Постанова по делу № 509/2842/16-ц

Постанова

Іменем України

12 серпня 2019 року

м. Київ

справа 509/2842/16-ц

провадження 61-28254св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Панченко Олена Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області у складі судді

Кочко В. К. від 03 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараш А. А.,

Погорєлової С. О. від 12 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2. про визнання договору недійcним.

Позовні вимоги ОСОБА_1. обґрунтовувала тим, що 15 жовтня 1999 року між відповідачем та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Панченко О. О. та зареєстрований в реєстрі за 2264 (далі - договір від 15 жовтня 1999 року).

Зазначала, що у спірному договорі відсутній пункт щодо зобов'язання набувача поховати відчужувача, що не відповідає положенням статей 5,

48 Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР) та суперечить моральним принципам суспільства.

Всі витрати, пов'язанні з похованням ОСОБА_3, були понесені сім'єю позивача особисто.

Посилаючись на вказані обставин, позивач просила суд визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 15 жовтня 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2., посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Панченко О. О. та зареєстрований в реєстрі за 2264.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 квітня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Висновки суду першої інстанції обґрунтовані тим, що обов'язок набувача у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання, закріплений в нормах Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) 2003 року в той час, як ЦК УРСР такий обов'язок набувача законодавством встановлено не було.

Договір від 15 жовтня 1999 року повністю відповідає вимогам закону, який діяв на час його укладання, і відсутність в ньому обов'язку набувача поховати відчужувача не може бути підставою для визнання цього договору недійсним.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 квітня 2017 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У випадку, якщо суд касаційної інстанції вирішить не задовольняти її позовні вимоги, просила оскаржувані рішення змінити таким чином, щоб виключити з них посилання на те, що ОСОБА_3 передала ОСОБА_2. у власність житловий будинок з надвірними спорудами.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

509/2842/16-ц з місцевого суду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

04 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу 509/2842/16-ц передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статей 5 , 41, 48, 128 ЦК УРСР та не надано належної оцінки доводам позовної заяви і апеляційної скарги.

Вважала, що укладаючи оспорюваний правочин, ОСОБА_2. порушила моральні засади суспільства, не передбачивши в ньому обов'язку поховати відчужувача у разі її смерті, що відповідно до статті 48 ЦК УРСР є підставою для визнання договору від 15 жовтня 1999 року недійсним через його невідповідність вимогам статті 5 ЦК УРСР.

Суди, встановлюючи обставину передачі ОСОБА_3, згідно умов договору від 15 жовтня 1999 року ОСОБА_2. права власності на спірний житловий будинок, не врахували, що ця обставина не входить в предмет доказування в розглядуваній справі і для її доведення необхідно виходити з положень

статті 128 ЦК УРСР та статті 3 Закону України Про державну реєстрацію .

Учасниками справи відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 жовтня 1999 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. було укладено договір довічного утримання, який посвідчено приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Панченко О. О. та зареєстровано в реєстрі за 2264.

За умовами вказаного договору ОСОБА_3 передала ОСОБА_2. у власність належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними спорудам, який розташований за адресою - АДРЕСА_1, а ОСОБА_2. зобов'язалась довічно повністю утримувати ОСОБА_3, забезпечувати її харчуванням, одягом, доглядом та необхідною допомогою, а також зберігати в її безкоштовному довічному користуванні зазначений будинок з надвірними спорудами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 213 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень статті 57 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до частини третьої статті 10, статті 60 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним укладений 15 жовтня 1999 року договір довічного утримання на підставі

статей 5, 48 ЦК УРСР, як такий, що не відповідає вимогам закону та суперечить моральним засадам суспільства, а саме не містить обов'язку набувача поховати відчужувача після його смерті.

Суд перевіряє відповідність правочину вимогам закону, який був чинним на момент укладення такого правочину.

Оскільки оспорюваний правочин укладено у 1999 році, то спір про визнання його недійсним має вирішуватися на підставі норм ЦК УРСР, які були чинними на момент його вчинення.

Частиною першою статті 48 ЦК УРСР в редакції, чинній на 15 жовтня

1999 року, було передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до статей 425, 426 ЦК УРСР у вказаній редакції за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 47 ЦК УРСР).

В договорі довічного утримання повинна бути зазначена оцінка відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна відчужувачеві, та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою сторін.

Судами встановлено, що оспорюваний договір від 15 жовтня 1999 року укладений з додержанням вимог до форми та змісту такого договору відповідно чинного на час його укладення законодавства.

На час укладення оспорюваного договору від 15 жовтня 1999 року цивільне законодавство не передбачало такої істотної його умови, як обов'язок набувача у разі смерті відчужувача поховати його.

Тому відсутність в договорі від 15 жовтня 1999 року умови, що передбачає вищевказаний обов'язок набувача, не тягне за собою недійсності оспорюваного правочину.

Частиною третьою статті 749 ЦК України встановлено обов'язок набувача у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду).

Відповідно до частини другої-третьої статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Колегія суддів враховує, що відомості про звернення за життя ОСОБА_3 до суду як сторони договору довічного утримання із відповідним позовом про визнання його недійсним та/або розірвання, пред'явлення претензій щодо порядку виконання зобов'язань за договором суду не надані.

ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом лише після звернення ОСОБА_2. з позовом до чоловіка позивачки - ОСОБА_4 про витребування з його володіння спірного житлового будинку.

Довідка Овідіопольської селищної ради від 04 березня 2009 року про те, що ОСОБА_1 поховала ОСОБА_3 за власні кошти, не є підставою для визнання договору від 15 жовтня 1999 року недійсним.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень без змін.

Наявність підстав, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Підстави для виключення з мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень посилання на передачу ОСОБА_3, за умовами договору

від 15 жовтня 1999 року у власність ОСОБА_2. житлового будинку з надвірними спорудами відсутні, оскільки саме такі умови містить оспорюваний договір довічного утримання.

Щодо розподілу судових витрат

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 401, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 жовтня

2017 року у залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович О. М. Осіян Н. Ю. Сакара