ст. 1 , 3, 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

23. Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зокрема встановлено, що г осподарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці .

24. Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

25. Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (ст. 12 ГПК України, у редакції, чинній на час подання позову).

26. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч.2 та ч. 3 ст. 21 ГПК України,у редакції, чинній на час подання позову).

27. Отже, на момент звернення до суду у цій справі сторонами у господарському процесі за загальним правилом могли бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.

28. Відтак, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких віднесено до компетенції адміністративних судів, земельні спори, сторонами в яких є, насамперед, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

29. Положеннями ст.13 ЦПК України, зокрема визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

30. Положеннями ст.11 ЦПК України(у редакції, чинній на час подання позову) було визначено: суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

31. Вказаний принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема, впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову, право позивача заявити клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем або про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача ), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.

32. У справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з вказаним позовом, щодо зазначених спірних правовідносин, пов`язаних з використанням спірних земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності у виді сільськогосподарського виробництва.

33. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

34. Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

35. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону України Про фермерське господарство ).

36. Отже, з одного боку, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності (користування) на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, з іншого - відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства

37. Судами встановлено, що позов був поданий у грудні 2016 року, в той час як в травні 2016 року ОСОБА_1 вже зареєстрував ФГ Климентина .

38. Відповідно до ст. 12 Закону України Про фермерське господарство земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

39. За змістом ст. 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки викону є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

40. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами або органами державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

41. Тобто, якщо на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстровано, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

42. Проте, якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною чи іншою особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, то така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства, при цьому наявність саме таких вищенаведених обставин має місце у даній справі.

43. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що імперативно визначено п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (у редакції чинній на час подання позову).

44. З огляду на положення зазначених норм права, Велика Палата Верховного Суду приходить висновку, щосуд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що ця справа має розглядатися за правилами господарського судочинства, а тому правильним є висновок суду апеляційної інстанції щодо закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

45. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року в справі 348/992/16-ц (провадження 145цс18), від 22 серпня 2018 року у справі 606/2032/16-ц (провадження 14-262цс18), від 21 листопада 2018 року у справі 272/1652/14-ц (провадження 14-282цс18) та від 03 липня 2019 року у справі 637/116/18 (провадження 14-267цс19).

46. Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступлення від правових позицій, викладених у вказаних постановах.

Щодо суті касаційної скарги

47. Згідно із ч. 1 ст. 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

48. Велика Палата Верховного Судувважає, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм процесуального права, а тому відповідно до ч. 1 ст. 410 ЦПК України це рішення належить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

49. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

50. Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області залишити без задоволення.

2. Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

Т.О. Анцупова О.Б. Прокопенко

С.В. Бакуліна В.В. Пророк

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Ю.Л. Власов О.М. Ситнік

М.І. Гриців В.Ю. Уркевич

Д.А. Гудима О.Г. Яновська

О.Р. Кібенко