Постанова по делу № 318/2588/14-а (ПР/808/44/15)

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2019 року

Київ

справа 318/2588/14-а (ПР/808/44/15)

адміністративне провадження К/9901/10316/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року (суддя Прасов О.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року (судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є., Іванова С.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області про визнання протиправною бездіяльності,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

У вересні 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненаправлення Кобі О.В. відповіді по заяві від 13 червня 2014 року.

В обґрунтування позову вказував на протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яка виразилась у ненаданні йому відповіді на його заяву від 13 червня 2014 року, всупереч приписам Закону України Про звернення громадян .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2015 року замінено відповідача Кам`янсько - Дніпровської міжрайонної прокуратури його правонаступником, а саме Енергодарськю місцевою прокуратурою Запорізької області.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу письмової відповіді про результати розгляду заяви від 13 червня 2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку про їх обґрунтованість, вказуючи на те, що з боку суб`єкта владних повноважень порушено право позивача, наданого Конституцією України, на реалізацію відстоювання своїх прав і законних інтересів викладених у заяві від 13 червня 2014 року, шляхом ненаправлення відповіді на заяву ОСОБА_1 , всупереч приписам статей 18, 19, Закону України Про звернення громадян від 2 жовтня 1996 року 393/96-ВР (далі - Закон 393/96-ВР).

При цьому зазначив, що відповідачем не надано: 1) доказів виконання п.6.10 "Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України", затвердженої 21 червня 2011 року наказом Генерального прокурора України 9 гн; 2) доказів повідомлення позивача про результати розгляду його заяви у будь-який спосіб; 3) документу - відповіді за вих. 246-11 від 4 липня 2014 року з проставленим штампом на його копії із зазначенням дати надіслання, як це передбачено п.7.1 "Інструкції з діловодства в органах прокуратури України", затвердженої 15 січня 2013 року наказом Генерального прокурора України 3; 4) доказів дотримання порядку ведення поштових реєстрів відповідно до п.7.11, п.7.13 "Інструкції з діловодства в органах прокуратури України", затвердженої 15 січня 2013 року наказом Генерального прокурора України 3; 5) доказів одержання позивачем відповіді за вих. 246-11 від 4 липня 2014 року, які б беззаперечно підтверджували дотримання прокуратурою Запорізької області права позивача одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви від 13 червня 2014 року.

Фактичне самостійне отримання позивачем 3 вересня 2014 року відповіді на свою заяву від 13 червня 2014 року, відбулось не з ініціативи прокуратури Запорізької області, що в свою чергу підтверджує бездіяльність суб`єкта владних повноважень та порушення права позивача на отримання ним відповіді в порядку встановленому Законом 393/96-ВР).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року і прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимоги.

У касаційній скарзі стверджує, що відповідачем забезпечено реалізацію права позивача на отримання письмової відповіді за статтею 18 Закону 393/96-ВР, так як прокуратурою розглянуто звернення у встановлені строки та письмово повідомлено про результати перевірки і суть прийнятого рішення згідно з статтею 19 Закону 393/96-ВР.

При цьому вказано, що відповідь за вих. 246-11 від 4 липня 2014 року зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції Єдиної системи статистика та аналізу органів прокуратури України, внесена до реєстру відправки простої кореспонденції та в такому ж порядку відправлена позивачу.

Посилався на пункти 7.9, 7.10, 7.13 Інструкції з діловодства, відповідно до якого не вбачається обов`язку відповідача направляти рекомендованими листами відповіді на звернення громадян. Натомість направлення таких документів, за змістом вказаної інструкції відображається в Єдиній системі статистики, що і було додержано розпорядником інформації.

На думку скаржника, твердження в оскаржуваних рішеннях про відсутність реєстрів відправки кореспонденції та безпосередньо відповіді на запит позивача від 4 липня 2014 року із зазначенням відмітки поштового зв`язку про прийняття, є необґрунтованим, так як не передбачено жодним нормативно - правовим актом.

Позиція інших учасників справи

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.

Рух касаційної скарги

Суддя-доповідач Вищого адміністративного суду України ухвалою від 20 січня 2017 року відкрив касаційне провадження на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року.

15 березня 2018 року касаційні скарги передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Білоус О.В., Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: Загороднюк А.Г. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Соколова В.М.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

13 червня 2014 року за вх. 69-967вх-14 до Кам`янсько - Дніпровського міжрайонного прокурора надійшла заява позивача щодо фактів корупційного правопорушення державним службовцем - начальником юридичного відділу апарату райдержадміністрації Лонською І.А., судді Капустинського М.В. та представником райдержадміністрації Лой О .В. Відповідно до вказаної заяви позивач просив: 1) провести перевірки, викладених у заяві фактів зловживань; 2) вжити всіх необхідних заходів для встановлення подій правопорушень; 3) вжити всіх необхідних заходів для встановлення осіб, що знали та покривали зазначені дії; 4) порушити кримінальні справи за фактами правопорушень судді Капустинського В.М., представників Кам`янсько - Дніпровської РДА Лой О.В. та Лонської І.А .

Заява позивача від 13 червня 2014 року не розглядалась як повідомлення про злочин і процесуальне рішення за нею в порядку статті 97 КПК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, не приймалось.

Не отримавши відповіді на запит, позивач звернувся до суду з захистом своїх прав.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про звернення громадян" передбачено право громадян України звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Визначення заяви (клопотання) міститься у статті 3 Закону України "Про звернення громадян" та означає звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про звернення громадян" до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

За змістом статті 15 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Нормами статті 18 вказаного Закону визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" визначено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно з статтею 341 КАС України, здійснюється виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши доводи, викладені у касаційній скарзі, ВС дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанції щодо відсутності будь-якої інформації стосовно повідомлення позивача про результати розгляду його звернення з питання щодо фактів корупційних правопорушень судді Капустинського В.М., представників Кам`янсько - Дніпровської РДА Лой О.В. та Лонської І.А.

Тому, відповідачем порушено право позивача на отримання відповіді на звернення, оскільки прокуратурою не доведено факт отримання письмової відповіді про результати розгляду заяви, а посилання скаржника на те, що за Інструкцією з діловодства в органах прокуратури України від 15 січня 2013 року 3 на відповідача не покладено обов`язку направляти рекомендованими листами відповіді на звернення громадян є необґрунтованими, так як на суб`єктом владних повноважень статтями 18,19 Закону України Про звернення громадян покладений обов`язок письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Всупереч вимогам частини другої статті 71 КАС України, відповідачем не доведено правомірності своєї бездіяльності відносно ненадання позивачу письмової відповіді про результати розгляду його заяви від 13 червня 2014 року.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги відповідача Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

Як вбачається з платіжного доручення 2634 від 2 грудня 2016 року, відповідачем за подачу касаційної скарги сплачений судовий збір у розмірі 87,70 грн.

Однак, за сплату судового збору за подання касаційної скарги необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 124, 24 грн.

З огляду на результат касаційного розгляду та несплату відповідачем судового збору за подання касаційної скарги у повному обсязі, з Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області необхідно стягнути 36.54 грн. (124,24 грн. - 87,70 грн.).

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року (суддя Прасов О.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року залишити без змін.

Стягнути Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області (71503, м. Енергодар, вул. Комсомольська, 3 за рахунок бюджетних асигнувань витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 36.54 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О.Єресько

В.М. Соколов