Постанова по делу № 404/3563/15-ц

Постанова

Іменем України

17 липня 2019 року

м. Київ

справа 404/3563/16-ц

провадження 61-25241св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 вересня 2016 року у складі судді Іванової Н. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Єгорової С. М., Дуковського О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що із 23 лютого 2008 року він та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, спільних дітей не мають. На цей час із відповідачем спільно не проживають, спільного господарства не ведуть. Вважає, що шлюб носить лише формальний характер, а тому подальше спільне життя та збереження сім`ї є не можливим.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив розірвати шлюб.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 23 лютого 2008 року, Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції, актовий запис 85.

Рішення мотивоване тим, що подальше проживання сторін у шлюбі та збереження їхньої сім`ї є неможливим.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Кіровського районного суду

м. Кіровограда від 19 вересня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 квітня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не з`ясовано фактичні обставини, тому розірвання шлюбу зашкодить як відповідачу так і позивачу, суперечить його інтересам у зв`язку із станом його здоров`я. Крім того, під час слухання справи, без виходу у нарадчу кімнату, відмовлено у розгляді заяви про примирення. Також на порушення вимог статей 27, 158, 169 ЦПК України 2004 року суд розглянув справу за відсутності відповідача, про час та місце слухання справи вчасно не повідомив.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_2 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано вказану цивільну справу до Верховного Суду .

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 23 лютого 2008 року Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за актовим записом 85, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Сторони спільно не проживають, подружніх стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть, фактично сім`ї не існує.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина перша статті 24 СК України.

Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей (частина третя статті 109 СК України).

Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, а оскільки збереження нормальних сімейних відносин виявилося неможливим, тому позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню , що відповідає вимогам статей 24 , 56 СК України.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що судами не з`ясовано фактичні обставини, тому розірвання шлюбу зашкодить як відповідачу так і позивачу, суперечить його інтересам у зв`язку із станом його здоров`я, не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до вимог статті 12 ЦПК України заявник не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставини, а згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. По суті доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Доводи касаційної скарги про те, що під час слухання справи, без виходу у нарадчу кімнату, відмовлено у розгляді заяви про примирення, не заслуговує на увагу, оскільки суд діяв відповідно до частини четвертої статті 209 ЦПК України 2004 року якою передбачено, що ухвала суду може постановлятись не виходячи до нарадчої кімнати, а надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судами вимог статей 27, 158, 169 ЦПК України 2004 року щодо розгляду справи за відсутності відповідача, яку вчасно не повідомили про час та місце слухання справи, не має вирішального значення для справи, оскільки повідомлення про розгляд справи направлялися на адресу

ОСОБА_2 та підтверджується рекомендованими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України,

63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Викладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г.І. Усик